Андріївські вечорниці оксана. Добрий вечір в вашій хаті! Уклін господині! Люба



Скачати 203.78 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір203.78 Kb.
АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ

Оксана. Добрий вечір в вашій хаті! Уклін господині!

ЛюбаЧи веселі вечорниці у вас на Вкраїні?

Лєна. Добрий вечір вам, дівчата,

Вам, молодиці!

Чули, що в оцій хаті будуть вечорниці!

Господиня

Добрий вечір, добрий вечір! Просимо, просимо! Аби щастя було в хаті, аби ми були багаті, аби було любо, мило, аби ми були щасливі! В нашій хаті гостям раді!



Вєра. Гей на наших вечорницях,

Хто сумний — розвеселиться!

Співи, танці, небилиці — Гарні будуть вечорниці!
Дівчата віддають вареники господині, займаються рукоділлям і співають пі­сень. З вулиці лунає гомін парубків.

Вітя. Можна до вашої при­браної гостинної оселі завітати?

Господиня. Та прошу, про­симо, будьте, як удома.

Оксана. Та заходьте швидше. Морозу не напускайте.
Юрба парубків з музикою заходять

у хату, заспівуючи пісню «їхав, їхав

козак містом».
Люба. Чого це ви як засва­тані? Проходьте, сідайте. Он у нас скільки дівчат на виданні.

Вітя Ну коли так, то мож­на, щоб свати сідали. Оксанко, дозволиш біля тебе присісти?

Оксана. Спершу всівся, а тоді вже дозволу питає!

Вітя Ну, то я вже встану...

Оксана. Та вже сідай, бо за­стуєш мені.

Вітя. А, он що ти хочеш: вибрати собі кращого козака...

Саша. А чого б і ні? Дума­єш ти тут один такий красень? Чим ви без нас, дівчата, займалися? Вириває з рук Дарини її вишиванку.

Лєна. Що за дурна звич­ка сунути свого носа не в своє просо?

Господиня. Ну, Оленко, чого ти так гніваєшся?

Лєна. Хай не бере того, чого не клав.

Господиня. Не треба гнівати­ся. Навпаки, ти повинна пиша­тися. Колись дівчата на виданні навмисне хвалилися, котра скіль­ки рушників і сорочок вишила. Вишивка! Без неї не можливо уявити Україну. У елементах візерунків, вміщувався життєвий досвід, що вчив любові й добра. Вишивки — невід'ємна частина духовної культури українського народу.

Виконується пісня «Ой на горі два дубки».

Саша. А що таке вечорниці?

Господиня. У нашому селі вони починалися з Покрови. А закін­чувалися перед Великоднем. По­крова припадає на 14 жовтня. Молодь наймала затишну, як і в мене, хату і збиралася на першій гулі. З цим святом було пов'язано багато обрядів. У народі казали: «Покрова покриває траву листям, землю снігом, а дівчат — шлюбним вінцем». За традицією на Михайла, а він припадає на 21 листопада, вже закінчувалися шлюбні свята. Тому дівчата каза­ли: «Покрівонько, покрівонько, покрий мені голівоньку, як не хусткою, то онучою, бо дівкою вже надокучило». Тому в цей час — від Покрови до Михайла, — дівчата поспішали вийти за­між. Для підлітків існував особливий закон. Треба було посвятитися в парубки. Коли парубок впер­ше приходив на вечорниці, йому треба було проспівати кілька пі­сень, вправно затанцювати, або розвеселити товариство. Якщо ж співав фальшиво, його виставляли за двері. До речі, тих, хто сам умів грати, приймали без посвяти. Для дівчат на вечорниці ніяких перепусток не було.

Олег Добрий вечір, госпо­дине, і ви, чорноброві, будьте здорові!

Вєра А звідкіль це ви йдете?

Олег.Ой, дайте води напи­тися, бо так хочемо їсти, що аж духу нема.

Вєра . Що ти таке говориш! Краще ось що нам скажи, що ви робити вмієте?

Олєг. Можемо ложку змай­струвати, ще й затанцювати, а як буде ваша ласка — побрехеньки розказати.

Господарка. 0, то це добре діло! Заходьте та й розказуйте.

Олєг Ну, слухайте.

Альоша

А ти, брате, чого зблід, Що з тобою сталося?



Дишловий

Та за мною через степ

Аж сто вовків гналося!

Альоша (оглядається)

Що з тобою? Сто вовків! Де б їх стільки взялось?



Дишловий

Ну, нехай вже і не сто,

А п'ятдесят гналось!

Альоша

Та й п'ятдесят диво в нас.

Де б їх стільки взялося?

Дишловий

Ні, нехай не п'ятдесят,

Але десять гналось!

Альоша

Там і десять не було —

Знать, один всього.

Дишловий

Нехай один, аби вовк —

Страшно й одного.

Оля

Ішов Гриць з вечорниць

вночі слободою, Сидить сова на воротах —

крутить головою, Він, сердега, як побачив, —

та через городи, Заплутався в бур'яні

та й наробив шкоди.


Кудрявцев

В Шамраївці густо хати,

вітер не провіє,

Сама мати ложки миє,

бо дочка не вміє.

Марина

Ішов Гриць з вечорниць

темненької ночі,

Сидить гуска над водою, вирячила очі.

Я до неї: гиля, гиля – вона й полетіла,

Коли б не втік осокою,була б Гриця з'їла.



Вітя. Ой, чую пахощі неперевершені знаменитих українських вареників із сиром.

Виконується пісня «А мій милий, чорнобривий вареничків хоче».

Люба Милі гості, просимо сісти,

Вареники будемо їсти, Вареники непогані,

Вареники у сметані.

Саша В кожній хаті на Вкраїні

Вареники варять нині,

Вареники непогані, Вареники у сметані.

Оксана . Вас чекають у макітрі Білолиці, круглолиці, Вареники дуже ситні Із добірної пшениці.

Вітя. Я чув, що на Андрія дівчата ворожать на свою долю. А хто знає про це щось цікаве? Розкажіть.

Господиня. Що розказувати! Давайте поворожимо!

Ворожать

Дівчата і хлопці (співають разом)

Скільки б не співали, а кінчати час, Кращі побажання ви прийміть від нас. І в вас, і в нас хай буде гаразд, Щоб ви і ми щасливі були.

Господиня. Прощавайте, нас не забувайте. Буде вільний час — до нас завітайте! Пам'ятайте: сло­во рідне і пісня українська хай завжди крокують з вами поруч. Вони допоможуть вам у роботі, відпочинку, принесуть задоволен­ня, нададуть снаги на майбутнє. Дякую всім, хто до нас завітав, а особливо тим, хто допомагав.




Калита, калита, із чого ти вилита?

(Сценарій святкування Андріївських вечорниць).

Сільська хата. Стоять столи, накриті білими святковими скатертинами, ослони, лави, засте­лені різнокольоровими доріжками, висять вишиті рушники. Десь далеко залунала пісня. Входить до хати жінка. Вона святково вбрана.

Жінка. Колись мені бабуся розповідали, що мо­лодь організовувала своє дозвілля на честь Свя­того Андрія в особливій формі. Це був чудовий витвір людської фантазії. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших прадідів. Нехай про­ростуть ці маленькі зерна доброти, щирості, надії та віри, які ми посіємо сьогодні щедрим, багатим урожаєм. Боже! Як добре, що діти звертаються до минулого. Ріднішими їм будуть батьківські поро­ги. У людині повинно жити святе, інакше душа зачерствіє - і в неї нічого не можна буде вкласти. Отож щиро запрошую вас, любі мої, на вечорни­ці. Заходьте. Всім місця вистачить, та й веселіше буде. Ой, щось я забалакалася, побіжу ж Калиту в піч саджати, бо вже час.

(Жінка іде. Десь далеко чути дівочі голоси).Заходять 5 дівчат.

Три дівчини разом. (Коваленко А., Фещенко А., Скгієнко Л., Скібіцька Л., Три гук В.)

Андрію, Андрію, на тебе конопельки сію,

Фартухом волочу, бо вже заміж хочу!

Андрію, Андрію, на тебе конопельки сію,

Ой, дай, Боже, знати, з ким їх буду жати!

(Заходять дівчата).

1-а дівчина.(Настя) Дівчата, он у Лебеденків світиться, давайте там послухаємо.

2-а дівчина. (Аня)А що ти хочеш почути?

1-а дівчина. ( Настя)Тихо! Бо собаки прокинуться, тоді нічого не почуєш.

(1-а дівчина підкрадається до вікна і прислуха­ється, про що гомонять у хаті).

Голос у хаті. Я ж тобі казала, почекай трохи!

1-а дівчина (Настя)(засмучено). Ой, дівчата! У хаті почула слово «почекай», а це означає, що сидіти мені ще в дівках.

2-а дівчина. (Аня)Ой, ану я послухаю!

Голос у хаті. Ну, добре, вже йди та недовго!

2-а дівчина (Аня)(весело). Ой, а я почула слово «йди» - значить цього року бути мені в парі!



1-а дівчина. (Настя) Ну, на що ще будемо ворожити?

3-я дівчина. (Люба) Дівчата, а мені мама розповіда­ла, що вони колись ворожили на ложках. Коли постукати ложкою об ложку, то прокинеться в селі чийсь пес, звісно, загавкає. А ти слухай: з якої сторони обізветься, з тієї сторони чекай старостів.

4-а дівчина. (Лєна)Давайте далі ворожити. Я знаю ще один спосіб ворожіння - на тинові, мені моя ба­буня розказали. Підходиш до тину по темному і тричі промовляєш, перебираючи стовпчики один за одним: «стовпець, молодець», на останньому, за який взялася рукою, в'яжеш свою стрічку, а тоді дивись - який тобі стовпець попався - стрункий, кривий чи, може, сучкуватий!

(Дівчата підходять до тину, починають воро­жити, перебираючи стовпчики по черзі. Кожна до свого кілочка в'яже стрічку. Сміються. Загав­кали собаки. Сміх та голоси хлопців. Дівчата сполохалися).

5-а дівчина.(Вєра) Казала ж вам, тихіше. Бачите, хлопці вже йдуть сюди. Тікаймо скоріш, бо соро­му й сміху не оберемося! Та вже до тіточки Ганни пора, мабуть, уже й Калита спеклася!

(Дівчата йдуть. З'являються хлопці. Вони пе­реодягнені до невпізнання. Гомонять між собою, сміються).

1-й хлопець. (Дяченко М.) Ну, годі, посміялися і досить. Та вже й пора до тітоньки Ганни. Там дівчата, ма­буть, уже й вареників наварили, та і в «Калиту» пограємо, пішли.

Всі. Пішли!



(Хлопці йдуть. Заходить тітка Ганна з доч­кою, заносять посуд, кошик із їжею, макітру з варениками).

Ганна. (Лебеденко А.)Ой, нарешті упоралися. Дівчата побігли переодягатися. Казали, скоро прийдуть. Та й су­сідки ось-ось прибудуть.

Дочка. (Кравцова К.) Мамо, а ворожити ми будемо?

Ганна. А не ранувато ще?

Дочка. Так я ж не заміж у вас прошуся, а тільки долю дізнатися.

Ганна. Ой, моя ти донечко! Та чи тобі погано біля матері? Не спіши, ще встигнеш.

(Чути спів, голоси. До хати заходять жінки).

Ганна. О! Ось мої подруженьки, кумочки та су­коньки прийшли! От і добре. Проходьте та сідайте, бо в ногах правди немає!

1-а жінка. (Хворостові)Доброго здоров'ячка, та із Святим Андрієм вас, кумасю, щастя вам та достатку на цілий рік! (Цілуються всі по черзі, вітаються).

2-а жінка. (Сінокопенко) Може, вам щось допомогти?

Ганна. Та тут дівчата, як набігли, все загу­ло, зашкварчало та засмажилося. А це десь побігли переодягатися та дещо до ворожіння прихопити. Скоро будуть. Краще проходьте, сідайте та, може, щось заспіваємо, поки дівчата побіжать.

Пісня:

(Чути дівочий гомін, сміх. заходять дівчата. Вони святково одягнені).

6-а дівчина. (Мезенцева А.)Добрий вечір, люди добрі, доброго їм здоров'ячка та із Святим Андрієм!

Ганна. Проходьте, дівчаточка, та розміщуйтеся, де зручно.

Дочка. А ви хіба самі прийшли, без хлопців?

Ганна. Ти диви на неї!

Дочка. Ну, мамо!.. (Засоромилася).

Ганна. Краще неси рубель, ворожити почнемо та балабушки дівчачі неси. Тільки швиденько, бо наш пес уже аж виє від голоду, бідний уже три дні не годований.

(Дочка миттю побігла по рубель, а дівчата си­дять та від радості аж попискують. Дочка заносить рубель і кладе його посеред хати прямо на

підлогу).

Ганна. Ну, дівчата, розбирайте свої балабушки, підписуйте їх, а я собаку приведу.

Дівчата кладуть балабушки на піднос, відходять, стають осторонь, хвилюються. Голодний пес хвата балабушку).

Ганна. Ось, хто першим у цьому році старостів прийматиме. Зараз покажу, як моя ще прабабуся ворожили.

(Дівчата заносять три миски і кошик. У кошику намисто, чарка, хустка, квітка та шматок мотузки. Ворожать. Суть ворожіння полягає тому, що одна з дівчат повинна вийти з хати.

У її відсутність під перевернуті до гори дном миски кладуть по одній речі. Гукають дівчину, вона вказує на одну з мисок. Миску піднімають, і дівчина бачить, що їй дісталося. Якщо чарка - майбутній чоловік буде п'яницею, квітка - ходити їй ще у віночку, хустка – тоді покриється, тобто заміж вийде, мотузка - буде чоловік ткачем і т.д.).



1-а дівчина. (Аня) Дівчата, а ви пили сьогодні воду?

2-а дівчина. (Настя К.)) Я пила.

3-я дівчина. (Люба)А я, ні! Я чула, якщо цілий день не пити води, то неодмінно уві сні суджений дасть напитися!

2-а дівчина.(Настя К.) А ось ще раз поворожимо і побачи­мо, хто з нас буде старостів приймати - ти, чи я?!

1-а дівчина. (Аня)А як це?

2-а дівчина. (Настя К.)Ану, скидайте чоботи! Та по одно­му, а не обидва! А тепер по черзі один поперед од­ним ставимо чобітки на долівку носком до порогу. Чий чобіток першим стане на поріг - та першою вийде заміж.

(Гадання на чоботах)

(Хтось стукає у двері).

Ганна. Заходьте, заходьте, хлопці! Ми вже дав­но чекаємо на вас. Не бійтеся, я вас обороню, якщо...

(Заходять хлопці з гостинцями для дівчат: у кого низка бубликів, в іншого - цукерки, третій -із підсмаженим гарбузовим насінням прийшов).

1-й хлопець. (Дяченко В.) Добрий вечір, тітонько! Добрий ве­чір, дівчата і всі гості! З Андрієм вас! А чи при­ймете нас до свого гурту?

Дівчата. Та заходьте вже! Просимо!

Ганна. Дівчата, запрошуйте хлопців до столу. Вони, мабуть, зголодніли, пустуючи. Проходьте, хлопці, сідайте. Поки я сходжу до печі, а ви тут поспівайте! (Фольклорний гурт виконує пісню. Заходить господиня)

Пісня:.

Ганна. Ну, ось і настав той час, коли будемо Калиту кусати. Ану, дівчата, знаєте, що треба робить?

(Двоє дівчат беруть два рушники і створюють із них ворота, інші дівчата парами стають по обидві сторони «воріт»),

1-а дівчина. (Настя Л.) В одне віконце - сходе сонце.

2-а дівчина. (Кравцова)У друге віконце - в обіді сонце.

3-я дівчина. (Сінокопенко)У третє віконце - в полудні сонце.

4-а дівчина. (Хворостові)А й у четверте віконце - заходе сонце.

(П'ята дівчина проходить крізь рушникові ворота, несучи в руках Калиту на рушнико­ві. Піднімає Калиту над головою і промовляє молитву).

5-а дівчина. (Мезенцева)

Добридень тобі, сонечко красне!

Ти святе, ти ясне, ти прекрасне!

Ти чисте, величне, прекрасне,

Освіти та нагрій святую землю,

Зроби її родючою та плодючою.

Дай сили людині, тварині й рослині!

6-а і 7-а дівчина. (Настя і Аня) Калита, Калита! Із чого ти вилита?

5-а дівчина. (Мезенцева)

Ой, я з жита сповита, ой, я сонцем налита

Для красного цвіту, по білому світу!

(Дівчата прив'язують червону стрічку до Ка­лити і підв'язують до стелі. Таким чином Кали­та висить десь на висоті людського зросту. Вико­нуючи всю цю дію, дівчата та хлопці проказують певні слова).

6-а і 7-а дівчина. (Настя і Аня)У небо, наша Калита, у небо!

(разом). А ти, сонечко, підіймися та на нас подивися!

1-а і 2-а дівчина. (НастяЛ. Кравцова)Ми Калиту чіпляємо та на місяць поглядаємо.

3-я і 4-а дівчини. (Сінокопенко, Хворостові) Свою долю-радість закликаємо!

Ганна. (Лебеденко)Ось і почепили Калиту - наше сонечко. Тепер будемо кусати, але спочатку треба вибрати пана Калитинського.

Всі. Нехай Дениско буде! У нього найкраще виходить.

Ганна. (Лебеденко)Тепер обираємо пана Коцюбинського. (Хлопці встановлюють чергу, кому коли ви­стрибувати «вогняного коня», щоб на ньому під'їхати до Калити, бо тільки хлопцям дозволя­лось вистрибувати «вогняного коня»).

Жінки та дівчата. (Люба і Лєна)

Ой, на горі просо, сидить зайчик.

Він ніжками чеберяє.

Як би такі ніжки мала,

то я б ними чеберяла,

Як той зайчик. (2 р.)

(Одному з хлопців вдається-таки вистрибати собі «вогняного коня», а «вогняний кінь» - це коцюба, яка лежить на підлозі навхрест із рогачем. Хлопець сідлає свого «вогняного коня» і скаче на ньому тричі навколо Калити. Дівчата над хлопцем глузують, намагаючись його розсміши­ти. Але йому не тільки сміятися, навіть роз­мовляти не можна. Інакше він втратить змогу кусати Калиту).

1-а дівчина. (Вєра)Гей, козаче, а де ж ти своє сідло подів?

2-а дівчина. (Лєна)Та й батога немає, мабуть, миші з'їли!

3-я дівчина. (Люба)Та він взагалі не так коня осідлав як голову з хвостом сплутав!

4-а дівчина. (Аня)Та не швиди так, бо ще Калиту про­скачеш.

(Об'їхавши тричі навколо Калити, хлопець «злазить із коня», кладе коцюбу на місце, підхо­дить до пана Калитинського).

Коцюбинський. Здоров, пане Калитинський!

Калитинський. Здоров будь, пане Коцюбин­ський! А куди це ти їдеш?

Коцюбинський. їду Калиту кусати!

Калитинський. А я буду по писку писати!

Коцюбинський. А я укушу.

Калитинський. А я впишу!

Коцюбинський. А я сміятися, щоб не трапило­ся, не буду.

Калитинський. Спробуй! Засмієшся - весь пи­сок сажею вимащу!

(Пан Коцюбинський, підстрибуючи, намага­ється відкусити шматок Калити, але дівчата весь час його відволікають всілякими кпинами та ще й Калита - то підскочить вгору, то різко донизу впаде! Гра триває до тих пір, поки всі хлопці не скуштують сонячної Калити. Решту вони розламують і роздають дівчатам та всім присутнім).

Ганна. (Лебеденко)Ну, усі скуштували нашої Калити? На Андрія обов'язково треба відкусити шматок від сонячної Калити, щоб на той рік стати здоровіши­ми та сильнішими.

Всі (разом). Калита, Калита, солодка була, тебе ми наїлися, як від сонця нагрілися!

Ганна. От і закінчилося наше свято. Але в селі воно тривало до самісінького ранку. Хто нехтував цією традицією, тому збитки робили: кому віз сіна на хату знесуть, кому ворота знімуть та віднесуть аж на край села, а кому тин переставлять. І, не дай Боже, кому образитися - ще гірше зроблять! Бо всі ці пустощі були дозволені громадою тільки на Андрія. Адже це свято молоді, краси та пару­вання. Так що...

Всі разом. З красною вас Калитою!

Андріївські вечорниці

(літературно - фольклорний вечір)

2011 р.

Серед осінньо-зимових свят виділя­ється, мабуть, найцікавіше — день Андрія Первозванного, чи, як його ще називають у народі, Калита. Свято припадає на 13 грудня і є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя. До прийняття християнства свято називали Калитою. Потім первісна назва була замінена на свято Андрія Первозванного. За стародавньою християнською легендою апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в Царгороді, на побе­режжі Чорного моря та околицях Києва. В староукраїнському літо­писі, що датується ХЩ століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчався у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прий­шов і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». І, вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. Та й поплив угору Дніпром...».

Таким чином, як переповідає пере­каз, апостол Андрій першим приніс християнську віру в Київ. Там на честь святого Андрія Первозванного і з'явилось свято.

Звичаї та обряди в день цього святого мають дохристиянський характер: ворожіння, заклинання, ритуальне кусання «калити» (коржа з білого борошна).



Хазяйка. Ох, що то я любила вечорниці, як була дівчиною! Ще­друєш, співаєш було цілісіньку ніч, бігаєш, наштовхаєшся, замерзнеш, як цуценя, аж щоки побіліють — байдуже. За сміхом, за жартами і морозу не чуєш. А як зберемося потім, то й хата ходором ходить. Як тільки стіни видержують! Ех, тріщали в мене тини-перелази від парубочих залицянь. У мене вже й гості в хаті, а я все пораюсь. До­бривечір, мої любі!

Дівчата.1 Добрий вечір!

Хазяйка

Завітайте до світлиці,

На вкраїнські вечорниці,

Пригощати будемо піснями,

Ще й хотіли пирогами,

Та не стало в нас мукички,

Тож зліпили варенички.

Доброго вам настрою

У цей чудовий вечір!

Для скучання, сумування

Вибирайте інший час,

Тільки жарти, тільки сміх

Дозволяється для всіх.

Просимо гостей до хати, просимо сідати!



Дівчата 2 (сідають на лаві, вийма­ють рукоділля, співають). Чи ж нам пристало сідати, нам пристало пісню заспівати.

(Співають пісню.)

X л о п ц і (стукають). Пустіть до хати!

Дівчата3 Гарненько попросіть! (Хлопці знову стукають.)

Дівчата4 Агов, хто такий?

Хлопці

Пес рябий, баран крутолобий,

Ведмідь клишоногий,

Пустіть до хати



Дівчата 5 Не пустимо в хату, дуже вас багато.

Хлопці. Пустіть ліпше, бо буде гірше.

Дівчата 1

Ми як візьмем рогатини,

Полатаєм ваші спини.

Хлопці (ніби злякалися) Дівчатонька, голуб'яточка, Та ми ж не битися, Ми ж миритися прийшли.

(Хлопці роблять вигляд, що сердяться, дівчата їх зачіпають.)



Дівчата 2

Полюбила коваля, така доля моя,

Я ж думала кучерявий,

А в нього чуба нема.



Хлопець

Галю, Галю, чорнобрива, чого в тебе брови криво,

На козака задивилась, та й брівоньки іскривились.

Дівчина 3

А до мене Яків приходив,

Коробочку раків приносив,

А я тії раки забрала,

А Якова з хати прогнала.

Хлопець 2

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний,

Подивись на мене, дівко,

Який я моторний.

Хлопець З

Біла курка ряба, перебита нога,

Хто, хто перебив?

Чотири лозини — п'ята палка,

Виходь до нас, Наталко!

Нашу кішку деруть,

Тобі палку дадуть.

Хлопець 1. А я таки забути не можу, як Антон в дядька Василя козу вкрав.

Хлопець 2 Антон козу веде,

Антонова коза не йде,

Він її уздою —

Вона його гузою;

Він її віжками —

Вона його ріжками.



Хлопець 3.

Його дядько догнав і козу відібрав.



Хлопець 4. Тоді ми ледве звідти втекли! Ось так ми сюди й потрапили!

Хазяйка. Вечорниці... Скільки радощів від них колись було! Ми­нулося моє. Тепер тільки милуюся молодятами.

Дівчина 4Ой, дівчатонька, а що я вам розкажу! Знаєте про кого? Про багачку Проньку, що величає себе Пронею Прокопівною. Думає, що вона так потрібна Голохвастову. А він за Галею все одно ввивається!

Дівчина. 5 Тільки хто зна чим воно все скінчиться. У Проньки посаг великий, грошей багато. А Голохвастов на гроші ласий.

Сценка із «За двома зайцями»

X и м к а. Тут під брамою якийсь па­нич стоїть, я й забула... Чи пускати?

П р о н я. Та це ж жених мій Голохвастов. Куди ж його вести, в ха­ті такий мотлох... Химко, Химко! Прибирай швидше в хаті!

X и м к а. Та й приберу... мов по­жар... почека!

П р о н я (з відчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці!? Що ж його одягнути? Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більше до лиця? Або, може, те й друге?! Так! Нехай баче! А книжки й нема! Зно­ву занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листах саджа­ти! Ось, слава Богу! Щось знайшла! А як у мене серце тіпається?! (За­думується, поглядає в дзеркало.) Як би його прийняти: чи ходячи, чи сидячи, чи стоячи?.. Ні, краще лежачи! Ей, Химко, проси!

Химка. Чого просити?

П р о н я. Панича клич!

Химка. Так би й сказали! (Ви­ходить до панича.) Бариня лягли і просють!

(Заходить Голохвастов, у шляпі, рука­вичках; з паличкою, тре часто руку.)

Голохвастов (кашляє). Честь імею, одрикамендуватись у собственнім вашім дому! (Кашляє.) Горю, палаю от щастя, милая мамзеля, што виджу вас.

П р о н я (скинувши очі). Ах, це Ви? Банджур! А я так зачиталась! Мерсі, што прийшли!

(Голохвастов хоче закурити.)

Проня. Химко, Химко, вагню! (Обоє закурюють.) Ваша папіроска шкварчить!

Голохвастов. Ето в груді моєй-с!

Проня. Чого?

Голохвастов. Од любві!

Проня. Ах, што Ви!

Голохвастов. В груді моєй — Визувій, так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку і серце!

Проня. Ой, я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... Вас... Ви знаєте... Чи ви мене не об­манюєте? Чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...

Голохвастов. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшительно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя Вас! Без Вас мінє не жити на свєтє!

Проня. Так дуже любите? (Схи­ляється до нього.)

Голохвастов. То єсть говорю Вам — кип'яток!

Проня. Ой страшно! І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і ці­лує його.)

Я согласна... буть вашою полови­ною. От только спросіть благословенія... Папінька, мамінька! (Вибігає з кімнати.)


Хлопець 1. А хто бачив коваля Вакулу?

Хлопець 2. Та він зовсім голову втратив через ту Оксану. Десь по­їхав шукати золоті черевички, як у самої цариці...



Сценка «Ночь перед Рождеством»

Оксана. Что людям вздумалось расславлять, что я хороша? Разве черние брови и очи мои так хороши, что уже равньїх им нет и на свете? Что тут хорошего в атом вздернутом к верху носе? И в щеках? И в губах? Будто хороши мои черние коси? Ух! Их можно испугаться вечером, они, как длинние змеи, обвились вокруг моей голови! Я вижу теперь, что я совсем нехороша. Нет! Хороша я! Ах, как хороша! Чудо! Какую радость принесу я тому, кому буду женою! Как будет любоваться мною мой муж! Он не вспомнит себя! Он зацелует меня до смерти!

К у з н є ц. Чудная девка! Сейчас стоит, глядясь в зеркало, и не наглядится, и еще и хвалит себя вслух!

Оксана. Да, парубки, вам ли я чета! Ви поглядите на меня, как я плавно виступаю, у меня сорочка шита красним шелком. А какие ленти на голове! (Повернулась, и увидела Вакулу. Вскрикнула и сурово встановилась перед ним.) Зачем ти пришел сюда? Разве хочется, чтоби вигнала за дверь лопатою?

К у з н є ц. Не сердись на меня, моє серденько. Позволь хоть поговорить, хоть поглядеть на тебя.

Оксана. Кто же тебе запрещает, говори и гляди! (Села на лавку.)

К у з н є ц. Позволь и мне сесть возле тебя!

Оксана. Садись!

Кузнец. Чудная, ненаглядная Оксана, позволь мне поцеловать тебя!

(Вакула прижал ее к себе, намереваясь ее поцеловать, но Оксана отклонила свои щеки и оттолкнула его.)

Оксана. Чего тебе еще хочется?

Кузнец. Не любишь ти меня, а я тебя люблю, так люблю, как ни один человек на свете не любил и не будет никогда любить.

Оксана. Любишь, говориш? Что ж, вийду за тебя замуж, если ти, кузнец Вакула, принесешь те самие черевички, которие носит царица!

Кузнец. Смейся, смейся Оксана! А я достану тебе черевички, которие носит сама царица, или ти меня больше не увидишь! Прощай!

(Вибегает, Оксана питается догнать его.)

Оксана. Вакула! Ну что я наделала, глупая. Я ведь сама люблю его!


Хазяйка. Дівчата, а де це Карпо з Мотрею та Лаврін з Мелашкою? Без них ніколи вечорниці не обхо­дились. Може, щось сталось?

Хлопець 1. А Ви хіба не чули? Сміху було на все село! Кайдашиха Маруся з Мотрею за яйця посварилися, а Карпо з Лавріном побилися, а в тій сварці Мотря деркачем билася і вибила Кайдашисі око.

Хазяйка. Ось до чого доводять сімейні сварки! Вчіться дівчата і хлопці, коли оженетесь, щоб так не сварилися, а жили в мирі і зла­годі.

Сценка із «Кайдашевої сім'ї»

(Мотря злазить із драбини з кошиком яєць, до неї підходить Мелашка.)

Мелашка. Оддай мені яйця, злодійко! Нащо ти покрала в нас яйця?

Мотря. Це моя курка нанесла!

Мелашка. А хіба твоя курка їх позначила, чи що?

Кайдашиха. Як не вернеш яєць, то я піду в волость!

Мотря. Про мене йдіть і за волость. Ти — змія люта, а не свекруха. Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі кочергою голови!

Кайдашиха. Хто? Ти? Мені? Своїй матері? Карпе, ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке кажеш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз в сінях на бантині, бо як не повісиш, то я сама їй смерть заподію!

Мотря. Карпе, візьми налигача і прив'яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов ска­жену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає.

К а й д а ш и х а. Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив'язу­вав налигачем серед вигону на сміх людям? Ось я візьму мішка та напну тобі на голову, мов скаженій собаці, бо ти нас усіх покусаєш! (Витягає мішка з-під лави і кидається до Мотрі, а Карпо витріщив очі, не знає, що робити.) Ти злодійка, ти покрала в нас яйця!

Мотря. Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене і мою працю цілий рік!

Кайдашиха. А чом же ти мене не кидала, коли тобі в мене було погано? Чом тебе чорти не понесли в Басарабію або й заграницю?

Мотря. Овва, через таке паскудство та оце б я тікала за границю? Тікай сама хоч під шум, хоч під греблю! Ти злодюга! Ти відьма!

Кайдашиха. Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? Ось тобі на! (Тикає їй дулю, а Мотря деркачем вибиває їй око.) Ой, лишенько! Виколола проклята зміюка мені око!

Мелашка. В волость її, розбиша­ку! В тюрму її!

Кайдашиха. Ой, Боже, ж мій, людоньки! Дзвоніть в усі дзвони! Карно з Мотрею вбили Лавріна, Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в Бога вірує!

(Розходяться в різні сторони.)

Хлопець. Тітонько, а сьогодні ж Андріїв вечір?

Хазяйка. Так-так, мої любі. У цей вечір дівчата гадали: яка доля че­кає, хто буде її судженим, коли вийде заміж.

Дівчина 1.А давайте й ми погадаємо!

Хазяйка. Доки ми з вами тут

співали, веселились, наші дівчата

наварили вареників.

Милі гості, просим сісти,

Вареники будем їсти,

Вареники непогані,

Вареники у сметані,

Вас чекають у макітрі

Вареники дуже ситні.

Білолиці, круглолиці.

Із дорідної пшениці.

Пригощайтесь, шановні гості!

(Дівчата розносять вареники, а всі співають українську народну пісню «Зеленеє жито».)

Дівчина 1. Хлопці, дівчата! Пора й честь знати. Спасибі одному дому, підемо до другого. Спасибі вам, тітко!

(Кланяються хазяйці.)

Хазяйка. Спасибі вам, мої любі! Будьте здорові.



(Всі співають пісню «І в вас, і в нас хай буде гаразд».)


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка