Analysis of government regulation system of business in ukraine рибчак В.І



Скачати 97.73 Kb.
Дата конвертації15.09.2017
Розмір97.73 Kb.
Rybchak V.I.

PhD in Economics, Associate Professor



Uman National University of Horticulture, Uman, Ukraine
ANALYSIS OF GOVERNMENT REGULATION SYSTEM OF BUSINESS IN UKRAINE

Рибчак В.І.

к.е.н., доцент



Уманський національний університет садівництва, м. Умань, Україна

АНАЛІЗ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ



This article explores the main components of a modern system of state regulation of small business in Ukraine, analyses the most important prerequisites that provide small business development and, also, examines basic stages of business support model both on national and regional levels.

Key words: government regulation, government, business
У статті досліджено основні складові сучасної системи державного регулювання малого підприємництва в Україні, здійснено аналіз найбільш вагомих передумов, які забезпечують розвиток малого підприємництва, розглянуто основні етапи побудови моделі підтримки підприємницьких структур як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Ключові слова: державне регулювання, органи влади, підприємницька діяльність
Органи державної влади є важливим суб’єктом економічних відносин, можливості яких щодо створення сприятливих умов для ефективної реалізації підприємницьких ініціатив є найширшими.

Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України [1].

В свою чергу, розвиток підприємницької діяльності сприяє прискоренню економічного зростання, забезпеченню стійких темпів інноваційного оновлення господарського комплексу, формуванню цивілізованих ринкових відносин.

Важливу роль відіграє сектор приватного підприємництва у вирішенні проблеми безробіття, оскільки розширює можливості працевлаштування, та у здійсненні переходу від штучно спрощеної, лінійної структури економіки до складної, взаємозалежної ринкової економічної структури, в значній мірі орієнтованої на потреби населення.

У результаті збільшення кількості суб’єктів господарювання формується оптимальна, просторова і функціонуюча структура економіки, підвищується її стійкість і збалансованість. Сприяючи швидкому збільшенню кількості суб’єктів господарювання, зміні характеру і форм економічних зв’язків, підключаючи до підприємницької діяльності досить широкі верстви населення, приватне підприємництво реалізує функції переходу економіки на ринкові засади, зміни в структурі власності і підвищує ефективність виробництва, сприяє вирішенню соціальних проблем перехідного періоду. Масштаб і гнучкість структури, різноманітність і динаміка дрібних приватних підприємств, їх взаємообумовленість, рухливість – все це перетворює приватне підприємництво в середовище, яке стимулює конкуренцію суб’єктів ринку, підштовхує виробництво до безперервних нововведень.

Для економіки України першочергове значення має внесок приватних підприємств у формування конкурентного середовища. У зв’язку з багаточисельністю і високим динамізмом складових елементів, приватне підприємництво практично не піддається монополізації. З іншого боку, вузька спеціалізація і використання найновіших досягнень науки і техніки приватними підприємствами робить їх серйозними конкурентами для інших господарюючих суб’єктів.

Разом з цим, сектор приватного підприємництва ефективно виконує найбільш технологічно ускладнені й ресурсозатратні виробничі операції великих промислових підприємств, кооперуючись з ними на засадах підряду чи субпідряду.

Підприємства малого бізнесу заповнюють в основному ті сектори ринку, які через обмеженість розміру не становлять комерційного інтересу для великих підприємств.

Сектор малого та середнього підприємництва в зарубіжних країнах з розвинутою ринковою економікою є одним з найважливіших і забезпечує близько 70% робочих місць та 50-65% виробництва валового внутрішнього продукту. Так, у США на малих підприємствах працює 54% всього населення, в Японії – 78%. Це країни з стабільно високим рівнем життя населення, значна частина якого формує свій життєвий рівень завдяки функціонуванню саме малого бізнесу і своєї участі в ньому.

У сучасних умовах існує два підходи до проблеми державного регулювання підприємницької діяльності.

Так, представники першого підходу вважають, що для розвитку економіки необхідною умовою є відмова держави від регулювання більшості сфер підприємницької діяльності.

Згідно із іншим підходом, навпаки, доцільним є значне посилення ролі держави в регулюванні підприємництва для забезпечення суспільних (публічних) інтересів.

Найбільш прийнятним і оптимальним варіантом відносин між державою і підприємництвом варто вважати відносини співробітництва.

Необхідність у відносинах співробітництва між державою і підприємництвом, зокрема, підтверджується досвідом і успіхами Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні стратегії характеризуються тісним співпрацею між державою і підприємництвом в ім’я досягнення визначених позицій в обраних галузях світового ринку. Стратегії тих країн, які характеризувалися твердими чи, навіть, антагоністичними відносинами держави і підприємництва, були, відповідно, менш успішними на світовому ринку.

Необхідно пам’ятати, що сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також підсилюється можливостями використання передових технологій для економічного розвитку держав, унаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Таким чином, зростання конкуренції на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють, у свою чергу, необхідність розвитку відносин співробітництва між державою і підприємництвом [1].

На сьогоднішній день процес регулювання сектору малого підприємництва недостатньо скоординований як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Щоб уникнути цього, законодавство повинно дати чіткі відповіді про повноваження органів управління, їх функції та завдання у сфері малого бізнесу.

Якщо розглядати чинну модель розподілу повноважень у секторі малого підприємництва по вертикалі між трьома рівнями державного управління: вищими органами державної влади (Верховна Рада України, Секретаріат Президента України, Кабінет Міністрів); регіональними органами (обласні та районні ради, обласні і районні адміністрації, а також ради міст обласного підпорядкування), органами місцевого самоврядування (сільські і міські ради і їх виконавчі комітети), то її необхідно оптимізувати делегуванням більшості повноважень на нижчі рівні.

Кожен рівень сам утворює відповідну систему управління розвитком підприємництва, яка містить три взаємопов'язані блоки: аналітичний, стратегічний та прогнозний.

Аналітичний блок місить аналіз стану розвитку підприємництва регіону на початок прогнозного періоду, основні цілі і завдання на майбутнє. Основу цього блоку складають показники, що дають кількісну характеристику відтворюваних соціально-економічних процесів, визначають параметри здійснення найважливіших завдань залежно від наявності фінансових та інших ресурсів.

У стратегічному визначаються основні цілі і завдання на майбутнє. Тут зазначаються заходи місцевих органів влади щодо активізації підприємницької діяльності на території регіону, структурних та інституціональних перетворень, розвитку інноваційної діяльності, соціального захисту населення. Цей блок повинен містити зведену інформацію про загальні обсяги фінансових ресурсів необхідних для здійснення намічених завдань з розподілом їх на фінансування поточних заходів і завдань розвитку.

Прогнозний блок включає розрахунки майбутнього стану системи, які використовуються при складанні регіональних програм та обґрунтовують систему основних показників, їх динаміку в короткостроковому та середньостроковому періодах. На обласному рівні рекомендується здійснювати балансові розрахунки фінансових і трудових ресурсів, грошових доходів та витрат населення, паливно-енергетичних ресурсів, виробництва і використання окремих видів промислової та сільськогосподарської продукції, споживання основних видів продовольчих і непродовольчих товарів.

Необхідно зазначити, що суб'єкти малого підприємництва, згідно чинного законодавства, підлягають економічному, соціальному та адміністративному регулюванню. Однак слід зауважити, що надмірне регулювання обмежує конкуренцію, ефективність і мобільність використання ресурсів, сприяє розвитку тіньового сектора економіки. З метою ліквідації негативного впливу держави доцільно активізувати політику дерегулювання як економіки в цілому, так і підприємницької діяльності зокрема. Дерегулювання означає перегляд або скасування деяких видів регуляторної політики, що стосуються суб'єктів господарювання. Враховуючи регіональну орієнтацію малого підприємництва, що проявляється в плануванні діяльності з врахуванням потреб та можливостей насичення місцевого ринку, обсягів та структури локального попиту, доцільно делегування повноважень, пов'язаних з розвитком малого підприємництва на місцевий рівень.

На рівні регіонів однією з основних проблем є створення ефективної системи управління розвитком малих форм господарювання з врахуванням перспективних для регіону видів діяльності, обумовлених наявністю сировинної та енергетичної бази, станом промисловості і технології, територіальних переваг, наближеністю до ринків збуту, кліматичними умовами. У регіонах повинен бути створений гнучкий механізм використання загальнодержавних нормативних актів для ефективної реалізації регіональних інтересів у підприємницькій діяльності.

З вищесказаного випливає, що механізм дерегулювання малого підприємництва дозволить підвищити економічну самостійність регіонів і відповідальність місцевих органів влади за економічний розвиток регіону. Делегування повноважень, пов'язаних з розвитком малого підприємництва, дозволить перевірити ефективність використання наявного управлінського потенціалу регіонів.

Зазначимо, що для економіки України характерне зростання регіональних диспропорцій, що проявляється в нерівномірному соціально-економічному розвитку. Так, наприклад, у великих містах сформувалося більш сприятливе підприємницьке середовище. Безробіття в цілому в них нижче середнього рівня по країні, а темпи приватизації державних підприємств, рівень доходів на душу населення й обсяги залучення інвестицій набагато вище. Це призвело до того, що більшість підприємницьких структур сконцентровані у великих містах (Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів, Харків, Севастополь). В той же час у невеликих районних центрах та сільській місцевості підприємництво розвивається дуже повільно.

Зазначимо, що встановлення законодавчих гарантій та усунення адміністративно-бюрократичних перепон не вимагає додаткових фінансових витрат від держави. Однак, враховуючи те, що сектор малого підприємництва тільки почав розвиватися і це відбувається не еволюційним шляхом, як в західних країнах, а в результаті радикальних змін в економіці, він потребує значної інформаційної та фінансово-кредитної підтримки.

Важливу роль у цьому процесі відіграє нормативно-правове врегулювання даних правовідносин.

Так, якщо порівняти Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 року та проект Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 12 січня 2012 року, то постає цілий ряд логічних запитань. В законі 2000 року ст.13 «Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні – регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні – місцеві фонди підтримки підприємництва».

У проекті ж Закону за 2012 рік у ст.17 вказано, що «фінансова державна підтримка здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва» [2].

Юридична колізія, яка має місце у проекті Закону вказує на необхідність врегулювання питань, пов’язаних із контролем руху державних коштів, визначенням розпорядників державних коштів, виконавців фінансових програм.

Необхідно зазначити, що виконання регіональних програм розвитку малого підприємництва повною мірою можливе лише за умови стабільності їх фінансування. В Указі Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» передбачено для підтримки малого бізнесу виділяти не менше, ніж 0,5% річних прибутків місцевих бюджетів. Разом з тим, це створює додаткове навантаження на бюджети дотаційних регіонів. Для вирішення цієї проблеми необхідна допомога з центральних органів державної влади.

На наш погляд, в органах місцевої влади слід ефективніше використовувати сучасні інформаційні технології. Так, про можливості вкладення інвестицій, інфраструктуру міста (регіону) можна дізнатися із розміщених в системі INTERNET сайтів. Ця технологія забезпечує оперативний пошук вітчизняних і, що особливо важливо, закордонних партнерів, розширює можливості реального спілкування та обміну досвідом з країнами близького і далекого зарубіжжя.

Отже, для ефективного розвитку малого підприємництва в Україні необхідно створити механізм ефективної взаємодії між державою та підприємницьким сектором.

Державне регулювання відіграє важливу роль у функціонуванні господарського правопорядку в Україні, спрямованого на забезпечення фундаментальних суспільних благ. Вимогою часу є формування системи регулювання економіки, яка відповідала би якісно новим явищам, структурним зрушенням у господарському комплексі України. Таким чином, державне регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим, враховувати та узгоджувати інтереси різних секторів національного господарства.


Література:

  1. Питання державного регулювання розвитку підприємництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2079

  2. Стасів Л.В. Ключові проблеми та ризики підприємництва в новому законодавчому полі [Електронний ресурс] / Л.В. Стасів. – Режим доступу: http://ufpp.gov.ua/news.php?id_news=95

  3. Варналій З. С. Державна регуляторна політика у сфері малого підприємництва / З.С. Варналій, І. С. Кузнєцова. – К. : Ін-т екон. прогнозування, 2002. – 104 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка