Актуальність роботи



Скачати 354.01 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір354.01 Kb.


Актуальність роботи.  З самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток підлітка впливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Головним соціальним фактором, що впливає на становлення підлітка - сім'я. Сім'ї бувають абсолютно різними. У залежності від складу сім'ї, від відносин у родині до членів сім'ї і взагалі до оточуючих людей, людина дивиться на світ позитивно чи негативно, формує свої погляди, будує свої відносини з оточуючими. Відносини в родині впливають також на те, як людина надалі будуватиме свою кар'єру, по якому шляху вона піде. Сім'я дає людині дуже багато, але може не дати нічого. Є ж і неповні сім'ї, і сім'ї з батьками або дітьми - інвалідами. Само собою, що відносини і виховання в цих сім'ях кардинально відрізняються від виховання у звичайній повній сім'ї. Також відрізняється і виховання у багатодітних сім'ях; в сім'ях, де часті конфлікти між батьками; в сім'ях з різними стилями виховання, тобто скільки сімей, стільки й варіантів виховання особистості. Крім того, людина може і не стати особистістю, якщо у неї немає власної думки, власних переконань, якщо вона підпорядковується всьому, чого від неї хочуть. І в даному випадку теж багато залежить від сім'ї. 
Сім'я може виступати в якості, як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для неї в сім'ї людей - матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестри - не відноситься до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно завдати стільки шкоди у вихованні. 
У зв'язку з особливою виховною роллю сім'ї виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і мінімізувати негативні впливи сім'ї на поведінку особистості, що розвивається. Для цього необхідно чітко визначити внутрісімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення. 
Саме в сім'ї індивід отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що у дорослих теорія не розходиться з практикою, в іншому випадку вона почне наслідувати негативним прикладам батьків. 
Проблема впливу сім'ї на становлення особистості була і залишається однією з найважливіших проблем соціальної психології. У даній роботі ми спробуємо розкрити цю тему і виявити, яким чином і наскільки сім'я впливає на розвиток особистості підлітка.
Мета і завдання роботи: Вивчення впливу сім'ї на становлення підлітка

Об'єкт роботи: Молоді люди у віці до 20-ти років. 
Предмет роботи: Вплив сім'ї на становлення особистості підлітка. 
Новизна роботи: Спроба довести, що сім'я має ключове значення на становлення підлітка.

Структура: Робота складається з вступу, 2-х розділів і висновку. 
Глава 1. Психологія особистості 
1.1.Что таке особистість. 
На питання, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і кожне визначення особистості заслуговує на те, щоб врахувати його у пошуках глобального визначення особистості. 
Особистість частіше за все визначають у сукупності соціальних, набутих якостей людини. У поняття "особистість" зазвичай включають такі властивості, які є більш-менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи його значимі для людей вчинки. 
1. Особистість - це людина, що володіє певними, лише їй одній властивими фізичними і психічними особливостями, представник певного суспільства, громадянин. що бере активну участь в житті суспільства, в його боротьбі за вирішення як великих, так і більш приватних завдань. Особистістю є людина, зайнята суспільною працею. Однією з найбільш істотних рис особистості є її активність. По тому, що людина робить і як робить, з її ставлення до своєї діяльності судять про ступінь суспільної вихованості особистості. 
Тому, говорячи про конкретну особистость, ми говоримо і про індивідуальність. 
1.2. Етапи формування особистості. 
З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, 
згідна зараз більшість психологів.

Становлення особистості в концепції Еріксона розуміється як зміна етапів (криз), на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини і радикальна зміна її відносин з оточуючими людьми. Розглянемо цю періодизацію більш докладно. 


І етап: дитинство (від народження до 2-3х років). 
За перші два роки свого життя діти міняються так швидко і разюче, як ні в який іншій дворічний період свого життя. 
Приблизно в 3-річному віці з'являється і деяка потреба у самостійності. Своє право на незалежну поведінку діти починають активно відстоювати після ініціативної заяви "я-сам", коли хто-небудь з дорослих намагається їм допомогти в чомусь проти їх волі. 
Свої можливості й власні якості особистості дитина починає більш-менш усвідомлювати приблизно з півтора року. На третьому році життя, виконуючи будь-яку дію, дитина її описує.
З появою самосвідомості поступово розвивається здатність дитини до емпатії - розуміння емоційного стану іншої людини. У цілому досягнення дитини до трьох років здаються досить значними. За даними деяких дослідників, до цього віку у дитини можна помітити прояв внутрішнього емоційного життя, наявність певних рис характеру, здібностей до різних видів діяльності соціальних потреб у спілкуванні, досягненні успіху, лідируванні, а також прояву волі. Однак дитині належить пройти ще величезний життєвий шлях перш , ніж вона стане справжньою особистістю. 
ІІ етап: раннє дитинство (від 2-х до 5-ти років). 
Роки раннього дитинства відмінні кардинальними змінами фізичних можливостей дитини і помітним розвитком її рухових, когнітивних і мовних навичок. Найбільш помітні зміни в цей період, зачіпають грубу моторику - здатність здійснювати рухи великої амплітуди, до яких належить біг, стрибки, кидання предметів. Розвиток тонкої моторики - здатність здійснювати точні рухи малої амплітуди, такі, як лист, користування виделкою і ложкою - відбувається повільніше. 
Три джерела найбільшої небезпеки для дошкільнят - це автомобілі, предмети, що оточують дітей вдома, і басейни. В період з 2-х до 6-ти років діти оволодівають символічною репрезентацією - здатністю заміщати фізичні об'єкти, людей та події уявними символами.  У продовження усього дошкільного віку діти швидко поповнюють свій словниковий запас, іноді вивчаючи на день по 2-3 слова, починають користуватися все більш складними граматичними конструкціями і все частіше ставитися до мови як до засобу налагодження соціальних зв'язків. 
Вони навчаються справлятися зі своїми почуттями соціально схвалюються способами; засвоюють норми, правила і культурні смисли свого суспільства і розвивають свою Я-концепцію, яка може зберігатися протягом всього життя. 
ІІІ етап: середнє дитинство (від 6-ти до 12 - ти років). 
Середнє дитинство - час, коли діти вдосконалюють свої рухові здібності і стають більш незалежними. У цей період продовжується стійке, рівномірний фізичний розвиток. Діти не тільки стають вище і додають у вазі, але ці зовнішні зміни супроводжуються органічними змінами. Триває зростання і зміни кісток скелета, м'язи стають більшими і сильнішими - відповідно збільшується фізична сила і витривалість. Все це необхідно для вдосконалення грубої і тонкої моторики. 
Дитина молодшого шкільного віку здатний виконувати контрольовані, цілеспрямовані руху. Більшість необхідних для письма тонких моторних навичок розвивається на 6-7м році життя дитини. 
Важливим фактором фізичного розвитку дитини є здоров'я, тому що здорові діти можу більш активно брати участь в фізичного, розумового та соціальної діяльності в оточуючому їх світі. Серед основних проблем, пов'язаних зі здоров'ям дітей молодшого шкільного віку, слід назвати надмірна вага, незадовільну фізичну форму, нещасні випадки і травми. 
У молодшому шкільному віці самостійний контроль дитиною власних дій досягає такого рівня, коли діти вже можуть керувати поведінкою на основі прийнятого рішення, наміри, довгострокової поставленої мети. Крім того, на базі вже отриманого досвіду навчальної, ігрової та трудової діяльності у дитини складаються передумови для оформлення мотивації досягнення успіхів.. 
Паралельно з мотивацією досягнення успіху і під її впливом у молодшому шкільному віці вдосконалюється працьовитість і самостійність. Особливе значення для розвитку в цьому віці має стимулювання і максимальне використання мотивації досягнення в навчальній, ігрової, трудової діяльності дітей. 
До кінця молодшого шкільного віку, до ІІІ-ІV класів школи, підвищене значення для дітей набувають стосунки з однолітками, і тут відкриваються додаткові можливості для активного використання цих взаємин у навчально-виховних цілях. 
ІV етап: підлітковий і юнацький період (від 12ти до 20ти років). 
Підлітковий вік називають важким. Дійсно, цього віку властива крайня неврівноваженість, різкість, швидка зміна настроїв, він важкий для оточуючих своєю надзвичайною суперечливістю. 
Часто буває важким визначити чіткі межі цього періоду. Звичайно, найбільш надійним показником настання дорослості є емоційна зрілість, а не такі критерії, як половоззрелость, завершення освіти, вступ у шлюб або поява дітей. 
У підлітковому і юнацькому віці людина намагається пристосуватися до соціального тиску та встановити рівновагу між зовнішніми і внутрішніми цінностями. Підростаюче покоління дуже чуйно реагує на навколишнє суспільство - його цінності, економічні та політичні суперечності, неписані правила. Юнаки і дівчата формують очікування і будують плани з приводу власного майбутнього; ці очікування в якійсь мірі залежать від культурної та історичної обстановки, в якій вони живуть. 
Період отроцтва-юності збігається з рядом фізіологічних змін, в результаті яких тіло дитини перетворюється на тіло дорослої людини. Вік настання статевої зрілості коливається в досить широких межах. У середньому цей процес починається в 11-12 років. Зміни ці відбуваються різко і часто досить раптово, тому підліткам та членам їх сімей доводиться швидко адаптуватися до нового способу, що говорить, що дитинство залишилося позаду. 
Біологічними ознаками настання отроцтва є помітне збільшення швидкості росту, швидкий розвиток репродуктивних органів і поява вторинних статевих ознак. 
Підлітки приділяють дуже багато уваги своєму тілу. У кожної дитини в період середнього дитинства складаються уявлення про ідеальну зовнішності, і підлітки всіма способами прагнуть наслідувати свого ідеалу.. Підлітки починають розуміти, що у кожної людини повинні бути права і почуття власної гідності. З свідомістю цього в нього загострюється почуття справедливості і сумління. 
Психічні особливості підлітка відрізняються від психічних особливостей і процесів як дітей, так і дорослих. Характерні риси підлітків - допитливість розуму і жадібне прагнення до пізнання, широта інтересів, що сполучаються, однак, з розкиданістю, відсутністю системи в набутті знань. Свої розумові якості підлітки зазвичай спрямовують на ті види діяльності, які їх найбільше цікавлять. 
Підлітковий вік характеризується вираженою емоційною нестійкістю, різкими коливаннями настрою, різкими коливаннями настрою, швидкими переходами від екзальтації до субдепресивний стан. Бурхливі афективні реакції, особливо часто виникають у відповідь на зауваження про зовнішність підлітка або при спробі "ущемити" його самостійність, часто здаються дорослим неадекватними. 
Пік емоційної нестійкості у хлопчиків припадає на 11-13 років, у дівчаток - на 13-15 років. У старшому підлітковому віці фон настрою стає більш стійким, емоційні реакції - більш диференційованими. Бурхливі афективні спалахи нерідко змінюються підкресленою зовнішнім спокоєм, іронічним ставленням до оточуючих. Також для підліткового віку характерно поперемінне прояв полярних якостей особистості: самовпевненість часто змінюється невпевненістю в собі, потреба у спілкуванні - бажанням усамітнитися, розв'язність сусідить з сором'язливістю, а мрійливість і романтичність - з цинізмом. У результаті з підлітками важко і в школі, і вдома. Але дорослим треба пам'ятати, що самому підлітку ще важче. Підлітковий вік - напружений час становлення особистості, час активноїсоціалізації, коли йде процес входження в доросле життя, засвоєння моральних норм і цінностей, корисних навичок і знань, складних соціальних ролей, які доведеться виконувати у майбутньому. 
У період отроцтва надзвичайно зростає значення груп однолітків. Підлітки шукають підтримки в інших, щоб впоратися зі своїми проблемами, і в основному цими іншими виявляються такі ж підлітки, як і вони самі. Коло ровесників грає головну роль у розвитку соціальних навичок підліткаСім'я дуже сильно впливає на підлітка, навіть якщо колишні хороші відносини можуть ставати в ряді випадків натягнутими. Конфліктів між підлітками та їх сім'ями значно менше, ніж прийнято вважати. Більшість конфліктів виникає за такими пересічним проблем, як робота по дому, зовнішній вигляд і поведінка за столом. Сімї важливо розуміти, що якщо вони зможуть зберегти комунікацію і спільні погляди з дітьми протягом отроцтва, вони успішно подолають труднощі цього періоду. 
Протягом отроцтва батьки як і раніше впливають не тільки на думку підлітків, але і на поведінку, хоча вплив матерів і батьків дещо різниться. Батьки схильні заохочувати інтелектуальний розвиток дитини і часто включаються до вирішення проблем і сімейні дискусії. Взаємодія підлітків і матерів набагато складніше. Вони стикаються в таких областях, як домашні обов'язки, навчання, дисципліна, дозвілля. Все це може стати причиною більшої конфліктності, однак створює і велику в порівнянні з батьками емоційну близькості. Великий вплив на підлітків роблять також стилі батьківської поведінки, динаміка сімей та сімейних союзи. Хоча союзи між окремими членами сім'ї природні і нешкідливі, важливо, щоб батьки виступали єдиним фронтом і дотримувалися чітку межу між собою і дітьми, в іншому випадку це може спричинити за собою проблеми і для тих, і для інших. 
У підлітковому віці завершується формування складної системи соціальних установок. Також в обох статей можна виявити акцентуації характерів. У цьому ж віці присутній і виражена полоролевая диференціація, тобто розвиненість форм жіночого і чоловічого поведінки у юнаків та дівчат. Вони знають, як себе вести в тих чи інших ситуаціях, їх рольова поведінка є досить гнучким. Підлітковий період - пора першого кохання, виникнення інтимних емоційних відносин між юнаками і дівчатами формує особистісні якості вірності, прихильності, особистої відповідальності за долю близької людини. 
Процес формування особистості триває і за межами школи, до закінчення якої більшість підлітків вже робить свій професійний вибір. Проте багато з того, щолюдина як особистість набуває в шкільні роки, залишається з ним на все життя і значною мірою визначає її долю. 
Хоча основними в період юності є фізичне дозрівання і адаптація до сексуальності, в цей період відбуваються також і важливі зміни в мисленні та поведінці. У підлітків з'являється абстрактне мислення, зростає здатність планувати і передбачати. Підлітки набувають схильність до самоаналізу і самокритики, що призводить до появи у них нової форми егоцентризму. Крім того, підлітки здатні розмірковувати на високому моральному рівні, можуть розглядати свою поведінку у минулому, інтегрувати його з реальністю і подумки переноситися у власне майбутнє. 
Щоб задовольняти новим вимогам дорослого життя, підліткам доводиться використовувати все, нього він навчився за все своє минуле життя. Зокрема, підлітку доводиться засвоювати дорослі ролі. Це досить складно, тому що доводиться перебудовувати свої відносини з батьками, однолітками, і ця перебудова не завжди відбувається гладко. 
V етап: рання зрілість (від 20-ти до 40 років). 
Рання зрілість - це той період, коли ми здатні досягти піку фізичної діяльності. Цей період ми не будемо розглядати детально.

VІ етап: середня зрілість (від 40 до 60ти років). 
Середина життя - це той час, коли люди критично оцінюють та аналізують своє життя. 
Найбільш очевидні зміни, пов'язані з настанням середнього віку - це зміни фізичні. Саме в середньому віці люди одержують недвозначні нагадування про те, що їхнє тіло старіє. . Цей період ми не будемо розглядати детально.
VІІ період: пізня зрілість (60 років і старше). 
Пізня зрілість по праву займає важливе місце в житті людини. З періодом старості пов'язані багато стереотипів і спотворені уявлення, як позитивні, так і негативні. "Старики" - це не однорідна група. Їх можна розділити на кілька підгруп. 
1. Передстаречому період: 60-69 років. Це десятиліття знаменує собою важливий перехідний період.. У цьому віці часто скорочуються доходи, а друзів і колег стає все менше. Фізична сила в цьому віці дещо спадає, і для осіб, які працюють на виробництві, це може виявитися серйозною проблемою. Однак і серед переступили 60-річний рубіж є люди, які можуть похвалитися надлишком енергії. 
2. Старечий період: 70-79 років. На це етапі старості відбуваються великі зміни, ніж за попередні два десятиліття. Після 70-ти років багато стикаються із втратами та хворобами; вмирають все більше друзів і рідних. Крім цього, багатьом людям у цьому віці доводиться стикатися і з зменшенням своєї участі у формальних організаціях. Але незважаючи на перенесені втрати, далеко не всі люди цього віку стають безпорадними інвалідами. 
3. Позднестарческій період: 80-89 років. Більшості 80-тилетних людей стає важче, ніж раніше, пристосовуватися до навколишнього світу і взаємодіяти з ним. Багатьом з них потрібні більш прості умови життя, з мінімумом побутових проблем, що поєднують можливість самоти і вплив зовнішніх стимулів. У цьому віці більшість людей не в змозі підтримувати соціальні та культурні контакти без сторонньої допомоги. Багато хто, хоча і не всі, 85-тирічні люди відрізняються слабким здоров'ям. 
Смерть - останнє критичне подія в житті людини. На фізіологічному рівні смерть являє собою незворотне припинення всіх життєвих функцій. На психологічному рівні вона має особисту значимість і особисте значення для самого вмираючого і для його рідних і близьких. Померти - значить, припинити відчувати, залишити улюблених людей, залишити незакінчені справи і піти в невідоме. 
Згідно психоаналітичним дослідженням, для людей нормально боятися смерті. У цілому смерті менше всього бояться люди похилого віку і люди, що мають мету в житті. Дожили до похилого віку лякає не стільки смерть, скільки можливість тривалого й болісного вмирання. 
Глава 2. Роль сім'ї у становленні особистості підлітка
2.1. Фактори, що впливають на розвиток підлітка.
Термін "розвиток" вказує на зміни, які з часом відбуваються в будові тіла, мисленні або поведінці людини в результаті біологічних процесів в організмі і впливу навколишнього середовища. 
Всі живі організми розвиваються відповідно до їх генетичним кодом, чи планом. Психологи, кажучи про процес розвитку у зв'язку з генетичним планом, користуються терміном "дозрівання". Процес дозрівання складається з послідовності запрограмованих змін не тільки зовнішнього вигляду організму, але і його складності, інтеграції, організації та функції. Неправильне харчування або хвороба можуть уповільнити дозрівання, але це не означає, що правильне харчування, гарне здоров'я і навіть спеціально предпринимаемая стимуляція і навчання мають його прискорити. 
Дозрівання органів тіла і моторних здібностей йде з різною швидкістю. Кожен орган або здатність зазвичай має свою точку оптимальної зрілості. Термін "зростання", як правило, означає збільшення розміру, функціональних можливостей або складнощів до такої точки. Термін "старіння" відноситься до біологічних змін, що відбуваються після проходження точки оптимальної зрілості. При цьому процеси старіння не обов'язково передбачають спад активності або зношування організму. Так само, як старіння підвищує якість деяких вин, воно може підвищувати людську розсудливість і проникливість. Крім того, слід зауважити, що старіння деяких тканин організму починається вже в підлітковому віці і навіть у дитинстві. 
Кожна мить ми піддаємося впливу навколишнього середовища. Світло, звук, тепло, їжа і багато чого іншого може служити задоволенню основних біологічних і психологічних потреб, заподіювати серйозну шкоду, привертати увагу або ставати компонентами навчання. Деякі впливи середовища носять тимчасовий характер. Однак багато інших середовищні впливи можуть бути постійними. Середовищні впливи можуть затримувати або стимулювати ріст організму, породжувати стійку тривогу або сприяти формуванню складних навичок. 
Соціалізація - це загальний процес, завдяки якому людина стає членом соціальної групи: родини, громади, роду. Соціалізація включає засвоєння всіх установок, думок, звичаїв, життєвих цінностей, ролей та очікувань конкретної соціальної групи. Цей процес триває все життя, допомагаючи людям знайти душевний комфорт і відчувати себе повноправними членами суспільства або якоїсь культурної групи всередині цього суспільства. 
2.2. Сім'я як основний чинник, що впливає на становлення особистості. 
Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найважливіших є сім'я. Традиційно родина - головний інститут виховання. Те, що людина набуває в сім'ї, він зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ​​тим, що в ній людина знаходиться протягом значної частини свого життя. У сім'ї закладаються основи особистості. 
У процесі близьких стосунків з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями та іншими родичами у дитини з перших днів життя починає формуватися структура особистості. 
У сім'ї формується особистість не тільки дитини, але і його батьків. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, посилює його соціальний досвід. Найчастіше це відбувається у батьків несвідомо, але останнім часом стали зустрічатися молоді батьки, свідомо виховують також і себе. На жаль, ця позиція батьків не стала популярною, не дивлячись на те, що вона заслуговує найпильнішої уваги. 
У житті кожної людини батьки відіграють велику і відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поведінки, з їх допомогою він пізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх своїх діях. Ця тенденція дедалі більше посилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з батьками і його прагненням бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірність і розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дитини, то вони ведуть себе так, що всі їхні вчинки та поведінку в цілому сприяють формуванню у дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йому передати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль за своєю поведінкою, за ставленням до інших людей,увага до організації сімейного життя дозволяє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їх всебічному і гармонійному розвитку. 
Сім'я впливає на особистість дорослих не тільки у зв'язку з вихованням дітей. Велику роль відіграють в сім'ї взаємини між представниками різних поколінь, а також у межах одного і того ж покоління (подружжям, братами, сестрами, дідусями, бабусями). Сім'я як мала соціальна група впливає на своїх членів. Одночасно кожен з них своїми особистими якостями, своєю поведінкою впливає на життя сім'ї. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти формуванню духовних цінностей її членів, впливати на цілі і життєві установки всієї родини. 
Всі етапи розвитку вимагають від людини адаптації до нових соціальних умов, що допомагає індивіду збагачуватися новим досвідом, ставати соціально більш зрілим. Багато етапи розвитку сім'ї можна передбачати і навіть підготуватися до них. Проте в житті бувають такі ситуації, які не піддаються передбаченню, тому що виникають миттєво, як би стихійно, наприклад, важка хвороба когось з членів сім'ї, народження хворої дитини, смерть близької людини, неприємності на роботі і т.п. Подібні явища також вимагають від членів сім'ї адаптації, тому що їм доводиться вишукувати нові методи взаємин. Подолання кризової ситуації найчастіше підсилює згуртованість людей. Проте буває, що така ситуація стає поворотним пунктом у житті сім'ї, призводить до її розпаду, дезорганізує її життя. 
Сім'я має величезне значення для розвитку особистості. Діти, позбавлені можливості безпосередньо і постійно брати участь в житті малої групи, що складається з рідних і близьких їм людей, багато втрачають. Особливо це помітно у маленьких дітей, що живуть поза сім'єю - у дитбудинках та інших установах цього типу. Розвиток особистості цих дітей нерідко протікає іншим шляхом, ніж у дітей, які виховуються в сім'ї. Розумове і соціальний розвиток цих дітей часом запізнюється, а емоційне - загальмовується. Те ж саме може відбуватися з дорослою людиною, тому що недолік постійних особистих контактів є суттю самотності, стає джерелом багатьох негативних явищ і служить причиною серйозних особистісних порушень. 
Відомо, що на поведінку багатьох людей впливає присутність інших осіб. Багато індивіди ведуть себе в присутності інших людей інакше, ніж тоді, коли залишаються одні. Причому якщо людина відчуває доброзичливе, добре ставлення присутніх, то у нього найчастіше з'являється певний стимул до таких дій, які викличуть схвалення оточуючих його людей і допоможуть йому стати в кращому світлі. Якщо ж людина відчуває недоброзичливе ставлення, то в нього з'являється опір, що виявляється самими різними способами. Добре вихована людина долає цей протест усвідомленим зусиллям. 
У малій групі, де панують дружні взаємини, колектив робить досить сильний вплив на індивіда. Це особливо проявляється у формуванні духовних цінностей, норм і зразків поведінки, стилю взаємин між людьми. Завдяки своїм особливостям сім'я як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють відчуття його безпеки і спокою, викликають бажання надавати допомогу і підтримку іншим людям. 
Сім'я має свою структуру, визначену соціальними ролями її членів: чоловіка і дружини, батька і матері, сина і дочки, сестри і брата, дідуся і бабусі. На основі цих ролей складаються міжособистісні відносини в родині. Ступінь участі людини в житті сім'ї може бути найрізноманітнішою, і залежно від цього сім'я може робити на людину більше чи менший вплив. 
Сім'я відіграє колосальну роль в житті та діяльності суспільства. Функції сім'ї можна розглядати як з позиції реалізації цілей суспільства, так і з позиції виконання своїх обов'язків по відношенню до суспільства. Сім'я як мікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби і 
виконує важливі соціальні функції. 
Завдяки своєї репродуктивної функції сім'я є джерелом продовження людського життя. Це та соціальна група, яка спочатку формує особистість людини. Сім'я сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Сім'я вводить в суспільство його нових членів, передаючи їм мову, звичаї і звичаї, основні зразки поведінки, обов'язкові в даному суспільстві, вводить людину у світ духовних цінностей суспільства, контролює поведінку своїх членів. Соціальні функції сім'ї виявляються не тільки у відношенні дітей, а й стосовно подружжя, тому що життя в шлюбі є процесом, що грає велику роль в житті суспільства. Одна з найголовніших функцій сім'ї - створення умов для розвитку особистості всіх своїх членів. Сім'я задовольняє різні потреби людини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спілкування. Народження дітей викликає радість не тільки від свідомості продовження свого роду, але і дає можливість впевненіше дивитися в майбутнє. У сім'ї люди піклуються один про одного. Також в сім'ї задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнього життя людини найбільш яскраво проявляється почуття любові і взаєморозуміння, визнання, повагу, відчуття безпеки. Проте задоволення своїх потреб пов'язано з виконанням певних функцій сім'ї. 
На жаль, сім'ї не завжди виконують свої функції. У таких випадках виникає проблема асоціальної ролі сім'ї. Не виконують своїх функцій сім'ї, які не в змозі забезпечити своїм членам безпеку, необхідні умови побуту і взаємодопомога, якщо в сім'ї неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, коли сім'я виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почуттям небезпеки, з людськими якостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу. 
Розглядаючи роль сім'ї в житті кожної людини, необхідно також 
відзначити її психологічну функцію, тому що саме в сім'ї формуються всі ті 
якості особистості, які становлять цінність для суспільства. 
Кожна людина протягом свого життя, як правило, є членом двох сімей: батьківської, з якої він походить, і родини, яку він створює сам. На життя в сім'ї батьків припадають періоди приблизно до юнацького віку. У період змужніння людина поступово набуває самостійності. Чим далі, тим більше життєвого, професійного і соціального досвіду накопичує людина, і все більшу роль для нього починає відігравати сім'я. 
Для розвитку сім'ї дуже важливим етапом є вступ чоловіки і жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап, а після здобуття дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинної подружнього життя. Окремим періодам у житті родини відповідають різні відрізки часу і різні потреби. Визначення тривалості окремих періодів життя сім'ї не може через різних термінів вступу партнерів у шлюб. У зв'язку з цим буває досить складно пов'язати розвиток сім'ї з періодами розвитку особистості, проте узгодження насіннєвого і життєвого циклів необхідно. 
Після створення сім'ї починається процес взаємного пристосування один до одного. І тут велике значення вміє вміння людей йти на компроміси, проявляти терпимість і стримувати себе в конфліктних ситуаціях. Труднощі, які виникають в сімейному житті, дуже часто стають причиною кризи шлюбу, і в деяких випадках бажана допомога психолога, але в більшості випадків молоді люди справляються самі. 
Народження дитини - значна подія в житті подружжя, яке свідчить про вступ сім'ї в новий період розвитку. Це чергове випробування для подружжя. Вони приступають виконання нових соціальних ролей - матері і батька, входження в нову соціальну роль завжди буває важким і вимагає підготовки. У даному випадку такою підготовкою є вагітність. Майбутні батьки поступово у думках і уяві готуються до зміни, яка повинна відбутися у їхньому житті; одночасно вони готують і своє оточення. Їм доводиться серйозно міняти налагоджене життя. У період вагітності у подружжя починають формуватися установки на майбутню дитину. Тут мають значення такі фактори, як бажання або небажання дитини, а також бажання одного з батьків мати дитину певної статі. Все це в подальшому може відбитися на вихованні. 
Ролі батьків всеохоплюючі і багатогранні. Батьки несуть відповідальність за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини та необхідність забезпечення йому умов для розвитку тягнуть за собою певну реорганізацію домашнього життя. Але крім турботи про дітей, ролі батьків поширюються і на формування особистості дитини, світу його думок, почуттів, прагнень, на виховання його власного "Я". Гармонійний розвиток особистості дитини пов'язане не тільки з присутністю і активною діяльністю в родині кожного з батьків, але й узгодженістю їх виховних дій. Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не дають дитині зрозуміти і осмислити, що добре, а що - погано. Крім того, коли згода між батьками порушується, коли найближчі дитині люди особи, які є його опорою, знаходяться у сварці, та до того ж він чує, що це відбувається з причин, що стосуються його, то він не може відчувати себе впевнено і в безпеці . А звідси і дитяча тривога, страхи і навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами сім'ї. І особливо важливо для нього розуміти, як дорослі ставляться до нього. 
Характер емоційного ставлення батьків до дитини можна назвати батьківського позицією. Це один з найважливіших факторів, що формують особистість дитини. Існує декілька варіацій цього чинника, від домінування до повної байдужості. І постійне нав'язування контактів, і повна їх відсутність шкідливо дитині. Дуже важливо налагодити контакт з дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачу з боку дитини. До дитини перш за все потрібно підходити без перебільшеною зосередженості уваги, але і без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний, а не напружений або занадто слабкий і випадковий. Мова йде про такий підхід, який можна охарактеризувати як урівноважений, вільний, спрямований до розуму і серця дитини, орієнтований на його дійсні потреби. Це повинен бути підхід, заснований на певній незалежності, в міру категоричний і наполегливий, що є для дитини опорою та авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливою, пасивної проханням. Порушення контакту з дитиною проявляються в декількох характерних формах, наприклад, зайвої агресивності або прагненні коригувати поведінку дитини. 
З самого раннього віку правильний процес розвитку дитини здійснюється в першу чергу завдяки турботам батьків. Маленька дитина вчиться у своїх батьків мислити, говорити, розуміти і контролювати свої реакції. Завдяки особистісним зразкам, якими є для нього батьки, він вчиться тому, як ставитися до інших членів сім'ї, родичам, знайомим: кого любити, кого уникати, з ким більш-менш вважатися, кому висловлювати свою симпатію чи антипатію, коли стримувати свої реакції. Сім'я готує дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йому духовні цінності, моральні норми, зразки поведінки, традиції, культуру свого суспільства. Напрямні, узгоджені виховні методи батьків вчать дитину розкутості, в той же час він навчається керувати своїми діями і вчинками згідно з моральними нормами. У дитини формується світ цінностей. У цьому багатосторонньому розвитку батьки своєю поведінкою і власним прикладом надають дитині велику допомогу. Однак деякі батьки можуть утрудняти, гальмувати, навіть порушувати поведінку своїх дітей, сприяючи прояву у ньогопатологічних рис особистості. 

Дитина, яка виховується в сім'ї, де особистісними зразками для нього є батьки, отримує підготовку до подальшим соціальним ролям: жінки або чоловіки, дружини або чоловіка, матері чи батька. Крім того, досить сильним є соціальний тиск. Дітей зазвичай хвалять за поведінку, яка відповідає їхнім підлозі, і засуджують за дії, властиві протилежній статі. Правильне статеве виховання дитини, формування почуття приналежності до своєї статі складають одну з основ подальшого розвитку їх особистості. 


У результаті розумного застосування заохочень розвиток заохочень розвиток людини як особистості можна прискорити, зробити більш успішним, ніж використовуючи покарання і заборони. Якщо все ж таки виникає потреба в покаранні, то для посилення виховного ефекту покарання по можливості має йти безпосередньо за заслуговує його провиною. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина, за який дитина покараний, доступно йому пояснений. Дуже суворе може викликати у дитини страх або збурити його. Будь-яка фізична вплив формує у дитини переконання, що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує. 
Поведінка дитини багато в чому залежить від виховання в сім'ї. Дошкільнята, наприклад, часто бачать себе очима дорослих. Т.ч., позитивне чи негативне до нього ставлення з боку дорослих формує його самооцінку. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ях, де батьки часто лають дитини або ставлять перед ним завищені завдання. Крім того, дитина, що бачить, що батьки не ладнають, часто звинувачує в цьому себе, і в результаті самооцінка знову-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажанням батьків. Існує й інша крайність - завищена самооцінка. Зазвичай це відбувається в родинах, де дитину заохочують по дрібницях, а система покарань дуже м'яка. 
Само собою, що діти з неадекватною самооцінкою згодом створюють проблеми і собі, і своїм близьким. Тому з самого початку батьки повинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучка система покарання і похвали. Виключається захоплення і похвала при дитині, рідко даруються подарунки за вчинки, не використовуються вкрай жорсткі покарання. 
Крім самооцінки батьки задають і рівень домагань дитини - те, на що він претендує у своїй діяльності та відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою і престижною мотивацією розраховують лише на успіх, і у випадку невдачі можуть отримати важку психічну травму. Діти з низьким рівнем домагань і низькою самооцінкою не претендують на багато що ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко миряться з невдачами, але при цьому часто багато чого домагаються. 
У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі і розуміння цілей виховання, і прийоміввиховання, і врахування того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики виховання в сім'ї і відповідають їм 4 типи сімейних відносин, які є передумовою і результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво. 
Диктат у родині виявляється в систематичному придушенні батьками ініціативи та почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можуть і повинні пред'являти вимоги своїй дитині, виходячи з цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, в яких необхідно приймати педагогічно і морально виправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам дії наказ і насильство, зіштовхуються з опором дитини, який відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством, обманом, спалахами гніву, а інколи і відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним відбувається ломка багатьох якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можливості, все це - гарантія невдалого формування особистості. 
Опіка в родині - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до реальності за порогом рідної хати. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснований на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона призводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гіпоопека, що припускає під собою поєднання байдужого ставлення батьківського відносини з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм заманеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують на повагу, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх забаганок. 
Система міжособистісних відносин у родині, яка будується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися тактикою "невтручання". При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів. 
Співробітництво як тип взаємин у сім'ї передбачає опосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнями спільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в цій ситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку - колективом. 
Багато батьків з завмиранням серця чекають так званого перехідного віку у своїх дітей. У кого-то цей перехід від дитинства до дорослості відбувається абсолютно непомітно, для кого-то стає справжньою катастрофою. Ще недавно слухняний і спокійна дитина раптом стає "колючим", роздратованим, він раз у раз вступає в конфлікт з оточуючими. Це нерідко викликає непродуману негативну реакцію батьків, вчителів. Їх помилка полягає в тому, що вони намагаються підпорядкувати підлітка своїй волі, а це тільки озлоблює, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше, - ламає зростаючої людини, роблячи його нещирим пристосуванцем або як і раніше слухняним аж до втрати свого "Я" . Підлітковий самостійність виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, звільнення від їх опіки, контролю. Маючи потребу в батьках, в їх любові і турботі, в їх думці, вони відчувають сильне бажання бути самостійними, рівними з ними. Те, як складуться відносини в цей важкий для обох сторін період і після нього, залежить, головним чином, від стилю виховання, що склався в сім'ї, і можливостей батьків перебудуватися - прийняти почуття дорослості своєї дитини. Існує 3 стилю батьківської поведінки - авторитарний, демократичний і попустительский. 
При авторитарному стилі бажання батька - закон для дитини. Такі батьки пригнічують своїх дітей. Вони вимагають від підлітка беззаперечного підпорядкування і не вважають за потрібне пояснювати йому причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють усі сфери життя підлітка, причому роблять це не завжди коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, їх спілкування з батьками порушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти, які ростуть в подібній сім'ї, пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими у собі, менш самостійними. 
Демократичний стиль сімейних відносин є найоптимальнішим для виховання. Демократичні батьки цінують у поведінці підлітка і самостійність, і дисципліну. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось сферах його життя, не обмежуючи прав, одночасно вимагають виконання обов'язків; вони поважають його думку і радяться з ним. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумної турботі зазвичай не дуже дратує підлітка, він часто прислухається до поясненням, чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості за таких обставин відбувається без особливих переживань і конфліктів. 
Як би гладко не проходив підлітковий період, конфліктів не уникнути. Конфлікти найчастіше виникають при відношенні батьків до підлітка як до маленької дитини, а також будь-яка дрібниця - від манери підлітка одягатися до питання про годині, до якого йому дозволено перебувати поза домом. Для того, щоб знайти спільну мову з підлітком, потрібно постаратися сприймати його як рівноправного партнера, який просто поки володіє меншим життєвий досвідом, цікавитися його проблемами, вникати у всі виникаючі в його житті складності і допомагати йому. У такому випадку підліток обов'язково відплатить своїм батькам увагою і турботою зі свого боку. 
2.3. Вплив неповної сім'ї на становлення особистості підлітка.
Неповна сім'я є найбільш проблематичною і вразливою у виховному плані. Її питома вага в числі інших сімей досить високий. На основі статистичних даних можна заявити, що більшість правопорушників - вихідці з неповних сімей. Крім того, атмосфера неповної сім'ї робить більш високим ризик прилучення дітей до алкоголю та зловживанню ім. 
Згідно думку Р. Тамотюнене, структура сім'ї впливає на формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей. "... У робітників, що вийшли з неповних сімей, домінує орієнтація на працю як на можливість стати незалежним, самостійним". 
Є дані, що люди з неповних сімей мають менш виражений або негативним досвідом підготовки до сімейного життя, тому ймовірність розпаду шлюбу у вихованців неповних сімей значно вище в порівнянні з тими, хто виховувався у звичайних сім'ях. Неповна сім'я здатна чинити негативний вплив на успішність дітей, їх моральне обличчя, активність, майбутню життєву позицію, підготовку до сімейного життя і т.д. 
Обмежені виховні можливості неповної сім'ї породжені чинниками матеріального, педагогічного та морально-психологічного порядку. Турбота про виховання дитини в неповній родині, яка цілком падає на плечі жінки - це, перш за все турбота про створення необхідних матеріально-побутових умов життя. При цьому відмічено, що в разі розпаду шлюбної зв'язку збереження і навіть підвищення для дитини колишнього матеріального рівня жінка нерідко розглядає як питання власного престижу і тому береться за більш важку роботу, знаходячи додатковий приробіток і т.д. Тому цілком природно, що ціннісні орієнтації матерів-одиначок змінюються, основне місце починає займати бажання матеріального благополуччя. Постійна зайнятість матері на виробництві, турботи з ведення домашньогогосподарства і пов'язані з цим безперервне напруга, утома негативно позначаються на ставленні до дитини, обертаються урізаними можливостями виховання, дефіцитом спілкування, ведуть до нестачі уваги до дитини, його справжнім інтересам і потребам, послаблення контролю за його поведінкою. Більш того, діти в неповних сім'ях часто залишаються взагалі без нагляду, тобто матеріальні і тимчасові проблеми її життєдіяльності нерідко обертаються проблемою бездоглядності дітей з наслідками, що випливають звідси наслідками. Звичайно, несприятливі умови виховання в неповній родині почасти компенсуються значною участю старшого покоління у долі онуків, але очевидно, що ця допомога нездатна повністю компенсувати витрати, що виникають у сім'ї з втратою батька. 
Головний фактор, що визначає виховну неповноцінність неповної сім'ї - морально-психологічний. У неповній сім'ї значно частіше виявляються обмеженими відносини між матерями і дітьми-підлітками. Дітям зазвичай однаково дорогі обидва батьки, вони відчувають потребу в любові до них і в рівній мірі мають потребу в ній і з їхнього боку. З точки зору виховання почуттів і їх закріплення в особистості це надзвичайно важливо. Адже батько і мати у вихованні суттєво доповнюють один одного. Кожна людина, маючи вию індивідуальність, приносить із собою в сім'ю неповторне розмаїття почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. І вся ця різноманітна сторона життя в сім'ї порушується при відсутності одного з батьків і ніким і нічим не відшкодується. 
Існування неповної сім'ї у цьому обумовлено в основному наступними ознаками: смертю одного з подружжя, щодо широко поширеною позашлюбної народжуваністю, розпадом шлюбів. Що стосується першої причини, то в даний час її питома вага серед інших причин не такий високий. Позашлюбна народжуваність займає більш значне місце в утворенні неповної сім'ї; вона підтримується зростанням позашлюбних зв'язків серед молоді, чому сприяє ослаблення контролю в міських умовах з боку сім'ї і недоробки в області статевого виховання. 
Неповна сім'я, що виникає в результаті розлучення, з точки зору її виховного потенціалу є найбільш вразливою. Крім того, для багатьох дітей, які втратили рідного батька, незначною виявляється перспектива придбання іншого в результаті повторного заміжжя матері. Це пов'язано з тим, що лише невелика частина жінок, які мають дітей, вступає в повторні шлюби, а також з тим, що не завжди вітчим для дитини стає справжнім батьком. 
Займаючи провідне місце в освіті неповної сім'ї, розлучення в той же час супроводжується цілою низкою обставин, що роблять деформуюче вплив на морально-емоційний розвиток особистості дитини. Перш за все до них відноситься нездорова обстановка в сім'ї, як правило, передує розірвання шлюбу. Її характеризуютьконфліктні відносини близьких людей - батька і матері. Розпадається шлюб викликає все саме погане в подружжі. Атмосфера взаємної неприязні, ненависті,образ і взаємних звинувачень не може не позначитися на світосприйнятті дитини, її моральних переконаннях, поглядах, установках, ставлення до оточуючих і т. д. Позитивний вплив батьків на дитину в такій ситуації стає скрутним. Батьки виявляються не в силах контролювати вчинки дітей і направляти їх розвиток. 
На думку зарубіжних дослідників (Дж. Макдермот, Дж. Валлерштейна та ін), найбільш гострі переживання і відповідні їм наслідки розлучення викликають у дітей дошкільного віку. Вони стають більш замкнутими, агресивними, примхливими. Найбільш вразливий у розлученні єдина дитина. Ті, у кого є брати і сестри, набагато легше переживають розлучення: діти або підтримують один одного, або зганяють один на одному агресію і тривогу. 
Не меншою мірою, хоча і по-іншому, розлучення впливає на дітей більш старшого, в тому числі і підліткового віку. Помічено, що підвищена емоційність, неврівноваженість, болюча чутливість, властиві перехідному періоду, у підлітка з сім'ї, що розпалася носять гіпертрофований характер, роблячи його психіку особливо вразливою. Почуття болю і сорому, власної ущербності, неповноцінності, відчуття покинутості та самотності довгий час у таких випадках не залишають дітей, роблячи їх грубими, дратівливими, Некомунікативна, такими, що втратили інтерес до всього. 
Частим наслідком розпаду сім'ї є зміна ставлення дитини до матері. Іноді у нього виникає загострене почуття жалості до неї, іноді він звинувачує матір у догляді батька. Внаслідок цього він починає критично ставитися до неї і т. о., По суті, втрачає для себе і другого батька. 
Розлучення з попередніми йому і наступними обставинами - це цілий комплекс несприятливих факторів, здатних чинити негативний вплив на психічне і моральне становлення особистості дітей аж до патологічних змін в області психіки і криміногенного поведінки неповнолітніх. 
Висновок. 
Народження, смерть ... між ними - ціле життя. Кожен проживає своє життя по-своєму, але дорогу в життя йому дає сім'я. Скільки сімей, стільки й варіантів виховання. У залежності від цього відбувається і становлення особистості. Особистістю може стати лише людина, що бажає чогось досягти в житті, що має свої цілі і наполегливо йде до їх досягнення. Це людина зі стійкою системою норм, цінностей, що має тверді переконання, а також власну думку з кожного питання, що вміє відстоювати свою точку зору. Особистістю стає далеко не кожен. Становлення особистості пов'язане з впливом на людину різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Має значення кожна дрібниця - від генів до харчування. Найменша помилка - і людина може втратити свою індивідуальність, стати "такою, як усі". 
Кожен з нас хоче зробити кар'єру, створити сім'ю, виростити дітей. У всіх різна самооцінка, потреби та рівень домагань, і це також є одним з факторів, що впливають на становлення особистості поряд з сім'єю, школою і т.д. Хтось задовольняється малим, а комусь потрібно все і відразу. 
Сім'я не лише дарує людині життя. У сім'ї людина отримує свій перший соціальний досвід, робить перші кроки, говорить перші слова. На становлення особистості людини впливають не тільки мати і батько, але й інші члени сім'ї. Дуже важливо, щоб маленький чоловічок виховувався в доброзичливій атмосфері, щоб у процесі виховання у батьків не було розбіжностей з приводу методів його виховання, щоб дитина не була свідком конфліктів. В іншому випадку вона може вирости в асоціальну особистість, завдати шкоди не тільки оточуючим, а і собі. 
Виховання в повних та неповних сім'ях, в сім'ях з одним або декількома дітьми, в сім'ях, де хтось з членів сім'ї - інвалід - кардинально розрізняється. Що стосується виховання в неповних сім'ях, то виховання в сім'ях, де спочатку відсутній один з батьків, відрізняється від виховання в сім'ях, де дитина стає свідком розлучення батьків. Розлучення абсолютно по-різному впливає як на дітей, так і на батьків, і якщо сім'я розпалася, то їм краще не віддалятися один від одного, а пережити цю трагедію разом, не звинувачуючи нікого в тому, що трапилося. Адже, якщо придивитися, то провину можна звалити на будь-кого, в тому числі і на дитину, а для неї це - ще один стрес. 
Мабуть, розлучення - найстрашніше, що може трапитися на шляху становлення особистості. Наслідки розлучення батьків часто відбиваються на подальшому житті людини. 
У даній роботі зроблена спроба опису життєвого шляху особистості, стадії її становлення і різні методи впливу сім'ї на цей процес. Проблеми сім'ї досить мало вивчені, і треба продовжувати вносити щось нове у їх вивчення. Сім'я - головне джерело всіх правильних вчинків на життєвому шляху особистості і викорінення помилок у вихованні є можливим. 

Список використаної літератури 
1. Аршавський І. А. Основи вікової періодизації, Л., вид. Наука, 1975, 132 с. 
2. Бауер Т. Психічний розвиток немовляти, М., вид. Прогрес, 1979, 180 с. 
3. Бернс Р. Розвиток Я-концепції і виховання, М., вид. Прогрес, 1986, 
290 с. 
4. Буянов М. И. Дитина з неблагополучної сім'ї, М., вид. Просвітництво, 1988, 207с. 
5. Гвоздьов А. Н. Питання вивчення дитячого мовлення, М., вид. АПН РРФСР, 1959, 
138 с. 
6. Дольто Ф. На боці підлітка, СПб, вид. Петербург-ХХІ століття, 1997, 387 с. 
7. Земска М. Сім'я та особистість, М., вид. Прогрес, 1986, 133 с. 
8. Кле М. Психологія підлітка: психосексуальний розвиток, М., вид. Педагогіка, 1991, 196 с. 
9. Крайг Г. Психологія розвитку, СПб, вид. Пітер, 2000, 992 с. 
10. Лісіна М. І. Проблеми онтогенезу спілкування, М., вид. Педагогіка, 1986, 263 с. 
11. Люблінська А. А. Нариси психічного розвитку дитини, М., вид. АПН РРФСР, 1959, 138 с. 
12. Мухаммедрахімов Р. Ж. Мати і немовля: психологічне взаємодія, СПб, вид. СПб Університету, 1999, 360 с. 
13. Ми і наша сім'я / сост. Зацепін В., Цимбалюк В. М., вид. Молода гвардія, 1989, 415 с. 
14. Райнпрехт Х. Виховання без прикрощів, М., вид. Сім'я і школа, 2000, 
254 с. 
15. Райс Ф. Психологія підліткового і юнацького віку, СПб, вид. Пітер, 1999, 847 с. 
16. Сім'я і формування особистості / ред. Бодальов А. А., М., вид. Просвітництво, 1989, 206 с. 

17. Субботский Є. В. Дитина відкриває світ, М., вид. Просвітництво, 1991, 


198 с. 
18. Титаренко В. Я. Сім'я і формування особистості, М., вид. Думка, 1987, 351 с. 
19. Уайт Б. Перші три роки життя, М., вид. Педагогіка, 1982, 258 с. 
20. Фельдштейн Д. І. Формування особистості дитини в підлітковому віці, Душанбе, вид. Доніш, 1973, 256 с. 
21. Флейвелл Дж. Х. Генетична психологія Жана Піаже, М., вид. Просвітництво, 1967, 345 с. 
22. Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Особистість: теорії, експерименти, вправи, СПб, вид. Прайм-Еврознак, 2002, 865 с. 
23. Ельконін Е. Г. Дитинство і суспільство, СПб, вид. Лената, 1996, 300 с.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка