Актуальні проблеми управлінської освіти в умовах глобалізації



Скачати 195.43 Kb.
Дата конвертації27.04.2016
Розмір195.43 Kb.


Оболенський О.Ю.

Актуальні проблеми управлінської освіти в умовах глобалізації
Ключовими трендами суспільного розвитку найбільш конкурентоспроможних країн є інновації в результативне та ефективне управління публічною сферою. Глобалізація економічних, політичних і культурних процесів, реіндустріалізація, супутнє зростання ефективності використання суспільних ресурсів розглядаються як необхідний етап переходу до суспільства, заснованого на знаннях.

В сучасних умовах публічне управління, управлінська освіта мають відповідати пріоритетам розвитку суспільства, забезпечувати розвиток якості життя, сприяють розвитку суспільства, публічної сфери і служить багатовимірним полем інтеграції в світове співтовариство.

В Україні відбувається якісне оновлення управління справами суспільства – перетворення державного управління з усіма традиціями радянського і пострадянського характеру в публічне. Безсумнівна незворотність розпочатого процесу переходу від ієрархічного способу управління з жорсткою системою адміністрування і прийняття управлінських рішень до якісно нового адаптивного управління в умовах конкуренції; зміна новими стилями взаємозв’язку керуючих і керованих, розвиток самоврядування.

Поряд з цим дотримання чіткого підпорядкування регламентації правового спрямування є гарантією розвитку правової держави.

За цих умов готовність і здатність професіоналів-управлінців виявляти й аналізувати проблеми, самостійно визначати шляхи їх вирішення, прораховувати ефект і наслідки, досягати якісних результатів в умовах нестабільності і невизначеності постають невід’ємними складовими управлінської освіти.

Під управлінською освітою слід розуміти професійну підготовку та освіту протягом життя управлінців усіх щаблів управління структурних одиниць публічної сфери. Сюди входить і освіта народних обранців від депутатів вищих законодавчих органів, і освіта управлінської еліти, і освіта працівників органів публічної влади, і бізнес-освіта управлінців підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

В умовах становлення в Україні публічного управління та глобалізаційних економічних, соціальних і культурних процесів найактуальнішим постає проблема модернізації професійної підготовки та освіти протягом усього життя працівників органів публічної влади.

Все це вимагає осмислення актуальних проблем модернізації управлінської освіти та професійної підготовки управлінської еліти, проведення масштабних досліджень з адаптації цивілізаційного досвіду публічного управління суспільством і їх впровадження в освітній процес.

При цьому управлінська освіта – основа розвитку особистості, економічної, соціальної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства.

Саме вона нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства, тому підготовка управлінської еліти як нової генерації професіоналів виступає стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів держави, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності суспільства і держави на міжнародній арені.

Концептуалізація управлінської освіти повинна базуватися на:


    1. філософської культурі, яка формує світогляд, в контексті якого особливе місце повинна займати методологія науки;

    2. історичній культурі, яка охоплює не тільки історію людей та ідей, а й природознавства і техніки протягом тривалого історичного часу;

    3. політичній культурі особистості, яка означає громадянську позицію особистості й долю громадянського суспільства в країні;

    4. філологічної культурі з її лінгвістичними та літературознавчими складовими, спрямованими на вивчення ділових мов, включаючи знання багатьох мов (англійська, китайська);

    5. екологічній культурі, яка полягає у формуванні ноосферного світогляду, в ціннісно-системному баченні світу і людини в ньому;

    6. антропологічну культуру, яка сприймає людину як головну мету розвитку, об’єкта і суб’єкта всіх сфер людської життєдіяльності.

Освітня політика України, в тому числі і в сфері публічного управління, повинна враховувати загальні тенденції світового розвитку і, що суттєво важливо, відображати загальнонаціональні цінності і інтереси у сфері управлінської освіти, забезпечувати її інноваційний, інтенсивний, випереджаючий розвиток. Стратегічне завдання: не тільки встигати за цивілізаційним поступом, а й випереджати його, зберігаючи зорієнтованість на розвиток чинників людського потенціалу. Ця теза, безумовно, гранично актуальна, багатовимірна й стратегічно перспективна для підготовки управлінців світового рівня, які відповідатимуть вимогам і викликам сучасного світу.

Раціональне формування та забезпечення ефективного розвитку професійної підготовки управлінських кадрів сучасної інноваційної генерації управлінців в умовах глобалізації й модернізації публічного управління є одним з головних чинників конкурентоспроможності суспільства, процвітання вітчизняної економіки та її виходу в міжнародне інтегроване співтовариство. Все це також вимагає інтегрування національної вищої освіти в загальноєвропейський культурно-освітній простір і Європу знань.

Місія вищої школи в наданні управлінської освіти полягає в наступному:


  • надавати високоякісну освіти, яка базуватиметься на принципах гуманізму і толерантності, демократизації, науковості та прагматичності, неперервності та варіативності, адаптивності та оптимальності;

  • виховувати гармонійно розвинену особистість, патріота суспільства як складової світового співтовариства;

  • формувати соціально активну толерантну людину з високими духовними якостями, яка здатна до саморозвитку та самовдосконалення;

  • забезпечувати високу функціональність в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь людей;

  • сприяти розвитку здатності до свідомого та ефективного функціонування в глобалізованому, інформаційному суспільстві, в умовах дедалі зростаючої комунікативності життя та інформаційної насиченості

  • вища життєдіяльності;

  • забезпечити підготовку високоосвічених кадрів для органів публічної влади, виробництва, освіти, науки і культури, здатних постійно навчатися протягом усього життя;

  • всебічне розвивати фундаментальні та прикладні наукові дослідження, здатні охопити всі сучасні напрями науки і техніки, щоб перейти до шостого технологічного укладу;

  • поступово інтегруватися у світовий загальноосвітній простір, одночасно зберігаючи кращі традиції вітчизняному системи освіти.

Особливість сучасних процесів цивілізаційного розвитку проявляється в тому, що вони впливають безпосередньо на процес продукування нового знання, на його поширення та передачу і, в цілому, на систему вищої освіти з її невід’ємною складовою – управлінською освітою. Однією з головних тенденцій розвитку останньої постає пріоритетність професійно орієнтованих програм, програм відкритого та дистанційного навчання, мультидисциплінарних форм інноваційного навчання.

Іншою тенденцією її розвитку є створення такої навчального середовища, яка оптимізує можливості для активної самостійної роботи, адаптації до нових умов і змін зовнішнього середовища.

Нова якість освіти при підготовці управлінської еліти нової генерації охоплює науково-технічний та культурно-освітній напрями розвитку сучасного суспільства. Цей процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних досягнень.

На сьогоднішній день головна проблема не стільки в надлишку або дефіциті підготовлених управлінців, скільки в якості і спрямованості їхньої підготовки.

Управлінська, як і в цілому вища, освіта, в силу своєї інерційності, не встигає за змінами у світі знань, реальній економіці та управлінні (не реалізується випередження).

Запровадження положень Угоди про асоціацію України з європейським союзом вимагає створення адекватної системи публічного управління. Одним із його шляхів є формування та запровадження в українські реалії пріоритетних напрямів розвитку європейського простору управлінської освіти, що полягають у:



  • формуванні загальнолюдських і національних цінностей і цілей;

  • забезпеченні особистісного розвитку управлінця і науково-педагогічних працівників освітнього простору;

  • постійному підвищенні якості освітніх послуг, оновленні їх змісту та форм організації надання;

  • впровадженні освітніх інновацій та інноваційних технологій в навчальний процес.

Визначальними способами формування змісту та організації навчального процесу визнані:

  • компетентністний підхід, в контексті якого здійснюється спрямування навчального процесу на кінцеві результати освіти;

  • безперервна модернізація (оновлення) змісту, форм і методів навчання, що спираються на постійний моніторинг світових і, в першу чергу – європейських, вимог до якості управлінської підготовки.

Висока якість управлінської освіти може бути досягнута двома шляхами. Перший орієнтований удосконалення відбору слухачів (студентів) за здібностями, тобто надавати можливість здобуття освіти самим здатним. Інший шлях пов’язаний зі створенням досконалого освітнього середовища. Ця альтернатива є не тільки неминучою та необхідною умовою, але й проблемою, в якій проектується стратегія оновлення усіх видів освітньої діяльності (якісні зрушення повинні відбутися не тільки в підготовці майбутніх, а й у підвищенні кваліфікації і в професійній перепідготовці діючих управлінців).

Потрібний системний підхід до проектування змісту управлінської освіти. Особливий акцент має приділятися на подоланні розриву між вимогами до професії управлінця та існуючим сьогодні рівнем підготовки управлінців.

На жаль, поки зберігається традиційний, переважно академічний характер навчання, низький рівень самостійної роботи слухачів (студентів), високе аудиторне навантаження, відсутність впровадження діяльнісного підходу. Ускладнено відкриття затребуваних спеціалізацій, орієнтованих на нові види управлінської діяльності.

Методологічно продовжується використання методів апроксимації минулого в майбутнє, що в умовах глобалізації та використання новітніх інформаційних технологій і міжнародного досвіду є “печерним анахронізмом”.

В управлінській освіті недостатньо застосовується практико-орієнтований спосіб формування змісту та організації навчання, заснований на міждисциплінарному підході, реальних відносинах стратегії і тактики управління, їх взаємозв’язку.

Відчувається дефіцит різноманітних освітніх продуктів, орієнтованих на вирішення актуальних сьогоденних (кризових) проблем. Готуючи управлінця до виконання своїх функцій у суспільстві майбутнього, управлінська освіта має бути насиченою методологіями та методиками ефективного вирішення протиріч, проблем і завдань сьогодення та майбутнього.

У той же час, з точки зору слухача (студента), в ході вивчення управлінських дисциплін слухачеві (студентові) як правило доводиться мати справу з переказом, варіацією, а не з власне висновками і результатами дослідження автора «першоджерела», що не може позитивно впливати на якість навчання.

Не сприяє його підвищенню й низька насиченість освітнього процесу результатами сучасних, у тому числі зарубіжних досліджень, скромні інвестиції для створення сучасної наукової та ефективної матеріальної бази.

Життєво необхідним є посилення фундаментального і, в першу чергу, економіко-математичного компонента підготовки майбутніх управлінців.

Окремо треба відзначити кілька загальних тенденцій. Важливою ознакою сучасної економіки є зміна співвідношення матеріально-речових, трудових та інтелектуальних факторів розвитку. Зростає число організацій, додана вартість яких формується за рахунок використання знань і креативних підходів і методів.

Спрощений підхід до побудови та функціонування організацій, вузькість в інтерпретації їх базисних елементів і властивостей, стереотип консервативного мислення й організаційної скутості не відповідають викликам часу, підвищенню складності і наукоємності виробництва, радикальних змін економічних та управлінських відносин, входять у суперечність з інтелектуальними організаціями.

Неспівмірність більшості освітніх вітчизняних програм із зарубіжними аналогами; відсутність взаємного визнання дипломів доповнюють число проблем, характерних для управлінської освіти.

Інтелект1, інновації, унікальні навички та здібності, вміння адаптувати їх до постійно мінливих умов, висока рівень кваліфікації постають провідним управлінським ресурсом і основним джерелом цивілізаційного зростання.

Аналізуючи освітню практику та наукові роботи, присвячені управлінської освіти, можна виділити деякі тенденції її розвитку.

Швидкими темпами відбувається професійний поділ управлінської праці з виокремленням відповідних професій, спеціалізацій та кваліфікацій. На зміну адміністраторам приходять консультанти, аналітики, експерти і радники.

У розвинених країнах величезна частина найважливішою і найбільш кваліфікованої робочої сили буде складатися з людей, якими не можна “керувати” в традиційному сенсі цього слова. Все більше число цих людей ототожнюють себе зі своїми знаннями, а не з організацією, яка платить їм зарплату.

У сучасних умовах набуває глобального значення, як уже підкреслювалося, випереджаюча професійна освіта як одна з основних тенденцій в системах освіти багатьох країн, орієнтованих на розвиток людини, на інноваційний розвиток економіки, на запити міжнародного ринку праці.

Чітко виокремилися:



  • зростання значущості людського капіталу;

  • посилення та розвиток культурної ідентичності, прагнення не підрівнювати мінливу і різноманітну реальність під ідеальні схеми, а враховувати історичні і національні здобутки та особливості;

  • орієнтація на інноваційну, соціально орієнтовану ринкову економіку2 і толерантне ставлення до інших культур і релігій;

  • врахування мінливості професії управлінця та її модернізація (адаптація) в контексті відносин між суспільством, державою, і ринком і людиною як найвищої цінністю;

  • зміна ставлення особистості до самої себе як професіоналу, до власного професійного становлення та самовдосконалення;

  • значне посилення вимог до рівня кваліфікації.

Слід відмітити появу нової тенденції щодо зростання попиту на фундаментальну управлінську освіту.

Фундаментальність управлінської освіти є і продовжує залишатися основою різнобічного розвитку особистості управлінця, професійної гнучкості, особистого розвитку протягом всього професійного життя згідно з мінливими вимогами управлінської практики.

Нові шляхи отримання управлінських знань відкрило віртуальне інтерактивне навчання, засноване на інформаційних, комунікаційних і мультимедійних технологіях.

Значне підвищення і постійне підтримання високої якості кадрів управління слід розглядати як довгострокову конкурентну перевагу.

У сучасних умовах конкурентоспроможність управлінської еліти залежить від інноваційного наповнення освітнього процесу, оскільки сутність інновацій полягає у трансформації нового знання в процеси, продукти та послуги, а також у виявленні та задоволенні потреб споживачів управлінських послуг. Тим самим конкурентоспроможність управлінців залежить від узгодження інновацій із запитами потенційних користувачів або ключових споживачів їх професійних знань (послуг) .

Запровадження інноваційного підходу в управлінській освіти має супроводжуватися застосуванням у навчальному процесі таких основних принципів та методик:

- “навчання, орієнтоване на результат” – забезпечує цілеспрямованість, транспарентність і результативність процесів навчання;

- “модульна структура змісту навчання” – гарантує індивідуалізацію, гнучкість і високу динаміку освітнього процесу;

- “навчання через постановку і вирішення конкретних науково-практичних управлінських задач або ситуацій” – дозволяє адаптувати процес навчання до реальних умов практики управління;

- “індивідуалізація процесу навчання через розширення та оптимізацію умов для самостійної навчальної роботи” – передбачає розширення переліку вибіркових дисциплін та можливостей виокремлення особистісних траєкторій навчання з використанням сучасних їх форм;

- “інтенсифікація навчання” – передбачає прискорений обмін ідеями, інформацією та результатами, відкритий доступ до джерел професійної інформації і безперервне її оновлення для отримання інтенсивних знань;

- “підвищення конкурентоспроможності управлінців” – за умови високої конкурентоспроможності навчального закладу в контексті його здатності задовольняти, по-перше, попит споживачів освітніх послуг, по-друге, створювати конкурентні переваги з метою залучення споживачів, по-третє, забезпечувати необхідні професійні компетенції фахівців, формувати у них креативні здібності для вирішення нестандартних управлінських завдань.

Таким чином, фундаментальною умовою професійної підготовки управлінців є спроможність навчального закладу забезпечити формування у них сукупності інтелектуальних, професійних і соціальних компетентностей інноваційного характеру.

В якості одного з пріоритетних напрямів модернізації управлінської освіти висувається розвиток компетентнісного підходу.

Це, зокрема, означає, що освітні процеси і, насамперед, навчальні дисципліни мають бути орієнтовані на моделі компетенцій (ідеальні портрети) фахівців. При цьому останні не повинні і не можуть “зациклюватися” на існуючій номенклатурі посад. Вони повинні враховувати напрямки формаційного і цивілізаційного розвитку суспільства, враховувати прогнози розвитку публічної сфери, її економічної, культурної, соціодемографічної і політичної складових, тобто дивитися вперед, в той же час не відриваючись від життя, країнових і світових реалій.

Стратегія розвитку науково-навчальної діяльності при підготовці управлінської еліти має полягати в:



  • забезпеченні єдності фундаментальної та спеціальної підготовки;

  • використанні у навчальному процесі досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і техніки, впровадженні спеціальних навчальних дисциплін, інноваційних технічних розробок, технологічних рішень, інформаційних методик, спрямованих на вивчення актуальних проблем управління суспільством, державою і публічною сферою;

  • створенні та розвитку фундаментальних наукових шкіл для задоволення потреб розвитку публічної сфери та практики державного будівництва;

  • налагоджуванні зв’язків і контактів з міжнародними науковими центрами та навчальними закладами з питань координації науково-дослідної роботи та оптимізації підготовки управлінських кадрів щодо відповідного освітнього спрямування.

Суттєвого значення набуває управління системою підготовки управлінських кадрів, які стають управлінською елітою. Воно має базуватися на:

  • моделюванні та проектуванні майбутньої професійної діяльності;

  • врахуванні постійного вдосконалення методології, методики та організації професійної діяльності;

  • необхідності підтримання сучасної професійної майстерності викладачів, впровадженні нових форм перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

  • впровадженні системи управління якістю на основі наступності традицій та інновацій.

Особливої уваги потребує індивідуалізації освітнього процесу. Мають бути запроваджені індивідуальні освітні траєкторії, інноваційні способи самоорганізації навчальної діяльності, максимально гнучкі “клієнтоорієнтовані” схеми, що засновані на кредитно-модульному принципі, підвищених вимогах до контролю якості управлінської освіти на всіх її етапах.

Індивідуальний підхід не призводить до вироблення єдиної унікальної програми для кожної окремої людини, хоча і це можливо. Особиста освітня програма складається як комбінація з великої кількості модулів, пропонованих освітнім закладом.

При проектуванні освітніх програм на чільне місце ставляться не “вхідні параметри”, а освітні результати, на які ці програми виводять студентів чи слухачів: здобуті ними компетенції, знання та навички. Центр ваги при цьому зміщується з факторів процесу навчання (навчальні програми, академічна успішність студентів і слухачів) на освітні результати: здатність до навчання, освоєння технік аналітичної роботи, проектування, програмування розвитку, оцінювані з позиції успішності подальшої професійної кар’єри і затребуваності випускника ринком праці.

Необхідною умовою оптимізації є зміна співвідношення академізму і практичної спрямованості в управлінській освіті, щоб всі її компоненти діяли в тісному взаємозв’язку, обумовлюючи один одного.

Слід відзначити і такі тенденції як зростання з боку слухачів (студентів) відносної популярності більш професійно орієнтованих дисциплін спеціалізацій та освоєння навичок формування та надання якісних управлінських послуг з урахуванням європейських стандартів.

Суттєвим для українських реалій є перехід відповідальності за засвоєння компетенцій від закладу чи викладача до слухача (студента).

Суттєво змінюється світогляд й сам характер мислення управлінців.

Сьогодні слід кардинально перебудувати формування світогляду управлінців, які повинні мислити глобально, тобто в термінах процесів, а не структур; динамічного цілого, а не статистичних складових; бачити не тільки сьогоднішню реальність, але й прогнозувати довгострокове майбутнє; формувати свій світогляд в контексті коеволюції (“мистецтва жити разом”) та ноосфери (моралі, розуму і справедливості).

Тому сучасний управлінець повинен сформувати якісно нову організаційну свідомість, націлену на підвищення людського фактора в кожній окремій ситуації та персональної відповідальності для системного вирішення проблем сьогоднішнього дня в контексті підвищення ролі креативного управління соціальними системами як складними соціальними системами, які діють в умовах стохастичності і невизначеності .

Тому місія системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації має бути спрямована на підготовку управлінців з новою методологією самоорганізаційних механізмів (адаптаційних і біфуркаційних).

При цьому важливою особливістю нового світогляду управлінця є самоорганізація, здатна вивести наше суспільство на новий щабель прогресу при здатності еліти діяти в високоінтегрований і внутрішньо напруженому стані. Для цього, щоб вирішувати складні проблеми слід формувати творче (креативне) мислення в сукупності з синергетичним баченням процесів як єдиного цілого, в контексті чого і визначаються цілі публічного управління. У зв’язку з цим слід визначити, що ідеологія креативного поведінки управлінських кадрів виступає продуктом їх організаційної свідомості, яка має постійно зростати з урахуванням формування бажаних соціальних структур.

Новітні технології, розвиток цінностей і цілей публічного управління, зміна функцій та структури управління, новий характер управлінської діяльності, її інтелектуалізація припускають готовність мислити різними сценаріями і категоріями процесу, діяти з урахуванням кількох альтернатив, висувати і коригувати цілі по ходу справи, здійснювати управлінський вибір.

Нова ідеологема глобального управлінця – “думай глобально, а дій локально” вимагає від управлінця – нового мислення, нової свідомості, нової синергетичної методології та алгоритмів вирішення проблем сучасного світу, який глобалізується і дефрагментує.

При цьому сучасна ситуація розвитку суспільства вимагає, щоб був забезпечений екологічний похід, який полягає в безконфліктному вирішенні всіх проблем як екологічних, так і соціально-економічних. У зв’язку з цим, підготовка управлінців сучасного типу відстає від потреб практики, тому що сучасні керівники не володіють міждисциплінарної методологією. У наслідок цього управлінець не здатний вийти за межі класичної освіти і способу мислення, які є традиційним і класичним, та перейти до нелінійного мислення і баченню проблем крізь призму понятійно-категоріального апарату нової методології і культури мислення, звернувшись до досвіду всієї культури. Тому діяльність управлінця повинна ставати:



  • світоглядно орієнтованою, тобто спиратися на філософські знання, управлінські концепції розвитку суспільства, тобто теоретичну основу;

  • рефлексивною, тобто здатною аналізувати події, процеси та вміти коригувати управлінські дії в залежності від економічної, політичної та соціальної ситуації за умови дотримання цивілізаційних цінностей.

Мислення управлінця має формуватися синергетичним, конструктивістським, глобально орієнтованим, креативним, гнучким і мобільним.

До числа актуальних питань, що стоять перед управлінською освітою, слід віднести і посилення адаптивної здатності вузів, і підвищення ролі довузівської підготовки, що створює можливості для виявлення і формування покликання управлінця, допомагаючи молодим людям в їхньому життєвому і професійному самовизначенні. У цій справі важливі і мінімум знань про майбутню професію, і образ управлінця, що склався в уявленні вступників, і інформація про вимоги, що пред’являються до них, і залучення студентів для ознайомлення в інтерактивній формі майбутніх абітурієнтів з навчальною та позанавчальною діяльністю навчального закладу, і інші профорієнтаційні заходи.

У зв’язку з цим, актуальним є модернізація професійної освіти управлінської еліти, яка вийшла б на передові рубежі інтелектуального, технологічного, економічного, соціального, культурного прогресу та була б здатна оновити управлінські кадри на всіх рівнях влади шляхом формування:


  • нових компетентностей політичної та адміністративної еліти, управлінців публічної сфери, у тому числі державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;

  • нової організаційної культури та персональної відповідальності суб’єктів влади за все, що пов’язано з людським фактором;

  • системного мислення управлінців, які здатні управляти ризиками і кризами в сучасних умовах глобалізації та зовнішніх і внутрішніх загроз і ризиків.

Також сучасному управлінцю має бути якісно нова організаційна свідомість, націлена на підвищення людського фактора в кожній окремій ситуації та персональної відповідальності для системного вирішення протиріч і проблем сьогоднішнього дня в контексті підвищення ролі креативного управління складними соціальними системами.

Підготовка елітних кадрів ефективно реалізується тільки в тому випадку, якщо освітній процес являє собою єдність власне освіти, консультаційної діяльності, а також наукових досліджень з широкого спектру напрямів діяльності.

Випускникам сучасної управлінської підготовки мають бути притаманні такі види компетенції, а саме:


  • функціональна компетентність у застосуванні інструментів демократичного врядування у сферах публічного управління, європейської співпраці; з суспільного розвитку, регулювання економіки, публічних фінансів, комунікацій, конституційно-правовим засадам врядування та управління, електронного врядування, територіального управління, європейських інституцій та процедур, технологій управління людськими ресурсами;

  • інтелектуальна компетентність – здатність до аналітико-прогностичної діяльності, розробки і обґрунтування вибору найбільш ефективних рішень;

  • соціальна компетентність – наявність комунікативних здібностей, вміння працювати “в команді”, готовності до співробітництва та вирішення конфліктів.

Зазначені компетентності конкретизуються національною та галузевою рамками кваліфікацій.

Із запровадженням нового законодавства про вищу освіту здійснюватиметься перехід в Україні до чотирьохступеневої системи формування освітньо-наукового потенціалу управління публічною сферою (бакалавр – магістр – доктор філософії – доктор наук), продиктований і обумовлений інтересами особистості у сучасному глобалізованому світі. Вона дозволяє побудувати більш гнучкі, індивідуалізовані (особистісно-орієнтовані) освітні траєкторії та підготувати особу до професійної діяльності у залежності від власних здібностей і можливостей.




1 Для країн розвинутої цивілізації характерний зростання коефіцієнта інтелекту. В середньому за останні 15 років рівень інтелекту зріс приблизно на 10%. Цей результат можна пояснити масовістю освіти.

2 Найнебезпечніше вимога до освітніх закладів – твердження, що вони мають цілком відповідати ринковій економіці. Напевно, тому, що сама ринкова економіка не може бути вищим началом. Вона є лише засобом досягнення більш високої мети – розвитку людини та цивілізації.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка