Актуальні проблеми філології І методики викладання мов



Сторінка3/15
Дата конвертації29.04.2016
Розмір2.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Список использованной литературы

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М. : Сов. энциклопедия, 1966. – 608 с.

2. Высоцкий В. С. Избранное / Владимир Семёнович Высоцкий. – М. : Советский писатель, 1988. – 512 с.

3. Высоцкий В. Монологи / Владимир Высоцкий // Юность. – 1986. – №12. – С.8995.

4. Высоцкий В. С. Нерв: Стихи / Владимир Семенович Высоцкий. – [3-е изд.]. – М. : Современник, 1988. – 239 с.

5. Зайцев В. А. Современная советская поэзия: [материалы к спецкурсу] [Электронный ресурс] / Зайцев Владислав Алексеевич. – М., 1988. – 80 с. – Режим доступа: http://old.philol.msu.ru/rus/kaf/istlit20/zay.htm

6. Колшанский П. В. О природе контекста / П. В. Колшанский // Вопросы языкознания. – 1959. – №4. – С.47-48.

7. Кузнецова А. И. Понятие семантической системы языка и методы ее исследования / А. И. Кузнецова. – М. : Московский университет, 1963. – 58 с.

8. Кузнецова Э. В. О статусах слова / Э. В. Кузнецова // Исследование по семантике. – Уфа, 1983. – С. 3-11.

9. Львов М. Р. Словарь антонимов русского языка: Более 2000 антоним. пар / Михаил Ростиславович Львов / [Под ред. Л. А. Новикова]. – [3-е изд., стереотип.].– М. : Рус. яз., 1985. – 384 с.

10. Словарь русского языка: в 4-х томах / Под ред. А. П. Евгеньевой. – М., 1985-1988.
І. М. Клименко,

канд. філол. наук, доцент


ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
У статті розглянуто особливості сучасних досліджень у галузі концептології. Проаналізовано два їх напрямки – у межах теорії концептуального поля та концептуальної метафори.

Ключові слова: концепт, концептуальне поле, концептуальна метафора, лексико-семантичний варіант, лексико-семантична парадигма.

В статье рассматриваются особенности современных исследований в области концептологии. Анализируются два их направления – в рамках теории концептуального поля и концептуальной метафоры.

Ключевые слова: концепт, концептуальное поле, концептуальная метафора, лексико-семантический вариант, лексико-семантическая парадигма.

The paper deals with the peculiarities of contemporary concept research. It examines its two trends – within the theory of conceptual field and the theory of conceptual metaphor.

Key words: concept, conceptual field, conceptual metaphor, lexico-semantic variant, semantic paradigm.
Концепт є важливим поняттям сучасної лінгвістики, що може досліджуватися у двох напрямках – у рамках теорії концептуального поля та у рамках теорії концептуальної метафори. Згідно з першим напрямком концепт визначається як одиниця, що відбиває у мові результати ментальної діяльності, з другим – як одиниця лінгвокультурологічна. Для структурування концепту необхідно ураховувати всі релевантні для мовного вокабуляру семантичні відношення його одиниць. Зазначені відношення й визначають склад та кількість угруповань різного ступеня членування, порядок презентації котрих визначається міжпарадигматичними відношеннями.

Виявлення типів регулярних кореляцій одиниць словникового складу мови дозволяє глибше проникнути у специфіку способів організації словника. Для лінгвістичної науки, яка спирається на розуміння мови як особливого роду суспільного явища, на розуміння діалектичної єдності загального і часткового, характерне визнання слова основною одиницею мови, яка має якості самостійності, відокремленості й тотожності самій собі [2, c. 4]. Як відомо, лексика мови не є простою сукупністю множини окремих елементів. Кожна лексична одиниця, будучи самостійною, характеризується певними відношеннями з іншими одиницями одного й різних з нею рівнів мовної структури, а також кореляцією з розумовими процесами.

Особливості дослідження концепту часто визначаються самим його характером, його типом. Так, концепти можна класифікувати за такими параметрами [4, с.55]:

1) за типом вираженості (вербальні та невербальні);

2) за складом (прості й складні, багатокомпонентні концепти);

3) за ступенем абстрактності (пізнавальні та художні);

4) за функціонуванням у дискурсах різного типу (індивідуальні, групові, загальнонародні, політичні, педагогічні, загальномовні тощо).

Аналіз структури концептів є важливим для розуміння концептуальних досліджень з точки зору мовної семантики. Так, вся структура вербально вираженого концепту зцентрована навколо ядра. Ядро – це категорія однопорядкова з поняттям, однак повної ідентичності тут немає. Воно несе лексичне значення слова, що виражає концепт. Зміст ядра розкривається за допомогою дефініцій слова в тлумачних словниках. Лексичне значення слова, що утворює ядро концепту, включає сукупність лексико-семантичних варіантів слова (ЛСВ), серед котрих виділяють основне та похідне. ЛСВ являє собою ієрархічно організовану сукупність сем [3, с.262]: родових (інтегруючих), видових (диференційних) та потенціальних. В. Г. Зінченко вважає, що поряд зі структурою, кожний концепт має також свій узагальнений зміст: загальну ідею явищ даного ряду; етимологічні моменти (як загальна ідея зароджується в конкретних та одиничних явищах); співвідношення загально значимого та унікального в концепті [4, с.51-52].

Для характеристики концепту також використовується поняття номінативної щільності концепту [5, с. 285]. Номінативна щільність концепту є кількісною характеристикою й відбиває, яка саме кількість номінативних одиниць – слів або словосполучень – використовується для його номінації. Наприклад, концепт "статична ознака" (soft, direct, ignorant, weak) представлений у мові великою кількістю слів. А концепти "динамічна ознака" (energetic, lively, frank, modest, aggressive) та "ознака приналежності" (male, human, royal) – набагато меншою. Номінативна щільність концепту свідчить про значимості концепту в мовному соціумі. Чим вона вище, тим більш значимим він є.

Концепт – це все, що відомо про об'єкт, це відбиття в семантиці мов знаків не тільки істотних ознак об'єкта, але й усього знання про нього, він формується на стику мови та свідомості [8, с. 40]. Керуючись цим визначенням, можна сказати, що семантика сукупності мовних одиниць утворює якийсь змістовний простір, з якого й моделюється, структурується концепт. При визначенні цього змістовного простору враховуються не тільки значення мовних знаків, але і їхня внутрішня форма.

Взагалі, концепт можна описувати на основі семантики одиниць одного рівня, наприклад, лексичних, а можна залучати для моделювання концепту одиниці різних рівнів, розглядаючи ознаки, що виражаються словами, та ознаки, що виражаються фразеологізмами – еквівалентами слів, застосовуючи при цьому рівень фразеологічний. Можна також аналізувати тільки літературні мовні одиниці, а можна залучати до аналізу розмовні й стилістично знижені слова й фразеологізми.

Підхід до аналізу концепту є, як правило, парадигматичним, оскільки ми описуємо концепт на основі аналізу ряду одиниць, що його представляють. Можливий також і синтагматичний підхід до концепту. У цьому випадку ми описуємо концепт на основі аналізу тексту – на основі розгляду того, як уживаються в тексті слова і фразеологічні одиниці, що у ньому представлені.

Сучасна когнітивна лінгвістика базується на теоретичних положеннях інших мовних галузей. У межах лексичного рівня семантичні відношення конституентів просліджуються в різноманітних аспектах: дериваційному, синтагматичному і парадигматичному. Кожний з вище вказаних аспектів може стати основою опису словникового складу мови. З позицій парадигматики досліджуються концептуальні поля, елементи теорії яких широко застосовуються когнітологією.

Як зазначалося вище, поле в лінгвістиці являє собою сукупність слів різноманітних частин мови, об¢єднаних спільністю вираження одного поняття. Саме поняття (концепт) і є основою інтеграції слів у поле. Співвідношення лексичних одиниць з поняттям, яке лежить в основі інтеграції поля, може бути різноманітним [10, с. 67]. Слово може виражати поняття і співвідноситися з ним опосередковано через субординативні компоненти своєї смислової структури. Словесні знаки, в смисловій структурі яких домінуюче положення займає ознака, яка співпадає з поняттям, яке інтегрує поле, утворює його ядро. Словесні знаки, які містять цю ознаку в субординативній позиції, відносяться до периферії поля. У зв¢язку з тим, що структура більшості лексичних одиниць складається з досить великої кількості ознак, то вони можуть належати множині понятійних полів, рівній кількості його семантичних ознак, а самі поля як множина словесних знаків взаємно перетинаються і не мають чітких кордонів.

Лексико-семантична група (ЛСГ), яку ми розуміємо як лексико-семантичну парадигму (ЛСП), точніше певний випадок лексико-семантичної парадигми, об¢єднує лексичні одиниці на основі ознаки інваріативності. Парадигму потрібно бачити там, де достатньо чітко виражені варіанти деякого інваріанта [6, с. 76]. Інваріантні групи як форма існування одиниць мови виявляються на всіх рівнях структури мови. Природа і характер лексико-семантичної групи в порівнянні з вказаними вище групуваннями лексичних одиниць розкриваються саме в її парадигматичній організації. Одиниці однієї парадигми, крім відношення “інваріант-варіант”, проектують ці відношення в синтагматику і мають якість взаємозаміни в певних контекстах. Лексико-семантична група в якості парадигматичного угрупування лексичних одиниць може існувати тільки як сукупність одиниць однієї частини мови.

Семантика одиниць визначає семантику їх відношень, тобто визначає як внутрішньопарадигматичні, так і міжпарадигматичні зв¢язки.

У зв¢язку з цим дослідження слід починати з аналізу семантики лексико-семантичних варіантів. Семантичний аналіз одиниць проводиться методом компонентного аналізу. Сутність даного методу зводиться до розкладання значення лексико-семантичного варіанта на ряд певним чином організованих компонентів. Виділення компонентів спирається на протиставлення лексичних значень, оскільки теоретичною основою метода є загальна ідея про розрізняльний характер мовних одиниць [9, c. 265].

Метою компонентного аналізу є не виділення всіх наявних компонентів, а лише тих, які не описуються за допомогою мови, а виявляються в ній самій, в її лексиці та граматичному строю. Даний метод орієнтований на встановлення семантичної структури значення, тобто на визначення його поняттєвого змісту (сем). Роль кожної семи визначає каркас структури значення.

Між семами можливі певні типи відношень, які або описуються синтаксичними позиціями, що займають компоненти у фразі-дефініції, або виділяються шляхом логічного аналізу та фіксують родо-видові відношення.

Під час компонентного аналізу великих масивів лексики зручно спиратися на дефініції тлумачних словників. Словникова дефініція являє собою фразу, організовану за законами граматики мови, що описується, і еквівалентну значенню лексичної одиниці. Це – перифраз значення. Здатність до перифразування основана на внутрішній якості мови, яка володіє певним арсеналом засобів, що дозволяють висловлювати один і той самий розумовий зміст різними способами при дотриманні його об¢єму. В ідеальному випадку перифрастична дефініція будується на основі гіпероніма, який виконує роль ідентифікатора певної групи лексичних одиниць. Слово-ідентифікатор займає домінуючу позицію у фразі-дефініції. Інші компоненти дефініції представляють дистинктивні ознаки значення, яке описується, і займають залежну від домінанти синтаксичну позицію. Так як значення семи-домінанти (ідентифікатора) теж може бути перифразоване, то перифраз значення представлений у вигляді набору компонентів слова-ідентифікатора плюс диференціальні компоненти.

Тотожність і відмінність перифразів значень лексичних одиниць свідчить про тотожність і відмінність їх значень [2, c. 6]. Перифрастичні тлумачення мають на меті представити значення в більш експліцитній формі. Ще однією операцією, яка має в основі ту ж саму мету перетворення менш експліцитної форми в більш експліцитну, є операція семантичного розгортування. Ця операція має на меті підстановку в дефініцію тлумачень слів-компонентів дефініції. Такий прийом дозволяє довести дефініції до конфігурації з більш простим зв¢язком між формою і змістом. Наприклад, прикметник sane має тлумачення “having a normal healthy mind”. Субституція тлумачення mind – the intellect in its normal state доводить дефініцію до вигляду – having a normal state of intellect.

Опора на дефініції тлумачних словників дає певні переваги. По-перше, під час перефразування і семантичного розгортання не ігнорується ні один компонент дефініції, який реально зустрічається в лексикографічному тлумаченні. По-друге, забезпечується можливість розпізнавання тотожностей та відмінностей смислових структур значень лексичних одиниць на основі тотожностей і відмінностей їх перифразів. По-третє, дозволяє оперувати дуже великими масивами лексичних одиниць, практично словником в цілому.

Методика аналізу має бути побудована так, щоб визначити змістову структуру значень лексико-семантичних варіантів лексем, які досліджуються, і на цій основі з¢ясувати семантичні відношення одиниць словникового складу мови, тобто виявити парадигматичні угруповання лексики, визначити їх межі й статус. Визначення семантичної структури лексичних значень і виявлення семантико-парадигматичних угруповань відбувається паралельно і одночасно.

Недоліком досліджень, матеріалом яких є той чи інший фрагмент лексики у вигляді певної семантичної області, є довільність визначення об¢єму і меж цієї семантичної області. Цей недолік легко усунути під час аналізу великих масивів семантично неупорядкованої лексики, наприклад, суцільного словникового списку. Процедура аналізу чергується таким чином, щоб забезпечити послідовний перехід від словникової дефініції значення ЛСВ до представлення його у вигляді набору сем з наступною інтеграцією лексико-семантичних парадигм.

Як відомо, частина мови – лексико-семантична парадигма вищого рангу – ділить весь словниковий склад мови зсередини на великі класи словникових одиниць, які мають спільне, хоча й абстрактне значення. У семасіології частина мови переосмислюється як окремий випадок лексико-семантичної парадигми, парадигми парадигм нижчого рівня членування. Різноманітні за рівнем узагальнення семантичні розряди лексичних одиниць однієї частини мови представляють семантичний об¢єм даної частини мови. Таким чином, під семантичним об¢ємом ми розуміємо сукупність одиниць однієї частини мови та їх семантико-парадигматичні відношення. Для визначення семантичного об¢єму певної частини мови необхідно не лише виявлення в її межах всіх парадигматичних угруповань, але і встановлення їх співвідношень, визначення статусу кожного з них.

Місце кожної лексичної одиниці в семантичній системі визначається не лише поняттєвим об¢ємом семантичних ознак (сем), які складають її значення, але і їх ієрархією в смисловій структурі значення. Ранг певної лексико-семантичної парадигми визначається місцем ознаки, що її інтегрує, в змістовній структурі ЛСВ. Найбільш крупні угрупування лексичних одиниць (частини мови) конституюються наявністю на першому місці в змістовій структурі значення інваріантної семантичної ознаки загальнокатегоріального значення частини мови [2, c.8].

Процедура уніфікації під час аналізу полягає у заміні різноманітних способів перифразування одним із них, тобто в закріпленні за певною семантичною ознакою однієї і тільки однієї форми її вираження [2]. Уніфікація словникових дефініцій робить можливим зіставлення і розпізнавання загальних і диференціальних ознак значень і прокладає шлях до переходу від дефініцій значень на природній мові до семантичного запису змістової структури значень лексичних одиниць.

Слід зазначити, що в процесі проведення процедури уніфікації можуть виникнути деякі труднощі, головним з яких є ототожнення схожих, але не тотожних ознак. Особливої уваги потребує процедура зняття полісемії компонентів дефініції.

Наявність певного слова у фразі-дефініції ще не свідчить про семантичну близькість одиниць, що визначаються, оскільки слово як елемент дефініції може бути використано в будь-якому зі своїх значень і, таким чином, представляти різноманітні смислові компоненти.

Окрім поняттєвого об¢єму кожна семантична ознака в складі певного значення характеризується роллю і місцем, яке вона займає в смисловій структурі значення лексичної одиниці. Семантичний запис кожного значення відбувається за допомогою уніфікованих за формою сем із конкретизацією місця і ролі в структурі значення. Основою для об¢єднання лексико-семантичних парадигм є не лише поняттєвий об¢єм семи, але і тотожність її місця і ролі в структурі значення.

Лише така семантична ознака може виступати інваріантною основою ідентифікації ЛСП. Лексико-семантичні парадигми складають заключний етап дослідження, метою якого є визначення семантичних відношень, які властиві одиницям словникового складу мови.

Вивчення мови поряд з такими когнітивними здатностями людини, як пам'ять, увага, фантазія, здатність до раціонального вирішення проблем, обумовлено не тільки зростаючим інтересом до взаємовідношення розумових та мовних структур і механізмів їх взаємодії, що пов’язані з роботою свідомості й репрезентацією знань на ментальному та мовному рівнях, але з потребою вивчати людські здатності до обробки різного роду інформації. Дослідники мови звертаються до понять концептуалізації та категоризації, що є ключовими в описі когнітивних пізнавальної діяльності, спрямованими на засвоєння оточуючого світу.

Теорія концептуальної метафори пов'язана, перш за все, з іменем Дж. Лакоффа, що є автором книг з даної теми [7]. На його думку, в основі концептуалізації та категоризації як основних процесів пізнання лежить загальна для всіх людей дія когнітивних механізмів, а наші знання організовані засобом особливих структур, що називаються ідеалізованими когнітивними моделями. При цьому кожна модель накладає свою систему схем на ту чи іншу галузь концептуалізації, що охоплює наше розуміння реальних або можливих ситуацій. Тобто кожна модель структурує ментальний простір, спираючись на чотири типи структур: пропозиціональну, образно-схематичну, метафоричну та метонімічну. Людина використовує когнітивні моделі переважно під час теоретичного освоєння світу, при осмисленні абстрактних понять та концептів, пов’язаних з людським сприйняттям.

Таким чином, метафора розглядається як фактор мови, мислення й культури, як одна із структур, на котрій базуються когнітивні моделі. Метафори як мовні вислови можливі й широко поширені саме тому, що людське мислення метафоричне. Вони відіграють велику роль у формуванні концептуальних систем. Людина мислить метафорами. Вони закладені в поняттєвій системі, яка визначає схеми, за якими людина думає й діє. Виявити їх можна безпосереднім спостереженням за функціонуванням мови. Взагалі мова – важливе джерело даних про поняттєву систему людини. Метафору можна трактувати і як пересічення двох концептуальних систем з метою застосування до основного суб’єкту метафори властивостей та асоціативних імплікацій, що пов’язуються з її допоміжним суб’єктом.

Поняттєва система, в рамках котрої ми думаємо та діємо, за своєю суттю метафорична. Концепти, як підкреслюють Дж. Лакофф та М. Джонсон [7, с. 25], керують нашим мисленням. Вони впливають на нашу повсякденну діяльність, вони структурують наші відчування, поведінку, відношення до інших людей. І це підтверджується мовними фактами. Метафори як вислови природної мови можливі тому, що вони є метафорами концептуальної системи людини. Вони пронизують всю звичайну поняттєву систему людини. Метафори дозволяють зрозуміти одну галузь досвіду в термінах іншої.

Метафора – мовне відображення аналогових процесів людського мислення і є актом вторинної номінації явищ дійсності [5]. Наприклад, аналіз мовних фактів показує, що людина часто проводить аналогію між різними явищами життя, між якостями різних сутностей, наприклад між якостями людини і тварини. Назвати таку метафору можна «Man is an Animal». Виникнення метафоричного значення відбувається в такий спосіб. Існує, наприклад, людина, що є незграбною. Існує тварина – ведмідь, що незграбно рухається. Поведінка, манери людини порівнюються з поведінкою ведмідя, виявляється подібність, і незграбну людину йменують словом "ведмідь" / "bear". У слів "ведмідь", "bear" виникають нові значення.

Порівняння, на основі якого відбувся метафоричний перенос, експліцитно, безпосередньо не виражено. Тому метафору називають схованим порівнянням і метафоричні слова й вислови відрізняють від виражених порівнянь – незграбний як ведмідь, clumsy as a bear. Оскільки властивості, на основі яких відбувся перенос, побезредньо не виражені, ми можемо тільки будувати більш-менш обґрунтовані припущення щодо того, між якими властивостями проведена аналогія в тому або іншому випадку. У зв'язку з тим, що ознака, на основі якої відбувся метафоричний перенос, не має свого позначуваного, говорять про синкретизм метафори [10, c. 367].

Носії англійської мови говорять так тому, що в англомовній культурі якості людини частково структуруються, розуміються й обговорюється в термінах якостей тварин. Якщо ми звернемо увагу на можливий переклад зоосемічних лексичних одиниць, то побачимо, що в українській мовній свідомості людські якості структуються аналогічним чином. Мовне вираження якостей людини виявляється з метафорами тому, що метафоричне саме уявлення про людські якості, вироблене культурою носіїв мови.

У межах концептуальної теорії суть метафори полягає в тому, що сутності одного типу розуміються в термінах сутностей іншого типу. Відбувається взаємодія й взаємопроникнення двох концептуальних галузей (сфер). У цьому випадку це концептуальна сфера "Man" і концептуальна сфера "Animal".

Оскільки мова йде про взаємодію концептуальних сфер, метафори, що відбивають у загальному виді цю взаємодію, називаються концептуальними. "Man is an Animal" – концептуальна метафора. Їх також можна назвати базовими, оскільки вони лежать в основі цілого ряду окремих (індивідуальних) метафор. Ми розуміємо кожну окрему метафору, відбиту в мові саме тому, що нам відомі базові метафори. Виділяються три види концептуальних базових метафор [5, c. 65].

- Орієнтаційні метафори – опора на просторові опозиції, наприклад, "верх-низ". "Верх" асоціюється в людини з гарними явищами (веселощами, щастям, здоров'ям), "низ" – з поганими (сумом, хворобою). Це особливо наочно видно при зіставленні розмовних фразеологічних одиниць, що мають значення "happy" й "sad":

happy: over the moon; on top of the world;

sad: down іn the mouth; down іn the dumps.

- Онтологічні метафори – осмислення подій, емоцій, думок тощо у термінах фізичних сутностей. Найважливіша з них – метафора contaіner (вмістище / контейнер). Її значення обумовлене фізичною сутністю людини як когось вмістища, що має обмежену поверхню. Навіть якщо об'єкт не має чітких меж, людина вважає потрібним їх установити, що обумовлюється особливостями мислення. Людина прагне представити безмежне як те, що має свої межі, вимірне. Обмежений об'єкт має розмір і може бути оцінений з погляду об’єму речовини, що втримується в ньому. Наприклад, стан може осмислюватися в термінах вмістища (He іs comіng out of depressіon):

- Структурні метафори – структурування однієї концептуальної області за допомогою іншої. Структурні метафори становлять найбільший інтерес. Наприклад: Man is an Animal.

В основі процесів метафоризації, на думку А. М. Баранова [1, с. 9], покладено процедури обробки структур знань – фреймів та сценаріїв. Знання, що в них реалізуються, являють собою узагальнений досвід взаємодії людини з оточуючим світом. Особливу роль відіграє досвід безпосередньої взаємодії з матеріальним світом, що відбивається на мовному рівні у вигляді метафор.

Метафоричний концепт організований системно, так само як системно організована сама мова. Тому завданням дослідника є виявлення понять, котрі структурують той, чи інший метафоричний концепт.

Концептуальне осмислення лексичних одиниць представляє особливий інтерес на сучасному етапі розвитку наукового знання, коли все більшого поширення набуває когнітивний підхід, що поєднує зусилля дослідників в різних галузях науки – в когнітивній лінгвістиці, психолінгвістиці, культурології, міжкультурній комунікації.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка