«агресивна дитина»



Скачати 140.42 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір140.42 Kb.
Рекомендації вихователям
ТЕМА: «АГРЕСИВНА ДИТИНА»

Підвищена агресивність дітей є однією з найгостріших проблем сьогодення. Агресивна поведінка трапляється в багатьох дітей дошкільного віку як відображення безпосередності та імпульсивності. У певній категорії дітей агресія як стійка форма поведінки не лише зберігається, а й розвивається, трансформуючись у стійку рису особистості. Як наслідок знижується продуктивний потенціал дитини, звужуються можливості повноцінної комунікації, деформується її особистісний розвиток. Агресивна поведінка завдає клопоту не лише оточенню, а й собі.Агресивність зазвичай розуміють як прагнення завдати шкоди іншому об’єкту, причому її ознаки можуть бути як фізичними, так і вербальними, як безпосередніми, так і опосередкованими. Як відомо, до п’яти – шестирічного віку агресивність у поведінці дітей не є порушенням. Але у старшому дошкільному віці за наявності певних факторів( приниження, образ, формування почуття незахищеності перед ворожим світом, виявлення батьками нелюбові до дитини їхня постійна агресивна поведінка) вона може закріплюватися і переходити зі специфічної форми поведінки в її порушення.

Агресивність – один з факторів, який негативно впливає на адаптацію дитини в шкільному колективі. У взаємодії з класом наслідком агресивності стане неприйняття дитини як особистості, формування негативного ставлення до неї. Відповідно, на свою адресу така дитина отримуватиме більше негативних дій, ніж інші діти, що у свою чергу, спричинятиме нові спалахи агресивності як наслідок емоційного напруження і стресового стану.

Отже, підвищена агресивність не несе в собі нічого позитивного ані у взаємодії з оточенням, ані стосовно реакції батьків, ані для самого носія, ані для його стосунків з учителем. Тому вчасне виявлення агресивних тенденцій у поведінці дошкільника та їх усунення за допомогою психокорекційної роботи є актуальною проблемою.


Вікові особливості виявлення агресії.

Агресивні дії дитини можна спостерігати вже у ранньому віці. У перші роки життя агресія виражається в імпульсивних нападах упертості, супроводжується спалахами злості або люті, криком, кусанням, тощо. Це спричинено станом дискомфорту, безпорадності фрустрації. Агресивною таку поведінку можна назвати умовно, адже у дітей немає наміру завдати комусь шкоди. За Б.Споком, у річному віці нормальним явищем можна вважати замахування дитини на матір за те, що вона зробила щось неприємне дитині. Під час кризи трьох років відбувається те, що називають роздвоєнням: тут можуть бути конфлікти; дитина може лаяти матір; іграшки, запропоновані у невідповідний момент, вона може розламати зі злістю; відбувається зміна афективно – вольової сфери, що вказує на самостійність та активність дитини. Батьки стають нестерпними, сварячись із дитиною й один з одним через її виховання. У цьому випадку при вихованні дітей в атмосфері постійних сварок, бійок, непорозумінь у дитини культивується й підсилюється невміння отримувати безпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність. Заражаючись дратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче оточення – однолітків. Згодом дитина поступово вчиться контролювати свої агресивні імпульси. Ознаки агресивності в цьому віці залежать переважно від реакції батьків на певні форми поведінки. За нетерпимого ставлення батьків до ознак відкритої агресії можуть формуватися символічні форми (упертість, фиркання, ниття та інші види опору).

З трьох років ознаки агресивності пов’язані з процесами статево – рольової ідентифікації дитини або особливостями « Едипової ситуації» в сім’ї. Хлопчики виявляють свою агресивність у бійці, дівчатка верещать. Якщо в перші роки життя немає різниці в частоті тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків і дівчаток, то з віком їхня частота й інтенсивність у хлопчиків зростає, а у дівчаток зменшується.


І. Фурманов наводить дані досліджень, які свідчать про те, що у хлопчиків дошкільного і молодшого шкільного віку переважає фізична агресія, а у дівчаток – вербальна. При переході від молодшого шкільного до юнацького віку у хлопчиків домінують фізична агресія і негативізм, у дівчаток негативізм і вербальна агресія. До 17 років у хлопчиків тимчасово знижується рівень непрямої агресії й негативізму, до 16 – фізична й вербальна агресії, у дівчаток послаблення реакції фізичної та вербальної агресії помічається у 14 річному віці, а непряма агресія і негативізм постійну підвищуються.

Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.
Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу ( живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.

Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:

  • Стиль виховання в сім’ї (гіперопікування та гіпоопікування);

  • Повсюдна демонстрація сцен насильства;

  • Нестабільні соціально – економічні умови;

  • Індивідуальні особливості людини ( знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);

  • Соціально – культурний статус родини тощо.

Психологи застерігають батьків: не передовіряйте виховання своїх дітей телевізору або комп’ютеру, наслідки їх агресивного впливу на незміцнілу психіку можуть бути непередбачуваними. Культ агресії в суспільстві призводить до того, що дитина заражається нею. Агресивна поведінка сприймається як норма та як єдиний вихід із різних ситуацій. Споглядання телевізійного насилля робить дітей
«товстошкірими», нечутливими, і вони спокійно ставляться до міжособистісного насилля.
На жаль, перші уроки насилля діти засвоюють ще у сім’ях, де батьки демонструють їм саме агресивні способи розв’язання життєвих проблем. Згідно зі статистичними даними, 99% злочинців у дитинстві були жорстоко биті.
Агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить вона сигналізує про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.
Однією з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиво прагнення до лідерства. Для дітей статус визначається цілою низкою чинників, як то: зовнішня привабливість, акуратність, високий рівень розвитку гігієнічних навичок, охайність; володіння красивими і популярними іграшками, готовність ними ділиться; організаторські здібності; широта кругозору; позитивна оцінка дорослого тощо.
Якщо однолітки з тієї або іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, про стимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на того або тих, кого дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує Ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо. Ще однією причиною появи агресивності у дошкільника може бути відчуття тривоги і нападів страху. Пояснюється вона тим, що дитина, швидше за все, неодноразово зазнавала фізичних покарань, принижень, образ. У такому випадку, в першу чергу, необхідно поговорити з батьками, пояснити їм можливі причини і наслідки поведінки дитини. У крайньому випадку, піклуючись про здоров’я дитини, можна спільно з адміністрацією дошкільного закладу звернутися до органів охорони прав дитини зі скаргою на дії батьків Іноді агресивність є способом привернення уваги оточуючих, її причина – незадоволена потреба дитини у спілкуванні та любові.Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад потреби в русі, в активній діяльності. Педагоги, які не хочуть враховувати природну потребу дитини у русі, не знають що діти – дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх сидіти і стояти всупереч їхньої волі. Так дії дорослого нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану. Так дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини: псування й розривання книг, гризіння іграшок тощо. Таким чином, дитина по – своєму « відіграється» на предметах за недалекоглядність і нерозумну поведінку дорослого.

Причини агресивності дітей і методи їх корекції.

Причина та методи корекції



  1. Брак рухової активності, брак фізичного навантаження.

  • Рухливі ігри

  • Спортивні естафети

  • «Хвилинки радості» між заняттями

  1. Дефіцит батьківської уваги, невдоволеність потреби в батьківській любові й розумінні

  • Бесіда з батьками

  • Направлення до психолога

  • Спостереження за поведінкою дитини

  • Спільні сюжетно – рольові ігри

  1. Підвищена тривожність (комплекс невідповідності)

  • Налагодження емоційного контакту з дитиною

  1. Засвоєння еталонів агресивної поведінки в родині

  • Бесіда з батьками

  • Направлення до психолога

  1. Побічно стимульована агресивність (ЗМІ, іграшки)

  • Перешкоджати появі в групі таких іграшок або направляти агресивний потенціал дитини у позитивне русло

  • Ненав’язливі роз’яснення вчинків дійових осіб

  • Обговорення книг, передбачених програмою

  • Переведення бійок у конструктивне русло: ігри в піратів, викрадачів скарбів

  1. Низький рівень розвитку ігрових і комунікативних навичок

  • Рухливі ігри

  • Сюжетно – рольові ігри

  • Ігри на розуміння емоційного стану

  • Психогімнастика

  • Ігри на мімічне і пантомімічне самовираження

  • Навчання прийомів само розслаблення.

Портрет агресивної дитини.

Майже в кожній групі дитячого садка, буває хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває їх, б’є, відбирає та ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає « грозою» всього дитячого колективу, джерелом стурбованості вихователів та батьків. Цю їжакувату, грубу дитину дуже важко сприймати такою, яка вона є, а ще важче – зрозуміти.


Проте агресивна дитина, як і будь – яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.
Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводить до порушення батьківсько – дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість у тому, що її не люблять. « Як стати улюбленою і потрібною?» - нерозв’язна проблема що стоїть перед маленькою людиною. Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми.
Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей можна дістати відкоша, а від дорослих покарання.Насправді, така поведінка – лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем» Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання . Агресивні діти дуже часто підозрілі й насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших. Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм навпаки здається що весь світ проти них.

Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті у свою чергу бояться їх. Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації буде дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Такі діти можуть збоку подивитися на себе й адекватно оцінити свою поведінку. Діти часто переймають агресивну форму поведінки у батьків.



Як виявити агресивну дитину.

Для того щоб визначити дітей з підвищеним рівнем агресивності, можна скористатися критеріями визначення агресивності, розробленими американськими психологами М. Алвордом і П. Бейкером.


Дитина часто:

  • Втрачає контроль над собою;

  • Сперечається, лається з дорослими;

  • Відмовляється виконувати правила;

  • Умисно дратує людей;

  • Винуватить інших у власних помилках;

  • Сердиться і відмовляється виконувати прохання;

  • Буває заздрісною, мстивою;

  • Чутливо й швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

Припустити, що дитина агресивна, можна лише у тому випадку, якщо упродовж не менше ніж 6 місяців в її поведінці виявлялися хоча б чотири з восьми прихованих ознак.




Незалежно від причини агресивної поведінки дитини, існує загальна стратегія ставлення до неї оточення.

1. За можливості запобігати агресивним появам дитини: перехопити занесену для удару руку, покликати дитину.

2. Пояснити дитині неприйнятність агресивної поведінки, фізичної або вербальної агресії у ставленні до неживих предметів, а тим більше до людей. Засудження такої поведінки, демонстрація того, що вона невигідна для дитини в окремих випадках, впливають досить ефективно.

3. Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.

4. Надати дитині альтернативні способи взаємодії з оточенням на основі розвитку у неї емпатії, співпереживання.

Завданнями психокорекційної роботи з агресивними дітьми можуть бути:


  • Розвиток уміння виражати свої емоції в соціально прийнятій формі;

  • Розвиток уміння розуміти стан іншої дитини;

  • Навчання ауто релаксації та способам зняття напруження;

  • Розвиток навичок спілкування;




  • Формування позитивного само сприйняття на основі особистісних досягнень.

    Правила роботи з агресивними дітьми



  1. Бути уважними до потреб дитини.

  2. Демонструвати модель неагресивної поведінки;

  3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки;

  4. Покарання не повинні принижувати дитину;

  5. Надавати дитині проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події;

  6. Розширювати поведінковий репертуар дитини;

  7. Розвивати здібність до емпатії;

  8. Вчити розпізнавати власний емоційний стан і стан дітей.

Як допомогти агресивній дитині

Чому на вашу думку діти б’ються, кусаються, штовхаються, а іноді у відповідь на якесь прохання « вибухають»? Причин такої поведінки може бути безліч. Але часто діти ведуть себе саме так, тому що не знають як вести себе по – іншому. На жаль їх поведінковий репертуар довільно скудний, і якщо ми запропонуємо їм можливість вибору способів поведінки, діти із задоволенням відгукнуться на пропозицію, і наше спілкування з ними стане більш ефективним і приємним для обох сторін.


Ця порада ( пропозиція вибору способу взаємодії) особливо актуальна, коли мова йде про агресивних дітей.

Робота вихователів з цією категорією дітей повинна проводитися в трьох направленнях:
1. Робота з гнівом. Дитині дають змогу проявити почуття гніву, але при цьому поступово витісняють стереотипне сприйняття традиційних агресивних об’єктів ( монстрів, вампірів тощо). Наприклад, при малюванні « злого» персонажа дитині пропонують додати до нього симпатичні деталі: бантики, зірочки, книжки. Водночас учать міркувати про причини і наслідки агресивної поведінки, а також контролювати себе в ситуаціях, що викликають відповідні реакції. Агресивні діти, як правило, претендують на « сильні» ролі й категорично заперечують свої страхи. Тому потрібно дати дитині змогу не приховувати, а проявляти почуття страху, щоб вона вчилася не соромитися виражати їх.

2. Навчання дітей навичками розпізнавання і контролю, вміння володіти собою в ситуаціях, які провокують спалахи гніву.


3. Формування здібності до емпатії, довіри, співчуття та співпереживання. Вчити дітей аналізувати причини агресивної поведінки та її наслідки. Слід зазначити, що діти, схильні до захисної агресивності, легко малюють або фантазують на агресивні теми, із задоволенням виконують ролі агресивних героїв і заперечують у собі почуття страху.

Що таке гнів? Це почуття сильної люті яке супроводжується втратою контролю над собою. На жаль в нашій культурі прийнято вважати, що прояв гніву – негідна реакція. Вже в дитячому віці нам закладають цю думку дорослі - батьки, бабусі. дідусі, педагоги. Але психологи не рекомендують кожен раз стримувати цю емоцію, оскільки це може стати такою собі


« копілкою гніву». Крім того, загнавши гнів у себе, людина скоріш за все, рано чи пізно вже відчує необхідність виплеснути його. Але вже не на того, хто визвав це почуття а на того хто « попався під руку». Невиражений гнів може стати однією із причин соматичних захворювань. Саме тому від гніву потрібно вивільнятися. Звичайно це не значить, що всім дозволено битися і кусатися. Просто ми повинні формувати у дитини вміння використовувати агресивні імпульси в соціально бажаних цілях (наприклад, для захисту вигаданого ним самим казкового персонажу, здійснення «перемог», пов’язаних з небезпекою тощо).

Дітям важливо навчитися «випускати» свою агресивність. Їм можна запропонувати:

  • Битися з подушкою;

  • Використовувати фізичні силові вправи;

  • Рвати папір;

  • Намалювати того, кого хочеться побити, і що – небудь зробити з цим малюнком;

  • Використовувати «мішечок для криків»;

  • Постукати стіл надувними молотком.

Для таких дітей психологи пропонують використовувати:

  • Заняття з психогімнастики;

  • Етюди та ігри релаксаційної спрямованості;

  • Ігри та вправи на розвиток усвідомлення дітьми негативних рис характеру.



Під час роботи з дітьми дошкільного віку, а особливо з агресивними дітьми, високу ефективність має використання ізотерапії. Дітям подобається грати з водою, глиною, піском. У роботі з ними можна використовувати різні способи малювання: пальцями, долоньками, ступнями. З метою коригування агресії можна ставити з дітьми вистави, в яких проблемним агресивним дітям потрібно давати ролі, що мають позитивну силову характеристику (багатирі, лицарі тощо). З такими дітьми також слід використовувати рухливі ігри, які сприяють нейтралізації агресії, зняттю накопичення напруження, навчанню ефективним способам спілкування. Розвитку контролю над власними імпульсними діями сприяють також заняття пальчиковою гімнастикою. Їх можуть проводити як батьки так і педагоги. Дорослим, які оточують агресивну дитину, важливо пам’ятати, що їхній страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж сприяє і навішування ярликів: « Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!» Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх. Гнів не обов’язково призводить до агресії, але чим частіше дитина і дорослий мають почуття гніву, тим вища вірогідність прояву різних форм агресивної поведінки.

Розвиток емоційної сфери допоможе дітям відчути радість життя та зберегти своє здоров'я. Діти знають, що емоції виникають, коли:



  • я почуваю себе гарно або погано;

  • у мене виходить

  • хтось мене образив;

  • у мене щось болить.

Вони також можуть розпізнавати емоції як позитивні, так і негативні. Наприклад, дітям пропонується зіграти в гру «Підбери емоцію». Для цього їх треба попередньо ознайомити з словником назв емоцій та запропонувати записати позитивні і негативні в окремих стовпчиках:

радість журба задоволення


увага сум заздрість
горе щастя сором
гнів провина інтерес

З великі їм задоволенням діти виявляють радість, гнів, біль, сором, занепокоєння, використовуючи при цьому кольорові олівці чи фломастери. Доцільно продовжити цю вправу, запропонувавши дітям обмінятися малюнками та спробувати пізнати настрій свого товариша. Дайте дітям домашнє завдання: нехай батьки відгадають за цим малюнком настрій дітей. Інколи за допомогою цих вправ вдається відкоригувати деякі недоречні прояви поведінки. А зникають проблеми — поліпшується настрій, поведінка дітей стає контрольованою.



Агресивні діти як правило, мають низькій рівень емпатії. Емпатія – це здібність співпереживати. Частіше за все агресивних дітей не хвилюють страждання оточуючих, вони навіть уявити собі не можуть що іншим людям неприємно і погано. Вважається що якщо агресор може співчувати жертві, його агресія наступного разу буде слабшою.Однією із форм такої роботи може стати рольова гра, в процесі якої дитина має можливість поставити себе на місце інших, оцінити свою поведінку зі сторони.

Коли агресивна дитина навчиться співпереживати, вона може позбавитися від підозри до людей, які приносять в свою чергу агресору і оточуючим неприємності. Таким чином дитина навчиться брати на себе відповідальність за скоєні ним дії, а не перекладати провину на інших.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка