Адміністративне право україни навчальний посібник харків 2016



Сторінка7/12
Дата конвертації11.09.2017
Розмір2.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Розділ 6. Відповідальність за адміністративним правом.


    1. Поняття адміністративної відповідальності.

    2. Адміністративне правопорушення.

    3. Адміністративне стягнення.




    1. Поняття адміністративної відповідальності

За вчинення адміністративного правопорушення, тобто виконання складу проступку, законодавством передбачена адміністративна відповідальність. КУпАП не містить визначення адміністративної відповідальності, обмежуючись вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення, що застосовується з метою перевиховання правопорушника і запобігання правопорушенням. Унаслідок цього всі існуючі дефініції категорії «адміністративна відповідальність» є різними та мають дослідницький характер. Так, Л. В. Коваль вважає, що адміністративна відповідальність – це застосування до порушників загальнообов'язкових правил, що діють у сфері управління та інших сферах адміністративних стягнень.

Ю. П. Битяк і В. В. Зуй пишуть, що це вид юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб перед органами виконавчої влади чи судом за порушення адміністративно-правових норм на основі застосування адміністративних стягнень.

Є. В. Додін дійшов висновку, що адміністративна відповідальність – це визначення повноважними державними органами через застосування адміністративно-примусових заходів, обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень.

Переліченим дефініціям бракує відсутність про виконання суб'єктами протиправних дій та вживаних за їх вчинення заходів адміністративного примусу. Це є істотним компонентом будь-якої відповідальності, зокрема і адміністративної. Не можна сумніватися у тому, що відповідальність настане лише тоді, коли правопорушником виконані встановлені компетентною особою заходи впливу.

З урахуванням вищезазначеного, адміністративна відповідальність – це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні), та ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).



Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання. Отже, вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність. Проте дослідження адміністративної відповідальності свідчать, що вона настає при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм. Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке регулює суспільні відносини, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які виникають у цій галузі, всі норми адміністративного права утворюють кілька груп:

– закріплюють порядок утворення і правове становище суб'єктів;

– визначають форми і методи управлінської діяльності;

– встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців;

– визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

– регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;

– встановлюють права й обов'язки різних категорій фізичних осіб у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків). Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил не тягне за собою адміністративної відповідальності. Більш того, у деяких випадках окремі категорії фізичних осіб (зокрема, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним правилом встановлена адміністративна відповідальність (ст. 15 КУпАП).

Таким чином, не кожне порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність, яка тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями.



Похідними ознаками адміністративної відповідальності є:

1) притягнення до адміністративної відповідальності можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку;

2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності;

3) мета адміністративної відповідальності полягає: а) у вихованні особи в дусі дотримання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганню здійснення нових проступків;

4) право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом суб'єктам, серед яких органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП України);

5) акт про притягнення до адміністративної відповідальності може прийматися: а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних органів); б) колегіально шляхом голосування (виконавчі комітети й адміністративні комісії);

6) законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо);

7) норми, що регулюють адміністративну відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах (КУпАП, КЗпП); б) законах («Про боротьбу з корупцією», 2012 р.); в) правилах, які затверджуються КМ України (Правила дорожнього руху, 2001 p.), центральними органами виконавчої влади (Правила торгівлі на ринках, 2002 p.), рішеннями місцевих рад (правила дотримання тиші – ст. 5 і ст. 182 КУпАП).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення); процесуальної (правозастосовний, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативним підґрунтям адміністративної відповідальності. За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні правопорушення, підстави та суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок утворення органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки (ст. 215) і розмежування компетенції між ними (ст. 214); правомочність засідань колегіальних органів (ст. 216) та ін.

У 60-70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу з розробки основних положень про адміністративну відповідальність і підготували проекти кодифікованих актів, її результатом стало прийняття 07.12.1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 p.), що діє і сьогодні, але зі значними змінами і доповненнями. Він містить понад 330 статей, об'єднаних у 33 глави і 5 розділів.

У розділі І «Загальні положення» КУпАП викладені загальні положення і завдання законодавства про адміністративні правопорушення.

Розділ II «Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність» складається із Загальної й Особливої частин. У Загальній частині вміщено загальні положення про поняття адміністративного правопорушення, суб'єктів відповідальності та форми їх провини, адміністративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття цієї частини закріплює не тільки конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У розділі III «Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення» КУпАП перелічуються органи й посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеціальна глава цього розділу встановлює види справ, які може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в розділі IV «Провадження у справах про адміністративні правопорушення» КУпАП. Він містить положення про порядок адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

У розділі V «Виконання постанов про виконання адміністративних стягнень» КУпАП сконцентровано норми, якими регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний час, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована, виникає питання, якою нормою слід керуватися: тією, що діяла на момент учинення, чи тією, яка діє на момент розгляду справи.

За загальним правилом, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП). Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права виявляється у встановленому законом винятку із загального правила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу таких норм в силу (ч. 2 ст. 8 КУпАП). Це правило і виняток з нього (щодо дії актів у часі) поширюються тільки на матеріальні норми адміністративного права. Щодо процесуальних норм питання вирішується інакше: провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І ніяких винятків тут немає (ч. 3 ст. 8 КУпАП). Отже, якщо громадянин вчинив проступок, коли діяли одні процесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових норм.

Сутність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КУпАП. У ній підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.


6.2. Адміністративне правопорушення

Правопорушення є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону. Вчинити правопорушення – означає порушити право. Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежувати кримінальні правопорушення (злочини), адміністративні правопорушення, порушення цивільного, трудового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в тому, що воно вчинюється конкретною особою, в певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкретної галузі права і характеризується точно визначеними ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й адміністративне право.

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст. 9 КУпАП, яка розкриває його матеріальний зміст, юридичну природу, соціальну сутність, а також визначає важливі ознаки.

Відповідно до цієї статті адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття чинного КУпАП від 07.12.1984 p. законодавство України визначення адміністративного правопорушення не містило. У рамках колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульоване в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, що були прийняті 23.10.1980 р. До цього часу визначення адміністративного правопорушення розглядалося лише в науковій літературі.

Аналіз ст. 9 КУпАП дає можливість виділити ознаки адміністративного проступку (правопорушення):

1) це виключно діяння, тобто дія (наприклад, дрібне хуліганство,
ст. 173) чи бездіяльність (наприклад, ухилення від реєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають;

2) протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного діяння як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Сутність протиправності полягає в тому, що конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством;

3) винуватість, яка передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, що мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина виявляється у формі самовпевненості чи недбалості;

4) адміністративна караність, яка означає, що за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Це дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень. Так, правила користування засобами морського транспорту досить великі й містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу вчинювати чи не вчинювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих правил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричинює накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КУпАП);

5) об'єкт посягання – це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання, які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41 – 212 Особливої частини КУпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'язані з питанням його суспільної небезпеки. З цього приводу існують дві позиції: перша – адміністративні проступки не є суспільне небезпечними діяннями; друга – адміністративні проступки – суспільне небезпечні діяння.

Прихильники оцінки адміністративного правопорушення як явища, що не є суспільне небезпечним (О. Якуба, А. Клюшниченко та ін.) спираються на твердження, що злочини – це якісно особливий вид правопорушень, а їх основна матеріальна властивість полягає у суспільній небезпеці. Причому, на їх думку, суспільна небезпека повно характеризує виключно злочини. Тому для інших правопорушень така ознака не обов'язкова.

Визначення злочину як суспільне небезпечного діяння міститься в ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України, а в ч. 2 цієї статті фіксується, що не є злочином дія чи бездіяльність, яка навіть формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але внаслідок малозначущості не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі. Отже, у праві чітко закріплено, що малозначущий протиправний вчинок не є суспільно небезпечним і не може розглядатися як злочин. Виходячи з цього положення робиться два висновки:

перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості;

другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільно шкідливі, антигромадські явища, тому злочини відрізняються від адміністративних правопорушень тим, що злочини – діяння суспільно небезпечні, а адміністративні правопорушення – діяння лише шкідливі.

Науковці, які розглядають адміністративні правопорушення як суспільне небезпечні діяння (Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, і адміністративні правопорушення, і дисциплінарні провини, і цивільні правопорушення певною мірою є суспільно небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпека – це ознака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним правопорушенням вона властива «меншою», «невеликою», «невисокою», «незначною» мірою і не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної відповідальності.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК України, де мова йде про суспільно небезпечні діяння, які є злочинними. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами. Цю думку підкріплюють дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому відомі випадки, коли перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, юридична практика знає випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому – як адміністративний проступок. Так, у 1956 р. було встановлено адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хуліганські дії протягом року вчинювались однією й тією самою особою два, три і чотири рази, винний щоразу притягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 р. за третє дрібне хуліганство, вчинене протягом року, введено кримінальну відповідальність. 26.07.1996 р. встановлено кримінальну відповідальність за повторне дрібне хуліганство. У 1997 р. кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство скасували. Сьогодні, як і в 1956 – 1960 pp., дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративну відповідальність. У 1969 р. суспільно небезпечним діянням стало третє дрібне хуліганство, у 1966 р. – уже друге, а до 1977 р. це правопорушення втратило суспільне небезпечний характер. Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого правопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим зазначає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак, у своїй сукупності та поширеності вони, без сумніву, набувають суспільно небезпечного характеру.

До цього можна додати, що, встановлюючи адміністративну відповідальність за ті чи інші діяння, законодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і необхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересам держави. За умови, що це не так, відсутня необхідність боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми суспільної небезпеки адміністративних правопорушень, можна констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру всіх правопорушень. Негативна оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і суспільної небезпеки. Тому виникає потреба з'ясувати співвідношення таких понять, як «шкідливість» і «суспільна небезпека». Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних проступків) полягає саме в тому, що вони завдають шкоди правопорядку, громадським і особистим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопорушень не існує. Не може бути правопорушень суспільно «корисних» або суспільно «безпечних». Усі вони тільки суспільно небезпечні, а відрізняються лише ступенем заподіяної шкоди й саме тому різні за ступенем суспільної небезпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину та дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне розв'язання цього питання в кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за вчинення адміністративного правопорушення буде притягнуто до кримінальної відповідальності чи навпаки, за вчинення злочину – до адміністративної, іміджу правової системи буде заподіяно шкоди. Основними ознаками, за якими здійснюється розмежування адміністративних правопорушень і злочинів, є:

Перша ознака. Включення складу правопорушення в Кодекс України про адміністративні правопорушення або в Кримінальний кодекс, підставою для якого є ступінь суспільної небезпеки. Принципові положення для вирішення питання про ступінь суспільної небезпеки містяться в ст. 9 КУпАП, а також у статтях 1 і 11 КК України.

Частина 2 ст. 9 КУпАП визначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення настає тільки в тому разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Частина 2 ст. 1 КК встановлює, що виключно Кримінальний кодекс України прямо і чітко визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинними.

Таким чином, діяння може розглядатися як адміністративне правопорушення тільки в тому разі, якщо КК України не визнає його злочином.

Частина 2 ст. 11 КК України вказує на найбільш загальний критерій відмежування проступків від злочинів. Зі змісту цієї статті випливає, що малозначним є діяння, що формально передбачене КК України, однак не заподіяло істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі. Слід зазначити, що малозначність (мала суспільна небезпека) діяння являє собою властивість не однієї, а всіх сторін складу правопорушення. Питання, чи є діяння малозначним, вирішується з урахуванням усіх його суб'єктивних і об'єктивних ознак (завданого збитку, місця, способу, характеру проступку, мотиву, мети, особливих якостей суб'єкта та ін.).

Таким чином, найважливішим критерієм розмежування адміністративних правопорушень і злочинів є ступінь суспільної небезпеки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відносить одні діяння до проступків, інші – до злочинів і включає їхні склади у відповідні кодекси.



Друга ознака. Склад будь-якого злочину може бути встановлений тільки законом, склади адміністративних проступків – як законами, так і підзаконними актами. Так, сільські, селищні, міські, обласні ради (органи місцевого самоврядування) правомочні приймати рішення (ст. 107 «Порушення правил карантину тварин»), а також затверджувати правила, за порушення яких передбачено адміністративна відповідальність (ст. 152 «Порушення правил благоустрою», ст. 159 «Порушення правил торгівлі на ринках», ст. 182 «Порушення тиші в громадських місцях»).

Третя ознака. Джерело кримінальної відповідальності єдине – Кримінальний кодекс України (ст. 3). Джерел адміністративної відповідальності безліч – КУпАП та інші закони.

Четверта ознака. За вчинення злочинів передбачені покарання, їх вичерпний перелік міститься у КК України (ст. 51). За здійснення адміністративних правопорушень передбачені стягнення. Перелік стягнень, що містить ст. 24 КУпАП, не є вичерпним. Закони можуть встановлювати інші, крім перелічених у наведеній статті, стягнення.

П'ята ознака. Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За ст. 50 КК України покарання – насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.

Шоста ознака. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, який визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи КУпАП наділяє більш як 40 суб'єктів, серед них є як органи держави, так і органи місцевого самоврядування – виконавчі комітети рад (ст. 213 КУпАП).

Сьома ознака. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною відповідальністю (ст. 9 КУпАП).

Одне й те саме діяння не може бути водночас і злочином, і адміністративним правопорушенням. Тому ч. 2 ст. 9 КУпАП визначає, що адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, якщо діяння не тягне за собою кримінальної відповідальності. Такий підхід зумовлений наявністю численних випадків, коли відмежування злочину від адміністративного проступку утруднено. Є правопорушення, що завжди кваліфікувалися і кваліфікуватимуться як адміністративні проступки. Наприклад, безквитковий проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. У таких ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку і злочину. Разом з тим відомо чимало правопорушень, які залежно від низки обставин можуть розглядатися і як адміністративний проступок, і як злочин. Для прикладу порівняємо ст. 248 «Незаконне полювання» КК України і ст. 85 «Порушення правил використання об'єктів тваринного світу» КУпАП. Відповідно до
ст. 248 КК України злочином буде порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання у заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, занесені до Червоної книги України. Відповідно до ст. 85 КУпАП проступком визнається грубе порушення правил полювання, тобто полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями чи способами.

Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства щодо захисту рослин кваліфікується як злочин (ст. 247 КК України), якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки. Якщо таких наслідків немає, то діяння розцінюється як адміністративне правопорушення (ст. 105 КУпАП).

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 286 КК України) відрізняється від адміністративно караного (статті 123, 124, 125, 128 КУпАП) такою ознакою, як заподіяння потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Значно схожі між собою адміністративні та дисциплінарні правопорушення. І ті й другі є незлочинними. Розслідування та застосування санкцій за їх вчинення здійснюються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпеки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує цю обставину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність). Однак це різні правові явища. Сутність відмінностей між ними полягає в такому:

По-перше, дисциплінарний проступок – це порушення трудової дисципліни, яка діє в межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування. Адміністративний проступок – це порушення загальнообов'язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. Слід зазначити, що в певних випадках трудові обов'язки й обов'язки загальні (адміністративно-правові) можуть збігатися. Це стосується водіїв, працівників торгівлі й ін. У таких випадках, вчинені ними порушення є водночас дисциплінарними й адміністративними.

По-друге, адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке на даний час кодифіковано. У ньому дається визначення адміністративного правопорушення, описуються конкретні склади, встановлюється підвідомчість щодо розгляду справ, докладно регламентуються процесуальні питання тощо. Дисциплінарні ж проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, кримінально-виконавчого й інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку міститься тільки в науковій літературі (під ним розуміється протиправне, винне порушення трудової чи службової дисципліни). Опису конкретних складів дисциплінарних проступків, за вкрай рідкісними винятками, наприклад, прогул (ч. 4 ст. 40 КЗпП), немає.

По-третє, головною ознакою суб'єкта дисциплінарного проступку є обов'язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб'єктом дисциплінарного проступку. Головними ознаками суб'єкта адміністративного проступку є вік, осудність, винність.

По-четверте, суб'єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними (керівником і порушником дисципліни) обов'язково існують стійкі організаційні зв'язки типу «начальник – підлеглий».

Суб'єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані в законодавстві. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв'язків.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка