Адміністративне право україни навчальний посібник харків 2016



Сторінка2/12
Дата конвертації11.09.2017
Розмір2.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Адміністративне право – це галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) формуються публічно-управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно-управлінська діяльність.

Адміністративне право – найбільш об'ємна, мобільна, нестабільна й одна з найскладніших юридичних галузей. Немає такої галузі державного чи громадського життя, яке б не регулювалося адміністративним правом. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їхній вплив постійно відчувають на собі конкретні люди.

Службові відносини, відносини між громадянами та органами держави, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями будуються відповідно до адміністративно-правових приписів. Правила дорожнього руху, поводження у транспорті, правила водокористування, санітарно-гігієнічні, пожежної і радіаційної безпеки, а також багато інших являють собою сферу впливу адміністративних установлень.

Норми адміністративного права охороняють відносини, що складаються під впливом цивільної, трудової, сімейної й інших галузей права.

З дисципліни «Теорія держави і права» відомо, що вся правова система поділяється на галузі, що класифікуються за трьома групами:

1) профілюючі (первинні, фундаментальні, самостійні) – конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право та їх процесуальні аналоги;

2) спеціальні – земельне, фінансове, трудове, сімейне, виправно-трудове право;

3) комплексні – господарське, сільськогосподарське, природоохоронне, житлове, морське право тощо.

До профілюючих належать галузі, які концентрують у собі головні й вихідні у системі права юридичні режими, первинні юридичні засоби. Внаслідок цього вони утворюють юридичну основу всіх галузей права. Правові режими інших галузей ґрунтуються саме на цих вихідних юридичних режимах.

Адміністративне право також належить до категорії фундаментальних. У зв'язку з цим слід підкреслити, що в умовах адміністративної реформи значно підвищується його роль як особливого інструмента в кардинальній перебудові всієї системи державної виконавчої влади.



1.3. Предмет адміністративного права

Предмет правового регулювання (предмет права) будь-якої правової галузі становлять правові відносини, що регулюються цією галуззю. Предметом адміністративного права є сукупність правових відносин, що складаються у сфері публічного (державного і громадського) управління. Як зазначалося раніше, провідна роль у цій системі належить державному управлінню, а тому і державно-управлінським відносинам.

Правовідносини – одне з найскладніших і проблемних питань теорії та практики. У всякому разі на сьогодні не існує загальновизнаного розуміння їх сутності. У теорії права є щонайменше два підходи до розуміння механізму виникнення правовідносин.

Відповідно до першого правовідносини – це урегульовані правом соціальні відносини. За цим визначенням схема виникнення правовідносин така: з існуючих соціальних відносин вибираються ті, що потребують правового регулювання, після чого розробляються і приймаються потрібні норми.

Відповідно до другого підходу правовідносини – це результат дії правової норми, що передбачає у разі виникнення тієї чи іншої ситуації «вигідні» для держави правила поведінки людей, незалежно від існуючих соціальних відносин. У цьому разі виникнення правовідносин відбувається за такою схемою: припускаючи можливість виникнення певних ситуацій, держава заздалегідь конструює правила поведінки та закладає їх у юридичну норму. Готова до «вживання» конструкція правових відносин використовується в разі потреби.

Аналіз виникнення адміністративних правовідносин свідчить, що вони виникають за другим варіантом. Такі, заздалегідь підготовлені конструкції містяться у багатьох нормативних актах, зокрема у законах України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 06.04.2000 р., «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 р., в особливій частині КУпАП; у документі Порядок проведення службового розслідування стосовно державних службовців та ін.

Відносини, які являють собою предмет адміністративного права чи адміністративно-правові відносини можна визначити як стійкі правові зв'язки між суб'єктами й об'єктами публічного (в основному – державного) управління, що виникають у результаті дії адміністративно-правових норм. Вони характеризуються такими особливостями:

– виникають у результаті управлінської діяльності з реалізації публічних, найчастіше державно-управлінських, інтересів;

– у них обов'язково бере участь суб'єкт, наділений державою відповідними управлінськими повноваженнями;

– для них, як і для управління взагалі, характерні владність і цілеспрямованість. Це відносини влади і підпорядкування;

– вони захищені правовими засобами, в тому числі й примусовими. Відносини, що регулюються адміністративним правом, містяться у різних управлінських сферах. Це, наприклад, економіка, культура, комунальне господарство, охорона здоров'я, освіта, внутрішні справи, оборона і т. ін.

Сфери соціально-господарського комплексу за ознаками своєї діяльності багато в чому автономні. Водночас адміністративно-правові відносини в названих сферах близькі за своєю сутністю. Споріднює їх те, що ці відносини виникають з управлінської діяльності і для цього застосовуються ідентичні методи та форми.


1.4. Метод адміністративного права

Поряд з предметом, важливу роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції відіграє метод регулювання суспільних відносин або метод адміністративного права. Саме поняття предмета і методу правового регулювання є основою характеристики будь-якої галузі права, включаючи й адміністративне право.

У теорії права під методом правового регулювання мають на увазі прийоми юридичного впливу (точніше сполучення цих прийомів), якими визначається становище сторін у правовідносинах. Тому теорія права визнає існування двох первинних (найпростіших) прийомів регулювання: а) метод субординації та б) метод координації. Саме вони визначають особливості юридичних режимів, що створюються тією чи іншою галуззю права.

Метод субординації формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу проводиться на владно-імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних суб'єктів. Тому статус сторін, їхній стан у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чи підпорядкованістю.

Метод координації формує децентралізоване, диспозитивне регулювання, що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такого регулювання є будь-які суб'єкти правовідносин. Тому статус суб'єктів характеризується в першу чергу їх рівноправним станом у правовідносинах.

Зрозуміло, що в правовій дійсності зазначені методи у чистому вигляді не трапляються. Будь-який правовий режим – це їх сполучення і модифікація. Однак за будь-якої умови один з двох розглянутих методів відіграє провідну роль, виступає юридичним стрижнем, справляє вирішальний вплив на формування і характер правового режиму. Найбільш рельєфно первинні методи виражені в адміністративному (централізоване регулювання) та цивільному (децентралізоване регулювання) праві. Внаслідок цієї обставини зазначені галузі набули значення провідних або профілюючих з юридичного погляду, а за методами закріпилися відповідні назви: адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин і цивільно-правовий метод.

Таким чином, регулювання відносин у сфері публічного (в основному державного) управління проводиться за допомогою адміністративно-правового методу.

Адміністративно-правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридичне владне і юридичне підвладне становище сторін у правовідносинах.

Відносини, що виникають під впливом адміністративно-правового методу регулювання, характеризуються нерівністю сторін і мають назву «владовідносини» або «відносини влади і підпорядкування».

У юридичному розумінні зміст формули «влада – підпорядкування» означає, що одна сторона управлінських відносин юридичне владна, а друга – юридичне підвладна. Таким чином, владовідносини не передбачають (і не виключають) організаційної підпорядкованості між суб'єктами. Вони можуть бути абсолютно незалежними один від одного. Однак рішення одного з них є обов'язковими для виконання іншим, тобто усі питання, що виникають між ними, розв'язуються на засадах одностороннього волевиявлення суб'єкта, воля якого є похідною від волі держави. Прикладом таких правовідносин можуть бути відносини між податковою адміністрацією та будь-якими іншими суб'єктами адміністративного права, що мають сплачувати податки.

Аналіз прийомів (способів, засобів) впливу, що містить адміністративно-правовий метод регулювання, вказує на те, що їх зміст складається з трьох компонентів: приписів, заборон, дозволів.



Приписи – покладення прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених нормою.

Заборони – фактично це також приписи, але іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою.

Дозволи – юридичний дозвіл чинити за умов, передбачених нормою, ті чи інші дії або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням.

Приписи, заборони і дозволи використовуються для регулювання суспільних відносин не тільки адміністративним і цивільним правом, а й іншими правовими галузями. Вони різняться між собою лише ступенем або питомою вагою практичного використання того чи іншого регулятивного прийому. Дослідження цього питання свідчить, що одним галузям найбільш притаманні риси, властиві цивільно-правовому методу, іншим – адміністративно-правовому. Саме тому будь-які спроби концентрувати особливі риси, властиві, наприклад, для регулювання виключно земельних, фінансових, природоохоронних, трудових, митних та інших відносин, неодмінно приводили до визнання наявності одного з двох методів.

Розглядаючи адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин, слід звернути увагу ще на одну важливу обставину. Проаналізовано лише ядро цього методу, найбільш концентрована його частина, сутність. Проте не можна не помітити, що «межі», у певному розумінні, розмиті. На цих «межах» владність і однобічність адміністративно-правового регулювання виявляється не так виразно та чітко, як у «центрі».

Норми адміністративного права справляють регулюючий вплив не тільки за допомогою приписів. Нерідко вони використовують заборони і дозволи. У результаті застосування дозвільних засобів виникають, хоч і ненадовго, управлінські відносини, в яких сторони рівні, тобто відносини, характерні для цивільно-правового методу регулювання.

На основі адміністративно-правових норм можуть виникати договірні зв'язки між суб'єктами правовідносин. Вони приводять до укладення відповідних угод. Такі угоди отримали назву «адміністративних договорів».

Адміністративно-правовий метод має низку особливостей, які випливають із сутності публічно-управлінської діяльності:

по-перше, для механізму адміністративно-правового регулювання найхарактернішими є правові засоби розпорядчого типу, тобто приписи. Своє пряме вираження вони знаходять у тому, що одній стороні регульованих відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень, а друга зобов'язана підкоритися приписам, що виходять від носія розпорядчих прав. Такі повноваження не можуть бути в розпорядженні обох сторін – інакше вони перетворилися б на рівноправних суб'єктів;

по-друге, як наслідок першого, адміністративно-правове регулювання передбачає односторонність волевиявлення одного з учасників відносин. Це волевиявлення юридичне владне, тому йому належить вирішальне значення. Волевиявлення однієї сторони не рівнозначне волевиявленню другої, що пояснюється віднесенням юридичних владних приписів до компетенції відповідних суб'єктів;

по-третє, в конкретних управлінських відносинах, що регулюються адміністративним правом, найтиповішим є певний взаємозв'язок між керуючими і керованими: у керуючої сторони є такі юридичне владні повноваження, яких не має керована сторона (наприклад, громадянин), або обсяг таких повноважень у керуючої сторони більший, ніж у керованої (наприклад, у нижчого органу виконавчої влади). Отже складається такий механізм правового регулювання, який не є результатом взаємного (тобто договірного) волевиявлення керуючих і керованих. Така особливість, зокрема, свідчить про те, що адміністративно-правове регулювання виходить з наявності офіційної державної інстанції повноважень для вирішення в односторонньому порядку (але відповідно до вимог адміністративно-правових норм) питань, що виникають у рамках регульованих управлінських відносин, незалежно від того, за чиєю ініціативою вони виникають. Питання розглядаються незалежно від того, за чиєю ініціативою вони виникають;

по-четверте, владність і односторонність, як найістотніші ознаки адміністративно-правового регулювання, не виключають використання у разі потреби дозвільних засобів, у результаті яких можуть виникати управлінські відносини рівності. Але використання дозволів також приписується адміністративно-правовими нормами (наприклад, у вигляді відповідних дозволів).

Таким чином, сутність методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин може бути зведена до:

а) встановлення певного порядку дій – припис до дій за відповідних умов і належним чином, передбаченим цією адміністративно-правовою нормою. Недодержання такого порядку не тягне за собою юридичних наслідків, на досягнення яких орієнтується норма. Так, Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені (мають бути накладені) не пізніше двох місяців з дня вчинення дії. Перевищення цього строку не дозволяє притягувати винуватця до адміністративної відповідальності;

б) заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу (наприклад, дисциплінарної або адміністративної відповідальності). Так, заборонено направляти скарги громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги. Винні посадові особи несуть за порушення заборони дисциплінарну відповідальність;

в) надання можливості вибору одного з варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Цей метод розрахований на регулювання поведінки посадових осіб, причому останні не мають права уникати такого вибору. Це «жорсткий» варіант дозволу, що дає можливість виявити самостійність при вирішенні, наприклад, питання щодо застосування до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного впливу чи звільнення її від відповідальності;

г) надання можливості діяти чи не діяти за своїм бажанням, тобто чинити чи не чинити передбачені адміністративно-правовою нормою дії за визначених нею умов. Як правило, це має місце при реалізації суб'єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує питання, чи слід оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні. Це м'якший варіант дозволу. У зв'язку з цим слід підкреслити, що фактично дозвільні варіанти керуючого впливу мають усі риси офіційного дозволу на вчинення певних дій. Дозвільний метод є найперспективнішим. Такі основні особливості адміністративно-правового регулювання управлінських суспільних відносин, які нерідко характеризуються як владовідносини. За таким визначенням приховані всі варіанти регулюючого впливу адміністративного права, що виявляє себе владно, незалежно від конкретної форми вираження владності.

Розділ 2. Система адміністративного права України


    1. Система права та особливості системи адміністративного права

    2. Адміністративно-правові норми

    3. Джерела адміністративного права




    1. Система права та особливості системи адміністративного права


Система права – це внутрішня структура права, яка полягає в розподілі норм права за галузями, підгалузями та інститутами відповідно до предмету і методу правового регулювання.

Система адміністративного права – це внутрішня будова галузі. В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини. Загальна частина адміністративного права поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають:

– поняття публічного управління, його риси і принципи та співвідношення з виконавчою владою;

– поняття адміністративного права;

– зміст адміністративно-правових норм і відносин;

– визначають правовий статус суб'єктів адміністративного права (громадян, Президента України, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств і установ, державних службовців);

– сутність методів і форм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення;

– зміст адміністративного процесу.



Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально-культурну, адміністративно-політичну та міжгалузеву сфери.

Спеціальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління. Наприклад, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ, адміністративна діяльність органів митного контролю та ін.

В адміністративному праві виділяють такі правові інститути:

– інститут державної служби;

– інститут адміністративної відповідальності;

– інститут місцевого самоврядування;

– інститут адміністративної деліктології;

– адміністративно-процесуальний інститут;

– дозвільний інститут;

– інститут ліцензування та ін.


    1. Адміністративно-правові норми

Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, становить комплекс юридичних норм і може бути представлене як їх організована сукупність. Юридична норма – це правило поведінки, встановлене державою і обов'язкове для всіх суб'єктів права, яким воно адресоване. За допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулюючим засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Норми концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене вживання заходів впливу. Отже, головне призначення юридичних норм – це забезпечення детального, точного та визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

На підставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми.



Адміністративно-правова норма – це обов'язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Наприклад:

– ухилення осіб, які представляють уповноважені трудовим колективом органи, від участі в переговорах щодо укладення колективного договору або умисне порушення встановленого законодавством строку початку таких переговорів тягне за собою накладення штрафу (ст. 41 КпАП);

– транспортні засоби мають відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (ст. 10 Закону України «Про транспорт»);

Норми цієї галузі права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов'язкове правило поведінки для керованих суб'єктів. Відповідно виявляються і певні особливості, характерні для адміністративно-правових норм.

По-перше, в них закріплюються відносини з керування, державного контролю та нагляду.

По-друге, метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна зі сторін у відносинах, що регулюються цими нормами, завжди є виразником публічного інтересу, визнаного державою, тому й відповідальність за їх недодержання настає перед державою.

По-третє, виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою засобів:

а) організаційних – видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо;

б) роз'яснювальних – доведення змісту норми до адресату, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності тощо;

в) стимулюючих – застосування заохочувальних заходів до осіб, які чітко виконують приписи норм;

г) примусових – притягнення до відповідальності перед державою.

По-четверте, кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевої системи і поза цією системою діяти не може. Так, норми, що містяться в ст. 173 КпАП України, якими встановлюється відповідальність за дрібне хуліганство, чинні тільки разом з нормами ст. 12, згідно з якими до адміністративної відповідальності притягуються особи, які до моменту вчинення правопорушення досягли 16-річного віку, статей 221 і 222, що визначають підвідомчість таких справ, ст. 254, що зобов'язує складати протокол про адміністративне правопорушення і ст. 255, що визначає осіб, які мають право складати протокол про таке правопорушення та ін.

Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин. Можна назвати наступні цілі адміністративно-правових норм:

інформаційні, досягненням яких забезпечується необхідний зв'язок суб'єкта і об'єкта управління. Норма ніби «говорить», що вимагається від учасників управлінських відносин і тим самим інформує їх про належну і можливу поведінку;

охоронні – спрямовані на забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чітка робота виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі, гідності і свобод громадян;

заохочувальні – забезпечують творчу активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та самостійності у розв'язанні завдань державного управління;

соціально-моральні – забезпечують формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування.

Реалізація цілей адміністративного права досягається за допомогою виконання нормами адміністративного права певних функцій (від лат. functio -виконання). До функцій адміністративно-правових норм належать:

– забезпечення ефективної діяльності органів державного управління;

– забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи;

– охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

– виховна;

– взаємодія з нормами інших галузей права;

– взаємодія з неправовими соціальними нормами (мораль, звичаї, корпоративні норми).

Цілі норм та їхні функції тісно між собою пов'язані. Кожна ціль породжує виокремлену функцію системи адміністративно-правових норм, водночас однією функцією можуть забезпечуватися відразу кілька конкретних цілей. Функції відображають складний механізм життєдіяльності норм у системі державно-управлінських відносин. Як регулятори цієї групи суспільних відносин адміністративно-правові норми забезпечують функціонування системи державного управління як у цілому, так і окремих її ланок; визначають той чи інший варіант належної поведінки всіх осіб та організацій; забезпечують і підтримують режим законності та державної дисципліни у суспільних відносинах, що виникають у процесі державно-управлінської діяльності.

Адміністративно-правова норма як юридичне правило поведінки завжди передбачає існування умов для її застосування, ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які в свою чергу породжують конкретні правові правовідносини між суб'єктами адміністративного права. Адміністративно-правова норма визначає також права та обов'язки учасників відносин, що регулюються нею, та передбачає наслідки, які настають у результаті невиконання чи неналежного виконання приписів норми. Така складність і багатофункціональність зумовлює наявність у нормах адміністративного права певної структури.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка