Адміністративне право україни навчальний посібник харків 2016



Сторінка1/12
Дата конвертації11.09.2017
Розмір2.63 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Сагайдак-Нікітюк Р. В., Васильєв С. В.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ХАРКІВ 2016

УДК 005.342:005.7.
Затверджено Центральною методичною радою Національного фармацевтичного університету (протокол № ___ від «___» ______________ 2014 р.)
Рецензенти:

Гавриленко О.А. – доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ;

Пироженко О.С. – кандидат юридичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Комунального вищого навчального закладу «Харківський гуманітарно-педагогічний інститут» Харківської обласної ради.
Сагайдак-Нікітюк Р. В., Васильєв С. В. Адміністративне право України : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів напрямку підготовки 6.030601 «Менеджмент» / Р. В. Сагайдак-Нікітюк, С. В. Васильєв. – Х. : Вид-во НФаУ, 2016. – 211 с.
У навчальному посібнику розглянуті питання, пов’язані з характеристикою адміністративного права як галузі права та правовим регулюванням державного управління.

Рекомендовано для студентів менеджерських та економічних спеціальностей, а також менеджерів та підприємців.

© Васильєв С.В.

© НФаУ, 2016



ЗМІСТ

Змістовний модуль 1. Теоретичні засади адміністративного права України……………………………………………………………………………5

Розділ 1. Сутність, предмет і метод адміністративного

права України …………………………………………………………………...5

  1. 1.1. Державне управління і виконавча влада……………………………………5

  1. 1.2. Поняття адміністративного права як галузі права…. ……………………13

  2. 1.3. Предмет адміністративного права…………………………………………17

  3. 1.4. Метод адміністративного права……………………………………………18


Розділ 2. Система адміністративного права України……………………...24

    1. Система права та особливості системи

адміністративного права………………………………………………………...24

    1. Адміністративно-правові норми…………………………………………25

    2. Джерела адміністративного права……………………………………….29


Розділ 3. Адміністративно-правові відносини……………………………...32

    1. Поняття адміністративно-правових відносин…………………………..32

    2. Підстави виникнення адміністративно-правових відносин……………37

    3. Особливості адміністративно-правових відносин……………………...40

    4. Види адміністративно-правових відносин………………………………42


Розділ 4. Суб'єкти адміністративного права………………………………..45

    1. Поняття суб'єктів адміністративного права……………………………..45

    2. Громадяни як суб'єкти адміністративного права……………………….49

    3. Органи виконавчої влади як суб'єкти

адміністративного права………………………………………………………...55

    1. Об'єднання громадян як суб'єкти

адміністративного права………………………………………………………...61
Змістовий модуль 2 Спеціальна частина адміністративного

права України…………………………………………………………………..65

Розділ 5. Форми та методи державного управління……………………….65

    1. Форми державного управління…………………………………………..65

    2. Правові акти державного управління……………………………………78

    3. Методи державного управління………………………………………….89


Розділ 6. Відповідальність за адміністративним правом………………....96

    1. Поняття адміністративної відповідальності…………………………....96

    2. Адміністративне правопорушення……………………………………..102

    3. Адміністративне стягнення……………………………………………..112


Розділ 7. Основи адміністративно-процесуальної діяльності…………...125

    1. Поняття адміністративного процесу…………………………………...125

    2. Види адміністративних проваджень…………………………………...139

    3. Адміністративна юрисдикція та окремі види

неюрисдикційних проваджень………………………………………………...145
Розділ 8. Провадження у справах про

адміністративні правопорушення…………………………………………..159

    1. Завдання та порядок провадження у справах про

адміністративні правопорушення……………………………………………..159

    1. Учасники провадження у справах про

адміністративні правопорушення……………………………………………..170

    1. Стадії провадження у справах про

адміністративні правопорушення……………………………………………..171
Розділ 9. Адміністративно-правові режими……………………………….182

9.1. Поняття і види адміністративно-правових режимів……………….…….182

9.2. Поняття надзвичайних режимів……….………………………………….186

9.3. Правовий режим надзвичайного стану …………….…………………….187

9.4. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації ……….………………...192

9.5. Правовий режим воєнного стану..………………………………………..195

9.6. Режим державної таємниці..………………………………………………197

Практичні завдання…………………………………………………………….200

Контрольні питання………………………………………………………….…204

Термінологічний словник……………………………………………………...207

Література…………………………………………………………………….....209

Змістовний модуль 1. Теоретичні основи адміністративного права України
Розділ 1. Сутність, предмет і метод адміністративного права України.

1.1. Державне управління і виконавча влада.

1.2. Поняття адміністративного права як галузі права.

1.3. Предмет адміністративного права.

1.4. Метод адміністративного права.
1.1. Державне управління і виконавча влада

Державне управління – функція держави, яка притаманна спеціальним організаційним структурам (органам), їх сукупність є системою органів державного управління. Ця система в цілому і кожна з її складових окремо, виконуючи функції державного управління, діють виключно від імені держави. Рішення, які вони приймають, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі і для недержавних організацій та формувань. Складається ця система з двох компонентів:
а) державних органів, тобто належних державі, та б) недержавних органів. Першим у цій системі належить головне і провідне місце, їх сукупність є складовою частиною апарату держави. У цих органах на оплатній основі працюють державні службовці.

Другі можуть здійснювати державне управління лише в тому разі, якщо держава делегує їм відповідні повноваження. Так, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. недержавним структурам – виконавчим комітетам рад – делеговано значний обсяг повноважень щодо реалізації функцій державної виконавчої влади, зокрема такі: статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснення згідно з законом контролю за додержанням цін і тарифів; погодження у встановленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності та ін.

Державне управління, як частина соціального публічного управління, зберігає характеристики останнього. Водночас воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дають можливість детермінувати як самостійний вид управління. Ці особливості виявляються в основних компонентах системи державного управління (суб'єкті, об'єкті, управлінському впливі) та інтегративних властивостях, що притаманні йому як системному управлінню.

Головна особливість суб'єкта – це те, що ним є держава у цілому. В управлінському процесі держава представлена системою спеціальних, як правило, державних органів. Особливості цих органів, як безпосередніх суб'єктів державного управління: 1) вони формуються державою (з волі держави); 2) наділені державно-владними повноваженнями; 3) здійснюють управлінські функції від імені держави.

Головна особливість об'єкта – це те, що об'єктом є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об'єктами, на які впливає той чи інший конкретний суб'єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Особливостями управлінського впливу є притаманний йому державно-владний характер (він містить веління держави, обов'язкове до виконання), що виявляється у правовій, переважно адміністративно-правовій формі (системі норм, системі актів, пов'язаних з їх застосуванням, сукупності повноважень учасників управлінського процесу), та має безперервний характер.



Головна інтегративна якість системи – реалізація в повному обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального управління. Державне являє собою управлінські підсистеми з особливими властивостями, місцем і роллю в управлінському процесі.

У теорії адміністративного права досить інтенсивно досліджується проблема ознак державного управління, які часто називають його рисами.

Ознаками державного управління є: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність і універсальність;
4) ієрархічність; 5) безпосередньо організуючий характер.

Виконавчо-розпорядчий характер державного управління охоплює два взаємопов'язані напрями – виконавчу і розпорядчу діяльність. Органи, які здійснюють державне управління, – це насамперед виконавчі структури. Найважливіші з них містять цю ознаку вже у своїй назві (наприклад, органи виконавчої влади). Ця ознака, як правило, закріплюється у нормативному порядку. Так, у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України зазначено, що воно є органом виконавчої влади.

Існують органи державного управління, які такого статусу не мають. Однак аналіз компетенції цих органів дає змогу однозначно кваліфікувати їх як виконавчі органи держави. Як перші, так і другі функціонують для оперативного й безпосереднього управління господарським, соціально-культурним, військовим та іншим будівництвом. Саме на них покладено обов'язок реалізовувати (виконувати) рішення, які приймає законодавча влада.

Здійснення цієї функції (виконання) неможливе без прийняття конкретних управлінських рішень і контролю за їх виконанням. Тому органи державного управління наділяються повноваженнями владного характеру, тобто дістають від держави право здійснювати розпорядчу (владну) діяльність. При цьому вони діють від імені держави і з метою реалізації державної політики у тій чи іншій управлінській сфері.

Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється, по-перше, у прийнятті загальнообов'язкових приписів (вони закріплюються в указах, постановах, положеннях, розпорядженнях, інструкціях, протоколах тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів і, по-третє, у здійсненні контролю за цим процесом. При здійсненні цієї діяльності органи державного управління застосовують як заходи переконання, так і державного примусу, тобто діють як державно-владні утворення.

При цьому головний зміст управлінського впливу полягає не стільки у прийнятті відповідних рішень, скільки в їх реалізації, суворому втіленні в життя юридично-владних вимог, які містяться в них, що і є процесом виконання.

Підзаконність державного управління означає, що його найважливіші цілі, сфери, форми і методи впливу встановлюються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах, головне місце серед яких належить нормам законів. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування.

Підзаконність, як риса державного управління, виявляється повсякденно, оскільки суб'єкти функціонують безперервно. При цьому органи державного управління виконують певні дії, зміст яких полягає у реалізації прямих приписів закону, обов'язкових до виконання. Ці органи на підставі законодавства, тобто без звернення до суду, можуть притягати правопорушників до юридичної відповідальності, та застосовувати до них адміністративні стягнення. Безперечно, такого роду діяльність має здійснюватись у рамках законності. Виявом масштабності та універсальності державного управління є здійснення державою управлінської діяльності, впливу на всі сфери соціального життя через вищезазначені органи.

Ієрархічність державного управління – це наявність у органів, які його здійснюють, системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій. Безпосередньо організуючий характер державно-управлінської діяльності полягає в організації спільної діяльності людей у процесі виконання і розпорядництва на різних рівнях.

Організація державної влади в Україні згідно зі ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Ідея поділу влади, яку сформував як самостійне вчення в середині XVIII ст. французький просвітитель Ш. Монтеск'є, ґрунтується на визнанні наявності у кожного виду влади системи стримувань і противаг, що перешкоджає концентрації влади та можливому внаслідок цього свавіллю під час її використання. Різні види влади повинні співробітничати між собою і доповнювати одна одну, залишаючись при цьому певною мірою незалежними, а також мати можливість впливати одна на одну. Результатом такої взаємодії є встановлення основаних на законі відносин держави з громадянським суспільством, кожною людиною, створення умов для забезпечення прав і законних інтересів особи, розвитку громадянського суспільства, становлення правової держави.

Таким чином, децентралізована і поділена за функціональною ознакою єдина державна влада представлена у державно-правовому механізмі України трьома видами або гілками.

Разом з тим державна влада є саме видом соціальної влади і похідна від неї. З волі та за рахунок суспільства утворюється держава, формується й оплачується її апарат. Водночас суспільство бере на себе зобов'язання підкорятися волі та виконувати вимоги держави. Натомість від державної машини вимагається ефективно виконувати її функції щодо забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави; розвитку економіки і створення умов, які сприяють піднесенню добробуту громадян, суспільства, держави; надання можливостей для реалізації громадянами та організаціями своїх прав і свобод, для вільного політичного, економічного, соціального, духовного життя людей. Отже, державна влада здійснює волю держави, а соціальна – волю соціуму, тобто суспільства. Основні ознаки соціальної влади:

1) виявляється через соціальне управління;

2) являє собою особливий вид відносин між членами суспільства (наділеними волею і свідомістю людьми), їх об'єднаннями (колективами);

3) забезпечує вияв і домінування єдиної волі, здатної організовувати (об'єднувати й спрямовувати) вольові зусилля різних осіб з метою задоволення колективних потреб;

4) здійснюється за допомогою механізму, що складається з таких прийомів і засобів впливу, як переконання, примус, стимулювання, насильство, норми поведінки, організації, зброя тощо.

Таким чином, поняття «влада» органічно пов'язане з поняттям «воля». Влада у найзагальнішому розумінні – це здатність і можливість здійснювати свою волю, підкоряти їй, спонукати людей та їх колективи до певних дій і певної поведінки. Основними засобами, за допомогою яких встановлюється воля, є авторитет, право, насильство. Реалізація влади відбувається шляхом панування або управління.

Управління – це цілеспрямований, вольовий та упорядковуючий вплив суб'єкта на об'єкт. У соціальній сфері це вплив на зв'язки та відносини між компонентами, з яких складається суспільство, тобто на суспільні відносини.

Порівняння наведених вище визначень свідчить, що в кожному з них як ключове використовується поняття «воля». Тому саме в ньому слід шукати як інтегративні, так і детермінуючі ознаки таких явищ, як «влада» і «управління».



Воля – це здатність, по-перше, до визначення мети діяльності, а по-друге, до внутрішніх зусиль, необхідних для реалізації останньої, тобто до вольових дій. За своєю структурою вольова поведінка розпадається на прийняття рішення та його реалізацію, тобто на усвідомлення необхідності діяти та безпосередньо вольові дії.

Підкорення іншої волі своїй (тобто влада) насамперед полягає в усвідомленні якоїсь необхідності, отже є фактором психічним, внутрішнім виявом влади. Однак це лише один бік вияву влади. Другий бік (зовнішній) виявляється у реальній, конкретній діяльності, що має соціальне значення. Вона реалізується в основному за допомогою відповідних владних команд, цілеспрямованого вольового впливу, тобто через управління. У свою чергу влада – це найнеобхідніший засіб управління, оскільки її безпосередньою метою є бажана поведінка, адекватна владним, управлінським командам.

Таким чином, суб'єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку – на суспільні відносини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (вияву) влади.

Виконавчій владі, що є органічною складовою соціальної влади, притаманні характеристики останньої. Водночас вона відображає виконавчий аспект державної волі, оскільки функціонує виключно у державно-організованому суспільстві та в інтересах законодавчої влади. Це зумовлює специфіку ознак виконавчої влади, до яких належать такі:

– відносна самостійність у системі єдиної державної влади;

– організаційний характер впливу на суспільні відносини;

– організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення і уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;

– системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною і юридичною підвладністю;

– професіоналізм, тобто влада здійснюється спеціально утвореними, підготовленими та офіційно визнаними державою суб'єктами;

– універсальність існування в часі та просторі, тобто виконавча влада здійснюється безперервно й на всій підпорядкованій державі території;

– вторинність і підвладність законодавчій владі.

Вивчення механізму функціонування виконавчої влади свідчить, що її основними функціями є:

– регулювання зв'язків між структурними утвореннями;

– перетворення політичних проблем на організаційно-правові завдання, плани, програми;

– практична реалізація законів у загальнодержавному масштабі.

Масштаби функціонування виконавчої влади є найбільшими у державі. До сфери її безпосередньої компетенції належать правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні та інші ресурси. Виконавча влада спирається на значні території та контингенти людей, збройні сили, спеціалізовані примусові установи тощо.

Виконавчою владою охоплюється найширша сфера відносин у державі:

– по-перше, це відносини як з кожним окремим громадянином, так і з громадянським суспільством у цілому, а також з громадськими організаціями, політичними партіями, професійними спілками. Виконавча влада у цих відносинах має переважно правозастосовний і забезпечувальний характер, її завдання полягає у забезпеченні вільного розвитку громадянського суспільства в межах приписів представницької влади;

– по-друге, це економічна, соціально-культурна й адміністративно-політична сфери. Тут функціонують органи управління державним майном, підприємствами, торгівлею, освітою, охороною здоров'я, наукою, культурою, внутрішніми та закордонними справами, обороною тощо. Це відносини між різними суб'єктами в межах самої виконавчої влади. При цьому найповніше використовуються всі можливості останньої, її виконавчо-розпорядчий характер;

– по-третє, це відносини з органами представницької та судової гілок влади, а також з прокуратурою, діяльність якої доповнює діяльність усіх гілок влади. Будучи підвладною, виконавча влада забезпечує життєдіяльність організаційних структур Верховної Ради України, судових і прокурорських органів.



Виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізовувати веління законодавчої влади.

Усвідомлення сутності дефініцій «управління», «влада», «державне управління», «виконавча влада», а також співвідношення влади і управління є достатньою базою для визначення співвідношення державного управління і виконавчої влади. Оскільки виконавча влада, як і будь-який інше виявлення владних повноважень, відзначається здатністю підкоряти інших своїй волі і є специфічною складовою влади взагалі, а державне управління – це невід'ємна частина управлінської діяльності в цілому, співвідношення між ними випливає із співвідношення між владою і управлінням.

Державне управління є формою вираження не тільки виконавчої, а й інших видів адміністративної влади. Під «органом державного управління» розуміють структуру, яка реалізує управлінські функції держави. Звідси випливає, що органи виконавчої влади водночас є й органами державного управління. Проте не всі органи державного управління є органами виконавчої влади. Найбільш чітким критерієм їх розмежування є нормативне закріплення за органами державного управління статусу органів виконавчої влади. Так, міністерства, комітети, місцеві державні адміністрації у відповідних документах визначені як органи виконавчої влади. Але адміністрації державних підприємств, установ, організацій є лише органами державного управління.

Таким чином, органом виконавчої влади є орган державного управління, офіційно визнаний органом виконавчої влади. До суб'єктів виконавчої влади належать усі органи останньої.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим комітетам міських рад делеговані деякі повноваження органів виконавчої влади. На підставі п. 2 ст. 11 цього Закону виконавчі комітети під час здійснення делегованих їм повноважень підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Це означає, що вони реалізують певний обсяг виконавчої влади, тобто належать до її суб'єктів.


    1. Поняття адміністративного права як галузі права

Поняття галузі права розкривається через характеристику таких категорій, як «соціальне призначення права», «предмет і метод правового регулювання», «структура та функції права».

Адміністративне право є однією з галузей публічного права України. За допомогою засобів адміністративного права (норми, відносини, законодавство, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження та юридичне оформлення публічного інтересу в управлінні.



Публічний інтерес – це інтерес соціальної спільності, що визнаний та задоволений державою. Визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фіксації в нормах і встановленні механізму реалізації).

Під спільністю можна розглядати все населення України. Найяскравішим прикладом визнання публічності його інтересів є норми Конституції України 1996 р. (щодо права на підприємницьку діяльність – ст. 42, власність – ст. 41, недоторканність житла – ст. 30, таємницю листування – ст. 31 та ін.). Такою спільністю є населення окремого регіону, наприклад, Автономної Республіки Крим, її інтереси визнано публічними відповідно до норм Конституції Автономної Республіки Крим 1998 р. Це використання російської мови в усіх сферах громадського життя (ч. 2 ст. 10); правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність автономії (ч. 2 ст. 3 та ін.).

Такими спільностями є окремі групи людей. Наприклад, інтереси державних службовців визнано публічними за допомогою забезпечення їх нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХП), іноземців (Закон України «Про правовий статус іноземців» від 04.02. 1994 p.), споживачів (Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції від 15.12.1993 р.) тощо.

Визнання інтересів публічними є умовою та гарантією існування й розвитку відповідних спільностей. Визнання публічними управлінських інтересів перетворює їхніх носіїв на суб'єктів публічного управління (державного чи громадського).

Визнання публічними саме управлінських інтересів – соціальне призначення адміністративного права.

Підходи до визначення адміністративного права.

– адміністративне право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються у сфері державного управління;

– адміністративне право як галузь права є система правових норм, що видаються органами виконавчої влади й іншими органами для організації і функціонування державного управління, регулювання функціонально-юридичних режимів, забезпечення юрисдикційно-охоронної діяльності й участі громадян;

– адміністративне право – це самостійну правова галузь, об'єктом якої є аналітичне дослідження суспільних відносин у сфері діяльності виконавчої влади;

– адміністративне право – це галузь права, нормами якої регулюються суспільні відносини, що складаються здебільшого у сфері державного управління в процесі здійснення виконавчої влади.

– адміністративне право – це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються в сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридичне владних повноважень.

Кожне визначення відображає найважливіші, на думку їхніх авторів, ознаки адміністративного права й у цьому змісті є справедливими. Разом з тим ще не сформульовано визначення, яке б містило всі особливості цієї галузі. На жаль, дослідники не відобразили у наведених дефініціях належність адміністративного права до права публічного. Тому є сенс заповнити цю прогалину. Виходячи із соціального призначення адміністративного права, можна запропонувати таке його визначення.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка