4 Характеристики ділового спілкування



Сторінка1/3
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.69 Mb.
  1   2   3
4.1. Характеристики

ділового спілкування



Коло питань: визначення спілкування, його кла­сифікація; особливості ділового спілку­вання; зони і фази спілкування; форми і функції спілкування; стратегія і так­тика спілкування; рівні і стилі спілку­вання.

Потреба людей у спілкуванні — одна із базових, вона визначає їх сумісну діяльність і викликається об'єктивною необхідністю співіснування. Успіх тієї чи іншої справи більш ніж на 80% залежить від уміння спілкуватись. У спілкуванні розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. Згадаймо відомий вислів французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері: «Людське спілкування є найвищим благом і радістю у житті».



у Визначення спілкування, його класифікація

Перш за все спілкування — самостійна і специфічна форма активності особистості з метою встановлення відносин з іншими людьми, отримання інформації і досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем.

Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх положенням у системі суспільних відносин. Регулюються вони характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами суспільного життя, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються: рівнем свідомості особистості; психічним типом та характером розвитку індивіда; засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.

Спілкування ~ це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприйняття і розуміння партнера.

177


Спілкування — одна із граней способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя — це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.

У ході спілкування можуть скластися взаємини різного характеру: взаєморозуміння, взаємовплив, непорозуміння, кон-курентність, конфліктність, конфронтація тощо. У спілку­ванні здійснюється своєрідна «презентація» внутрішнього світу особистості. Саме тому спілкування, виступаючи пев­ною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.

У деяких наукових працях ототожнюється поняття «комунікація» і «спілкування». Разом з тим між ними є різниця. Зазначимо, що комунікація — це передача інформації, повідомлення, відомостей. Комунікація, насамперед, пов'язана з опосередкованим спілкуванням, передачею інформації за допомогою технічних засобів (телефон, телетайп тощо), а також через засоби масової інформації.

Спілкування — це взаємний обмін повідомленнями з внутрішнім психічним змістом, тобто це завжди двосторонній процес, який можливий лише між живими істотами. Спілкування двох індивідів, які є його активними суб'єктами, передбачає налагодження спільної мовленнєвої діяльності, переважно діалогічного типу, активний обмін інформацією, взаємовплив. Його ефективність вимірюється тим, наскільки вдалося здійснити цей вплив. Це означає зміну самого типу взаємин, що склалися між учасниками.

Щодо ступеня включення суб'єкта в сферу предметної діяльності розрізняються формальне І неформальне спілкування.

Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми.

Формальне спілкування в свою чергу можна поділити на формально-рольове, «контакт масок», світське і ділове:

178



О Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями парт­нерів по спілкуванню: вчи­тель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і поруш­ник, стюардеса і пасажири ^__^^_^___^___^^^ літака тощо.

О «Контакт масок»

спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один од­ного. Використовуючи узвичаєні маски ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандарт­них фраз приховується ставлення до іншої людини.

О Світське спілкування — спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин.

О Ділове спілкування — спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною або констатуючою.



Спонукальна інформація висловлюється в наказі, розпорядженні, проханні, інструкції, пораді і розрахована на стимулювання певної дії.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки опосередковано і поступово.

До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, пере­говори.

179

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть прояв­лятися такі його взаємозв'язані види: товариське, приятельсь­ке, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.



Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежить зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два види ділового спілкування: безпосереднє і опосередковане.



Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям». Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.



у Особливості ділового спілкування

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

180

Ділове СПІЛКуваННЯ На ВІДМІНу ВІД ЙОГО ІНШИХ ВИДІВ Має

свої особливості, а саме:

О наявність певного офіційного статусу об'єктів;

О спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

О відповідність певним загальновизнаним і загальноприй­нятим правилам;

О передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

О конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

О взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

О значущість кожного партнера як особистості;

О безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.



т Зони спілкування

Ділове спілкування підсвідоме здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

О Інтимна зона (15 — 46 см) — спілкування з близькими, батьками, родичами.

О Особиста зона (46 — 120 см)— відстань спілкування з друзями і однодумцями.

О Зона соціального спілкування (1,2 — 2,0 м) — відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.

181


О Формальна зона (2,0 — 3,6 м) — ділові переговори, візити до вищих чиновників.

О Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) — спілкування з великою групою людей.

Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою. У діловому спілкуванні вироблені такі найбільш прийнятні правила:

О слід дотримуватись міри у дистанціюванні (не треба надмірно віддалятись і не надто наближатись до партнера); дистанція між партнерами повинна відповідати ситуації;

О не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 м. Найбільш прийнятними на такій дистанції може бути посмішка чи кивок головою на знак привітання;

О перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони (залежно від близькості відносин з партнером);

О найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;

О відстань треба долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди, виважено розв'язати проблему;

О не порушати визначену зону, особливо інтимну, в ділових стосунках це є неприйнятним.

Нерідко ділове спілкування порівнюють з грою в шахи, де неможливо «закреслити» непродуманий хід. Якщо хід вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно робити за нових умов.



т Фази спілкування

Ділове спілкування, як певний процес взаємодії людей, має свою стратегічну лінію, тактику проведення, а також певні фази.

До фаз ділового спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

Початкова фаза — протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання: спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле

можливостей для обговорення проблем. Тут також оцінюється емоційний стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється самооцінка партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.



Основна фаза — протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом «домінування-підпорядкування», визначення перспектив спілкування.

Завершальна фаза — протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

"т Форми і функції спілкування

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

Контакт — це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія.

Взаємодія (інтеракція) — аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

Під соціальною інтеракцією (від лат. іпіегасііоп — взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини «виконувати роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.


182

Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії — співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратеги і тактики спілкування.

У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується до життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людством наукові і культурні досягнення, а з другого — вона відособлюється, формується Ті індивідуальна неповторність, самобутність, що пояснюється його основними функціями.

У спілкуванні проявляються такі основні його функції:

Інформативно-комунікативна — з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивна'Комунікативна — відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.

Афективно'Комунікативна — відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання [65].

у Стратегія і тактика спілкування

Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Грунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

О наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;

О недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

184


О вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);

О уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

О освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;

О вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.



у Рівні ділового спілкування

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глиб­ше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як си­стеми управління, так і встановлення підприємницьких контактів. Психологи називають такі рівні: примітивний, маніпуля-тивний, стандартизований, конвенціональний (погоджуваль­ний), ігровий, діловий, духовний.

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські відносини. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша — на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.

Одна справа, коли управлінці чи підприємці виступають


як рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них
відчуває певну залежність і, особливо, коли починає
проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу
вирішують рівноправні представники фірм чи відповідальні
особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди
стоїть фінансове, економічне, політичне положення цих
організацій чи держав, або інша досить впливова сила, яка
урівнює обох у діловому спілкуванні. .

Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації Росія може вести розмови з США на більш-менш однаковому рівні, оскільки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватись. Для України, в її нинішньому стані, така

185

5.1. Уміння говорити, слухати



та формулювати питання

Коло питань: уміння говорити як умова успіху; уміння слухати; перепони у спілкуванні; умо­ви ефективного слухання; уміння фор­мулювати питання; загальні правила спілкування.

т Уміння говорити як умова успіху

Про що б не йшла мова, треба вміти гово­рити. Ніщо так не виказує походження, освіту, вихованість і самодисципліну, вважали наші предки, так швидко й про­мовисто, як слова, що ми їх уживаємо, і те, як ми це ро­бимо. Треба вміти гарно й розумно говорити, роблячи все належно, щоб інша сторона вас зрозуміла. Щоб повідомлен­ня було сприйняте правильно, необхідно [43]:

О добре знати тематику зустрічі, говорити по суті справи;

О спланувати своє повідомлення, викладати його ясно і чітко;

О не зневажати фактами, вміти образно висловлюватись;

О прагнути привернути до себе увагу, стежити за ходом розмови;

О говорити правильно, без слів-паразитів, які засмічують мову;

О говорити задля досягнення поставленої мети.

Навіть найзмістовніша й риторично досконала промова втрачає свої переваги, якщо своєю тривалістю втомила партнерів.

Чотирирічна дитина за день може вимовити до 12 тисяч слів, знаючи їх біля дев'ятисот. Це потрібно дитині для розвитку її мовлення і мислення. Дорослому ж треба пам'ятати, що балакучість не належить до комунікативне привабливих особистих якостей.

215

Існує чимало прийомів початку ділової розмови. Жарт або тактовний комплімент допомагає зняти початкову напругу і налаштувати сторони на дружню бесіду.



Метод зачіпки — ви розповідаєте жарт, курйоз і зразу переходите до короткого викладу суті проблеми: Надворі холодно, йде зима, одна надія на російський газ.

Метод стимулювання гри уявиодна із сторін одразу ставить багато запитань з багатьох проблем, які вважає за необхідне обговорити.

Метод прямого підходу — коротко викласти мету зустрічі і перейти до суті справи. Застосовується у короткій і не дуже важливій зустрічі.

Наведемо поради щодо формування адекватного сприй­няття:

О акцентуйте важливі слова і підпорядковуйте їм менш важливі;

О маніпулюйте голосом — його тон повинен то знижуватися, то підвищуватися. Раптове підвищення чи зниження тону голосу зразу ж виділяє слово чи речення на загальному фоні;

О змінюйте темп мови — це надає їй більшої виразності;

О робіть паузи до і після важливих слів, дбайте про конструкцію речень;

О говоріть спокійно, виважено, із стриманими розумно дозованими почуттями. Коли людина роздратована, їй хочеться критикувати, осуджувати, навіть ображати партнера, а не намагатися зрозуміти його думки, твердження, погляди.

О Не говорити нічого відразу, якщо ти роздрато­ваний! — застерігали древні шумери ще понад 4,5 тис. років тому. Біблійне ім'я Хам, яке стало прозивним, у перекладі з давньоєврейської означає «гарячий». Не треба піддаватись хвилі емоцій, не гарячкувати й виходити з себе, не підвищувати сили голосу, не можна відповідати грубощами на грубощі [66];

О відцурайтесь настанови, що останнє слово завжди має бути за вами.

216


т Уміння слухати

З усіх людських якостей уміння слухати найважче. Л. Фейхтвангер запевняв, що людині необхідно 2 роки, щоб навчатись говорити, і 60 років, щоб навчитись слухати.

Заважає слухати:

О обвантаження власними проблемами, відволікання на свої сторонні думки;

О поспішність суджень. Дослідження показали, що у 70% випадків людина слухає уважно лише перші 2 хвилини, а потім подумки говорить собі: Все ясно чи Усе неправильно! — і далі вже не дослуховує;

О критичність, негативність сприйняття і мислення іншої особи. Увага часто спрямована на помилки, недоліки мови і поведінки того, хто говорить, і значно менше ~ на щось нове, цінне, корисне;

О упередження проти того, хто говорить. Наприклад: Що він може сказати розумного? Ще молодий, некомпе­тентний тощо;

О прагнення самоствердження. Дослідження показали, що інколи партнери зайняті обміркуванням своїх реплік, порад і зауважень, а не слуханням співрозмовника.

Німецький соціолог Вальфіш-Рулен навіть сформулював 26 аргументів мовчання. Наведемо деякі з них [66]:


  1. Якщо співрозмовник роздратований, то краще
    промовчати, щоб не дратувати його більше. Сперечатися з
    роздратованою людиною — все одно, що підливати пальне
    у вогонь.

  2. Помовчіть, якщо ви довго говорили — дайте сказати
    іншим.

  3. Якщо вам дали слово, а те, що ви хотіли сказати, вже
    висловлено іншими, відмовтесь від зайвого повторення.

  4. Коли хочеться поговорити про власні справи, а вас
    слухають сторонні люди, яких це не цікавить, промовчіть.

  5. Якщо ви недостатньо компетентні у певному питанні,
    дайте можливість говорити тим, хто знає його краще.

  6. Не ображайте гідність інших.

  7. Промовчіть у ситуації, за якої своєю розмовою ви
    могли б мимоволі розкрити довірену вам таємницю.

217

Нагадаємо також, що не слід бути набридливим співбесідником і завжди потрібно стежити за своїм настроєм. «Уміння слухати, — переконував Д. Карнегі, — це найбільший комплімент, який ми можемо зробити тому, хто говорить». А кожному з нас подобаються компліменти.

Якщо людина прагне до самовдосконалення, щоб бути корисною і привабливою для інших, вона має постійно поглиблювати й розвивати мовну компетенцію та вдосконалювати свою майстерність слухати свого партнера.

т Перепони у спілкуванні

На шляху взаєморозуміння людей у процесі спілкування можуть виникнути певні бар'єри: інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні.



Інтелектуальний бар 'єр. Перша перепона — інтелект (від лат. іпіеіесіш — розсудок, розуміння). Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються, що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму. Інтелектуальні труднощі в спілкуванні пов'язані з некомпетентністю однієї зі сторін, нерозумінням смислу або підтексту висловлювань, обмеженістю пам'яті, відсутністю логічності мислення, невмінням абсорбувати краще, недосконалим словниковим запасом тощо [33].

Мотиваційний бар 'єр. Цей бар'єр знаменитий тим, що висловлювана людиною мотивація має бути прийнятною і переконливою для оточуючих. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення. Саме таким мотиваційним безглуздям були свого часу заклики: Віддамо всі сили... Виконаємо і перевиконаємо... Усі як один на прибирання території... і т.п.

Мотиваційні труднощі пов'язані з надміром або відсутністю мотивів розуміння, їх нескоординованістю, споживацьким ставленням до інших, належністю до різних соціальне-політичних груп, професійними відмінностями, що породжені різним світоглядом, культурними цінностями і т.п.

218

Моральний (етичний) бар'єр. Зазначений бар'єр зу­мовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чи­мало життєво-побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища, належність до службової та державне-посадової ієрархії тощо. Спрацьову­ють також суто психологічні якості людини: сором'язливість, психічний склад, недовіра; брак тактовності, толерантності, заздрість, необ'єктивність, настирливість, амбіційність, поспішність і т.п.

Емоційний бар 'єр. Найчастіше в практиці спілкування виникає бар'єр, пов'язаний з концепціями поведінки тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина, її зовнішність, вираз очей і обличчя.

Перша — це зовнішність людини, її естетичні якості. Переваги красивої зовнішності проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам чи хлопчикам дорослі приділяють більше уваги. У школі вчителі оцінюють таких дітей як більш здібних, а однокласники намагаються завести з ними дружбу. Гарні жінки частіше вдало виходять заміж і займають вище соціальне становище у суспільстві, на них більше задивляються чоловіки, приписуючи їм кращі якості, навіть «обожнюючи» їх.

Менш вродливі люди відчувають «дискримінацію» з раннього дитинства: виховательки приділяють їм менше уваги в дитсадках, суворіше ставляться до них вчителі у школі, упереджено ставляться викладачі ВНЗ. їх оцінюють більш вимогливо, прискіпливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, наданні пільг.

«Фізична врода, ~ зазначає психолог С.Рей (США), — може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати лю­дині позитивне бачення світу, що сприяє успіху у найрізно­манітніших галузях» [65]. Це не означає, що красива зовнішність має головне значення у житті людини. Людина біосоціальна і в своїй життєдіяльності підпорядковується як біологічним, так і соціальним законам, дію яких неможливо протиставити один одному. Так, академік В.М. Бехтерєв зазначав, що особистість є завжди і всюди продуктом біосоціальних умов, які завдячують своїм виникненням, з

219


одного боку, біологічному впливу, отриманому від батьків, а з іншого — соціальним умовам оточуючого середовища.

Вродлива зовнішність може бути ознакою здоров'я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже про розум, талант, порядність людини. Інколи важко відповісти на запитання, чому одні люди подобаються «з першого погляду», а з іншими — треба з'їсти пуд солі.

Певною розгадкою тут виступає вираз очей і обличчя (пропорціональність, міміка, зміни виразу обличчя тощо). Свого часу філософ А. Шопенгауер зауважував: «Уста висловлюють думку людини, а обличчя — думку природи. Не говоримо вже про загальновідому народну мудрість, що очі — дзеркало душі людини» [65].

Правда, якщо бути точнішим, то у виразі очей віддзеркалюється розум, набутий людський досвід. Не випадково ж ми говоримо: мудрий погляд, сумні очі, яскраве сяйво очей. Видатний кінорежисер М. Ромм якось зауважив, що за допомогою гриму в кіно можна зробити все: негарного — красенем, некрасиву жінку — казковою красунею, крім одного: тупі очі, якщо вони показані на екрані крупним планом, не можна зробити розумними.

Більшість людей створює чуттєві фантазії, розглядаючи обличчя, хоча лише фахівці можуть визначити психофізіологічні особливості конкретної людини. Наші обличчя — це наші підписи, і невипадково в другій половині життя людина сама є відповідальною за красу та виразність свого обличчя [101]. І якщо це так, то краса не є панацеєю, що визначає все або нічого. Так, в однієї з найбільш цікавих жінок світу Клеопатри ніс був з горбинкою, Мадонна стала знаменитою співачкою, не зважаючи на великий ніс, а збільшені вилиці А. Шварценегера не завадили йому мати великий успіх у кіно й політиці.

Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а, отже, і в діях, вчинках, поведінці. Хоча великий китайський мислитель Конфуцій зауважив: «Не змінюються лише наймудріші і найдурніші». Подібне зауваження має сенс, особливо, коли мова йде про перших, не таку велику кількість людей, які стоять біля керма управління. Справу ж потрібно мати

220

щоденно з тими, кого життя, навчання та виховання змінюють.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка