29 березня 1891 народилася Марійка Підгірянка, українська поетеса



Дата конвертації02.05.2016
Розмір0.5 Mb.
29 березня 1891 - народилася Марійка Підгірянка, українська поетеса.



Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана 1919 року. Події твору — одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім у видавництвах Львова та Києва вийшли друком маленькі збірки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Марійка Підгірянка 


Розповім вам казку, байку

Віршовані казки

Для дошкільного та молодшого шкільного віку

Київ. Видавництво імені Олени Теліги. 2001 

Поезія Марійки Підгірянки як кришталева вода, що втамовує спрагу дітям та дорослим. Читайте її - і станете добрішими, душевно багатшими. Її поезія виростала на природному ґрунті. Чарівна краса гуцульського краю, патріотична гордість за свою Батьківщину вдало вплетені в канву її поетичного імені.

Ця книжечка - для дітей, яких поетеса палко любила до кінця свого життя.

http://abetka.ukrlife.org/pidgiranka.jpg

Зміст


Безконечні казочки 
Кравчиня Маруся 
Працьовита дівчинка 
Колискова 
Розмова про сонце 
Підростає Юрко в сні 
Юрко, Жмурко і Хмурко 
Киця-Миця й Крілик-Трілик 
Чорнячок

 

Киця і квачик 


Брисько, гуска і лисичка 
Лисиччина штука 
Подертий  кожушок 
Їжачок 
Микольцеві пригоди

Дід Мороз 


Казка про Діда Мороза та Бабу Завірюху 
Гай взимку 
Бабусина казка 
Про школярку Марійку та її платкові ляльки 
Азбука 
Голосні звуки 
Мати 
Співанка про місяці 
Колядка

 

З гір Карпатських (про автора)



Безконечні казочки

Скажу, дітки, вам казку: 


Приніс зайчик дров в'язку, 
Поколов їх дрібненько, 
Зварив юшку швиденько.

Юшка була солодка - 


Моя казка коротка. 
  
Скажу, дітки, і другу: 
Прибіг котик із лугу, 
Ліг, собі серед печі, 
Муркотів дивні речі.

Дасте бубликів в'язку - 


Докажу вам ту казку.

Ще б і третю сказала: 


Мушка в хаті літала, 
У сметану влетіла, 
Вийти звідти не вміла.

Далі - далі не можна, 


Бо це казка тривожна.

Ба, ще й знаю четверту: 


Був горобчик упертий, 
Дзьобав скирту він спритно: 
- Змолочу усе жито!

Чи змолотить - не знати, 


Доведеться чекати.

Ще послухайте й п'яту: 


Вбіг хлопчина в кімнату, 
У болоті по вуха, 
Бо він мами не слуха.

А що далі - не знаю, 


Хіба маму спитаю.

Скажу шосту вам завтра, 


Сьому й восьму позавтра, 
У суботу дев'яту, 
А в неділю десяту.

Певно, будете раді 


Казочок цих громаді.

Кравчиня Маруся

Була хатка в долині. 
У малій тій хатині 
Жила мати старенька, 
З нею доня маленька.

Каже мамі Маруся: 


- Шити, мамо, навчуся. 
Шити, ще й вишивати - 
На хлібець заробляти.

Вчилась доня пильненько, 


Вміє шити гарненько.

- Пустіть мене в світ, мати, 


В людей праці шукати. -

Іде доня, мандрує, 


Рак напроти правцює. 
Привітавсь: - Слава Богу! 
Куди йдеш ти в дорогу? -

- Іду в світ людям шити, 


Щоб на хліб заробити!  - 
- А я ножички маю, 
Що захочеш, покраю. -

Ідуть, праці шукають, 


Їжачка зустрічають: 
Привітавсь: - Слава Богу! 
Куди йдете в дорогу? -

- Йдемо в світ людям шити, 


Щоб на хліб заробити! - 
- І я піду в світ з вами. 
Маю свитку з голками.

Ідуть, праці шукають, 


Котика зустрічають. 
Привітавсь: - Слава Богу! 
Куди йдете в дорогу? -

- Йдемо в світ людям шити, 


Щоб на хліб заробити! - 
- Я пряду і мотаю, 
Для вас пряжі придбаю! -

Ідуть, праці шукають, 


Павучка зустрічають: 
Привітавсь: - Слава Богу! 
Куди йдете в дорогу? -

- Йдемо в світ людям шити, 


Щоб на хліб заробити! - 
- А я буду вам ткати 
Полотенце  на лати. -

Ідуть, далі мандрують, 


Бором, лісом прямують.

Бігли попри тернину, 


Подерли одежину. 
Ну, нічого робити, 
Нову треба пошити.

На пеньки посідали, 


Тяжку працю почали.

Котик пряв і мотав, 


Полотно павук ткав. 
А рак одяг кроїв, 
Ні разу не схибив.

Їжак голки давав, 


Раз у раз насиляв
А Марусечка шила, 
Вділ голівку схилила.

І так за одну днину 


Мали всі одежину.

Панич рак-неборак 


Жупанець мав, як мак. 
жачок-сірячок 
Із тонких ниточок, 
А павук виткав сам 
Собі хрест на жупан.

Котик вибрав кожушок, 


Щоб не змерз і не змок. 
На Марусечці убори 
Шиті в народні узори:

Передок й рукави, 


Жупан гарний новий 
І чудова спідничка, 
Під коралями стрічка, 
На голівці вінок - 
Хоч іди у танок.

Ідуть далі, мандрують, 


Аж зозульку десь чують. 
Бором - лісом літає, 
По доріжках питає:

- Чи знайдеться кравчиня, 


Щоби одяг пошила, 
Гарний одяг весільний 
Для самої князівни? -

Наші кравчики чують 


Та чимскорше мандрують 
Аж до Києва міста. 
Там церков є аж двіста, 
Дніпро плине в долині 
Під береги зелені. 
А на горі палата 
Князева пребагата,

Споглядає в долину 


На цілу Україну.

Йде Маруся під гору 


Аж до княжого двору. 
У дворі повно гуку 
І гамору, й стуку.

Варять, печуть без упину 


На весільну гостину. 
Слуги ходять усюди - 
Бачать: йдуть якісь люди.

Межи ними дівчина 


Гарно-пишно вдягнена. 
І князівна виходить, 
Наче сонечко сходить. 
Та й Марусі питає, 
Чого вона бажає.

А Маруся їй каже: 


- На запрошення княже 
Йду пошити князівні 
Красні шати весільні. 
Тут помічники мої, 
Всі до праці готові.

Князівна відповіла: 


- Ший, дівчинонько мила. 
Лиш не знаю, чи встигнеш, 
Чи до ранку пошиєш! - 
- Встигну, встигну напевно, 
Милостива князівно! -

І всі повні охоти 


Узялись до роботи: 
Котик пряв і мотав, 
Павук узорами ткав, 
Їжачок у голки 
Всиляв срібні нитки,

А Марусенька шила, 


Мережила, робила. 
Так шили без устанку 
Цілу нічку до ранку. 
Вийшло сонце на гору: 
Йде Маруся до двору.

Помічники за нею 


Несуть пишну кирею. 
Стали перед ворота - 
Сяє сукня, як злота. 
Отворив князь віконце, 
Бачить одяг як сонце.

Мережки в нім біліли, 


Вишивки мерехтіли. 
Сіяв  жупан нашитий 
В перли і самоцвіти. 
А князівна зраділа, 
Зараз сукню наділа.

А всі ахнули з дива: 


- Яка ж вона вродлива, 
Яка вона прекрасна, 
Наче зіронька ясна! - 
І князівна зраділа, 
Ще й жупан наділа.

Плеще в ручки пещені 


І дякує дівчині. 
Дала кравчикам дари 
Червінці і таляри, 
На весілля просила, 
Пампушками гостила.

Взяли кравчики плату - 


Нагороду багату. 
І вибрались потому 
У дорогу до дому. 
..................................

Дома плаче матуся: 


- Де то моя Маруся? - 
Ось стук-стук у віконце - 
В ньому личко як сонце.

- Відчиняйте, матусю, 


Привітайте Марусю! - 
Входить доня у хату, 
Несе грошей багато. 
Несе дари в торбинці - 
Для матусі гостинці. 
..................................

Потім жили щасливо, 


Ґаздували на диво. 
Доня хату поклала 
І худібки придбала, 
І машину купила - 
І співала і шила... 
 

Працьовита дівчинка

Беручка, чемненька 
Дівчинка Оленка, - 
Цілий тиждень у роботі, 
А все веселенька.

В понеділок пряла, 


У вівторок ткала, 
А в середу у череду 
Овечки загнала.

У четвер білила, 


У п'ятницю мила, 
А в суботу всю роботу 
До кінця скінчила.

А прийшла неділя - 


Сорочечка біла, 
В ній дівчинка, мов квіточка, 
Між подруг сиділа.

Колискова 

Спіть, діточки, спіть, 
Віченька стуліть! 
Дрібен дощик стукотить, 
Вікнам казку гомонить...

Дрібен дощик пада там, 


А тут тихо, тепло нам. 
При матусі рідненькій, 
У світличці чистенькій,

Спіть, діточки, спіть, 


Віченька стуліть!

Розмова про сонце

Дитина: 
- Скажи мені, мати, 
Де йде сонце спати?

Мати:
-  За високу гору, 


В  золоту комору.

Дитина: 
- А хто йому стелить 


На білій постелі?

Мати:
- Зіронька вечірня, 


Гарна, як царівна.

Дитина: 
- Хто ж його колише 


Усе тихше й тихше?

Мати:
- Соловей піснями, 


Тиха нічка снами.

Дитина: 
- А які сни має, 


Коли засинає?

Мати: 
- Сняться йому квіти, 


Що вдень для них світить.

Дитина: 
- А хто його збудить, 


Як світати буде?

Мати: 
- Пташечки веселі 


Збудять із постелі.

Дитина: 
- А на що, як встане, 


То найперше погляне?

Мати: 
- На дітей, серденько, 


Чи встають раненько.

Підростає Юрко в сні

Полями, лугами 
Літечко іде, 
Теплими руками 
Юрчика веде.

Юрчик наш маленький, 


Миліший над все, 
В очах голубеньких 
Сонечко несе.

На губках рожевих - 


Усмішка, як цвіт, 
У словах пестливих - 
Чар дитячих літ.

Прибуло до хати 


Миле внученя: 
Буде щебетати 
Нам воно щодня

Щічки розцілує 


Сонце золоте, 
Личко розмалює - 
Личко зацвіте.

Малюка обвіють 


Леготи в селі, 
Виростуть, зміцніють 
Ніженьки малі!

Будуть мандрувати 


По гаях, садках, 
Будуть спочивати 
В тихих холодках.

Будеш тут ходити 


Цілий день-деньок, 
Буде тебе вчити 
Пташка пісеньок!

В нічку місяченько 


Засія тобі - 
Осяє личенько, 
Очка голубі.

Зіроньки-моргулі 


Вимережать сни; 
Люлі, Юрцю, люлі, 
Спи, дитятко, спи!

Юрко, Жмурко і Хмурко

Було в Юрця коти два, 
Невеличкі обидва. 
Цей чистецький - то Жмурко, 
А брудненький - то Хмурко.

Жмурко чисто лапки мив 


І обачно скрізь ходив. 
Хмурко часто в комин ліз, 
Став неначе шмаровіз.

Раз Юрко сніданок їв, 


Коло столика сидів. 
Біля Юрчика Жмурко 
Пив тепленьке молоко. 

Поміж них Хмурко - тарах! - 


А мав сажу на лапках. 
Де ллиш лапкою ступив - 
Чорний слід там залишив.

Узяв Юрко прутика, 


Хап брудного котика, 
Перетріпав кожушину, 
За віконце Хмурка кинув.

Виліз котик наш на плотик, 


Миє лапки, миє ротик. 
Аж як вмиється чистенько, 
Можна гратись з ним гарненько.

Киця-Миця й Крілик-Трілик

Киця-Миця у торбині 
Малюночки несла сині, 
Дірка в торбі, та байдуже! - 
Поспішала Киця дуже.

Киця торби не зашила 


Та й малюнки розгубила. 
Крілик-Трілик-шулавило 
Біг до шевчика по шило.

Позбирав усі малюнки, 


Позбирав усі рисунки. 
Прикрасив він ними хату, 
Ще й зробив собі загату...

- Чи ж то, любий друже Крілю, 


Такий звичай на Поділлю: 
Що знайдете - те вже й ваше? 
Віддавай нам те, що наше!

- Хто ж то, люба Кицю-Мицю, 


Йде на ринок у столицю, 
Йде собі до Коломиї - 
І торбини не зашиє?!

Тільки трошки посварились, 


Та до суду не водились, 
Бо таки, сказати правду, 
То обоє провинились.

Чорнячок


У бабусі-бабусеньки 
Був коток - Чорнячок, 
Кожушок мав гарнесенький 
І лискучий, наче шовк.

Мав рожевий круглий ротик 


І біленькі всі лапки. 
Гарний був бабусин котик, 
Любесенький отакий.

Як ще котик був манюсій, 


Йти нікуди не хотів, 
У бабусі на кожусі 
Все дрімав і муркотів.

Чорнячок той хорошенький 


Дуже чепурний ходив, 
Не терпів ні порошинки - 
Носик, ротик, вушка мив.

А як виріс Чорняченко, 


Виходив уже надвір, 
Роздивлявся все пильненко, 
Чи не йде ворожий звір.

Бо у нього вороженьків 


Було повно скрізь кругом: 
Брисько, ворог цей тяженький, 
І цапок з кривим рогом,

Та ще й квочечка чубата, 


Туркітлива і лиха - 
Водить по двору курчата, 
На Чорнячка зазіха.

Та він ворогам не дався 


У годиночку лиху - 
То на дереві спинявся, 
То стрибав знов по даху.

Як додому повертався, 


Пити молочка прохав, 
Все з бабусею вітався, 
Білу лапку подавав.

Киця і квачик

І

Побачила киця квачик, 


На полицю за ним скаче. 
Взяла квачик за чуприну 
І стягнула на долину*.

Стала всюди ним крутити, 


На всі сторони котити, 
Закотила хтозна-де, 
Вже нема квача ніде.

ІІ

Дідусь квачика шукає: 


Тут немає, там немає, 
Став уже дідусь журитись, 
Нічим буде поголитись,

Бо і де ж квача шукати 


Чей не сам же втік він з хати.

ІІІ


Ой, утік, ой, побіг 
З-під полиці під поріг, 
З-під порога аж під плотик, 
Взяла киця квачик в ротик 
І ну його микати, 
І ну ж його смикати, 
Потім взяла між лапки, 
Затягнула між тріски, 
Закинула під дрова - 
Там упав і пропав.

ІV

По дрова дідусь пішов 


І там квачик свій знайшов, 
Обсмиканий, обтертий, 
Із щетини обдертий.

- Це твоя, кицю, робота, 


Це твоя, кицю, пустота, 
Ой, дістанеш по хвості 
За ці витівки пусті.

V

Дідусь прутика шукає, 


Юрчик дідуся благає: 
- Ой дідусю, дідусю, 
Не бий мою котусю, 
Не бий мою кицю-мицю, 
Більш не піде на полицю.

VI

Юрчик кицю прикликає 


І наказує-навчає: 
- Кицю-мицю, добре слухай, 
Що не твоє, то не рухай;

Ані дудуся квачів, 


Ані Петруся м'ячів, 
Ані дядькових шнурочків, 
Ані тітчиних клубочків,

І не лізь до бабці, 


В бабусині капці, 
І по етажерці, 
Не виправляй герців,

Не розкочуй олівців, 


На роздирай папірців, 
Не вистрибуй з кута в кут, 
Бо в роботі буде прут.

VІІ


Киця-миця слухає, 
Вусиками рухає, 
В очі Юрка споглядає, 
Мов порадоньки питає: 
- Порадь мені, як гратися, 
Щоб з прутиком не знатися, 
Бо я киця маленька, 
Бавитися раденька.

Юрчик розважав цю справу 


І придумав так забаву: 
Всилив гудзик на ниточку 
І забавляв ним  кицечку.

Бавилися без пригоди, 


Не зробили ніде шкоди. 
А потім до столу  сіли 
І вечерю смачно з'їли.

Киця-миця з Юрчиком 


Їли кашку з молочком.

Брисько, Гуска і Лисичка

Була собі лисичка, 
Хитренька молодичка, 
Пішла раз у дорогу 
І сильно збила ногу.

Не може в ліс ходити 


І зайчиків ловити.

В село собі мандрує - 


Чей там кого змудрує!

В селі стояла хата 


Старого діда Гната. 
Під хатою ходила 
Там гуска білокрила.

Лисичка щось гадає, 


Мудрує, розважає.

- Гей, вийдіть, добрі люди! 


- А хто такий там буде? 
- Лисичка-молодичка, 
Нещасная калічка; 
Бо трапилась пригода, 
Що й згадувати шкода; 
У ямку курка впала, 
Її я рятувала 
І викрутила ногу. 
Пожалуйте небогу!

- Зайди, зайди в хатину, 


З'їси що  та й спочинеш. 
- Воліла б заробити. 
Ось гуска невеличка, 
Немов моя сестричка. 
Її щоднини пожену 
Скубти над річкою траву.

Господар каже: - Згода! 


Для мене це вигода. 
Пастимеш гуску на узліску - 
Не буде гуска в шкоду лізти.

В ту пору Брись кудлатий 


Крутився коло хати, 
Цю мову зачуває 
Й на вус собі мотає.

Бурчить! - Ага, ага, ага! 


Зажди, лисичко дорога!

Піду я за тобою вслід. 


Чи гуску пастимеш як слід. 
Лисичку просять сісти, 
Дали їй добре їсти, 
Дали ще й торбу сала, 
Щоб на  полудне мала.

Взяла цю закуску пастушка 


Й жене на пашу білу гуску.

Іде лисичка та й кульгає, 


А Брисько лиш хвостом махає. 
І назирцем він, назирцем 
Іде за нею вслід тихцем. 
І весело йде гуска наша 
Їй бо запахла свіжа паша.

І обіймає  вже лисичку, 


Немов свою нову сестричку. 
- Ти добра, - каже, - ти ласкава, 
Мене взяла на свіжі трави.

Ти не така, як Брисько, 


Оцей недобрий псисько 
На річку не пускає, 
З городу виганяє.

А їй на це лисиця: 


- Ти Бриська стережися, 
Бо він твій ворог лютий, 
В комірці б рад замкнути.

Ходім в корчі тут близько, 


Щоб не підслухав Брисько.

А Брись стояв вже саме 


За тими за кущами 
Тихенько, ані писнув. 
Листочком не шелеснув.

Цікавий він був дуже, 


Що то лисиця вструже. 
Ось гуску вже схопила 
Лапами попід крила.

Й в кущі понесла скоро... 


Та Брисько все те бачить - 
Ось з-за куща вже скаче 
І зрадницю лисицю 
Ухопив за спідницю.

Спідничка обірвалась, 


Лисичка налякалась,

Пустила гуску з рота, 


Пропала вся робота... 
Лисичка в ліс побігла, 
Втекти тому лиш встигла,

Що мусив Брись остатись, 


Щоб гуску рятувати. 
Воли на неї бризнув, 
Язиком дзьобок лизнув...

Помалу гуска встала - 


Та й зразу відгадала 
Лисички хитру зраду 
І Бриська щиру раду.

Взяла в два крила лапу псячу


Цілує щиро, з втіхи плаче...

По тій страшній пригоді. 


Жили разом  у згоді, 
Бо гуска у біді пізнала, 
Що в Бриську - друга мала.

Хоч він не раз картав, гарчав, 


Але завжди добра бажав!

ЛИСИЧЧИНА ШТУКА

Лисичка-сестричка снігами бродить, 
Немов поживи, голодна ходить: 
- Ой Боже, мій Боже, пошли що з'їсти, 
Бо я вже не можу ні йти, ні лізти!

Аж бачить - он зайчик біжить серед снігу, 


Його не догонить лисичка з бігу... 
Міркує-гадає, аж очі жмурить, 
Чей того малого зайчика здурить.

Схилилась низенько, гребе лапочками, 


Кричить, що аж гомін іде лісами: 
- Знайшла я під снігом добра чимало: 
Головку капусти, м'ясо і сало!

Капусту лишу, бо ж то річ не ласа, 


Досить наїмся сала і м'яса! 
Капусту сховаю на місці оцьому, 
А з салом і м'ясом біжу додому!

І щось одгрібає, і щось загрібає, 


І ніби додому з чимсь утікає, 
Сама ж поспішає за кущ засісти, 
Чей зайчик захоче капусту їсти.

А зайчик і справді не забарився, 


Як вчув про капусту, то звеселився, 
Ось-ось добігає, ось-ось вже близько, 
Аж тут десь узявся сірий вовчисько.

І він також вийшов на лови вранці, 


Вчув мову лисички, повірив байці, 
Шерсть настовбурчив: - Того не бувало, 
Щоб хитра лисичка поїла сало!

І також пустився в той бік стрілою, 


Кричить: - Де ти, кумо? Ділися зі мною! 
Найшов, причепився: - Де теє сало? 
Гарчить, скалить зуби, аж лячно стало.

Зіщулився зайчик від того гуку, 


Підняв довгі вуха, зрозумів штуку. 
Втікає щосили до свого роду, 
Щоб всім розказати страшну пригоду.

ПОДЕРТИЙ КОЖУШОК

В терню зайчик скакав, 
Кожушину розірвав: 
Йде лисичку просити 
Кожушину зашити.

"Ой, лисичко, серденько, 


Заший кожух скоренько!" 
"Десь ходив, нащось дер? 
Ходи в дранті тепер!"

Плаче зайчик сльозами, 


"Як я піду до мами? 
Позич, кумо, хоч ниток, 
Сам зашию кожушок.

Будуть мама карати, 


Вже не пустять гуляти, 
Бо ся дуже обдер, 
Що ж учиню тепер?"

А лисичка: "Га-га-га! 


В мене пряжа дорога
В тебе тайстра порожня, 
Так, зайчику, не можна...

Не дам ниток без грошей, 


Легінику хороший. 
Десь ходив, нащось дер? 
Ходи в дранті тепер!"

Прийшов зайчик до мами, 


Сплесла мама руками: 
Що ти вчинив, маленький, 
Пропав  кожух новенький!

"Мамко, любко, не бийте, 


Кожушину зашийте... 
Бо ся дуже обдер, 
Що ж учиню тепер?"

Мама синка не била, 


Кожушину зашила: 
"По тернині не ходи, 
Кожушину не дери!"

"Вже не піду ніколи, 


Бо тернина поколе!" 
Зайчик очка обтер 
І знов скаче тепер.

ЇЖАЧОК


Жив у лісі їжачок. 
Тоді не мав ще колючок. 
Як мишка, був маленький, 
Як  грудочка, товстенький, 
Смачненькі яблучка вже їв, 
Вигідно собі жив.

Та раз, як яблучка збирав, 


Вчув голос: гав, гав, гав! 
То Брисько його на біду 
Геть проганяв з саду.

Їжак скоренько утікав, 


Аж перед Богом став. - 
Лапки до неба взносить 
І Пана Бога просить:

- Ой, дай же, Боже, 


Що мені гоже: 
Бриськові боки, 
Бриськові скоки, 
Бриськові зуби 
Дай, Боже любий.

А Господь їжачка любив, 


Прохання його сповнив. 
Десь наш маленький їжак щез 
І стався з нього пес -

Та гей той Брисько: скок та скік, 


До хатки в ліс утік. 
Та в тім то і біда ціла, 
Що хатка замала...

Їжак новую збудував, 


Дзеркальце в ній поклав 
І гордо споглядає, 
Що Бриськів вигляд має.

Потому Брисько-їжачок 


Сміло біжить у садок; 
Ступає гордо, бо ж ніхто 
Не вижене його.

Та перший Брисько не лежить, 


Гострі зуби скалить: 
- Геть, злодію поганий, 
Бо будуть  в тілі рани!

Втікає бідний їжачок, 


З садочку скік та скок. 
Не хоче вже псом бути - 
Й так лиха не минути.

Аж дивиться, коло воріт 


Веприк годований лежить; 
Витягнув довге рило 
І рохкає весело.

Їжак в тій хвилі забажав, 


Щоб веприком він став. 
Побіг до Бога, просить, 
Лапки високо взносить:

- Ой, дай же, Боже, 


Що мені гоже: 
Свиняче рило, 
Хвостик, як шило,

Тверду щетину 


Й широку спину. 
А Господь їжачка любив, 
Прохання його сповнив:

З їжачка веприк стався вмить. 


Весело в ліс біжить. 
І як до хатки лиш прийшов, 
То дзеркальце найшов 
І в нім приглядався, 
Яким красавцем стався.

З вигляду свого дуже рад, 


Біжить скоренько в сад; 
На дерево став лізти 
Яблучок попоїсти.

Та клятий Брисько вже гарчить, 


На їжака кричить: 
- Ану злізай, потворо, 
Із дерева, та скоро!

Їжак затрясся зі страху 


В годиночку лиху: 
Упав поміж тернину, 
Набив колючок в спину.

Ледве до хаточки добіг 


І зараз в постіль ліг. 
Промивав рани і мастив 
Та ледве загоїв.

Рани боліти перестали, 


Та колючки в спині стирчали. 
Потім збирається в дорогу 
Ще поклонитись Пану Богу,

Щоб знов став їжачком таким, 


Як був він перед тим. 
Іде, мандрує через ліс, 
Аж тут де взявся лис.

Наш їжачок в клубочок звивсь, 


До землі притуливсь. 
Лис злакомився на їду 
Та зачепив біду:

Вколовся, бреше, скавулить... 


Ой, бо язик болить. 
А їжак скаче аж до неба: 
- Треба йому так, треба!

Та з радості сміється, 


Лапками в боки б'ється:

- Вже маю, Боже, 


Що мені гоже: 
Кругленьке тільце, 
Маленьке рильце, 
Ще й колючок багато, 
Не боюся вийти з хати! 
А як вернув у хатину, 
То справив там гостину: 
Калачі з маком замісив, 
Всіх друзів запросив: 
І чорную кротичку, 
І труську невеличку, 
І зайчика вухатого, 
І веприка лобатого.

Іще гостей багато 


Прийшло до його хати.

Всі калачі їли, 


Мед солодкий пили, 
Яблучками заїдали 
І співали, і гуляли.

І мене там запросили, 


Калачами пригостили, 
Ще й бубликів в'язку 
Віддали за казку.

МИКОЛЬЦЕВІ ПРИГОДИ

I

Чей то буде радість всім 


І не вийде се на шкоду, 
Як вам, дітки, оповім 
Микольцеву пригоду.

Наш Микольцьо звісний тим, 


Що страху не знав нітрішки; 
На пригоди йде, як в дим, 
А на бої - то і ...пішки.

Раз він вибрався у ліс 


Чи на вовка, чи лисичку, 
Дерев'яний в нього кріс*, 
А за спис він має...тичку.

Нараз чує, щось шелесть, 


Над потічком між травою... 
Страшний ворог вже і єсть: 
Б'є серденько з непокою.

А може їх п'ять чи сім, 


А може їх двісті-триста... 
Може помагає їм 
З пекла сила та нечиста.

Кігті певно є у них... 


Може й кливаки та роги... 
Від думок отих страшних 
Аж самі трясуться ноги.

Та Микольцьо хлопчик зух, 


Наготовив гостру зброю: 
- Хто там є? Розіб'ю в пух! 
Виходи скоріш до бою!

І нахмурив грізно зір, 


Швидко ним довкола водить... 
Незабаром дикий звір 
З-поміж листячка виходить.

Вперед мордочка мала, 


Та й одна і друга лапка, 
А вкінці вже і ціла 
Показалась з листя... жабка.

II

Чи то казка є така, 


Чи то сон приснився, 
Та про того козака, 
Що з жабкою бився.

Та не думайте ви так, 


Що то тільки смішки: 
Микольцуньо наш, козак, 
Не боїться й мишки.

Раз в комору він зайшов, 


Заглянув у діжку, 
Та й сирі там знайшов 
Довгохвосту мишку.

Думаєте, що кричав 


Або біг до мами? 
Ні, він мишку в полон взяв 
Власними руками.

Але й мишка не така. 


За сира кавальчик 
Укусила козака 
В сам мізинний пальчик.

А тепер вже упав страх 


На серце козаче - 
Він  об землю мишку бах, 
Та й нищечком плаче.

Був би сором скінчивсь 


Отсей бій тяженький, 
Коли б був не пригодивсь 
Товариш вірненький.

Котик Мурочко прибіг 


Пімстити обіду - 
Зловив миш погану вмить, 
Щоб не було встиду.

По обіді разом йдуть 


Гордо до кімнати, 
Щоб  за подвиг свій і труд 
Похвалу дістати.

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі 
По широкій оборі, 
Ще й по горах-дібровах - 
У чоботях пухових.

Старий він, сивий він, 


З бородою до колін.

Ходить-бродить у шубі, 


Біла шапка на чубі. 
Ходить лютий, сердитий, 
Когось хоче вкусити.

Старий він, сивий він, 


З бородою до колін.

Як діток де зустріне - 


Сніг у вічі їм кине, 
Ще й зубами заблисне 
І за пальчик потисне.

Старий він, сивий він, 


З бородою до колін.

Дітям смішки - гуляють, 


Сани з гірки спускають - 
Скоро, скоро, скоренько 
Аж червоне личенько.

Не злякає їх він - 


З бородою до колін.

А за Дідом Морозом 


Дмуха вітер з погрозом, 
Дмуха вітер сердитий, 
В сніговицю сповитий.

Свище люто, гуляє, 


Пісню грізну співає.

Як в селі він ночує - 


Всі дороги задує, 
Гори снігу натрусить, 
Діток в школу не пустить.

Свище люто, гуляє, 


Пісню грізну співає.

Дітям смішки - гуляють, 


Сніг з дороги згрібають: 
Через пагорби й доли 
Вчасно прийдуть до школи!

Дарма вітер гуляє, 


Пісню грізну співає. 
 

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі - 
Палац чудовий, чистий: 
Одні кришталі в стрісі, 
А зруб - увесь льодистий.

Поміст як сонце сяє, 


А постіль - білі пухи. 
Такий-то дім прекрасний 
У Баби Завірюхи!

А Баба Завірюха 


Мороза Діда має; 
Та баби дід не слуха, 
Усе один гуляє.

На села ходить в нічку, 


Як згасне промінь сонця, - 
То міст кладе на річку, 
То квіти на віконця.

А баба все сердита, 


Що дід один гуляє, 
В метелицю сповита, 
Шляхи всі замітає.

Холодним вітром дмуха, 


Кладе замети всюди, 
Щоб дід бабусю слухав 
І не ходив нікуди.

ГАЙ ВЗИМКУ

Не гайся, хлопчику, не гай, 
На саночки сідай, 
Поїдем, серце, в білий гай, 
В казок зимових край.

У гаї молоді дубки 


Зросли у височінь 
І сніжні одягли шапки, 
Підперли неба синь.

Схилилась до дубка сосна, 


Задумлива сосна; 
В голках - рясна, в шишках - рясна, 
Зелена, як весна.

Берізка біла і струнка - 


Красуня у гаю - 
Вдивлялась в дзеркало струмка 
На вроду на свою.

Дзюрчить струмок попід сніжок, 


Розказує своє - 
Прийшов цапок на бережок, 
Водичку чисту п'є.

Промчався зайчик через хмиз, 


До потічка прибіг, 
Води попив, кори погриз, 
Під кущиком приліг.

Збиточна білка молода 


Стрибає по сосні, 
Шишками в зайчика кида, 
Його турбує в сні.

А дятел шишку ту схопив, 


Та білці не віддав, - 
У дірку від сучка встромив, 
Насіння виїдав.

Про шишку білочка не дба, 


Бо в неї у дуплі 
Багато всякого добра 
І ласощі  смачні.

Ліщинові горішки там, 


Солодкі ягідки 
І ще, на закуску білкам, 
Засушені грибки.

Тож білочка не журиться, 


Чи довго буде сніг: 
У кожушку зажмуриться - 
І їсть собі горіх.

БАБУСИНА КАЗКА

Серед піль і нив 
Добрий витязь жив. 
Був хоробрий, 
Мудрий, добрий, 
Свій народ любив.

А в горах жив змій, 


Звався Веремій, 
Із печери 
До вечері 
Ходив на розбій.

Хлопців убивав, 


В бран дівчат збирав. 
А із діток- 
Малоліток 
Крівцю випивав. 
  
Пішов плач і страх 
По селах, містах - 
Гинуть дітки- 
Малолітки 
В змійових зубах.

На подільську путь 


Посли з гір ідуть: 
- Рятуй, брате, плем'я наше 
Од змійових пут!

Витязь меч підняв, 


На коні помчав - 
Ясним мечем змію з плечей 
Сім голів ізтяв.

Гейби шум ста рік, 


Б'є радісний крик: 
- Слава витязю навіки, 
Славен він навік. 

Що на поміч став, 


Що народ спасав, 
Що тих діток-малоліток 
Змієві не дав!

ПРО ШКОЛЯРКУ МАРІЙКУ ТА ЇЇ ПЛАТКОВІ ЛЯЛЬКИ

Просять ляльки, просять 
Сумно, як ніколи: 
"Не лишай же нас, Марійко, 
Ідучи до школи...

Дорога далека, 


Торбинка важкенька, 
Там діти великі, 
А ти ще маленька..."

Всміхнулась Марійка: 


"Ні, лялечки, годі!" 
Ой, вже на подвір'ї, 
Ой, вже на городі!

Прийшла вже зі школи, 


З'їла хлібця скибку, 
Стала оглядати 
Свою нову книжку.

Лялька-полотнянка 


З хороброго роду: 
- "В куті є відерце, 
Кину книжку в воду..."

Ця лялька смілива 


Вже коло Марійки 
На лавочці сіла. 
..."Якже тую книжку 
До води кидати? 
Ой, що за малюнки! 
Треба оглядати".

А ляльки шовкові, 


Тоненькі панянки, 
Грубі, кожухові, 
Йдуть до полотнянки.

Лялечки Марійку, 


Мов бджілки, обсіли: 
"Читай же, читай же!" - 
Всі загомоніли.

Марійка всміхнулась: 


"Ой, що ви за діти! 
Та вже, щоб читати, 
То треба уміти!

Тому сидіть тихо, 


Не плачте ніколи, 
Бо вчитись читати 
Я ходжу до школи".

АЗБУКА


Бабуся вчула дивні вісті, - 
Вітрець, мабуть, приніс, - 
Що там далеко десь у місті 
Відважний хлопчик зріс.

На саночках, мов вихор, мчиться, 


Нікому не зверта, 
І тільки азбуки боїться, 
Мов дикого кота.

Бабуся внучка запросила 


Улітку на село, 
Коли пшеничка колосилась 
І все кругом цвіло.

Для внучка азбуку зробила - 


Барвисті літерки. 
м ручки й ніжки приробила, 
Поставила в рядки.

Одні одних за руки брали 


Веселі літерки 
І хлопчика до себе звали: 
- Не бійся нас, ходи!

Вже хлопчик не втікав нікуди, 


За ручки букви брав, 
Погрався ними - і без труду 
Всю азбуку читав.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

О-о-о -

Яєчко одно 


Знесла курочка чорненька. 
Знайшла дівчинка одненька -

О-о-о -


Яєчко одно. 

А-а-а,


А яблучка два, 
Два яблучка червоненькі 
Несе донечка для неньки,

А-а-а,


Аж яблучка два. 

И-и-и,


А хлопчики три 
В калабаню упали 
І всі разом кричали -

И-и-и -


Тих хлопчиків три.

І-і-і -


Лошачки малі, 
Є у них чотири ніжки, 
Коло воза ідуть пішки -

І-і-і -


Лошачки малі.

У-у-у,


Песик на шнурку, 
Цуценяток п'ять кудлатих 
Полягло біля хати.

У-у-у,


Песик на шнурку.

Е-е-е,


Де то мама, де? 
Нема мами, пішла в поле, 
Там бур'ян на ниві поле.

Е-е-е,


Ось вже мама йде!

МАТИ


Хто тебе так щиро любить, 
І вбирає, і голубить, 
І кладе у постіль спати? 
Мати.

Хто стеріг тебе віз злого, 


Відмовляв собі усього, 
Щоб тобі віддати? 
Мати.

Хто тебе узяв за руку 


І до школи на науку 
Вів, щоб розуму навчати? 
Мати.

СПІВАНКА ПРО МІСЯЦІ

Ой місяць січень кличе мороза, 
Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує, 


На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить, 


Весняну пісню річка задзвонить.

Квітами квітень всіх привітає, 


Усі садочки порозквітає.

Гей, травень прийде у дні чудові, 


Простелить всюди трави шовкові.

А місяць червень луги покосить, 


Червоним соком ягідки зросить.

А місяць липень гарячим літом 


Обсипле  липи пахучим цвітом.

А місяць серпень серпом задзвонить, 


Достиглий колос додолу склонить.

Вересень-місяць добре газдує, 


Овоч смачненький дітям дарує.

А місяць жовтень мряку розсіє, 


В лісах, в садочках лист пожовтіє.

А листопад той жалю не має, 


З дерев останнє листя зриває.

А місяць грудень на радість людям - 


Сніжки присипле замерзле груддя...

КОЛЯДКА


Ой, пригода, пригодочка, 
Прилинула колядочка, 
Щебетала на всі броди: 
Гей, сходися, рідний роде!

Та послухай довгі речі, 


Як дзвеніли наші мечі, 
Та пригадай довгі змаги, 
Як шуміли наші стяги, 
Як літали полки птахом, 
Як дудніли коні шляхом, 
Як купались в сонці поля, 
Як сміялась наша воля.

Ой, пригода, пригодочка, 


Щебетала колядочка, 
Закликала на всі броди: 
Гей, сходися, рідний роде. 
Гей, збирайся на всі шляхи, 
Вервечками рідні стяги.

Гей, гуртуйся на всі смуги 


Витягати ясні плуги, 
Вислухати довгі речі, 
Готувати руки й плечі.

Щоб дзвеніли нашим шляхом, 


Щоб кружляли кличі птахом, 
Щоб горіли в маках поля, 
Щоб вернула наша воля!

Ой, пригода, пригодочка, 


Щебетала колядочка: 
Промайнула гори, води, 
Закликала на три броди: 
А з третього на четвертий, 
На китайці розпростертий.

З гір Карпатських

Поетичний вінок України веселково прикрашає й розмаїта полонинська квітка Марійки Підгірянки, яка виросла й щедро доглянута в мальовничому гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчительки - Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська.

Село Білі Ослави - колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами 29 березня 1881 року. А ще її життєві дороги перехрещувалися в тринадцяти селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття, Львівщини й Австрії, які для неї також стали рідними, адже в цих місцях вона жила, ростила своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу своєї творчості.

У село Заріччя, що сусідить з Білими Ославами, босоніж бігала до дідуся-священика Миколи Волошина. Дід мав велику бібліотеку, навчив марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Потім батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. В Уторопах допитлива Марійка закінчила початкову школу, сюди повернулася вчителювати після закінчення Львівської жіночої вчительської семінарії. В цьому селі написала свій знаменитий вірш "Ой не нам в кайданах ходити".

На вчительському віче у Львові 1904 року синьоока Марійка запала в душу молодому вчителеві Августину Домбровському. І запала на все життя, з ним зв'язала свою долю. Довелося в селі Рибному на Косівщині разом з ним працювати в школі, а потім в селі Ворона Коломийського повіту. В Рибному народилися їхні сини Остап і Роман, а у Вороні - син Мар'ян і дочка Дарія.

Далі свої корективи вносить Перша світова війна. Августина Домбровського забирають на фронт. А молода мати Марійка Підгірянка потрапляє в спеціальні табори з трьома синами і дочкою. Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі "Мати-страдниця". Її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вийшла у Львові в серії "Золота бібліотека", потім у 1984 році була надрукована у першому номері журналу "Дукля", що виходить у Чехословаччині.

У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті. Тут у трьох селах Зарічево і Порошкове Перечинського та Довгому Іршавського повіту вчила дітей української грамоти. Разом з чоловіком Августином Марія Омелянівна проводила у краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті прогнали з посади вчительки. Довелося заробляти на кусок хліба, даючи у Довгому приватні уроки онукам Івана Франка Тарасові і Миронові.

На цій срібній українській землі М.Підгірянка зібрала найбільший свій творчий ужинок. Тоді господарка літературного поля була якраз у розквіті творчих сил, а життєві круговерті давали теми для написання творів. Вона не мала потреби шукати сюжетів  з чиєїсь долі - у неї своїх вистачало на багато книжок. У 10-30-х роках ХХ ст. у Львові і Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжечки - "Відгуки душі", "Мати-страдниця", "Вертеп", "Святий Миколай на Підкарпатській Русі", "Малий Василько", "Кравчиня Маруся", "Юркова мандрівка", "Зайчик і Лисичка", сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

У духовний світ свого народу Марійка Підгірянка входила з своїми знайомими - Іваном Трушем, Василем Стефаником, Антоном Крушельницьким, Констянтиною Малицькою. Вчиться майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.

На Прикарпаття повернулася Марійка Підгірянка в 1928 році. Спершу працювала в Антонівці, а потім у Братишеві і Вікнянах Тлумацького повіту. Життя в рідних краях потроху налагоджувалося. Та навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки була прикута М.Підгірянка до ліжка. Вдома вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків.

У 1957 році поїхала доживати свій вік до дочки Дарії, у село Рудне біля Львова. В тому селі в суботу 18 травня 1963 р. згасла яскрава зоря Марійки Підгірянки. Звідси її провели в останню путь на Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили Великого Каменяра.

У радянський час при житті Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей "Безкінечні казочки", "Грай, бджілко", "Ростіть великі", "Школярики йдуть".

За останні десять років побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки "Гарний Мурко мій маленький", "Безкінечні казочки", "Зіллюся з серцем народу", "Краю мій, рідний", "Учись, маленький", "Три віночки", "Мелодії дитинства", "Мати-страдниця". Хто з сьогоднішніх дідусів і бабусь Галичини та Гуцульщини не пам'ятає з дитячих літ чудових, милозвучних віршів Марійки Підгірянки, які наче б із власного серця випливали. Повернення Марійки Підгірянки - це великий дарунок не дуже щедрої до нашого народу долі, це цілий сніп просвітнього проміння, здатного осяяти світ добра, заповнити прогалину виховного процесу, що віддавна турбує тих, хто щиро вболіває за відродження нашої духовності.

Творчість нашої поетеси з гір Карпатських - то справжня материнська енциклопедія, на якій виховувалися і виховуються цілі покоління.

У свій час Максим Рильський писав: "Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса".

Справді, як кажуть у народі, що гірська земля хліба не родить, а загартовує справжні людські таланти. Бо тільки через ніжне родинно-шкільне виховання виростає справжній патріот своєї нації.

І справді, поезія нашої землячки Марійки Підгірянки - як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям  і дорослим.

Добре якось сказав відомий поет Дмитро Павличко, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде ніколи. Марійка Підгірянка з'явилася на світ, коли на Галичині створювалася "Рідна школа", якраз тоді, коли бракувало підручників та вчительських кадрів.

Василь Левицький, 


краєзнавець, лауреат обласної премії "Просвіти" імені Марійки Підгірянки

http://abetka.ukrlife.org/m_p.htm



Моя земелько. Марійка Підгірянка

печать | e-mail

{module hеклама luxup}



Моя земелько

Моя земленько ти ріднесенька,


як твій чар описати?
Не затихла ще моя пісенька,
Щоб про тебе співати.
Ніч невидная, ніч тихесенька,
Але сон не приходить.

Моя земелько ти ріднесенька


Святе моє кохання,
Для тебе було перша пісенька,
Тобі буде й остання.

----------------------------------



Українка я маленька

Українка я маленька


Українці батько й ненька
І сестричка, братик милий
На вкраїні народились.

Не забуду я ніколи


Знак мій – тризуб в синім полі
Україна – край мій рідний,
Що був славний і свобідний.

А як буду вже велика,


Не злякаюсь труду, лиха
Буду братам помагати
Слави й долі добувати.

А тепер я вчитись буду


Тої праці того труду
Щоб пішла скрізь добра слава
Що я Українка жвава.

Гей гуртуймось та лучімся


Українські діти!
Зранку, змалку вже учімся
Для вкраїни жити!

----------------------------------



Маленькі наші ноги

Маленькі наші ноги


Та знають свою путь.
На службу Україні,
Як виростуть підуть.

Маленькі наші руки,


Та кріпнуть і ростуть.
На службу Україні
Всю працю віддадуть.

Дитячі в нас сердечка


Та щире в них чуття.
Любити Україну
Будуть ціле життя.

МАРШ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ

Гей, гуртуймось та лучімся,


Українські діти!
Зранку, змалку вже учімся
Для Вкраїни жити.

Поставаймо пара в пару


У громаду бучну,
Затягнімо аж під хмару
Співаночку звучну.

Нехай вчує ненька мила


Й наші рідні поля,
Що росте в них наша сила,
А з силою-доля!

http://ditky.in.ua/virshi/ukraina/656-zemelko-pidgirianka.html


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка