2. Види бісеру. Техніка плетіння бісером для початківців,схеми плетіння бісером



Сторінка1/2
Дата конвертації01.05.2016
Розмір0.75 Mb.
  1   2


1224516438_ukr_v3-converted (21224516438_ukr_v3-converted

1224516438_ukr_v3-converted

Виконав:

Цибулька Сергій Вікторович, учитель трудового навчання

Саксаганської ЗШ І-ІІІ ст.

1224516438_ukr_v3-converted (2


План

1.Історія виникнення бісеру в світі.

2. Види бісеру.

3. Техніка плетіння бісером для початківців,схеми плетіння

бісером.

4. Інструменти та приладдя по роботі з бісером.




  1. Техніка безпеки по роботі з бісером.

6. Уроки


1.  Історія виникнення бісеру в світі

Д е, у яких вимірах, у які часи зародився Простір Бісерних Чудес – не відомо не тільки земній науці, але й навіть нам, феям! Можливо, він було споконвічно, можливо, з'явився як подарунок якоїсь чарівної істоти або був отриманий в нагороду за подвиги... Але тепер він є, й давайте спробуємо простежити його історію на Землі! 
    Найдавніша й найповніша історія бісеру була докладно викладена в головній Книзі Атлантиди. Весь бісер, втім, як і всі інші предмети, з'являвся там безпосередньо з повітря, матеріалізуючись волею енергії чистої людської думки. Чи потрібно казати, які бісерні шедеври створювали атланти силою мрії й уяви! Які фантастичні відтінки й форми мали їхні живі витвори. Так-так, саме живі, тому що невидимі лінії світу пронизували кожну часточку Витвору й знову неслися у звабливу нескінченність... 
    Але бісер зберігся до наших днів, а Атлантида – ні, тому Земним вченим, яким завжди потрібні матеріальні підтвердження існування всього, ці невидимі книги й прототипи витвору нічого довести не можуть. Втім, вони не вірять навіть у мене, чарівну фею! 
    Тому доведеться розповідати тільки про те, що знайшло в людській цивілізації так зване «історичне підтвердження».

ПРО БІСЕР ВЗАГАЛІ, ЩО ПІД БІСЕРОМ МАЮТЬ НА УВАЗІ ЛЮДИ, ЯК ВОНИ ЙОГО ВИГОТОВЛЯЮТЬ

  Отже, люди вважають, що бісер – це невеличкі або малюсінькі (найчастіше скляні) бусинки з наскрізними отворами, крізь які їх можна нанизувати на дротик, нитку або волосину1 1 . Використовуючи бісер, можна створювати всілякі кольє й намиста, браслети й каблучки, амулети й предмети домашнього побуту; ним прикрашають головні убори й одяг (включаючи царський й патріарший (тобто верховного духівництва)), роблять іграшки й сувеніри, оздоблюють картини й ікони, а на початку ХХІ століття з бісеру був створений навіть цілий садок натуральної величини! 


    Справжні чарівники розуміють, звичайно, як це мало й прикро для бісеру: адже ніхто не бачить всі його чудесні можливості! Запитайте будь-якого ельфа або Бармалейку, і вони Вам скажуть, що бісерне мистецтво – це кращі ліки від половини людських хвороб і найкраща можливість освоїти ази навчання чарівництву! За допомогою бісероплетіння можна лікувати різні важковиліковні недуги, наприклад: лінь, жадібність, сум і поганий настрій; можна творити чудеса, оживляючи свої фантазії; можна рятувати друзів від злої чарівниці Порожньої Нудьги; за допомогою бісеру можна заводити дружбу з Феєчками, потрапляти в Чарівну країну Казок і будувати там повітряні замки, а потім втілювати їх на Землі…Ех, багато чого можна придумати й зробити за допомогою бісеру! Але люди поки що цього всього не знають! Вони можуть бачити тільки форму бісеру, але не його суть, якість матеріалу, але не його глибинний зв'язок з основами буття… 
      Отже, за всіх часів люди високо цінували видатні зовнішні якості бісеру. Усі бачили, що бісер – це дуже гарний, міцний і стійкий матеріал. Тобто: він не псується від часу, як тканина: шовк або вовна, не занадто чутливий до світла, тобто не вигорає так сильно, як папір, тканина або фарба, і не ламається, якщо, звичайно, не пасти на бісерних виробах коней або слоників. Ця міцність ріднить бісер з вттьонченим мистецтвом живопису по емалі й порцеляні, що також зберігають для нас свої яскраві первісні кольори, які вкладав у них майстер древніх епох. 
    А почалося все зі звичайних великих скляних бусинок! Як тільки людство відкрило рецепт виготовлення скла, майстри й майстрині різних народів стали розшивати бусинками одяг і робити з них прикраси. Згодом технологія виготовлення бусин ускладнювалася, дозволяючи робити бісеринки усе дрібнішими й дрібнішими. Бісеринки-крихітки з'явилися в епоху розквіту славетних венеціанських майстерень. Тоді вони досягли такої витонченості, що на кращих стародавніх вишивках ряд бісеринок, що нашивалися на полотно, виявлявся рівним товщині ниточок цього полотна! 
        Всім, напевно, цікаво – із чого і як робиться бісер? Традиційно у Венеції бісер виготовлявся так: майстер-склодув із краплі розплавленої скляної маси видував довгу трубочку маленького діаметра, яку потім дрібно нарізали й висипали на сито для вилучення бракованих бусинок. Потім скляні зернятка закладали в барабан (так називали, звичайно ж, не музичний інструмент, а круглу порожню ємність, яку можна було розкручувати до великої швидкості). Разом з юним бісером у цей барабан ще насипали зволожену суміш вугілля, вапна й вогнетривкої глини. Барабан крутився, а суміш заповнювала дрібні отвори скляних зерняток. Робилося це для того, щоб згладити нерівності скляної поверхні й надати зернам правильну округлу форму. Потім майстри відправляли бісеринки в піч для випалу. Це схоже на те, як деякі бабусі печуть пиріжки, тільки набагато гарячіше! Після охолодження бісер ще раз просівали, відокремлювали від домішок, і за допомогою складного полірувального порошку повертали йому блиск, втрачений під час випалу. Бачите, через скільки людських рук і праці, через який складний процес пройшла у своєму народженні кожна малюсінька бусинка! 
    Так само виготовлявся й стеклярус, тільки його, на відміну від бісеру, нарізали не дрібно, а залишали скляною трубочкою довжиною три й більше міліметри. 
    Сучасні бісеринки можуть виготовлятися не тільки зі скла, але й з найрізноманітніших матеріалів: дорогоцінних і напівкоштовних каменів, металів, дерева, пластмаси... 

    ІСТОРІЯ БІСЕРНИХ ПРИКРАС



ЄГИПТУ – В ЄВРОПУ!

   Вчені вважають, що перші бусини вигадали первісні люди багато тисячоліть тому. Свої перші прикраси або обереги вони робили із мушлів молюсків, зубів і кісток тварин, переможених на полюванні, різноманітних камінчиків, перлин, кругляшків із глини, насіння рослин – чим не бусинки? Усе це нанизувалося на волосся коня або мамонта, міцні травинки або інші природні волокна... 


    Грубувато, мабуть, виглядало, чи не так?.. Насправді будь-який поважаючий себе «древній дикун» зовсім не бідував ні за якими штучними прикрасами, оскільки тонко відчував оточуючу його природу. Ні сотовий, ні супутниковий зв'язок їм був не потрібний, бо телепатією володіли навіть найвідсталіші представники тогочасся. А соти вони воліли використовувати за прямим призначенням – для одержання меду. Втім, це лише моя антинаукова думка. 
    Отже, батьківщиною бісеру прийнято вважати Древній Єгипет, де протягом багатьох сторіч із непрозорого скла виготовляли штучні бусинки. По-арабськи вони називалися «бусра» (у множині «бусер»), звідси й з'явилася його нинішня назва. 
    Відомо, що вже біля п'яти тисяч років тому серед єгиптян було багато видатних майстрів, які зуміли подружитися з каменем і розгадати безліч його секретів. Вони займалися огранюванням, поліруванням і свердлінням аметисту, гранату й інших каменів. Це заняття стало дуже популярним не тільки в Єгипті, але й ще в одній колисці людської цивілізації – Месопотамії. Тут ляпіс-лазур (як називали лазурит) перероблявся в бусинки круглої й циліндричної форми. Тоді ж став відомий і бісер з обпаленого піску, що вироблявся з добавками жирної глини. Такому прадідові сучасного бісеру дали назву «фаянсовий». Власники прикрас із такого бісеру були щасливіші не менш, ніж сучасні модниці. Втім, більшу частину дорогоцінних бісеринок люди присвячували все-таки богам, яких у древньому пантеоні налічувалася не одна сотня. 
    Коли я запитала одного мого знайомого бога, чи приємні їм були такі подарунки, він знизав плечима: «Приємні, звичайно, але чарівний бісер, зрозуміло, краще!» – і матеріалізував чарівне намисто... 
    Скляні буси ближчих до нас століть були знайдені вченими у гробницях древніх єгиптян часів 18-ої династії (1580 рік до н.е.). Ці буси були дуже високої якості. Земні вчені погодилися з тим, що єгиптянам знадобилося дуже багато часу, щоб так добре освоїти технологію виготовлення бусинок і довести її до такої досконалості! На думку археологів, єгиптяни вміли робити скляні буси вже за часів 12-ої династії (2000 рік до н.е.). 
    Однак скажу Вам по секрету, щоб не кривдити Земних учених: ці знання теж не занадто точні. Єгипетські майстри, звичайно ж, могли виготовляти бусини й набагато раніше! Просто ці намиста не дійшли до наших днів. Та й історія виникнення склодувної майстерності теж могла виявитися зовсім не такою, як припускають сучасні вчені! Зрозуміло, їм легше повірити, що який-небудь темний древній первісний єгиптянин розігрів пісок, підмішав у нього глину... і випадково з вогню витяг бусину, ніж у те, що мудрий і високорозвинений єгипетський народ почерпнув секрет виготовлення скла прямо із Простору Бісерних Чудес або навіть із «недоведеної» Атлантиди... 
    Але будемо дотримуватися земних фактів! 
       На наступному щаблі розвитку склодувної майстерності в Єгипті з'явилися вже не просто бусини, а саме бісер. Каїрський Музей зберігає дуже цікаве вбрання з бісерної сітки, яка низана блакитним і зеленим бісером, непрозорим, великим, циліндричної форми. У сітку вплетені бісерні зображення єгипетських божеств. 
    У Давньому Єгипті бісер і бусини були не тільки прикрасою, але й засобом обміну на інші товари. Уявіть собі, наскільки приємніше було давньоєгипетським продавцям і торговцям, які в обмін на якісь давньоєгипетські булочки або породистого верблюда одержували не зім'ятий незрозумілий папірець, а симпатичненький браслетик або мішечок першокласного бісеру! 
        Коли чудесні бусини й бісеринки єгипетських склярів потрапили в країни Середземномор'я, вони всім там дуже сподобалися! Як видно з археологічних розкопок, бісеринки-бусинки з Єгипту «розійшлися» по всьому культурному древньому світу. Звичайно, із плином часу, розвитком техніки й на догоду вимогам мінливої моди бісер і бусини урізноманітнювалися. Майстри знайшли способи пожвавлювати однотонний фон своїх бусинок орнаментом з різних поєднань смужок, зиґзаґів, кілець, кружечків, цяток. До пізніших часів Римської імперії, навіть в епоху Меровингів (перша королівська династія у франкській державі (V-VІІІ вв.), походить від легендарного родопочатківця цієї династії – Меровея), єгипетські буси залишаються ходовим товаром, який поширився з Єгипту через Массилію (нинішній Марсель) і Ольвію (біля устя Бугу), а пізніше через Аквілею, у найвіддаленіші країни Європи. Так бісер став однією з говірок першої загальнолюдської мови спілкування – мови Краси! Не вірте, коли Вам кажуть, що поєднує тільки Інтернет! Краса робить це й швидше, і надійніше, і не дає збоїв!.. 
        Існував і зустрічний бісеропотік. З півночі привозилися бусини й підвіски з янтарю, який збирали на берегах Балтійського моря. З тодішньої Русі, країн Індії, Месопотамії – перли й прикраси з них. 
       Приємно усвідомлювати, що з тих пір бісер зовсім не постарішав! За всіх часів, від Давнього Єгипту й до наших днів, людям дуже подобалося прикрашати бісером предмети побуту (ті прості речі, що оточують нас щодня). На вулицях Каїра й тоді, й зараз можна зустріти вислюків і верблюдів, упряж яких винизана бісером; а базари й крамниці, як і раніше, рябіють усілякими бісерними виробами в мальовничому поєднанні блакитних, білих, жовтих, чорних і зелених тонів. А що вже казати про одяг!? З незапам'ятних часів бісер нарівні з перлами використовували для виготовлення прикрас і в найрізноманітніших художніх рукоділлях – вишивці, плетиві, інкрустації. 
    Масове виробництво скла в Європі теж бере свій початок саме від приходу бусин із Єгипту! Ці чарівні прикраси надихали як окремих майстрів, так і цілі народи до створення прекрасного й співтворчості. Так, згодом виробництво бісеру розповсюдилося в багатьох країнах Західної Європи й Сходу. 
        Навіть якщо більшість цих країн сьогодні багатьом невідомі, то про епоху Римської імперії чули всі. Знамениті скляні фабрики Олександрії славилися у свій час на весь відомий тоді світ. Давньоримські майстри, як і єгиптяни, дійшли до дуже високого ступеня досконалості вироблення строкатого намиста – на його бусинах були складні вигадливі білі візерунки на кольоровому фоні. Саме олександрійським намистам згодом наслідували венеціанські майстри, де такий тип бусин був відомий під назвою «Millefiori». Поруч із  виробленням довершених бусин завжди йшло удосконалювання обробки бісеру, який то перемішувався разом з великими бусинами в різноманітних вигадливих намистах, підвісках, сергах, то самостійно прикрашав різні художні рукоділля. 
    Венеціанські майстри, звичайно, молодці. Але замисліться, любі мої, над таким фактом: на те, щоб розфарбувати 100 бусин або бісеринок складними візерунками людина тих часів витрачала рівно в п'ять разів більше часу й сил, які вона могла б використати на велику, повну натхнень, подорож у Простір Бісерних Чудес! У п'ятдесят разів менше чарівної енергії витрачають гноми на те, щоб матеріалізувати ці бусинки вже готовими! У п'ятсот разів швидше зароджується дружба з феями!..
         З поширенням класичної греко-римської культури в Європі скляні заводи з'являються навіть у так званих варварських країнах: у Галлії (нинішня Франція) і Німеччині, де поруч із виробництвом скляного посуду почалося виготовлення дрібних скляних прикрас, намиста, бісеру й імітація (підробка) дорогоцінних каменів. Треба сказати, що все це було дуже далеким від досконалості пізнеєгипетських виробів і мало відбиток примітивної, «варварської» роботи. Та й коли ж їм було вдосконалюватися, якщо всі думки були зайняті тільки війнами, загарбленням або втриманням влади? 
    Широко поширена була імітація дорогоцінних каменів зі скла, але вже до середини середньовіччя багаті люди й цінителі перестали носити фальшиві коштовності. Тоді кольорове скло стали використовувати в інших цілях: для чудових візантійських, равеннських і раннєвенеціанських кольорових мозаїк та для візантійських і романських емалей. 
    Європейські музеї зберігають досить ранні зразки бісеру кінця ХІ – початку ХIII столітть, де, поруч із справжніми перлами й коралами, використовувався для вишивки дрібний шліфований бісер. Особливо часто його можна бачити на церковних вбраннях і реліквіях. 
    Так, із перебігом століть, прості камені й звірині кісточки, а потім великі грубі бусини з непрозорого скла (завдяки невидимій роботі й підказкам гномів!) поступово перетворювалися в гарні й охайні бісеринки зі скла, порцеляни, металу й найрізноманітніших природних матеріалів. 
    Ах, скільки сил витратили чарівні істоти, намагаючись прищепити людині почуття Краси й прагнення до досконалості! Ідеї бісерних чудес зберігалися (і зберігаються донині!) у Чарівній Бісерній Країні, але люди чомусь не тяжіють до них. А може, просто ще не готові – адже потрапити в цю Країну так просто... 
    Ми із гномами віримо в людей і не втрачаємо надії! 

    ІЗ ВІЗАНТІЇ – У ВЕНЕЦІЮ   


    Різні країни сприймали бісер по-різному. Оскільки майстерність вироблення бісеру вимагала великої тонкості й уміння, вона не прищепилося в тих країнах, які краще вміли цінувати важкий гострий меч і відвагу. Якісний гарний бісер приходив туди звідкись ззовні. Секрети його виробництва були осягнуті не в Німеччині й Галлії, а в більш чуйній і артистично розвинутій Візантії. Спадкоємиця східної частини Римської імперії увібрала й переосмислила майстерність і досягнення народів Середземномор'я, древню мудрість Сходу, вплинула на культурний і духовний розвиток всієї європейської цивілізації й багатьох сусідніх народів. 
    Вважається, що у Візантію рецепт виробництва бісеру прийшов від еллінів, а вже звідтіля – до ще молодої Венеції. Венеція – батьківщина багатьох великих художників і скульпторів, тонких цінителів краси – сприйняла появу нового мистецтва дуже тепло й навіть захоплено! Тут скляне мистецтво оселилося на цілі сторіччя, не знаючи суперників! Венеціанський бісер, ці «piccoli lavori di vetro», наводнив собою весь світ, приносячи колосальні прибутки Венеціанській республіці. 
    У 1000-ому році у Венеції вже розміщалися розвинені скляні заводи. Мозаїки собору Св. Марка, що почав споруджуватися приблизно в цей час, указують на існування дуже розвиненої скляної справи. Зберігся указ від 1221 року вищого керівного органу Венеції – Ради – про перенесення всіх скляних майстерень із самого міста Венеція на сусідній острів Мурано. Цей захід був викликаний міркуваннями пожежної безпеки; одним лише бісерщикам дозволялося на деякий час залишитися в самій Венеції, але з певними застереженнями: вони повинні були селитися на певній відстані один від іншого. 
    Корпорація склярів розділялася за спеціальностями. Майстри «Yerixelli» робили бусини, бісер та інші дрібні речі: скляні ґудзики або заголовні букв, які призначалися для розфарбування. 
    До речі, підробка дорогоцінних каменів, настільки поширена в Німеччині, багатьма указами венеціанського уряду суворо переслідувалася. У Венеції вміли цінувати дійсно прекрасне! Пізніше майстри-бісерщики спеціалізувалися на виробленні того чи іншого сорту бісеру. У майстернях Мурано склалася згодом своя класифікація цих сортів. Вище було згадано про знаменитий «Millefiori» – наслідування Олександрійського строкатого намиста; ще в переліку бісерного виробництва значилися: «Arte del margaritaio» – масивні тверді намиста й бісер; «Lavori minuti a ferraza» – дрібний бісер; «Lavori grossi a spiedo» – великий бісер; «Arte del perlaio» – дуті намиста й бісер, і ще багато чого іншого. 
    Ох уже ці люди – їм все потрібно назвати, поділити на види й класифікувати! Наскільки кращими були Казкові назви бісеру, тому що вимовлялися вони не словами, а образами. Якщо з Вами заговорить якийсь гном, Ви не почуєте звуків, проте яскраво уявите собі – що за бісер має на увазі Ваш підказувач! 
       Вироби Мурано зайняли значне місце в торгівлі Венеції, приносячи величезні доходи. На відміну від гномів, венеціанці вимінювали за свій бісер прянощі, тканини, золото. Навіть у важкодоступні місця африканських пустель проникав венеціанський бісер; він використовувався в тубільців замість монет. З моменту, коли користь стала брати гору над прагненням до краси, почалося падіння великої майстерності! Нам, з казкового світу, це було гарно видно! 
    Венеція ревно оберігала секрети скляного виробництва. З 1275 року під погрозою конфіскації (вилучення всього майна!) заборонявся вивіз із Венеції скла незакінченої обробки, сирих матеріалів, які входять до складу скла і навіть розбитого скляного посуду, щоб не дати можливості аналізувати його склад. Імена митецьких майстрів-склярів стають знаменитими і доходять навіть до наших днів. У першій половині ХІІІ століття славилися майстри Матео й Ніколо – великі друзі одного мого знайомого пра-пра-гнома. У 1490 році Сенат ставить скляне виробництво під особливу охорону Ради Десяти. Робиться все можливе, щоб утримати у Венеції майстрів, не допустити їхнього виїзду в чужі краї. Їм надаються привілеї зовсім виняткові в суворо-аристократичній Венеції: у 1376 році Сенат видає указ, згідно з яким патрицієві дозволяється женитися на дочці скляра, і діти його визнаються шляхетними патриціями. 
    Звичайно, венеціанці піклувалися про свої доходи, однак феї тих часів дуже журилися подібним ставленням, яке йшло від людської жадібності. Адже, приховуючи секрети виготовлення скла й бісеру від інших держав, венеціанці таким чином замикали бісерну справу в клітину своєї республіки, позбавляли його розвитку, припливу нових творчих сил! Багато в чому саме жадібність стала причиною занепаду Венеції, як законодавиці мистецтв, у тому числі – бісерного. 
    Величезні вигоди, які приносило Венеції її скло, були постійним предметом заздрості сусідніх держав, і навколо Мурано плелися всілякі інтриги іноземних агентів для підкупу склярів, для шпигунства за їхньою роботою й для вивчення сирого матеріалу. Коли Людовику XIV удалося переманити декількох майстрів у Францію, Венеціанський посланник у Парижі одержав від своїх шпигунів список цих майстрів і переслав його сенату. Сенат дорівняв учинок майстрів до державної зради й видав такий указ: «Якщо який-небудь ремісник або художник перенесе своє мистецтво в чужу країну до невигоди республіки – йому посилають наказ повернутися. Якщо він не кориться – ув'язнюють його рідних і близьких. Якщо й тоді не відбудеться повернення – посилають убивць пакарати його насмерть; і лише тоді його рідні одержують волю, коли майстра вже не буде в живих». 
    Після цього феї й гноми остаточно роздружилися із венеціанськими громадянами. 
      Син знаменитого бісерного майстра Ніколо, сміливий мореходець Марко Поло, зрозумів, який величезний успіх у міновій торгівлі можуть мати скляні намиста й бісер у тубільців тропічних країн. Він барвисто описав це у своїх оповіданнях. Звичайно, тубільцям кольоровий іскристий бісер і бусини здавалися справжнім дивом! 
     Відкриття Америки надзвичайно сприяло розквіту бісерної справи, тому що тубільці Америки виявилися найзавзятішими прихильниками бісеру й намиста. Ніколи виробництво не відчувало такого підйому, як наприкінці ХV й початку ХVI століть. Не треба, звичайно, думати, що тільки тубільці були шанувальниками венеціанських бісерщиків. Величезний збут ішов у Європу. На ярмарках і торгівельних рядах всіх європейських держав Венеціанський бісер займав почесне місце й швидко розкуповувався. Бували навіть спеціально-бісерні ярмарки. Є документальні свідчення, що в місті Нюренберзі знаходився постійний склад венеціанського бісеру, і, звичайно, приклад цього міста не був поодиноким. 
    Нема чого й говорити, як широко розвинені були уподобання до будь-якого роду художніх виробів з бісеру в самій Італії. У Художньо-промисловому музеї Гамбургу зберігається фрагмент справжнього італійського костюма часів Відродження: дрібним чорним бісером вишитий прекрасний орнамент із птахів і тварин, які живуть в завитках фантастичних рослин, з вигадливим листям й квітами. Картини італійських художників того часу донесли до нас велику розмаїтість бісерних прикрас жіночого костюму: бісерне намисто, бісерний убір у волоссі, усілякі підвіски й принизки, якими декорується іноді й фон картини. 
    Художнє уподобання до бісерних прикрас трималося дуже довго, навіть коли зірка Венеції вже стала бліднути. Воно проникало в усі шари суспільства, його можна було зустріти як у народному одязі, костюмі провінцій, так і в убранні придворної знаті. Деякі бісерні убори були приурочені навіть до певних подій. Мандрівник Кейслер, що відвідав Італію в першій половині ХVIII століття, розповідав, що генуезські дівчата були на погребальних торжествах в головних уборах, низаних із чорного шліфованого бісеру різних сортів і форм. Класифікація цих сортів, що була укладена в майстеренях Мурано, дотримувалася не дуже суворо, тому у виробах, особливо намистах і чітках, бісер і бусини постійно змішувалися навіть із справжніми дорогоцінними каменями. 
    Якщо вам цікаво, який вигляд мала венеціанська бісерна майстерня, то можете при нагоді заглянути в Копенгагенську картинну галерею. Там, на картині художника Ван-Лоо, зображена група майстерів-бісерщиків за роботою: одні зайняті різанням скляних трубок, з яких утворюється бісер, а інші, дуже відомим тоді способом шліфують бісер у тиглі. 
    Можна сказати, що до кінця ХVII століття венеціанський бісер панує повністю. Усі бісерні вироби, які зберігаються в Європейських Музеях від часів Відродження, зроблені з цього бісеру, або, принаймні, з італійського. Деяка конкуренція з боку інших італійських міст починає відчуватися в кінці ХVII століття. Потім потрохи й по той бік Альп виникають то там, то тут майстерні, засновані майстрами, які тікали з Венеції, або їхніми учнями, чи навіть людьми, які шляхом підкупу й шпигунства перейняли секрети виробництва. 
    Передчуваючи все це, гноми й берегли свої древні секрети в надрах казкових гір! Ми, феї, не вміємо приховувати й ховати, нам це незрозуміло, тому я поставила запитання про людей і чарівний бісер одному моєму знайомому гномові. Він зітхнув і відповів: «Немає повісті сумнішою на світі, ніж повість про людську жадібність. Той, хто захворів на цю хворобу, навіть найпрекрасніше умудряється обернути на шкоду як собі, так і іншим». 
    У 1649 році якийсь Джіованні Менардо почав бісерну справу в місті Ампеццо; у Флоренцію виселився у 1754 році Антоніо Вістозі. Імператор Леопольд I викликав у Відень майстра П'єтро-де-Веторе. Ми вже знаємо, що у Венеції діяли драконівські закони проти виселення майстрів, до якого б цеху скляної справи вони не належали. Республіка не зупинилася перед такою мірою, як посилка слідом за втікачами найманих убивць. І Веторе, і Вістозі – обоє закінчили життя від удару таємничої руки, направленої з покинутої ними батьківщини. Але конкуренція нестримно розвивалася й попит на венеціанський бісер починав поступово зменшуватися, хоча там, у центрі виробництва, робилися всілякі спроби перевершити конкурентів. Так, наприкінці ХVШ століття брати Бертоліні й Вітторе Местре вдосконалили нову манеру прикрашати скляну масу металевими протримками. У ту ж епоху майстерні Мурано виготовляють безліч фальшивих перлів за французьким зразком, так званий «Perle false» або «Perle da Murano» – скляні бусинки, які покривали перламутром, добутим з луски рибки-верховодки. Цей винахід виявився особливо згубним для бісеру: він цілком поглинув бісерне виробництво, яке занепадало усе більше й більше, і якісно, й кількісно. Як сказав мені все той же знайомий гном: «Камені починають підробляти тоді, коли все інше вже давно фальшиве!». 
       Характерну рису стосунків Венеціанського уряду ХVIII століття й майстрів-склярів відзначив у своїх мемурарах Казанова: він розповідає, що не безпечно було затриматися вночі на Мурано. Грабежі й навіть убивства, які чинили мешканці цієї колонії склярів, залишалися завжди безкарними, тому що уряд боявся дратувати потрібний йому цех. 
    От така сумна історія відбулася з Венецією – від самих відданих і щирих цінителів бісеру – до звичайних жаднюг і навіть убивць! 
    А чи знаєте Ви, що у казковому світі жадібність – усього лише безпечна хвороба, типу Вашої застуди: її легко вилікувати, щиро подарувавши її нікому! А той, хто прагне одержати від мистецтва лише прибуток, завжди стає звичайнісеньким ремісником, і висота натхнення рано чи пізно стає йому недоступною... 
    Справжнє мистецтво саме по собі відкрите, і єдине його призначення – нести в світ прекрасне, наділяти радістю! Вже хто-хто, а феї це знають! 
      Атмосфера таємності в бісерному виробництві зберігалася аж до 1704 р., коли була нарешті видана книга зразків, один примірник якої зберігається сьогодні в Британському музеї. Багато гномів зітхнули з полегшенням. 
    Тим часом попит на венеціанський бісер падав. Венеціанці пішли шляхом поліпшення якості своєї продукції. Іноді, завдяки сплескам загальноєвропейської моди на бісерні роботи (наприклад, у XIX в.), венеціанське виробництво знову піднімалося на певну висоту, але колишнього виняткового світового панування воно собі не повернуло. 
    Виникали все нові й нові майстерні. І хоча венеціанський бісер як і раніше вважався кращим, але, приміром, датський вироблявся так ретельно й так майстерно, що практично не відрізнявся від венеціанського. Своє місце під сонцем швидко завоювали голландський і французький бісер. 
    Але найнебезпечніша суперниця Венеції виросла в Німеччині. 

    БІСЕР У НІМЕЧЧИНІ Й ЧЕХІЇ



   Багато країн помітили величезний творчий і комерційний потенціал маленьких райдужних бусинок і намагалися прищепити культуру створення бісеру в себе. Серед таких країн однією з перших була Німеччина. 
    Ще в останні роки існування курфюрстшества (від німецького «кур» – вибір, обрання й «фюрст» – князь. Спосіб правління у Священній Римській імперії, її західній частині. Курфюрсти – найвищі князі – обирали Імператора. Одним з курфюрстів був король Чехії) у німецькому місті Кельні згадуються  майстри вихідці з Венеції, які робили намиста; у Нюренберзі на початку XVII століття, теж згадується один майстер, зайнятий виготовленням бісеру. Поодинокі, випадкові ремісники бували, звичайно, і в інших містах, але виробництво протягом довгого часу залишалося зовсім незначним. Наприкінці XVII століття починається фабричне виготовлення бісеру й намиста в області Фіхтель-Гебірге, де виготовляли масивні, переважно важкі сорти. Експорт ішов головним чином у Росію, Азію й Африку; між іншим, тут робили спеціально для Занзибара так звані «Puaben-Ei-perlen» – намиста з голубине яйце. 
    На початку ХVIII століття виникають бісерна справа й вироблення легкого дутого намиста в Тюрінгії. На порозі ХХ століття цей промисел перетворився на виробництво ялинкових прикрас зі скла. 
      Скляне виробництво здавна існувало й у Богемії (теперішня Чехія). Технологія виготовлення скла, за версією вчених (ми-то вже знаємо, звідки насправді виникли ці секрети!), була запозичена у сусідніх держав, але його виняткова прозорість, чистота й міцність принесли чеським майстрам славу, яка збереглася й до наших днів. Чехи створили технологію виготовлення тугоплавкого скла, у якому замість соди використовували деревний попіл (поташ). Цей матеріал надавав склу тугоплавкість і чудові оптичні властивості. Але через високу температуру плавлення скло не піддавалося обробці в нагрітому стані. Однак його можна було огранювати, що підсилювало гру світла у виробі. Крім товстостінних скляних посудин із глибоким огранюванням, гранувалися також бусини й бісер. Наприкінці XVII – початку ХVIII століття чеське скло було дуже популярним не тільки в Європі, але й у далеких заморських країнах. 
    На початку ХVIII століття тут почали робити бісер, який почасти нагадував венеціанський. Поряд із дрібним бісером, богемські фабриканти виробляли й стеклярус, і намиста, і штучні дорогоцінні камені для вишивання. 
    На відміну від округлого венеціанського бісеру, богемський здебільшого був коротко нарізаним, гранованим. Зверху або зсередини його покривали кольоровими емалями, які надавали бісеру блиск. 
    У другій половині XIX сторіччя богемський бісер починають виробляти машинним способом, він стає більш дешевим, ніж венеціанський, користується великим попитом і проникає в усі частини світу, насичуючи ринки бісерним товаром. Але й Богемії не судилося стати єдиною володаркою всесвітнього бісерного ринку, якою колись була Венеція. Нові конкуренти з'явилися у Франції в області Юри. 
      Скажу по секрету, що Чехія – прабатьківщина дуже багатьох видатних, добрих і працьовитих гномів! Звичайно ж, їхнім сусідам-чехам не було потреби копіювати старі венеціанські секрети бісерної справи – вони робили це лише спочатку. А згодом гноми стали радити людям – як з матеріалів, які у своєму первісному стані звичайні й прості, відтворити часточку Казки. Дотепер багато чеських скляних справ майстрів створюють неперевершений бісер і бусини – надзвичайно радісні та блискучі! 
    

    РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД МИСТЕЦТВА ПЛЕТИВА З БІСЕРУ



     
    Н айбільшого розквіту виробництво бісеру в Європі досягло в першій чверті XIX ст., коли, завдяки конкуренції між Венецією й Богемією, ринок наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів (від 0,5 до 5 мм), прозорості й найбагатшого підбору тонів. Саме ця епоха  перевершила всі попередні в мистецтві створення творів з бісеру. 
    Крім того, загальний тон життя в Європі після величезних потрясінь Великої французької революції й Наполеонівських війн потребував відпочинку й спокою. Під впливом політичної ситуації того часу громадська діяльність спрямовується в глибину тісного сімейного побуту. Недавній воїн перетворюється в поміщика, наступає золоте століття садибної культури. У сільській тиші, де дні минають плавно й неквапливо, залишалося багато вільного часу для витонченого мистецтва, зразком якого стає бісерне. Фантастичний світ мініатюрних бісерних мозаїк давав бажаний простір романтичному настрою та ледь усвідомлюваному томлінню зо якимось незвичайно яскравим й інтенсивним життям. І рукодільниця того часу з легендарним терпінням проводила години за відтворенням свого бісерного світу. Багато цих чудових майстринь залишили нам свої чудесні вироби, повні розмаїтості й натхнення. 
    Можна сказати, що бісер «пронизував» усі верстви європейського суспільства – від королев і принцес до селянок. У Баварії жінки з народу носили очіпки, суцільно обшиті бісером і стеклярусом. У Аугсбурзі місцева мода вимагала, щоб наречена і її подруги були в головних уборах із чорного бісеру й стеклярусу. Але не на знак жалоби, як це робили генуезки, а просто з наслідування тодішній моді. 
    Хоча бісер сам по собі один із найміцнішіх матеріалів, майже не чутливий до впливу часу, але старіє матерія, на якій зроблена вишивка, нитка, на якій тримається в'язання. У таких випадках багато старих бісерних виробів знищувалися самими власниками. Бісер можна було спороти й ужити на нові речі, його також охоче купували на переробку в емалеві фарби, які виготовлялися з бісерного скла. Тому бісерних робіт залишилося набагато менше, ніж можна було очікувати, зважаючи на їхнє величезне поширення. 
    До найцікавіших із збережених робіт належать: 
    корсаж курфюрстини Саксонської Магдалени-Сівілли, розкішно вишитий різними сортами венеціанського бісеру у другій половині XVII століття; бісерні книжкові обкладинки цього ж часу; 
    суцільно покриті бісерною вишивкою коробочки й шухлядки для туалету, тієї ж епохи, у музеях Франкфурта й Зальцбурга; 
    кілька чарівних бісерних гаманців, на жаль, уже зіпсованих часом, із фігурами в костюмах часів Людовика XIV; 
    зелена завіса, розкішно оброблена вишивкою із різних сортів бісеру й згодом перекроєну на плаття для Дитини-Христа; 
    дивний за технікою виконання бісерний килимок із дрібного венеціанського бісеру епохи рококо: на білому тлі букет квітів в обрамленні золотаво-жовтих завитків рококо із дрібними квіточками. У техніці цієї роботи цікаво відзначити, що частина вишивки виконана прозорим бісером, а для додання більшої інтенсивності тону ці частини підкладені кольоровим шовком, чим і досягається прекрасна гра кольорів; 
    у вітальні замка «Favorite» біля Раштата в Бадені прекрасно збереглося повне бісерне оздоблення кімнати XVШ століття: вісім великих бісерних гобеленів, майже незайманийі часом, і два «Dessus-de-porte», вишиті в стилі Людовика XIV. Вони вважаються рукоділлям однієї з маркграфинь Баденських. 
       Таких робіт збереглося до наших днів куди менше, ніж можна було б сподіватися. Очевидно, через зарозуміле ставлення з боку мистецтвознавців художньо-промислові музеї Європи дещо зневажали колекціонуванням бісерних шедеврів. Ця прогалина лише почасти відшкодовується тим, що збереглося в родинах і на руках у приватних осіб. 
        Із другої половини XIX ст. виробництво бісеру поступово зменшується у зв'язку із занепадом різних рукоділь, які були дуже популярні в багатьох країнах світу протягом багатьох сторіч. Казкові істоти із сумом дивилися на те, як бісер стає грубим, зовсім зникають бусинки дрібних розмірів, убожіють фарби й відтінки... У людей Європи з'являються нові захоплення та іграшки... 

    БІСЕР В АМЕРИЦІ, АФРИЦІ, ОКЕАНІЇ

  Якщо ми кинемо оком на країни позаєвропейські, то знайдемо бісерні роботи й у тубільців Америки, і Африки, і Океанії. Вшановували бісер і народи майя, і ацтеки, і інки. Племена Дакота, Сіу, Виннебаго й інші американські індіанці дотепер обробляють усяке парадне вбрання бісерною вишивкою. Їхній орнамент – або геометричний, або дужестилізовані рослинні мотиви; та завжди в чудовому барвистому поєднанні. Окремої розповіді гідні бісерні досягнення народів Азії: Китаю, Індії, Японії... 
    В Африці, у спекотливій зоні, де майже немає одягу, наприклад, у Камеруні, племена Замбезі й Зулу прикрашають бісером священне й обрядове начиння: магічні посудини знахарів і лікарів, головні убори для танців, чарівні жезли, фантастичні трони на слонячих ногах... У часи  рабовласництва в Африці можна було за кілька низок бісеру купити раба. Дуже цікаві й гарні за тонами бісерні роботи остров'ян Тихого Океану. Витвори рукодільниці з островів Борнео, Суматри й Філіппін стали прикрасою багатьох європейських колекцій. Усі їхні роботи зроблені з великого привізного бісеру, Венеціанського або Богемського. 
    Однак у цих країнах до бісеру підходили зовсім з іншим почуттям, ніж у Європі. Тут бісероплетіння – заняття скоріше духовне, повне безкорисливості, тому що бісерна вишивка найчастіше призначалася вищим духам або богам. Тому в цих простих роботах збереглося куди більше чистоти й величі, ніж у самих вигадливих шедеврах Італії, Франції, Німеччини й інших європейських країн. 

БІСЕР В УКРАЇНІ ТА РУСІ

СТАРОДАВНЯ РУСЬ. КИЇВСЬКА РУСЬ

   Ще однією цивілізацією, яка водила дружбу з Простором Бісерних Чудес, була Русь. 


    На територіях нинішніх України, Росії, Білорусі та декількох сусідніх країн створення й використання великого й дрібного намиста процвітало з найдавніших часів. Майже нічого не дійшло з тих часів до наших днів, і офіційна історія замовчує про цілі століття й тисячоліття давньоруської історії. А тим часом, і нинішнім поколінням є чому повчитися у предків. Насамперед вони вміли відчувати красу й гармонію навколишнього світу, не відокремлювали себе від неї. Мешкаючи серед природи, вони дружили зі звірами й птахами, рослинами й стихіаліями, намагалися перебувати в гармонії з усією розмаїтістю існуючих явищ. Вираження зовнішньої краси сприймалося ними, як відбиття внутрішньої. Вбрання, прикраси, амулети й обереги лише підкреслювали й підсилювали її. 
    Наші прабатьки в той час віддавали перевагу живим природним матеріалам і, насамперед, перлам. Цей шляхетний матеріал оспіваний і опоетизований народом настільки, що його білизна, матовий, переливчастий блиск залишалися емблемою чистоти й святості навіть через кілька тисячоліть і в їхніх пра-пра-правнуків. 
    У мене було безліч друзів саме серед давніх русичів! Які чудеса вміли створювати вони, а які пісні співати! На жаль кращі з них або загинули, або були змушені переселитися в інші землі, наприклад, в Індію. 
    У скіфо-сарматську епоху (2-2,5 тисячі років тому) намиста вже широко використовувалися як народами північних територій, так і племенами Причорномор'я. А в часи Київської Русі вони й зовсім не були рідкістю. Причому слов'янські народи були знайомі зі скляними намистом і бісером не тільки завдяки торгівельним стосункам із країнами Близького Сходу й Візантією. Скляні намиста, персні й браслети всіляких форм із непрозорого, напівпрозорого й прозорого скла різноманітних кольорів (переважно зеленого, жовтого, синього, бузукового й чорного) виготовляли в невеликих місцевих скломайстернях. Велика кількість таких виробів і намиста виготовляли Київ, Новгород, Чернігів, Стара Ладога, Біла Вежа, Тмутаракань... 
    Виробництво саме бісеру з'явилося разом із Візантійськими мозаїчними майстрами, які прийшли на Русь після прийняття християнства. Але внаслідок багатовікової міжусобиці, а потім навали ханських завойовників, ця справа не утрималася, і широке виробництво скла на Pycі перервалося на багато столітть... 
        Утім, ваші предки, як і раніше, віддавали перевагу природним матеріалам. Навіть під словом «бісер» русичі протягом багатьох століть розуміли саме перли. Тому для початку я розповім вам про них. 

    ПЕРЛИ. ЯК ВОНИ УТВОРЮЮТЬСЯ, ДОБУВАЮТЬСЯ, ОБРОБЛЯЮТЬСЯ



 Перли утворюються в раковинах деяких пластинчато-зябрових або двостулкових молюсків, як морських, так і прісноводних. Цю складну назву люди дали деяким черепашкам-перлинницям. Перли утворюються тими молюсками, які здатні виділяти перламутр. Головну роль тут відіграє зовнішній шар мантії молюска – епітелії. Саме вони виробляють при нормальних умовах перламутр, який покриває внутрішню поверхню раковини, а при особливих, анормальних, хворобливих умовах утворюють перли. 
    Виникнення перлини викликається потраплянням у раковину стороннього тіла, навколо якого поступово утвориться перлове зерно. Сторонній предмет механічно подразнює своєю присутністю мантію, і у відповідь вона намагається захиститися від нього посиленим відкладенням перламутру, згладжуючи поверхню й зменшуючи тертя. 
    Якщо перлини утворюються між мантією (опанчею) і внутрішньою поверхнею раковини, то вони часто зростаються із цією внутрішньою поверхнею, й при цьому виникають так звані «половинчасті» перлини. Круглі, суцільні зерна перлів утворюються найчастіше всередині тіла молюска й зовсім вільно відділяються від нього. 
    Зазвичай прийнято вважати, що різниця між перламутром і перлами лише в розташуванні шарів органічної речовини й вуглекислого вапна: шари в перлах розташовуються концентрично, а в перламутрі йдуть паралельно. Однак, крім розташування шарів, великий вплив на різницю між речовиною перламутру й перли має та обставина, що перламутр є нормальним відкладенням, а перлу – відкладенням анормальним, коли молюском витрачається велика кількість речовини, необхідної для самозахисту. 
    Різниця між тим, як добували перли древні русичі та їх «цивілізовані» нащадки, полягає в тому, що люди минулого не вбивали молюска в погоні за перлиною, а, кажучи сучасною мовою, витягали з нього хворобливий сторонній предмет. 
     Гра кольорів перлів залежить від будови перлового зерна. Справа в тому, що перлини складаються з винятково тонких, концентрично розташованих, листочків, лусочок, пластинок, які щільно зрослися. Залежно від прозорості цих лусочок промені світла зустрічаються на поверхні перлин, по-різному проникають крізь них і по-різному відбиваються. У результаті виникає маленьке чудо – так званий «перловий блиск», «глянець» або «перелив». 
    Втім, тут теж є свої тонкощі й секрети. Перли, вийняті із раковин, твердіють не відразу, а поступово. І щоб при затвердінні він не псувався, його піддавали так званому «заморюванню». Для цього зерно клали собі до рота, тримали години дві, а після цього перли в мокрій ганчірці «дозрівали» за пазухою, поки остаточно не затвердівали. Звичайно, познайомившись із зовнішнім світом таким чином, перлина залишалася живою і дружелюбною до людини, не втрачала своєї природної сили, здобувала не тільки найкращі кольори, теплоту й прозорість, але й особливі цілющі властивості. 
    А якщо додати до цього працьовиті, чуйні руки вишивальниць, ви зрозумієте, якого високого рівня був розшитий перлинним бісером одяг і чому я й пра-пра-феєчка так міцно ладили з давньоруськими умілицями! 
     Тонке відчування краси не сумісно з ворожістю до інших народів, людей, природи взагалі, жадібністю й війнами! І якщо чоловіки все частіше піддавалися подібним спокусам, то в жінок-майстринь того часу цих якостей не було зовсім, тому з перлами й феями вони дуже дружили! Останні приходили до них у снах, підказували візерунки, нові способи шиття й обробки перлів, приносили їм натхнення, творчі сили. І хоча ви не зустрінете згадувань про подібну допомогу фей у жодній історичній книзі, проте зможете перевірити це на собі, якщо захочете подружитися з бісером! Сучасні люди відчувають допомогу казкових істот, як «приплив натхнення», «бажання творити», вона приходить у вигляді нових ідей і мріянь. А ще – загляньте в книгу найкращих казок – адже це теж історія, тільки в її основу покладені не на археологічні факти, а на духовні: історія взаємин людини й природи, людини й вищих сил, людини й казкових, незримих істот! 

    МИСТЕЦТВО ВИШИВАННЯ ПЕРЛАМИ   


    У давньоруському мистецтві перли мали дуже широкий вжиток. Велика кількість перлів у ріках і морях послужила основою для його використання в різних областях творчості. 
    Одним з улюблених і розповсюджених у слов'ян засобів прикрашання одягу й різних предметів побуту було шиття, яке досягло зі століттями високої майстерності. Оволодіння ним було предметом виховання й князівни, і селянської дочки. Саме в цій галузі перли мали найбільше поширення. Так повсюдно виникли й  розвилисярізні прийоми шиття (гаптування) перлами, яке згодом перетворилося на своєрідне народне мистецтво. 
    Шиття перлами – «низання», «саджання» – є майже винятково жіночим мистецтвом. Якщо в мереживній справі іноді зустрічаються суперники в особі чоловіків-мереживників, то в мистецтві низання перлами славиться впродовж багатьох століть саме жіноче вміння. Навіть іноземці, яких не можна було запідозрити у зайвих симпатіях до інородців, й ті відзначали велику майстерність руських жінок шити перлами. 
    Вишивальниці, іноді самостійно, іноді (у пізніші епохи) по заданих контурах, творили свої шедеври з шовку, золотних ниток, каменів і перлів. Останній накладався з особливим почуттям. Майстрині у своєму шитті й прикрасах, створили цілу галузь народного мистецтва: мистецтва колективного, яке не знало «шкіл», керованого лише почуттям краси, гармонії й витонченого художнього смаку. 
    У побуті перлами прикрашалася головним чином святковий одяг, а в правлячих колах – і повсякденний. 
      Значення одягу в побуті древньої Русі було дуже велике. Це можна пояснити тим, що виготовлення навіть простої тканини вимагало дуже багато праці, уміння й часу. Виготовлення ж візерункової, розкішної тканини з коштовної пряжі – тонкої вовни, шовку, золотної нитки, – вимагало великої майстерності, що часом переходило у мистецтво. 
    Висока вартість матеріалу, з якого виготовлявся одяг, і його добротність викликали дбайливе відношення до одягу. Він передавалася, як коштовна річ, у спадщину. Це практикувалося й у простого народу, й у знаті. 
    Головна увага зверталася на матеріал, з якого був виготовлений одяг, і на те, чим він був прикрашений. Покрій залишався єдиним у всіх шарах суспільства, але одяг простолюдина істотно відрізнявся від одягу знатної людини. Відрізнялася саме матеріалом і прикрасою. У народі головним чином побутували тканини домашнього вироблення – з вовни, льну, коноплі. 
    Багаті верстви суспільства користувалися й вітчизняними тканинами більш тонкого виготовлення, і привізними – золотними, шовковими, вовняними. Одяг, пошитий із цих тканин, часто покривався перловим шиттям. Їм вишивалося все: від головних уборів до взуття – кокошники, коміри, обшлаги, пояси, рукавиці, поділи... При цьому покритий перлами одяг допомагав людині зберігати своє серце, тіло й дух у чистоті й святості, символом чого як і раніше був цей шляхетний матеріал. 
     Велика кількість перлів на одязі вражала бувалих іноземців. Вони відзначали: «Є губернії, як, наприклад, Нижегородська, у яких кожна селянка носить на шиї, на головному уборі від 200 до 300, а іноді й до тисячі справжніх перлин». «У всіх жінок, яких я отут бачив, навіть у найбідніших жінок-рибачок, були на шиї принаймні 3-4 нитки гарних перлів; у більш заможних буває по 10-12 ниток, і навіть головні убори вишиті перлами на зразок діадеми. На тутешні купецькі весілля купчихи приїжджають цілком унизані перлами й дорогоцінним каменінням. Костюм, який коштує 100 000 асигнаціями, вважається у них ні за що». 
    Перли також застосовувалися при створенні намиста, наручних браслетів, перстнів та разків. 
     І русичі, і їхні нащадки розрізняли поняття «перлина» і «перли». Під останньою назвою малися на увазі особливої добротності перли. А назва «перлина» – для виділення краси взагалі й винятковості предмета – збереглася в повсякденній мові й дотепер (кажуть, наприклад, «Крим – перлина півдня»). І в стародавності слово «перлинний» позначало найвищу якість предмета або найвищу цінність: «Єдин же ізронив перлинну душу з хоробра тіла чрез злато ожереліє», – писав автор «Слова об полку Ігоревім». 
       Не зважаючи на достаток перлів у побуті давньої Русі, він все-таки був у великій ціні, що видно із приватного згадування про перли як про коштовності, які передаються з роду в рід. Хоча цьому можуть бути й інші пояснення. Адже знаючи ціну справжнім скарбам – красі, чистоті, святості – наші предки могли вкладати їх у свої вироби й наказувати своїм дітям зберігати ці святині, передаючи мудрість поколінь із роду в рід! 
     Особлива сфера застосування перлів – релігійна. До нас дійшли свідчення й вироби бісерного мистецтва вже часів після прийняття християнства. Усі ранні роботи минулого або знищені, як язичницькі, або рознизані й використані для створення образів нової віри. 
    Найдавніша письмова згадка про таке перлинне шиття припадає на X століття. Давньоруський живопис – фреска, ікона й мозаїка – з XI століття також свідчать про широке застосування перлового шиття в слов'янському одязі, головних уборах, взутті. У церкві Св. Софії в Новгороді, на фресці «Костянтин і Олена» XII століття, бачимо контурні лінії одягу, відтворені перлами, а від початку XV століття маємо зображення на фресці Андрія Рубльова (Успенський собор у Володимирі) «праведних дружин, що йдуть у рай», одяг яких оздоблений перлами. 
    На куполі собору Св. Софії, що у Києві, від XI століття з чотирьох мозаїчних фігур архангелів збереглася лише одна. Одяг цього архангела покритий перлинним шиттям. Лінії одягу святих і німбу низані перлами так само, як і німби над головами інших персонажів. 
       Ченці й чорниці, що присвятили себе богослужінню, відгороджені монастирськими стінами від мирських тривог і суєти, вишивали перлами ікони, обклади, завіси й ризи у славу Того, Хто створив усіх нас. Звичайно ж за чистотою й внутрішнім сіянням, духовністю ці роботи дорівнюють найкращим надбанням людського духу. 
    Традиція ця була дбайливо пронесена крізь століття смут і потрясінь, пережила всі навали й братовбивчі війни, часи застою й реформ. І по сьогоднішній день перлами окантовуються церковні атрибути, оздоблення й начиння, а також одяг священнослужителів і патріархів. 

         МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ



    В XVI столітті складаються особливо сприятливі умови для розвитку мистецтва шиття перлами. Міць і багатство Московської держави відображалися в розкоші великокнязівського двору. Це враження підсилювалося бучними палацовими прийомами іноземних посольств, пишнотою оздоблення царських палат і надзвичайною розкішшю одягу государя і його оточення. 
    Посол імператора Максиміліана II Ганс Кобенцль, який був у Москві в 1575 – 1576 роках, розповідав, що мантія Івана Грозного була суцільно покрита алмазами, рубінами, смарагдами й іншими дорогоцінними каменями, а також перлами завбільшки з горіх. 
    Скарбниця московського государя накопичила незліченну кількість дорогоцінних каменів – лалів, яхонтів, бірюзи, смарагдів... Але чільне місце серед всіх коштовностей посідали перли й перлинне шиття, яке було найулюбленішою та найціннішою прикрасою. Ці скарби демонструвалися іноземним посольствам. 
    Враження, яке ця казкова розкіш справляла на іноземців, було приголомшливим. Архієпископ Арсеній Елассонський (Фессалія) описав пишність вбрання цариці Ірини Федорівни Годунової під час прийому Константинопольського патріарха Ієремії (1588 – 1589). 
    За його словами, всіх, хто побачив царицю, опанував ніби «солодкістний трепет благоговіння» («omnes blandus quidam horror perstrinxit»). 
    «Цариця мала сліпучого блиску корону, яка була мистецьки складена з дорогоцінних каменів і розділена перлами на дванадцять рівних башточок за числом дванадцяти апостолів. У ній містилися безліч карбункулів, діамантів, топазів і круглих перлів, а навкруги була унизана великими аметистами й сапфірами. З обох сторін спускалися три довгі ланцюги, складені з настільки дорогоцінних каменів і покриті настільки великими й блискучими смарагдами, що їхнє достоїнство й вартість були вищими від усякої оцінки». «Одяг государині із довгими рукавами, які сягали пальців, був зроблений із великою майстерністю з товстої шовкової матерії з багатьма витонченими прикрасами. Він була оздоблений дорогоцінними перлами, а посередині прикрас блищали чудові дорогоцінні камені. На вигляд одяг був дуже простим невигадливим, насправді ж надзвичайно дорогим й чудовим за безліччю сапфірів, алмазів і дорогоцінних каменів усякого роду, якими він був покритий. Такою ж пишністю відрізнялися черевики, ланцюг і діадема великої княгині. Найменшої частини цієї пишності досить було б для прикраси десяти государів». 
    На прийомі цариця Ірина піднесла в дарунок Константинопольському патріархові чашу, наповнену шістьома тисячами перлин. 
       У порівнянні із перлами бісер і стеклярус цінувалися на Русі невисоко: ними прикрашали свій одяг особи незнатні. Бісерні обробки існували паралельно з перлами, але в значно меншій кількості. У архівних матеріалах, датованих 1635 роком, зустрічається згадка про покупку бісеру для Царицинської Майстерні Палати, який призначався для прикраси одягу вбогої жінки або блазнихи: «143 року (1635 р.) жовтня 29, москатинного ряду торговельній людині за шістнадцять ниток бісеру білих і кольорового – 6 алтинів і 4 гроші, а взятий той бісер на вбрання дурці, бабі сліпій». 
     
    Не дивно, що в російських тлумачних словниках XV – XVII століть словом «бісер» позначали перли: «перлини, перли», або «бісер, камінь чесний». Тільки в другій чверті XVII століття в письмових джерелах згадується кольоровий, тобто скляний, «бісер». Таким чином, лише в XVII столітті дрібне скляне намисто, що зовні нагадували перли, одержало назву бісер. 
    Термін «стеклярус» виник ще пізніше. У XVII столітті існувало інше найменування цього типу намиста – «одекуй». Лише в XVIII столітті назви «бісер» і «стеклярус» стали вже стійкими. 
      Застосування бісеру в шитті й інших виробах почалося відроджуватися знову тільки в XV сторіччі. Його привозили з-за кордону, з Венеції. Спочатку бісеру було значно менше, ніж вітчизняних морських й річкових перлів. Тому ним прикрашали переважно предмети релігійного культу, речі для царського двору й для аристократів. 
    Безсумнівно, що при жвавих зносинах з Венецією, звідки виписувалися різні майстри й художники, Москва стала великим ринком збуту для венеціанського бісеру. Із цього нового дивовижного матеріалу стали плести різноманітні сітки, нанизувати торочки й рясна до головних уборів, виготовляти ґудзики й сережки; їм вишивали, прикрашали одяг і всілякі предмети. Бісерні серги й ґудзики також почали посідати не останнє місце в убранні російських модниць. 
    Рукодільниці старої Русі щедро застосовували бісер у своїх вишиваннях та низанннях нарівні з перлами й самоцвітами. Звичайно бісером виконувався лише орнамент вишивки, а для фона – або залишали відкритою матерію, по якій вишивали, покривали золотими блискітками чи підкладали кольорову фольгу, або зашивали в гладь золотими й срібними нитками. Таким прийомом виконані ті підв'язки, кокошники, коміри, наплічники, прошивки, койми й вошви, які можна бачити в різних російських музеях. Цілі ризи на ікони, окремі цати й віночки вишивалися саме в такий спосіб. Але таких цільних бісерних вишивок, які залишили нам кінець XVIII і перша половина XIX століття, де бісер є єдиним і самодостатнім матеріалом, в московський період ще не існувало. 
       Наприкінці XVII століття (1680 р.) у Парижі Рierr'ом Jaquin був знайдений спосіб виготовлення штучних перлів. Такі підроблені перли вже нерідко зустрічаються в шитті XVIII століття як на речах церковного побуту, так і на народному одязі. Ним прикрашені багато завіс, які зберігаються в Історичному музеї, а також вони зустрічаються на різноманітних народних жіночих головних уборах – чубчиках, вінцях, кичках. 
    До цього ж часу відноситься початок занепаду перлового промислу. У міру знищення «язичества» культура спілкування людини із природою теж стала вироджуватися. У погоні за багатством лов перлів набув варварських рис. «Наловивши безліч раковин, усі без розбору розкривають, не піклуючись про те, є там перли чи нема, чи дозрів він чи не дозрів, і в такий спосіб знищують перлову матку. Часто ледь знаходять між декількома сотнями раковин одну перлину справжньої ціни. Таким шкідливим ловом нині перлові раковини якщо не зовсім, то, принаймні, примітним образом винищені», – свідчать сучасники. 
    Цілий ряд указів Петра I, Ганни Іоаннівни, Єлизавети Петрівни й Катерини II мали сприяти підйому перлинного промислу. Він був узятий під державний контроль, лов перлів довірявся лише досвідченим людям і в суворо відведений час. Однак у всіх цих заходах особиста вигода приватного добувача підмінялася державною. 
    Починаючи з царювання Петра I правлячі кола перестали носити національне вбрання. Внаслідок відмови верхів суспільства від національного одягу звузилася й сфера застосування перлового шиття. У побуті рядового дворянства таке шиття на одязі замінилося самоцвітними каменями та стразами (підробленими дорогоцінними каменями зі свинцевого скла з різними домішками). 
    І поступово скляний заморський бісер став швидко наводнювати Росію. Живому природному матеріалу на зміну прийшов штучний... А можливо, людству просто настав час учитися одухотворяти матерію, аби через багато століть наблизитися до створення бісеру справжнього – Казкового, такого, яким його пам'ятають гноми й феї... 
    ІСТОРІЯ БІСЕРНОГО МИСТЕЦТВА. БІСЕР І СТЕКЛЯРУС В XVIII СТОЛІТТЯ.    
    Iз XVIII століття починається розквіт бісерного мистецтва на Русі. Країна, що піднялася й зміцніла після навали монголо-татар і смутного часу, нарешті змогла передихнути й звернутися до своїх глибин, духовних джерел, визначити свій потенціал. 
    Захоплення бісерним й стеклярусним мистецтвом розцвіло в XVIII столітті й тривало до початку XX. У ньому знайшли своє відбиття всі художньо-стилістичні напрямки, що існували тоді в Росії. Гарний і міцний матеріал мав успіх при оформленні інтер'єрів, залучався для обробки палаців, прикрашав побут поміщицьких садиб, використовувся в народних костюмах і предметах культового призначення. Доступні багатьом полотно, канва, нитки, намисто, добре знайомі майстриням завдяки іншим видам декоративно-прикладної творчості прийоми роботи – вишивка, в'язання, низання – викликали захоплення цим мистецтвом у всіх верствах російського суспільства: дворянстві, купецтві, у городян середнього статку, представниць сільської інтелігенції, духівництва й заможних селянок. 
    Традиція мистецтва шиття була ще міцна в російській родині того часу, ще не забулися наставляння бабусі-боярині, яка сама сиділа за п'яльцями серед своїх дівчат у теремі. Чи то проста селянка, чи поміщиця чи царська донька – дівчат змалку навчали вишивці. У кожній поміщицькій родині й господарка будинку, і її доньки з задоволенням займалися рукоділлям. Це були останні відгомони прекрасних давніх часів, коли мистецтво лилося в світ, як природний прояв творчого підходу до повсякденного життя. 
       З кожним десятиріччям використання бісеру й стеклярусу стає більш різнобічним. Їх все частіше можна побачити на предметах культового призначення – ними розшивають оклади ікон, прикрашають покрівці, вони підвішуються у вигляді китиць під лампади й панікадила. Одночасно ці матеріали проникають в оздоблення інтер'єрів міських і приміських палацових ансамблів, створених за участю кращих російських і іноземних архітекторів, художників і майстрів. 
        На смаки людей стали впливати зовсім нові художні течії й моди: національні традиції поступово стали витіснятися західноєвропейськими. Стали використовуватися нові прийоми обробки інтер'єрів, залучатися невідомі раніше матеріали. Так у побут ввійшли пишні орнаменти стилю барокко, які стали з'являтися в палацових інтер'єрах у вигляді золоченого різьблення і ліпного декору, писаних панно й плафонів, оббивки стін кольоровими шовковими тканинами й вишивками. Досить швидко (уже в першій половині XVIII століття) їм на зміну прийшли більш витончені мотиви рококо. Звичайно, все це було дуже далеким від бачення краси, якого дотримуються феї, – адже нам проста принадність живої квітки або крапельки роси куди миліше від найвишуканішої штучної краси. Та що поробиш – людство «дорослішало» і, як дитина, тягнулося до всього яскравого... 
    Але навіть без опори на першоджерела, в XVIII столітті традиція шиття й бісероплетіння привносили багато гарного в людське життя. Дівчини ставали терплячими, працьовитими, щиросердечними й звичними до краси, мали вишуканий смак, дружили з натхненням! І звичайно ж, коли виникало питання, яким матеріалом працювати: яскравим і блискучим бісером чи простими нитками, – багато дівчат обирали бісер. Завдяки цьому немеркнучі фарби скляного намиста донесли до нашого часу художні образи минулого, зберегли первісний колірний задум їхніх творців. 
      У середині століття з'являються перші стеклярусні й бісерні панно – великі важкі тканини, на зразок килимів, суцільно візерунково розшиті бісером. Ніби мініатюрні бісерні мозаїки. Багатобарвні, із переливами тонів, вони цілком відповідали життєрадісному характеру декору того часу. Великі вишивки іноді цілком покривали стіну, заміняючи оббивку, іноді висіли на стінах у рамках, як мальовничі картини. Це, звичайно, дуже пожвавлювало оздоблення кімнат. 
      У другій половині XVIII століття мода стала трохи суворішою, повернувшися до того, що називають класицизмом – стилю витончених консервативних смаків. Із уже наявних прийомів оформлення відбиралися ті, що відповідали новому напрямку. Бісерно-стеклярусні вишивки використовувалися як картини, настінні панно, а також для оббивки меблів. Тоді ж з'являються прикрашені бісерними чохлами або вишивками повсякденні речі. У візерунках вишивок стали частіше проявлятися мотиви народного мистецтва. Втім, це не означало, що люди стали краще відчувати природу – навпаки, почалася епоха найбільшого відділення людини від природи. Це відбилося на мистецтві взагалі й бісероплетінні зокрема. 
    У XVIII столітті бісерно-стеклярусними роботами захопилося так багато людей, що настав час налагоджувати вітчизняне виробництво цих матеріалів. І от на фабриці в Усть-Рудиці під Петербургом, улаштованої за особистою участю М. В. Ломоносова, стали вчитися виробляти якісний бісер. Цікаво, що продукція фабрики купувалася для виконання шпалер інтер'єрів заміських царських палаців, а намиста й скляний посуд надходили для продажу в крамниці столиці. На жаль, із смертю великого вченого й письменника фабрика закрилася й виробництво вітчизняного бісеру в черговий раз перервалося на багато десятиліть... 
    А бісер як і раніше тисячами пудів завозився з-за кордону. 
      На кінець XVIII і першу чверть XIX століття припав розквіт поміщицького побуту, коли в садибах створювалися цілі ремісничі майстерні із кріпаків. Багато цих працівників створювали справжні шедеври мистецтва, ставали великими майстрами! 
    Більшість малюнків, виконаних друкованим способом, стали надходити з-за кордону (Ви можете собі уявити феєчку, яка б творила нове життя і звірялося з листком паперу? Я – ні! Навіть чарівнику-двієчникові це не прийде в голову). Однак коли майстриня в певній мірі опановувала технікою й розумінням побудови бісерного малюнка, то багато композицій створювалися вже самостійно. Саме в цих роботах ще зберігається неповторний народний дух. Нерідко в них використовуються вже знайомі елементи старого народного шиття: трав'яні візерунки, павичі з розпущеними хвостами, геометричний орнамент: ромби, квадрати, восьмикутні зірки, свастика (сонячні знаки та символи). І все це співіснує поруч із модними тоді орнаментами й емблемами часів Людовика XVI та Імперії. Розповсюджений був і шаховий візерунок, здавна улюблений у боярських рукодільних палатах. 
     Рабство ніколи не сприяє процвітанню високої творчості. Відомо, що кріпаків навчали ремеслам і мистецтвам уже не в селі чи родовому маєтку, а відправляли до того або іншого майстра на виучку або в спеціальні художні школи для кріпаків. Там навчали лише найпростішому: малювати, складати візерунки, тобто азам ремесла. І те, що досить швидко прийшло на зміну щирому натхненному пориву до творчості перших років бісерного розквіту в XVIII столітті, уже майже нічим не нагадувало процес справжнього творіння. Нерідко за цим заняттям просто марнували час, користуючись однотипними малюнками-заготівками на папері в клітку. 
2. Поняття та види бісеру

5

Нові техніки обробки скла призвели до появи величезної кількості бісеру всіх кольорів і розмірів, що дозволяє будь-якій людині створювати унікальні, вражаючі вироби. Зайдіть в будь-який магазин, де продаються товари для рукоділля, загляньте в відділ бісеру, і ви не зможете піти звідти байдужим!


Одне з головних переваг бісероплетіння полягає в тому, що для нього не потрібні спеціальні інструменти. Маючи під рукою голку, нитку, ножиці і сам бісер, ви можете створювати дивовижні творіння!
Якщо бісероплетіння здасться вам захоплюючим, ви завжди зможете знайти однодумців.

БІСЕР
Круглий бісер


Цей бісер можна використовувати практично для будь-яких виробів. Поставляється він в основному з Японії і Чехії, хоча виготовляється і в деяких інших країнах. Японський бісер трохи більший, за формою наближається до квадрату, і у нього більш широкі отвори. Чеський бісер дрібніший, він злегка сплощений, і за формою ближче до овалу, отвори в ньому невеликі. Спробуйте попрацювати і з тим, і з іншим, щоб зрозуміти, який вам подобається більше. Але майте на увазі, що через різницю в розмірі і формі їх не можна комбінувати в одному виробі.

Розміри
Круглий бісер може бути різних розмірів, частіше за все зустрічаються розміри 6 / 0, 8 / 0, 11 / 0 і 15 / 0 (чим більше число, тим дрібніше бісер). Початок цій системі було покладено в часи, коли найменший розмір бісеру позначався як 0. Що вийшов слідом за ним ще більш дрібний бісер отримав розмір 00, наступний - 000 і т.д. Коли кількість нулів стало важко підраховувати, його стали позначати цифрами. Тобто, розмір 000000 став 6 / 0 (шість нулів:).


Однак, незважаючи на загальноприйняту систему позначення розмірів, бісер з одним маркуванням від одного виробника може відрізнятися від бісеру з тим же маркуванням від іншого виробника. Якщо у виробі використовувати бісер різного розміру, він може вийти нерівним, і якщо ви хочете отримати гладку поверхню, намагайтеся використовувати бісер одного виробника.
Найчастіше можна зустріти бісер розміру 11 / 0.

Кольори
Круглий бісер виготовляється зі скла і буває різних кольорів, текстур і розмірів. В бісері ви можете втілювати свої найсміливіші фантазії.


Бісер розрізняють:
    прозорий - з безбарвного скла, добре пропускає колір
    напівпрозорий - із злегка молочного скла, світло пропускає частково
    непрозорий - виготовлений з скла, що не пропускає світло
    зі срібною лінією - в центрі має отвір із дзеркальним покриттям, від чого виблискує. Найчастіше покриття буває срібним або посріблені, рідше - мідним, бронзовим і навіть золотим.
    бісер з лінією - отвір в центрі має покриття з іншого кольору скла або фарби, нанесене на внутрішню поверхню. Біла лінія підкреслює колір напівпрозорого кольорового бісеру.
    шовковий бісер - скло покрито борозенками, що робить його схожим на мінерал "тигрове око" або на шовкову тканину.

Покриття
Існують різні види покриття бісеру, які надають бісеру унікальний зовнішній вигляд, особливості, які можна використовувати в творчості.


АВ - Aurora Borealis, або "північне сяйво". Райдужне покриття поверхні бісеріни.
Ірис - "бензинові" покриття на непрозорому бісеру, що додає йому вигляд металу.
Блиск - блискуче покриття. Воно може бути прозорим, кольоровим і металізованим. Непрозорий бісер з блиском називають "перловим", а напівпрозорий з блиском носить назву "Цейлон".
Матове - скло "витерте".
Металізоване / гальванізоване - бісерини покриті шаром металу. Деякі з таких покриттів тримаються добре, однак, більшість - не міцно.
Фарба - бісер покривають фарбою, щоб домогтися відтінків, які складно отримати у склі. Наприклад, яскраво-рожевих або пурпурових. Незважаючи на зовнішню привабливість такого бісеру, фарба може стиратися при постійному використанні або тьмяніти від сонячного світла.
Якщо ви не впевнені у стійкості покриття, обов'язково звертайтеся за додатковою консультацією до продавця в спеціалізованому магазині.
На ринку постійно з'являються нові різновиди бісеру. Іноді надають по кілька покриттів одночасно - так з'являється матовий бісер зі срібною лінією або напівпрозорий матовий бісер з веселкою. Обирайте той, який вам подобається і оптимально підходить для вибраного вами вироби.

28-biseropletenie-master-klass15-biseropletenie-master-klass

Блискучий люстровий Графиітовий

31-biseropletenie-master-klass30-biseropletenie-master-klass

Кольоровий стеклярус Рублений «шовковий бісер»

29-biseropletenie-master-klass27-biseropletenie-master-klass

Голубий стеклярус Тертий26-biseropletenie-master-klass

25-biseropletenie-master-klass


Бензиновий Райдужний

22-biseropletenie-master-klass23-biseropletenie-master-klass


  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка