2 Розділ Робота з обдарованими дітьми як педагогічна проблема



Сторінка4/5
Дата конвертації04.04.2016
Розмір0.95 Mb.
1   2   3   4   5

Вчитель у системі реалізації програми “Обдарованість”

  1. Критерії добору творчого вчителя:

  • наявність власної педагогічної концепції, професійна компетентність, що базується на його спеціальній теоретичній підготовці;

  • вільне володіння українською мовою, урахування належності вчителя і учня до однієї культури;

  • стаж плідної педагогічної роботи за фахом не менше 5 років;

  • активна науково-методична діяльність (публікації, розробки програм, методик, окремих тем, розділів до програм тощо);

  • наявність комунікативних якостей і творчих здібностей;

  • емоційна стабільність, цілеспрямованість, зрілість, адекватна висока самооцінка, вміння правильно оцінювати успіхи учнів;

  • знання особливостей вікового розвитку дітей;

  • готовність до постійного самовиховання і самовдосконалення.

  1. Фактори підвищення ефективності педагогічного впливу:

  • розробка картограми визначення професійних здібностей вчителям;

  • високий рівень знання предмету і вільне володіння різноманітним інструментарієм педагогічної технології;

  • вимогливість і вміння знайти підхід до будь-якого учня;

  • високий рівень загального інтелектуально-духовного розвитку, міцне здоров’я, почуття гумору;

  • активна життєва позиція, що проявляється постійно і гласно по відношенню до різних явищ, подій тощо;

  • доброзичливість, чуйність і чесність, педагогічний такт;

  • наявність організаторських здібностей (уміння організовувати як свою, так і учнівську діяльність);

  • партнерство, яке переводить тріаду вчитель-учень-батьки у русло суб’єкт – суб’єктних відносин;

  • наявність єдиного колективу ліцею: вчителів, батьків, учнів як однодумців.

Якості, якими має володіти вчитель

для роботи з обдарованими дітьми

1. Бути доброзичливим і чуйним. 

2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси. 

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку. 

4. Мати широке коло інтересів. 

5. Бути готовим до виконання різноманітних обов'язків, пов'язаних із навчанням обдарованих дітей. 

6. Мати педагогічну і спеціальну освіту. 

7. Володіти почуттям гумору. 

8. Мати живий та активний характер. 

9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення. 

10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд. 

11. Бути цілеспрямованим і наполегливим. 

12. Володіти емоційною стабільністю. 

13. Уміти переконувати.



Виховання творчої особистості – завдання педагогів

Кредо творчих учителів школи :

Я маю творчий потенціал.

Я хочу реалізувати його.

Я певен, що мені все вдасться.

Я схильний ризикувати.

Я вмію бачити проблему і можливості її розв’язання.

Я маю критичне і гнучке мислення.

Я в пошуку!

Я виховаю творчу особистість!!!

Кожна обдарована (талановита)дитина – індивідуальність, яка потребує особливого підходу. Виявити талант – таке завдання ставить перед собою соціально-психологічна служба Вендичанської ЗСШ І-ІІІ ст., гімназії. А створити умови для виявлення обдарованості – суто педагогічне завдання, яким переймається адміністрація закладу, класні керівники, керівники гуртків, секцій, студій, бібліотекар.

Важливим критерієм визначення обдарованої (талановитої) дитини, як вважають педагоги школи, є чисельні тести, рекомендовані психолого-педагогічною літературою. Проте практика їх використання виявила, що вони не є універсальним методом визначення обдарованості, оскільки навіть у найточніших із них імовірність не перевищує 70-80%, а тому тестування доповнюємо спостереженням за дітьми. Розібратися в деяких підходах до виявлення ознак обдарованості в процесі безпосереднього спостереження за дитиною допомагає створена творчою групою педагогів школи матриця для виявлення ознак обдарованості у дітей.

Матриця для виявлення ознак обдарованості у дітей

Позитивні якості:

1. Дитина має чудову пам’ять.

2. Для вихованця характерна багата уява.

3. Дитина вміє створити в уяві альтернативні системи.

4. Має розвинену оперативну пам’ять і логічне мислення.

5. Прагне до активного дослідження навколишнього світу.

6. Вихованець успішний у багатьох починаннях.

7. Має позитивну установку на творче виконання завдань.

8. Дитина наполеглива у своїх діях, нерідко наближена до самовпевненості.

9. Характеризується величезною допитливістю.



Негативні якості:

1. Чітко визначений егоцентризм.

2. Прагнення до товариства старших дітей та дорослих.

3. Гостра реакція на несправедливість.

4. Нестримність почуттів та емоцій.

5. Нечіткість у розмежуванні реальності та фантазії.

Останні п’ять ознак свідчать самі про себе: виховання дитини - справа дуже складна і серйозна. Критичний аналіз наукових праць та практичного досвіду дає змогу зробити висновок, що рутинне виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно впливає на обдаровану натуру, яка зазвичай сама заявляє про себе, ускладнюючи життя консервативних дорослих і змушуючи їх шукати нестандартні виховні підходи. Тому, опрацювавши літературу і врахувавши поради фахівців-психологів, використавши досвід роботи з цього питання, накопичених в інших навчальних закладах області та України, творча група педагогів Вендичанської школи – гімназії створила пам’ятки «Що повинен знати педагог, який виховує обдаровану дитину?» та «Модель компетентності педагога Вендичанської школи-гімназії, який працює з обдарованою дитиною», на основі яких будує свою роботу з обдарованими дітьми вся творча громада педагогів школи.


Пам’ятка

«Що повинен знати педагог.

Який виховує обдаровану дитину?»

 У талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, уміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність і незалежність у діяльності.

 Немотивований тиск та примус, нав’язування занять затримують прояви справжніх природних нахилів.

 Занадто рання спеціалізація та «професіоналізація» збіднюють особистість. Необхідно розвивати сукупність тілесних, душевних і розумових сил, які становитимуть реальну користь у житті, допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві.

 Талановитій дитині необхідно надавати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими свої наміри. У результаті виробляється самоповага та здатність критично оцінювати свої здібності й дії.

 Інтенсивному розвитку природних задатків допомагають ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі й помірно численні враження. Потрібні для творчості фарби, звуки, форми, рухи талановиті діти знаходять у спілкуванні з природою, яка пробуджує мислення, уяву, творчість.

Цікавий матеріал, який можна використати як доповнення до наведених вище порад учителям і батькам, містять сучасні дослідження, проведені відомим психологом А.Баркан із питань виховання обдарованої дитини:

1 . Важливо не ігнорувати унікальності такої дитини, про те й не висловлювати надмірних захоплень її обдарованістю, не перетворювати життя дитини на інструмент задоволення батьківських амбіцій.

2. Природна допитливість обдарованих дітей є причиною безлічі запитань, якими вони «замучують» дорослих. Особливо складно з такими дітьми в школі. Їх намагаються порівняти з іншими, підігнати під зручний стандарт звичайного, слухняного учня. Ось чому так часто ті, які нічого оригінального, нового не створюють, а їхні досягнення не відповідають рівню їхніх здібностей.

3. Необхідно створювати всі умови для розвитку таланту, але не нав’язувати дитині своїх захоплень та інтересів, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатися улюбленою справою, бо це може відбити бажання цікавитися улюбленим заняттям, стати причиною неврозу або розвинути в дитині пихатість та претензійність.

4. Намагатися зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити її гідно програвати і не сприймати невдачу як трагедію, володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала самооцінки і водночас не виставляла на показ свою обдарованість.

5. Допомагати її налагоджувати нормативні сосунки з дорослими і дітьми.

6. Якомога більше приділяти уваги її фізичні активності.



Модель компетентності педагога, який працює з

обдарованою дитиною

Мислити за шаблоном – найкращий засіб

занапастити справу.

Д.Енрайт

1. Учитель не повинен постійно розхвалювати обдарованого учня за індивідуальні успіхи, краще заохотити його до спільних занять з іншими дітьми.

2. Учителю не слід надмірно вдаватися до навчання та виховання з елементами змагання. Обдарована дитина частіше буде переможцем, що може викликати неприязне ставлення інших дітей.

3. Не можна підкреслити винятковість обдарованої дитини чи, навпаки, навмисно її принижувати, застосовувати сарказм.

4. Учителю варто пам’ятати, що обдаровані діти зазвичай негативно ставляться до чітко регламентованих повторюваних занять.

5. Методи, що сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:

 повага до прагнення учнів працювати самостійно;

 надання дитині свободи вибору щодо сфери реалізації своїх здібностей;

 індивідуальне застосування навчальної програми;

 заохочення учнів до роботи над власними проектами;

 жодного тиску на дітей, створення атмосфери розкутості;

 схвалення результатів діяльності в певній галузі для стимулювання бажання випробувати себе в цій чи інших галузях;

 підкреслення ролі індивідуальних відмінностей;

 надання допомоги і підтримки дітям, які мають власний погляд і в наслідок цього відчувають тиск з боку інших;

 найефективніше використання хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;

 поблажливість до можливого безладу;

 заохочення максимальної захопленості в спільній діяльності;

 постійне підтвердження того, що вчитель є однодумцем учнів, а не супротивником.

6. Риси, якими має володіти вчитель, котрий працює з обдарованими дітьми:

 доброзичливість і чуйність;

 цілеспрямованість і наполегливість;

 розуміння психології здібних та обдарованих дітей;

 високий інтелектуальний рівень;

 широке коло інтересів;

 готовність до виконання найрізноманітніших обов’язків, пов’язаних із навчанням обдарованих дітей;

 жвавість, активність, почуття гумору;

 гнучкість і завжди постійна готовність переглянути свої погляди;

 здатність до постійного самооновлення, сприйняття нетрадиційних думок і поглядів, емоційна стабільність і вміння переконувати.



Професійному вдосконаленню і творчій діяльності педагога сприяють такі чинники:

1. Інтерес до змісту діяльності;

2. Суб’єктивна привабливість спілкування з дітьми.

3. Високий рейтинг професіоналізму в структурі цінностей особистості.

4. Достатньо високий рівень само оцінювання і рівень домагань.

5. Можливості для самореалізації.

6. Престиж педагогічної діяльності.

7. Гідні умови праці.

8. Перспектива професійного зростання.

9. Позитивне стимулювання діяльності.





Поради вихователям обдарованих дітей
1. Постійно працюйте над вихованням почуттів дітей, особливо обдарованих – вразливих і чутливих до всього, що стосується їхнього «Я».

2. Допомагайте здібним дітям виробити адекватну «Я» - концепцію й самооцінку, розвивайте в них симпатію.

3. Забезпечуйте сприятливу емоційну атмосферу, адже дитина набуває емоційного досвіду, взаємодіючи з людьми.

4. Дотримуйтесь порядку й дисципліни: обдаровані діти, як і всі інші, мають знати межу допустимої поведінки.

5. Скеровуйте енергію і творчість обдарованих дітей у потрібне русло, щоб їхня праця була корисною.

6. У роботі з обдарованими дітьми використовуйте дослідницький метод – це активізує їхню роботу.

7. Розвивайте здібності дітей, широко використовуйте метод самостійного здобування знань.

8. Привчайте обдарованих дітей працювати разом – це допоможе їм адаптуватися до соціальних умов.

9. Заохочуйте дітей – це стимулює їх.

10. Тісно співпрацюйте з батьками обдарованих дітей.





2.5. Системна робота школи з обдарованими дітьми

Основні завдання адміністрації і педагогічного колективу школи у плануванні роботи з обдарованими дітьми

Розвиток індивідуальних здібностей і обдарованості дітей, за­безпечення умов їхньої самореалізації є одним із завдань управлінців, яке потребує конкретної розробки практичних заходів. На шкільно­му рівні вчителі та класний керівник повинні:



  • визначити мету, створити план (програму) і режим роботи шко­ляра, забезпечити циклічність, тривалість навчання згідно з вікови­ми та індивідуальними особливостями обдарованої дитини;

  • забезпечити наукову насиченість змісту освіти відповідно до можливостей, нахилів, інтересів та потреб обдарованого учня;

  • розробити і впровадити індивідуально-розвивальні стратегії та форми організації навчально-виховного процесу, різнорівневі програми;

  • модернізувати методи, засоби навчання, віднайти нові дидак­тичні технології, спрямовані на активізацію пізнавально-творчих потенцій обдарованих дітей;

  • стимулювати постійний самоаналіз та самоосвітню діяльність учня;

  • сприяти психолого-педагогічній освіті батьків обдарованих дітей;

  • створювати умови для отримання додаткової освіти в поза­шкільних закладах з певного напряму обдарованості.


Обов'язок адміністрації школи:

  • побудувати систему пошуку, відбору та діагностування рівня розвитку обдарованої дитини:

  • забезпечити організацію педагогічного процесу так, щоб мак­симально розвинути здібності обдарованих дітей,

  • розробити конкретні програми роботи закладу освіти з цієї про­блеми;

  • визначити варіативну частину робочого плану, яка б макси­мально враховувала розвиток обдарованих дітей;

  • створити комплекс науково-методичних та навчальних матері­алів;

  • розробити конкретні методичні рекомендації щодо індивіду­альної роботи з окремих навчальних дисциплін з обдарованими дітьми;

  • дібрати та підтримати педагогічні кадри відповідного рівня, які були б здатні сприяти творчій праці учня, виявляти ініціативу та професійну компетентність у цій галузі педагогічної діяльності;

  • постійно вивчати педагогічну майстерність учителів, забезпе­чувати умови для їхньої самоосвітньої діяльності, підвищення за­гальнокультурного та професійного рівня;

  • відпрацьовувати оптимальну систему контрольно-оцінної діяль­ності учня і вчителя з позицій гуманізації освітянської роботи;

  • сприяти участі обдарованих учнів у конкурсах та змаганнях різних рівнів, олімпіадах, турнірах, спартакіадах, конференціях, заочних та позашкільних формах навчання.

У процесі вирішення означених завдань доцільно враховувати основні особливості вікової обдарованості дітей.

Робота з цією категорією дітей потребує створення певних ди­дактичних умов, які включають:

• своєчасну діагностику;

• відповідне здібностям програмне забезпечення;

• розробку системи творчих завдань;

• визначення витрат часу на опанування навчальною програмою певного предмета;

• спонукально-творчу діяльність учителя.

Оновлення практичної діяльності вчителя неможливе без онов­лення теоретичних знань. Багато учителів мають негативне ставлення до теорії, отже, завдання керівників — передусім змінити ставлення вчителів до теоретичних знань.

Щоб ці знання стали конструктивними, необхідно зробити добір педагогічних проблем не тільки за логікою вивчення теорії, а й за логікою практичних дій учителя (причому пріоритет слід віддати останнім). Можна запропонувати таку тематику самоосвіти: моти­вація навчання; створення програм самоосвіти учнів; особливості пізнавальної діяльності; позитивні та негативні факти у навчанні обдарованих дітей; інтерес як мотиваційна передумова обдарова­ності; особливості спадкової основи особистісної обдарованості; особливості образотворчої (музичної, технічної тощо) обдарованості дитини.

Під час розгляду цих та інших питань необхідно передусім вия­вити психологічну суть проблеми, а вже потім на цій основі розкри­вати дидактичне забезпечення відповідних ланцюжків навчального процесу.

Головною умовою при цьому є поступове введення вчителя у світ наукових знань. Це можливо, якщо школа має загальну про­блему, загальний підхід до планування роботи над нею, систему методичної роботи.


СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ


Визначення напрямків



сфер обдарованості дітей


Пошук



обдарованих дітей


Стимулювання учнів

та вчителів


Відбір учителів для роботи

з обдарованими дітьми



Диференціація

учнів на групи





Розробка плану проведення роботи

та програми для груп




Навчання

обдарованих дітей

Спостереження за динамікою

особистих досягнень для кожного

обдарованого учня




Виявлення обдарованих та здібних дітей

Під час проведення діагностики обдарованості молодшого школяра необхідно дотриматись принципів виявлення обдарованих дітей:

 комплексний характер оцінювання різних аспектів поведінки та діяльності;

 тривалість ідентифікації;

 аналіз дій дитини у тих сферах діяльності, що максимально відповідають її нахилам і здібностям;

 використання тестів та тренінгових методик;

 переважна опора на сучасні методи діагностики.

Три групи особистісних характеристик інтелектуально-творчого потенціалу дитини (за О.Савенковим):

інтерактивні особистісні характеристики (допитливість, надчутливість до проблем, словниковий запас, здатність до оцінювання);

характеристики сфери розумового розвитку (оригінальність мислення, гнучкість мислення, продуктивність мислення, класифікація і категоризація, висока концентрація уваги, пам’ять);

характеристика сфери особистого розвитку (захопленість завданням, перфекціонізм – прагнення догодити продукт будь-якої своєї діяльності відповідно до найвищих вимог, нонконформізм - прагнення протистояти думці більшості, лідерство, змагальність, широта інтересів, гумор).

Отже, система психічних характеристик складає основу особистісного потенціалу дитини, її обдарованості.

Спираючись на особистісні характеристики інтелектуально-творчого потенціалу, ми вважаємо, що виявляючи обдарованих і здібних дітей, необхідно відстежувати і вивчати такі характерні особливості:

 інтелект;

 креативність;

 соціальна компетентність;

 психологічні здібності;

 не когнітивні особливості характеристики (використання опитувальників);

 характеристики шкільного і сімейного оточення;

 досягнення, захоплення.
Діагностика дитячої обдарованості та психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей

Обдаровані діти — майбутній цвіт нації,її інтелектуальна еліта, гордість і честь України, її світовий авторитет. Недармавидатні діячі нашої держави надавали виняткового значення формуваннюрозумового потенціалу українського громадянства, вважаючи, що тільки елітаможе просувати суспільство й державу до висот досконалості. У різні епохи український народ висував зі своїх рядів плеяди видатних людей, котрі, щоправда,через різні причини змушені були спрямовувати свої розум і талантздебільшого на процвітання інших держав. І наше завдання полягає в тому,щоб дбайливо ростити нові таланти, починаючи з їх найменших літ.



На думку більшості педагогів, діагностика дитячої обдарованості - суто психологічна проблема. Однак таке твердження справедливе лише на теоретичному рівні. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну частину цілісного педагогічного процесу.

Теоретичний рівень передбачає визначення концепції обдарованос­ті, суміжних категорій та видів обдарованості, а практичний включас методики діагностування обдарованих дітей, з'ясування їхніх психоло­гічних особливостей та організацію роботи з ними. На цьому, практич­ному, рівні, як вважають самі психологи, діагностику мають проводи­ти вчителі й вихователі, тобто ті, хто працює над розвитком і нав­чанням. Це не означає, що практичний психолог не потрібен, навпаки, він необхідний, але його сфера - особливо складні, «пограничні» випадки, зокрема потенційна обдарованість.

У разі виникнення сумнівів сто­совно обдарованості тієї чи іншої ди­тини вчителі-практики, порадившись із психологом (або навіть без цього, бо не у всіх школах є штатний психо­лог), можуть скористатись уже відо­мими варіантами проведення діа­гностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід - оцінка інте­лектуального розвитку (конвергент­не мислення - тести Д.Векслера, Дж.Равена) та креативності (дивер­гентне мислення - тести П.Торрен­са Дж.Гілфорда), а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже згадаємо, що, за Дж.Рензуллі, обдарованість - поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних ро­зумових здібностей і креативності.

Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто під­дається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом трива­лих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й індиві­дуальні особливості (g-фактор), не­одноразові процедури групового тес­тування, можна визначити коло пре­тендентів для спеціальних занять у невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагносту­вання виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гім­назій тощо).

Проте проводити разове тесту­вання з метою прийому дітей до ос­вітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавче за­боронено. Крім тестування, застосо­вуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостере­жень за ними. Таку модель ми вико­ристовували в основному в масових школах, оскільки згідно з нею відпа­дає потреба в жорсткій селекції дітей. Діагностика обдарованості грунтуєть­ся на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єк­та навчання. Спостереження вчителя спрямовані на виявлення переваг уч­ня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним відвідуванням і змінним складом груп.

Для педагогів-практиків К.Хеллером розроблена «модель послідов­ної стратегії прийняття рішень» що­до багатофакторних типологічних моделей обдарованості. Пошук та­лантів ведеться поетапно з послідовним

прийняттям рішень на кожному відрізку (постановка “діагнозу” відбувається за участю всіх учасників навчального процесу в групі).

Відомою в педагогіці є «модель діагностики розвитку» (Ю.Д. Бабаєва та А.Г. Асмолов), за якою дитину пе­ревіряють не стільки на наявні знан­ня і вміння оперувати ними, скільки на здатність до їх розвитку. Цей варіант діагностики з успіхом застосовується як в масових школах, так і в закладах нового типу. Діагностика передбачає:

а) попереднє психодіагностичне обстеження;

б) встанов­лення причин виникнення психоло­гічних перепон до розвитку;

в) типо­логічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів ство­рення перепон);

г) прогнозування можливих наслідків розвитку;

д) роз­робку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.

Для виявлення обдарованості можна скористатись І комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Во­на стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких за­лежить прискорення (чи уповільнен­ня) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпе­раменту, потім рис характеру (інте­ресів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного ста­ну дитини шляхом власної оцінки;

3) визначення коефіцієнта розу­мового розвитку IQ;

4) визначення інтелектуального розвитку шляхом дослідження вер­бальних здібностей учня;

5) визначення продуктів творчос­ті школяра;

6) всебічний аналіз конкретних випадків.

Виявити творчу особистість дити­ни також допомагають системи запи­тань.

В експериментальному викла­данні ми застосовували елементи всіх зазначених видів діагностики об­дарованих дітей, проводили заходи з розвитку талантів, при цьому коло обдарованих значно розширилось. Адже, як вважає В.Г. Кремень, “усі діти по-своєму обдаровані, потрібні зусилля, аби розпізнати таланти і до­помогти дитині розвинути обдарова­ність”. Якщо талант — це рідкість, то обдарованість — досить поширене явище.

Деякі автори (К.Клюге, К.Хеллер) вважають, що досвідчений і кваліфі­кований педагог здатний адекватно оцінити дитячу обдарованість і без складних психологічних вимірювань, особливо, якщо дитина яскраво це виявляє: переважає однолітків за рівнем інтелекту й креативності, ви­сокою мотивацією навчання. Проте вміти ідентифікувати основні пара­метри й ознаки обдарованості, як свідчить педагогічний експеримент, ще не означає врахувати це в роботі з розвитку обдарованості. До того ж яскравих талантів мало, а обдарова­них, із продуктивним мисленням ді­тей - багато. Тому, використовуючи методи діагностики, учитель може виявляти нові й нові потенційні та­ланти. При цьому найбільш надій­ним і безпомилковим є тест на пізна- вальну потребу, яка характеризуєть­ся почуттям задоволення від розумо­вої праці. У інтелектуально обдаро­ваних школярів пізнавальна потреба спрямована на досягнення результа­ту, а у творчо обдарованих - на сам процес пізнання.

За Р.Стернбергом, обдарованість завжди унікальна, тому марно шукати універсальні ознаки обдарованих ді­тей. Навіть загальновизнані критерії обдарованості є досить умовними. Обдарованість -багатовимірне ут­ворення, і її не можна зводити лише до описаних якостей (високий IQ, креативність, мотивація), а треба врахо­вувати різноманітність форм прояву.

Концепція Інтелектуальної обда­рованості, запропонована Р.Стерн­бергом, має трирівневу структуру:

- компонентний рівень відобра­жає найзагальніші методи пізнаваль­ної діяльності незалежно від конк­ретного змісту задач і зовнішніх чин­ників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отри­мання та опрацювання інформації), мотиваційні (вибір проблеми, страте­гія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників нав­колишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

- конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуація­ми, вирішення яких потребує інте­лектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

- контекстуальний рівень зумов­лений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особли­востями.

Інтелектуальна обдарованість є обов'язковою й необхідною для ви­явлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, ен­циклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здіб­ностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, крите­ріями креативності є швидкість про­дукування ідей, їх оригінальність, метафоричність. Стосовно творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації і да­вати незвичні відповіді» було дове­дено Дж. Гілфордом. А Е.П. Тор­ренс оцінював оригінальність як міні­мальну частоту даної відповіді у да­ній групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостій­ний, своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність - сила прояву інди­відуальності, що є основним критері­єм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від Інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуаль­ність особистості, її прагнення ство­рити щось своє, особливе, а креативність - яскраво виражена оригі­нальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо.



Метафоричність - здатність суб'єкта використовувати й констру­ювати метафори в процесі своєї ді­яльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом індивідуального багатоманіття і креативністю. За М.А. Холодною, мета­форичність -комплекс інтелектуальних властивостей, що виявляєть­ся в готовності дитини працювати у фантастичному «неможливому» кон­тексті, схильність використовувати символічні порівняння для вислов­лення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в складному -просте. Процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як результату асоціацій за схожістю і їх більш складної форми - аналогій. Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого проце­су, зокрема, здійснюючи змістовий синтез. Оригінальні порівняння - аналогії, метафори - відповідають таким ознакам креативності як не­звичність точки зору, розширення меж очікуваної відповіді, зіставлення несумісного, ступінь деталізації від­повіді, фантазування, емоційна ви­разність доведень тощо. Ці ознаки відбивають рівень розвитку уяви. А оригінальність саме й виявляється в результаті дії уяви.

На думку психологів і педагогів, психологічні особливості обдарованих дітей, особливо творчо обдарованих, вирізняються (або характеризу­ються) деякими спільними ознаками діяльності, що супроводжують обда­рованість, але не обов'язково пород­жують її, і певними рисами поведінки.

З позицій дидактики важливо зна­ти, що інструментальний аспект по­ведінки обдарованої дитини (за тер­мінологією РАО) характеризується такими ознаками:

1) наявність специ­фічних стратегій діяльності (швидке засвоєння діяльності й висока успіш­ність її виникнення; винайдення но­вих оригінальних способів діяльності в умовах пошуку вирішення пробле­ми, адже індивідуалізація способів ді­яльності відбивається й на унікаль­ності продуктів праці; новаторство як вихід за межі вимог щодо виконання завдань);

2) сформованість індивіду­ального стилю роботи («все робити по-своєму») з саморегламентуванням і самоуправлінням;

3) висока структурованість знань, уміння бачи­ти те, що вивчається, у системі, згор­тати способи дій у відповідній галузі знань, миттєво схоплювати і виділяти суттєві узагальнення;

4) особливий вид опанування знаннями, що може виявлятись як у високій швидкості навчання, так і в уповільненій (але міцних знаннях) з наступним різким стрибком до перетворення знань.

Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини характеризу­ється:

- підвищеною вибірковою чутли­вістю до певних явищ дійсності - символів, звуків, кольорів, біологічних об'єктів, технічних пристроїв тощо - або до певних форм власної активності (пізнавальної, фізичної тощо);

- яскраво вираженим стійким ін­тересом до творчості, певних занять або сфер діяльності, захопленістю предметом, зануреністю в справу, працелюбністю;

- підвищеною пізнавальною пот­ребою, що проявляється у величез­ній зацікавленості, багатій фантазії, схильності до абстрактного мислен­ня, готовності з власної ініціативи ви­ходити за межі вимог діяльності, ро­зумінні інструментального характеру знань, незалежності суджень;

- перевагою в уподобаннях па­радоксальної, суперечливої інфор­мації, неприйняттям типових зав­дань і готових відповідей, високим рівнем самодостатності й автономії, самоуправлінням, емоційною ста­більністю;

- високою критичністю до ре­зультатів власної праці, невдоволен­ням собою, схильністю ставити над­складні цілі, прагненням до доскона­лості.

Наявність зазначених психологіч­них особливостей може слугувати підставою для гіпотези, що дитина об­дарована, але не для остаточного висновку про обов'язкову обдарова­ність. Проте наявність хоча б деяких ознак обдарованості має привернути увагу педагога й змусити його до ре­тельного й тривалого аналізу як кож­ного конкретного індивідуального ви­падку, так і поведінки дитини в цілому.

Крім визначених психологами та педагогами яскравих критеріїв обда­рованості, ми у процесі спілкування з дітьми, що мають такі ознаки, бесід з їхніми батьками, кураторами, класни­ми керівниками, шкільними психоло­гами, вихователями виявили ще деякі опосередковані ознаки, які також мо­жуть наштовхнути вчителя на більш уважне вивчення дитини в цьому нап­рямі. Зокрема, ми помітили, що такі діти мають чудову пам'ять, великий словниковий запас, уміють швидко схоплювати інформацію, долати інер­цію мислення. Вони допитливі, са­мостійні, тривалий час займаються улюбленою справою. Разом із тим їм притаманні ознаки нетипової поведін­ки: непередбачуваність вчинків, над­мірна вразливість, нетерплячість і не­терпимість до чужих недоліків, часто неадекватність реакції на інформа­цію. Ці діти потребують багато уваги, вони не люблять надмірної регламентованості навчального процесу в шко­лі, конформізму, у поведінці виявля­ють дивацтва. Творчо обдаровані діти не вміють пристосовуватись до обс­тавин, якщо вважають ці обставини для себе неприйнятними (на відміну від суто інтелектуальної обдарова­ності, за якої індивід здатний раціо­нально мислити й добре адаптувати­ся в навколишньому середовищі; проте високий інтелект, як відомо, сам по собі не гарантує креативності). Для творчих особистостей звичні норми й закони не підходять, їхня поведінка часто викликає негативні емоції в ото­чення, бо ці діти дратують ровесників і вчителів глузуванням над інтелекту­альними невдахами. Тому вони заз­вичай неконтактні й знаходяться в ди­тячому колективі в ізоляції. Ці діти потребують права вибору, характери­зуються незалежністю суджень, не визнають заборон без аргументації (якщо «не можна», то чому «не мож­на»), не терплять тиску й примусу, ад­же діяльність творчого інтелекту - гарантія особистої свободи людини. Творчо обдаровані особистості нехту­ють умовностями, не визнають авто­ритетів, прагнуть все перевірити са­мостійно. Такі діти потребують постій­ної уваги до результатів їх творчої ді­яльності з боку вчителя, не терплять зневаги, виявляють сміливість думки, мають вибуховий темперамент, емо­ційність, високорозвинену інтуїцію, тонке почуття гумору (гумор - пара­доксальна форма мислення). У пись­мових роботах вони надають перева­гу змісту, зазвичай нехтуючи формою, належне оформлення роботи вважа­ють необов'язковим («творче безлад­дя» - норма головне для них, щоб все було правильно розв'язано). Об­даровані діти наводять оригінальні варіанти вирішення проблеми, бо вмі­ють аналізувати, синтезувати ідеї, комбінувати, вибирати з багатьох можливостей. Вони захоплюються фі­лософськими питаннями: про поход­ження життя на Землі, про сенс буття, релігію тощо.

Внаслідок не за віком розвиненого інтелекту обдаровані діти надають перевагу спілкуванню зі старшими дітьми та дорослими, грають у склад­ні інтелектуальні ігри, здатні одразу робити кілька справ і водночас кон­центруватись на одній. Вони дуже ці­леспрямовані, задля досягнення творчої мети можуть працювати міся­цями (наприклад, в авіамодельному гуртку над створенням моделей літа­ків) і навіть роками (наприклад, над виведенням нового сорту рослин). Та­кі діти критично ставляться до своїх досягнень, незадоволені собою, ма­ють низьку самооцінку, прагнуть дос­коналості, їм подобається більше слухати, ніж говорити, підтверджуючи прислів'я «хто мовчить, той двох, нав­чить», люблять читати, мають ранню предметну спрямованість, високу піз­навальну активність. Вони вимагають поваги до себе, легко ображаються, вразливі, чутливі. Ці діти мають висо­кий рівень сенсорики та пам'яті, пра­цездатність і наполегливість. З мето­дів педагогічного впливу на творчих незалежних дітей краще діє «пря­ник», аніж «батіг», тобто заохочення досягає кращого результату, ніж пока­рання. Творчо обдаровані діти харак­теризуються сміливістю думок І вис­ловлювань, гнучкістю мислення, схильністю до ризику (деякою мірою навіть до авантюризму), проблемним баченням світу, здатністю переносити життєвий досвід і теоретичні знання в нові ситуації, не приймають інформа­ції на віру без експертної перевірки, виявляють оригінальність підходів у розв'язанні проблемних ситуацій, прагнуть до реалізації своїх унікаль­них здібностей, мають високий рівень мотивації виконуваної діяльності.

Обдаровані діти захоплюються науковими дослідженнями, у тому числі по лінії МАН, і при цьому, маю­чи розвинену фантазію, ставлять пе­ред собою нереальні цілі, перейма­ються тим, що не зможуть їх досягти, хоча зазвичай прагнуть досягти не­можливого. «Наука, - за висловом лауреата Нобелівської премії П.Капіци, - це те, чого не може бути. А те, що може бути, - це технічний прог­рес». Тож треба розвивати в таких ді­тей пагони творчості, допомагати їм досліджувати те, чого, на перший погляд, не може бути. Необхідно навчити дитину переборювати уста­лені схеми мислення, долати звич­ний спосіб бачення світу, критично ставитись до думок навіть визнаних авторитетів, піддавати сумніву деякі публікації, аргументовано заперечу­вати традиційні підходи. І тоді нас че­катиме не одне відкриття, не одна наукова істина. Сьогодні в Україні спостерігається значний прогрес у галузі роз­витку креативності в дітей.

Отже, з'ясувавши особливості обдарованої особистості, її індивідуальність, можна зрозуміти творчий потен­ціал такої дитини й напрями, у яких їх слід розвивати.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка