2. формування навчальної діяльності молодших школярів ігрові технології та їх роль у формуванні навчальної діяльності молодших школярів



Скачати 157.42 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір157.42 Kb.
КУЛЬТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
1. НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВНА ФОРМА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2. ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

3. ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Розмова про навчальної діяльності можна почати з того, що ця діяльність, пов'язана з обов'язковим перебуванням кожного з нас в певний час у школі, часто буває стомлюючої і тяжкій.

Можна навести слова лікаря-невропатолога А. Вейна про «синдром 7 вересня». Проявляється такий синдром у багатьох дітей, що тільки переступили поріг школи, в щоденному підвищенні температури до 37,2-37,5 градусів С, («Тримається всю зиму, хоч убийся».) А влітку, на канікулах, все нормалізується.

З цього приводу можна навести слова іншого знавця дитинства –Джанні Родарі – письменника і вчителя, який сумнівався в тому, що був хорошим учителем. «Але я, – зазначав він, – був веселим учителем. У школах, які я знаю, мало сміються. Якби зібрати всі сльози, пролиті через помилки, вийшов би такий водоспад, що впору будувати гідроелектростанцію. Тільки ця енергія була б занадто дорогою».

Але ж без школи, часом стомлюючої, а то і тяжкої, не обійтися. Не випадково і ще один з тих, хто любив і знав дітей, Самуїл Маршак, у своєму жартівливому вірші «Кіт і ледарі» від імені свого героя цілком серйозно говорив, що «тепер без грамоти / Пропадеш, / Далеко без грамоти / Не втечеш. /Ні попити без грамоти, / Ні поїсти, / На воротах номера / Не прочитати».

А ось що відзначають сучасні вчителі: від 45 до 100 відсотків з них говорять про зростаючу складність у роботі з дітьми. І це при науковому доведенні, що інтелектуальні можливості нормальної дитини набагато перевищують вимоги середньої школи, що потенціал сьогоднішнього школяра, існуючого в нових, інтенсивних режимах життєдіяльності, став більш значним, 73 % вчителів стурбовані труднощами дітей при виконанні домашніх завдань, примушеному їх виконання.

Як же бути? Питань багато, і доводиться шукати і шукати відповіді, звертаючись як до педагогічного досвіду минулого, так і до спостережень за тим, що відбувається в сучасній школі, які проводять учені-педагоги і медики, психологи та соціологи, педагоги-практики та батьки.

Ці питання і можливі відповіді на деякі з них сьогодні розглянемо.

Реформування сучасної школи принципово змінює те, що десятиліттями вкоренилося, відповідає минулому. У всіх на очах відбувається неминуче протиборство нового і старого, досить ускладнена діяльність учителя, який розуміє, що по-старому сьогодні працювати не можна. А щоби працювати сучасно, по-новому, потрібно стрімко перебудовуватися, опановуючи і нові ідеї, і нові технології, нові методи, способи і прийоми практичної діяльності.



НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВНА ФОРМА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Навчальна діяльність, відповідно до періодизації дитинства, природно продовжує появ видів діяльності, попередніх періодів життя дитини (безпосередньо-емоційного спілкування з близькими і становлення нашої емоційності, емоційної чутливості; предметно-опосередкованого зв’язку зі світом і формування предметного мислення; відображення в грі різноманітних реальних життєвих ситуацій, розвиток наочно-образного і становлення словесно-логічного мислення).

Послідовники Л.С. Виготського – Д.В. Ельконін, В.В. Давидова – при розробці теорії періодизації дитинства спеціально відзначили, що кожен період життя дитини плавно, без різких стрибків переходить в інший. Тому при орієнтації на різні види життєдіяльності дитини в їх безпосередньому зв’язку з відповідними новоутвореннями мається на увазі також певне збереження попереднього в подальшому і поділ діяльності на провідну і відому.

Провідна діяльність, будучи джерелом, механізмом розвитку, викликає суттєві психічні зміни в певному віковому періоді дитини. Відома сприяє природному переходу від одного виду діяльності до іншого, зберігає і зміцнює новоутворення попереднього періоду в природному поєднанні з тим, що знову з’являється надалі у безперервному його розвитку.

Проблема навчальної діяльності відноситься до таких педагогічним проблем, які з плином часу не втрачають своєї актуальності, супроводжуючи людину протягом всього її життя, вимагаючи постійної пильної уваги і подальшого розкриття.

Так що ж таке навчальна діяльність, яка в певний час – в 6-9 років життя дитини стає провідною формою її життєдіяльності?

Запитайте будь-кого, запитайте себе – «Що таке навчальна діяльність»? Багатьох питання навіть дивує: хто ж не знає, що це. Тим не менш не випадково в психологічному словнику (1996) вказується, що навчальна діяльність – досить складне поняття. Іноді воно розглядається як синонім научіння, учіння, навчання. Якщо врахувати, що мова йде про діяльність учня, то пояснюється, що це його діяльність в учінні. Отже, у навчальній діяльності учень вчиться.

Понятійна розшифровка навчальної діяльності, що підкреслює самостійність учнів у привласненні, набутті знань, потребує вдумливого ставлення до слова «вчитися» (що входить в коло слів, що розкривають поняття «навчальна діяльність», привертаючи увагу до уточнення лексичних витоків цього слова, що означають «вчити самого себе»).

Слідом за цим постає резонне питання – «А чи потрібно себе вчити вчитися»? Адже навчальною діяльністю в школі ми займаємося і займаємося. У школі сама по собі вона і складається, формується. Але тоді виникає зустрічне запитання – «Чому ж успіхи у цій діяльності різні»? У одних – гарні, в інших вельми незначні. В одних вони не вимагають позамежних зусиль, у інших – вимагають, але при досягненні далеко небажаних результатів.

Наступне питання – «Навчити себе вчитися повинен сам учень»? Може, звичайно, і сам, але швидше за все – методом проб і помилок.

Підхід до дитини як до активного суб’єкта навчальної діяльності пов’язаний з визначеністю і в розумінні міри самостійності дитини у цій діяльності. Адже вміння вчити самого себе, що формується в ході оволодіння навчальною діяльністю, як правило, не приходить до дитини без допомоги вчителя. Навчальна діяльність, як і будь-яка інша діяльність дитини, здійснюється в співробітництві з дорослими. Насамперед – з учителем, і, звичайно, він може і повинен скоротити шлях школяра до її засвоєння.


Але для цього вчитель зобов’язаний ретельно розбиратися в суті та особливостях навчальної діяльності, як і в прийомах і способах націленої допомоги різним дітям в оволодінні нею.

Зміцнює вчителя в необхідності такої роботи, по-перше, розуміння того, що формування навчальної діяльності визначається як головне в сучасному початковому навчанні, зорієнтованому на оптимальний розвиток кожного учня, будучи засобом (механізмом) розвитку кожного. По-друге, – що навчальна діяльність безпосередньо пов’язана з кардинально новим у розвитку дитини, в її особистісному розвитку (активний період становлення якого охоплює якраз дошкільний і молодший шкільний вік).

Отже, оволодіння учнем навчальною діяльністю – його самостійною діяльністю в засвоєнні знань, умінь, навичок – являє собою заключний етап процесу, що вимагає в оптимальному варіанті достатньо взаємної участі в ньому учня і вчителя. Л.В. Занков не випадково відмітив і підкреслив дану ситуацію, визначальну роль кожного учасника процесу формування навчальної діяльності. Навчити не можна, але можна допомогти вчитися, допомогти знайти себе.

Керівництво навчальною діяльністю в ході її формування у школярів вимагає від учителя не тільки чіткості в розумінні справжнього сенсу і призначення навчальної діяльності (що проявляється в кінцевому підсумку в умінні постійно вчити самого себе), але й знання її психолого-педагогічної значущості, як і її особливої ​​структурно-змістової визначеності.

Характерність для структури навчальної діяльності полягає в органічній єдності трьох складових її частин: інформаційно-орієнтованої, операційно-виконавської, контрольно-оцінної та корекційної.

Прийшов час психологізації педагогіки і педагогізації психології, зазначають психологи, торкаючись програмної характеристики двох близьких, але тим не менш різних наук. У таких судженнях відображено прагнення до подальшого вдосконалення педагогічної психології, а конкретніше, до більш широкого і природного використання психологічних знань в теорії і практиці навчання школярів.

Подібна тенденція свідчить про максимальну затребуваність в педагогічних знань, прихованих від безпосереднього спостереження механізмів процесів засвоєння знань, умінь, навичок та особистісного розвитку учнів (звичайно, за умови «перекладу» психологічних знань на педагогічну мову).

Розуміння органічного зв’язку загальнонавчальних інтелектуальних умінь, необхідних і достатніх для здійснення молодшими школярами успішної навчальної діяльності (спостереження, слухання, читання; класифікації, узагальнення; самоперевірки і самоконтролю) і психічними явищами, що стоять за ними, необхідно розглядати безпосередньо в психолого-педагогічному напрямі.

Відповідно до структури і функцій навчальної діяльності роль головних, пріоритетних умінь, необхідних і достатніх для її успішного здійснення молодшими школярами, виділяють три блоки вмінь.

Перший блок складають уміння спостереження, слухання, читання (інформаційно-орієнтовні уміння); другий – вміння класифікації та узагальнення (операційно-виконавські вміння); третій – вміння самоперевірки і самоконтролю (контрольно-коригувальні вміння).

Виділяючи блоки пріоритетних умінь у співвіднесенні зі структурно-змістовними особливостями навчальної діяльності, слід мати на увазі їх рівноцінність, рівнозначність, як і те, що формування загальнонавчальних інтелектуальних умінь необхідно здійснювати не окремими блоками, а у відповідній цілісності навчальної діяльності їх поєднанні, злитті. Не випадково психологи відзначають, що вчитель деколи продовжує відпрацьовувати ізольовані вміння школярів, тоді як їх система залишається несформованою аж до закінчення школи; що в якості прямого продукту навчальної діяльності найчастіше виступає її виконавська частина.

І це притому, що основним завданням сучасного початкового навчання є насамперед формування у молодших школярів повноцінної навчальної діяльності.

Значення загальнонавчальних інтелектуальних умінь не обмежується їх роллю у формуванні структурно-змістовних компонентів навчальної діяльності. Вони сприяють реалізації й інших важливих напрямків педагогічного впливу на учнів, особливо в роботі зі слабко встигаючими школярами, з тими, хто більше за інших потребує розвитку психофізіологічних функцій (у вдосконаленні точності та гостроти зору і слуху, розширенні кругозору та розвитку мовлення).

Зіставляючи з основними структурно-змістовними компонентами навчальної діяльності (інформаційно-орієнтованим, операційно-виконавським і контрольно-коригуючим), проявляються такі поєднання загальнонавчальних інтелектуальних умінь:

1) спостереження – класифікація – самоконтроль;

2) слухання – класифікація – самоконтроль;

3) читання – класифікація – самоконтроль;

4) спостереження – узагальнення – самоконтроль;

5) слухання – узагальнення – самоконтроль;

6) читання – узагальнення – самоконтроль.

Поєднаним пріоритетни загальнонавчальним інтелектуальним умінням, що реалізують навчальну діяльність в її цілісності і повноті, відповідають і особливі типи комплексних навчальних завдань, методично організуючих процес навчальної діяльності, що позначають шляхи її формування, профілактики, як і необхідного коригування.

Формування загальнонавчальних інтелектуальних умінь досягається в ході викладання будь-якого предмета, але при цьому слід розрізняти прямий і непрямі шляхи досягнення цього. Прямий шлях реалізується в системі спеціальних навчальних завдань, у вправах (усних і письмових), що сприяють формуванню у школярів навчальної діяльності, як і коригування її недоліків. Непрямий шлях пов’язаний з особливим структуруванням змісту навчального матеріалу з закладанням у ньому мимовільного звернення до загальнонавчальних інтелектуальних умінь, додатково і ефективно дозволяє долати досить поширене репродуктивне запам’ятовування знань і осмислено опановувати навчальною діяльністю.

Вирішення проблеми формування загальнонавчальних інтелектуальних умінь (без яких не може здійснюватися навчальна діяльність) знаходиться в прямій залежності від проблеми поєднання не тільки знань, а й умінь у структурі знань, тобто – в прямому співвідношенні з двома їхніми невід’ємними компонентами – змістовим (безпосередньо знання) та процесуальним (уміння). Орієнтація на профілактику (в дошкільному дитинстві), формування та корекцію недоліків навчальної діяльності молодших школярів конструктивно сприяє правильному набуттю знань і дошкільнят, і молодших школярів необхідними складовими.

Підвищена увага педагога до загальнонавчальних інтелектуальним вмінь учнів сприяє найбільш значимого в їх навчанні та розвитку – набуттю розумності в характері виконання навчальної роботи, зростанню пізнавальної активності і самостійності.

Навчальна діяльність, як уже зазначалося, не виникає на порожньому місці. Вона є продовженням та розвитком ігрової діяльності. Навчальна діяльність не надбудовується над ігровою, використовуючи певний рівень розвитку сприйняття, пам’яті, мислення, мовлення тощо. Навчальна діяльність виростає з ігрової ... Принцип збереження попереднього в подальшому втілюється в організації плавного переходу від гри до навчання, від організації своєрідного містка, що складається з «напівгри» і «напівучіння». Необхідність виходу на працюючу модель формування цілісної навчальної діяльності школярів, як і навчальних інтелектуальних умінь, що її реалізують, нерозривно пов’язана з дидактично обґрунтованим вибором матеріалу для серйозної інтелектуальної праці школярів. У даному випадку насамперед – дидактичного обґрунтування певних типів завдань (навчальних та ігрових), спрямованих на формування і коригування недоліків навчальної діяльності молодших школярів.



ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Додаткового та спеціального розкриття вимагає питання про різні шляхи формування у школярів загальнонавчальних інтелектуальних умінь навчальної діяльності – прямих і непрямих.



Прямий шлях полягає і безпосередньої спрямованості зусиль педагога на допомогу дітям в оволодінні загальнонавчальними інтелектуальними вміннями, необхідними для успішної навчальної діяльності.

У психолого-педагогічній літературі сформульовані певні вимоги, дотримання яких розраховане на перетворення навчального матеріалу в програму дій учнів, націлено, хоч і непрямо, що активізують їх в засвоєнні знань і одночасно – в інтелектуальному і загальному розвитку.

Перспективно для вирішенні проблеми навчання та розвитку, що настільки важливе значення навчального матеріалу спеціально відзначається і при позначенні сучасних вимог до характеру шкільних підручників, які містять систематичний виклад обсягу знань, призначених для обов'язкового засвоєння учнями, вимагаючи пильної уваги до питань форм і методів подання матеріалу. Це може не тільки підвищити ефективність засвоєння закладеного в ньому обсягу знань, але і сприяти активізації пізнавальної діяльності учнів, розвивати їх мислення, пам'ять, допитливість, виробляти вміння самостійного набуття знань, такого необхідного на сучасному етапі розвитку суспільства.

Виходячи з ефективності підходу до вирішення навчання та розвитку школярів шляхом спеціальної організації навчального матеріалу, практично важливо (і це цілком у можливостях учителя) в межах розумного (тобто з урахуванням як вікових, так і індивідуально-типологічних особливостей учнів) використовувати структурно-змістову специфіку навчальних текстів з метою непрямого управління процесом засвоєння знань і розвитку школярів.

У трудній практиці сучасного шкільного та подальшої освіти дійсно не можна передбачити і заздалегідь описати всі можливі варіанти звернення до необхідних для успішної навчальної діяльності загальнонавчальних інтелектуальних умінь у суворій відповідності з особливостями засвоюваного джерела знань. Але дуже важливо, що поставлена ​​чітка мета формування у школярів здатності самостійно звертатися загальнонавчальних інтелектуальних умінь залежно від характеру досліджуваного матеріалу і розв'язуваної навчальної задачі (знайти в матеріалі і засвоїти головне, відокремити головне від другорядного, узагальнити опис, перевірити себе).

Готовність учня в кожному конкретному випадку самостійно співвіднести характер навчальних завдань з адекватними, правильними способами їх виконання обумовлена ​​певним рівнем розвитку, будучи показником досягнутої інтелектуальної самостійності, сформованості відповідних установок і умінь.



Прямий шлях формування навчальної діяльності, як уже зазначалося, дієво реалізується у зверненні до типології і системи навчальних завдань, що націлено орієнтованих на оволодіння навчальною діяльністю.
Інший варіант прямого шляху допомоги дітям в успішному оволодінні знаннями розкривають завдання, що доповнюють навчальні, побудовані на зверненні і не до навчального матеріалу на позаурочних заняттях, у позаурочній роботі з дітьми.

Зіставлення різних варіантів прямого шляху роботи над загальнонавчальними вміннями та навчальною діяльністю школярів орієнтує до деякого сумніву в доцільності достатньо поширених додаткових навчальних завданнях.



ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Природне включення гри в навчальну діяльність молодших школярів пов'язує ігрові технології з загальнопедагогічними. Загальнопедагогічні, а отже, й ігрові технології, що використовувані в навчанні та розвитку молодших школярів, конкретно розкриваються в системі методично сформульованих процедур, підпорядкованих певному дидактичному обґрунтуванню.

Ігрові технології, що доповнюють навчальні і мають з ними певні загальні ознаки, реалізують проте вже не провідну, а ведучу діяльність молодших школярів. У поєднанні з провідною вони складають єдиний напрямок педагогічної роботи, що має на меті допомогу дітям в оволодінні навчальною діяльністю, але, природно, при підпорядкуванні ігрових технологій структурно-змістовним особливостям цієї діяльності та, отже, - в їх відповідності типології ігор, яка повторює типологію навчальних завдань, спрямованих на формування і коригування недоліків навчальної діяльності дітей.

Поряд з подоланням недоліків ігрового дитинства (особливо властивих дітям групи ризику), ігрові технології наділені функціями профілактики та коригування інтелектуальних умінь – основи загальнонавчальних інтелектуальних умінь, пріоритетно значущих для формування навчальної діяльності молодших школярів.

Багатозначність, багатофункціональність ігрових технологій, що використовуються в роботі як з дошкільнятами, так і з молодшими школярами, полягає також у тому, що їх діагностична функцією дозволяє спостерігати процес оволодіння школярами навчальною діяльністю не тільки в умовах виконання ними певних навчальних завдань, а й в іграх.

Конкретну роль ігрових технологій в профілактиці, формуванні навчальної діяльності молодших школярів і корекції її недоліків ілюструють приклади ігор, додатково розкривають значимість дидактичних ігор, що з'єднують в певних методичних рішеннях дошкільне і шкільне дитинство.

Приклади ігор – з деякими змінами, викликаними необхідністю їх співвіднесення з типологією завдань, що реалізують програму формування загальнонавчальних інтелектуальних умінь навчальної діяльності молодших школярів, – запозичені у різних авторів дитячих ігор.

Особливості ігрових технологій, що використовуються в роботі з молодшими школярами, полягають у тому, що вони поєднують в собі функції профілактики та корекції інтелектуальних умінь – основи загальнонавчальних інтелектуальних умінні, пріоритетно значущих для процесу формування навчальної діяльності дітей, поряд з подоланням недоліків ігрового дитинства (досить характерних, як уже зазначалося, для дітей групи ризику).

Отже, слід підкреслити, що гра і навчальна діяльність складають граничні форми життєдіяльності дошкільнят і молодших школярів. З цього випливає, що гра, супроводжуючи дошкільне дитинство дитини, триває і в школі. Але, здійснюючи безпосередньо в предшкольном дитинстві функцію підготовки дітей до школи, вона повинна бути цілеспрямовано підпорядкована завданню формування передумов до оволодіння навчальною діяльністю молодшими школярами.

Розглядаючи гру як зв’язну ланку між дошкільним до шкільних дитинством дитини, потрібно мати на увазі різні підходи до проблеми формування навчальної діяльності у молодших школярів, як різні технологічні вирішення цієї проблеми. Один з таких підходів, одне із рішень полягає в спрямованості на формування психофізичних функцій дитини (зору, слуху ...), на розвиток інтелектуальних умінь (класифікації, узагальнення, самоконтролю ...) – в їх окремо і самостійній значущості.

Не заперечуючи можливості такої стратегії організації гри дошкільнят та навчальної діяльності молодших школярів, можна стверджувати й те, що при використанні потенціалу гри у формуванні навчальної діяльності та корекції її недоліків не менш успішною є інша стратегія. В її основу закладено розвиток дошкільнят і молодших школярів, що здійснюється не за окремими функціями, як і не за окремими вміннями, а їх формування і вдосконалення в єдності, заданому структурно-змістовними особливостями навчальної діяльності в умовах, коли гра і навчальна діяльність молодших школярів наступно з’єднуються, доповнюють один одного.

Значення гри в життєдіяльності дошкільнят і молодших школярів, природне поєднання гри і навчальної діяльності (граничних форм життєдіяльності тих і інших) пов'язане з успішністю вирішення проблеми наступності у навчанні і розвитку дітей. Одночасно – і з вирішенням проблеми формування змістовних і процесуальних складових знань учнів (безпосередньо знань і навчальних умінь). Не менш значущість полягає в тому, що взаємодія гри та навчання конструктивно позначається на формуванні вміння вчитися, самостійному набутті знань, що необхідно як у школі, так і за межами школи, протягом усього життя.

Отже, проблема формування навчальної діяльності, профілактики н корекції її недоліків органічно пов'язана з реальною спрямованістю сучасної школи на вирішення проблеми максимального розвитку кожного учня.

У ній, безпосередньо у зв'язку з нею зміцнюються і удосконалюються наші психічні процеси і функції. У ній, у зв'язку з нею розширяються межі нашої усвідомленості і довільності.

У ній, у зв'язку з нею в природному і постійній взаємодії з вчителями, батьками й однолітками дорослішає і формується наше соціальне начало, не позбавляючи нас нашої індивідуальності, неповторності.

Розумно організована навчальна діяльність зміцнює нас морально і фізично, дає сили володіти своїми емоціями, бути не рабом, а володарем своїх почуттів, бажань, прагнень.



У ході творення, вдосконалення навчальної діяльності школяра відбувається поступальний розвиток особистості, його виконавська діяльність перетворюється в активно-виконавську, активно-самостійну і творчу.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка