1.Історичний нарис розвитку екології



Сторінка1/9
Дата конвертації18.04.2016
Розмір1.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


1.Історичний нарис розвитку екології.

Екологія має давню історію. Накопичення відомостей про спосіб життя, залежність від зовнішніх умов та характер розподілу рослин і тварин започатковані в далеку давнину. В працях Аристотеля (384-322 до н. е.) та його учня - «батька ботаніки» Теофраста Ерезійського (371-280 до н.е.) описано багато видів тварин та наведено відомості про своєрідність рослин у різних умовах, залежність їх росту від типу ґрунту й клімату.

В епоху Відродження особливого розвитку набули роботи перших систематиків А. Цезальпіна (1519-1603), Д. Рея (1627-1705), Ж. Турнефора (1656-1708) та інших про залежність рослин від умов проростання, обробітку, про місця їх поширення. У працях А. Реомюра про комах (1734), А. Трамбле про гідр та моховаток (1744) наведено багато екологічних відомостей. У працях XVIII ст. С.П. Крашеніннікова, І. Лепьохіна, П.С. Палласа та інших російських географів і натуралістів вивчалися впливи на взаємопов'язані зміни клімату, рослинності й тваринного світу. Вплив зовнішніх умов на будову організму тварин вивчав французький природодослідник Ж.Бюффон (1707-1788). Автор першого еволюційного вчення Ж.-Б.Ламарк (1744-1829) вважав найважливішою причиною пристосувальних змін організмів, еволюції тварин і рослин - вплив «зовнішніх обставин».

З появою па початку XIX ст. біогеографії екологічне мислення набуває подальшого розвитку. Цьому сприяють праці О. Гумбольдта з географії рослин (1807), К.Глогера про зміни птахів під впливом клімату (1833), Е.Фабера про особливості біології північних птахів (1826), К.Бергмана про географічні закономірності у зміні розмірів теплокровних тварин (1848). О.Декандоль детально описав вплив окремих факторів середовища на рослини.

У 1859 р. Ч.Дарвін у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя» показав, що «боротьба за існування» в природі, під якою він розумів усі форми зв’язків виду із середовищем, призводить до природного добору, тобто є рушійним фактором еволюції.

У 1866 р. завдяки Е.Геккелю нова галузь знань, що пов'язувала взаємовідносини живих істот та їх зв'язки з неорганічними компонентами середовища («боротьба за існування»), дістала назву «екології». У другій половині XIX ст. змістом екології було в основному вивчення способу життя рослин і тварин та адаптації їх до кліматичних умов. В цій галузі ботанік Й. Вармінг обґрунтував поняття про життєву форму (1895). А.М. Бекетов (1825-1902) виявив зв'язок особливостей аналітичної й морфологічної будови з їх географічним поширенням. У 1877 р. німецький гідробіолог К. Мебіус обґрунтував уявлення про біоценоз як закономірне поєднання організмів у певних умовах середовища. Праці російських учених С.І.Коржинського та Й.К.Пачоського сприяли відособленню вчення про рослинні угруповання в окрему галузь ботанічної екології. Визначальні положення вчення про ліс, як цілісну природну систему, розробили Г.Ф. Морозов і В.М. Сукачов.

На початку XX ст. сформувались екологічні напрями гідробіологів, фітотенологів, ботаніків і зоологів, у кожному з яких розвивались певні напрями екологічної науки. На III Ботанічному конгресі в Брюсселі в 1910 р. екологія рослин розділилась на екологію особин (аутекологію) і екологію угруповань (синекологію). Згодом цей розподіл поширився також на екологію тварин, а отже, на загальну екологію. З'явилися перші екологічні зведення — екологія тварин Ч. Адамса (1913), угруповання наземних тварин В. Шелфорда (1913), гідробіологія С.О. Зернова (1913). У 1913-1920 рр. екологію почали викладати в університетах, були засновані екологічні журнали та організовані екологічні наукові товариства. У першій половині XX ст. В.В.Докучаєв створив учення про ґрунт, який є результатом взаємодії гірських порід і живих організмів.

Значний внесок у розвиток ідей загальної біоценології зробили праці радянських учених В.М.Сукачова, Б.О.Келлера, В.В.Альохіна, Л.Г.Раменського, О.П.Шенникова, за кордоном - Ф. Клементса у США, К. Раункієра в Данії, Г. Дю Ріе у Швеції, І. Браун-Бланке в Швейцарії. У 30-40-х роках з'явилися зведення з екології тварин, у яких наводилися теоретичні проблеми загальної екології: К. Фрідерікса (1930), Ф. Боденгеймера (1938) та ін. У 1938 р. Д.М. Кашкаров опублікував перший підручник у Радянському Союзі з основ екології тварин. Біоценологічпі основи паразитології розробляли В.О. Догель, Є.М. Павловський і В.М. Беклемішев.

У 30-х роках сформувалась нова галузь екологічної науки - популяційна екологія, основоположником якої є англійський учений Ч. Елтон. Подальшому розвитку популяційної екології сприяли роботи О.М.Сєверцова, С.С. Шварца, М.О. Наумова, Г.О. Вікторова, Є.Н. Омської та ін.

У 1935 р англійський учений А. Тенслі запровадив поняття екосистеми Американський учений Р. Ліндеман запропонував основні методи розрахунку енергетичного балансу екологічних систем. Розвиток екосистемного аналізу сприяв відродженню на новій екологічній основі вчення про біосферу, основоположником якого є В.І.Вернадський. Біосфера постала як глобальна екосистема, стабільність і функціонування якої ґрунтуються на екологічних законах забезпечення балансу речовини й енергії. Запроваджений ним у вивчення біосфери кількісний підхід дав змогу оцінити масштаби біогеохімічного колообігу речовин. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу стало беззаперечним свідченням нерозривності зв'язку людини з природним середовищем. На сучасному етапі визначну роль у становленні новітньої екології відіграла монографія американського вченого Ю. Одума.


2. Особливості сучасного етапу розвитку екології.

Як і інші ділянки знань, екологія розвивалася невпинно і водночас нерівномірно. Сьогодні екологія в широкому розумінні — це не тільки природнича наука, позаяк вона частково включає інші дисципліни: соціологію, право, економіку, планування, технологію тощо. Намагання остаточно вирішити екологічну проблему сьогодні підводить вчених до припущення, що ця проблема некоректно поставлена, а, отже, це питання філософське. Зокрема, триває одвічна суперечка щодо суб’єкт-об’єктних відносин суспільства і природи. Так, у якості одного з концептуальних нововведень екологічної психології робиться спроба перейти від «суб'єкт-об'єктних» відносин людини й природи до «суб'єкт-суб'єктних». Зокрема, протиставляється антропоцентризм і біоцентризм (природоцентризм).

Егоорієнтований природоцентризм. Це відношення подібне відношенню дитини до батька. Людина орієнтована на себе й діє тільки заради себе, однак джерелом свого існування визнає винятково природу. Це відношення носить характер «об'єкт-суб'єктного». Об'єкт тут - людина.

Екоорієнтований природоцентризм. Світ не лише центрується природою як вищою цінністю, але й орієнтований сам на себе. Замість Людини - якась істота, випадково створена природою. Це істота тимчасова, від неї нічого не залежить. Інша сторона цієї ж медалі - уявлення про деперсоналізоване божество - абсолют, нірвану як абсолютне ніщо. У крайньому вигляді має на увазі рятування біосфери від людської присутності. Характеризується «об'єкт-об'єктним» відношенням.

Егоорієнтований антропоцентризм. Ця досить сучасна форма відносин виправдана найбільше повно теоретично у філософії екзистенціалізму. («Мета життя – життя».) Вона не тільки центрує людиною всесвіт, але й усе, що відбувається у всесвіті, представляє грою людського розуму. Такий підхід - результат запаморочення від успіхів технотропної цивілізації й пов'язаним із цими успіхами почуттям відчуженості від живої природи. Це відношення носить характер «суб'єкт-об'єктного».

Екоорієнтований антропоцентризм. Людина залишається центром світу й головною цінністю. Одночасно людина орієнтована на творення й облаштованість свого населеного будинку - Світу. У центрі всесвіту - людське серце, і серце це, відтак, не тільки людини, але й всесвіту. Всесвіт не простий набір матеріальних тіл, а організм олюднений (орозумлений) настільки, наскільки людині вдається осмислити цей факт. Найбільше повно ця ідея розвинена в християнстві і найбільше яскраво присутня у християнській, особливо в православній традиційній культурі. Науковою мовою цю тезу можна інтерпретувати як необхідність переваги негентропійної діяльності людства над ентропійними процесами, що супроводжують усіляку діяльність. А значить - пріоритет творення вищих цінностей релігії, культури, науки. Даний тип відносин має характер «суб'єкт-суб'єктних».

Дуже важливим сучасним напрямком розвитку екології стала концепція сталого розвитку, яка з'явилась у 80-х роках ХХ століття у межах діяльності комісії ООН, покликаної пов'язати в одне ціле розвиток і екологію. Особливого значення ця проблематика набула в умовах вичерпання ресурсів.

Важливими наближеннями до концепції стійкого розвитку були обговорювані в роботах Римського клубу концепція динамічного росту, концепція органічного росту, концепція динамічної рівноваги. Загальне для всіх цих підходів - зіставлення глобальної економічної системи з живим організмом, що особливо яскраво виявився в концепції органічного росту. Кількісний ріст не грає ролі в еволюції живих організмів або біологічних систем. Головне місце тут належить життєвій силі й здатності до виживання, тобто якісному вдосконаленню й пристосуванню до навколишнього середовища. Органічний ріст приводить до динамічної рівноваги, тому що живий, зрілий організм постійно обновляється. Суспільством, що досягло стану динамічної або стійкої рівноваги, є таке суспільство, що у відповідь на зміну внутрішніх і зовнішніх умов здатне встановлювати нову, відповідну цим змінам рівновагу як усередині себе, так і в межах середовища свого перебування.

Стійкий розвиток - це союз людини із природою й із самою собою. Під стійким розуміється такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. У рамках концепції стійкого розвитку є течія, що висловлюється за зниження чисельності світового народонаселення приблизно до 1 мільярда, що дозволить значно зменшити навантаження на довкілля й забезпечити тим, хто залишився високий рівень життя. Так затверджують прихильники екорозвитку, або адепти так званої концепції «золотого мільярда», що припускають вирішити екологічні й інші глобальні проблеми найбільш розвинутої частини світу за рахунок його слаборозвиненої й перенаселеної периферії.

Сучасний розвиток екології характеризується наявністю багатьох помилкових поглядів, які можуть набувати форму спекуляцій:



  • твердження про остаточне розрішення екологічної проблеми за рахунок технічних засобів,

  • припущення, що головним винуватцем виникнення парникового ефекту є промисловість, що викидає у атмосферу диоксид вуглецю (на основі припущення прийнято навіть «Кіотський протокол»).

  • твердження про можливу коеволюцію природи і суспільства.

  • твердження про існування «екологічно безпечних» технологій, що неможливо внаслідок дії другого закону термодинаміки.

Розглянемо перше твердження.

Існує поширена думка, що якщо із труби валить отрутний дим, то досить поставити відповідний фільтр і тим самим вирішити екологічну проблему. Однак є обставини, що змушують сумніватися в цьому.

По-перше, щоб виготовити фільтр, потрібно створити виробництво відповідних труб, що вимагають свої фільтри, не говорячи вже про додаткові витрати речовини й енергії. Виходить щось начебто гегелівської дурної нескінченності.

По-друге, даний «природоохоронний захід» при ближчому розгляді охороняє не стільки природу, скільки технологічний процес. Виробництво як би виводится з-під удару й, отже, втрачає стимули до більше глибокої екологізації.

По-третє, якщо припустити, що задачу "труба - отрутний дим" вирішили, докорінно змінивши технологію, то й у цьому випадку не можна говорити про рішення екологічної проблеми.

Дійсно, навіть в ідеальному варіанті, при якому в навколишнє середовище не надходить нічого, крім продукції, а енергія й сировина добувається тільки із чистих джерел - екологічна проблема однаково повністю не вирішується. Усякий технічний пристрій працює з коефіцієнтом корисної дії (КПД), меншим одиниці. Отже, при його роботі в навколишнє середовище надходить деструктурована енергія. Як відомо з термодинаміки, цього досить, щоб у системі біосфери підвищувалася ентропія, що є мірою невпорядкованості, хаосу. У рості ентропії й полягає, в узагальненому змісті, екологічна проблема. Отже, за допомогою одного тільки технологічного підходу екологічну проблему вирішити неможливо.


3. Розвиток науки про довкілля в Україні.

Перший науковий сектор екологічних досліджень в Україні створений у 1930 р. в Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. В.В. Стачинський (1933) обґрунтував поняття біогеоценозу, як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. У 1940-1980 рр. широке визнання наукової громадськості здобули екологічні дослідження І.Г.Підоплічка, Ф.А.Гриня, С.М.Стойка, ГІ.С.Погребняка, Д.В.Воробйова, О.Л.Бельгардта, А.П.Травлєєва, присвячені раціональному природокористуванню, екології лісу і ландшафтів. Праці академіка М.Г.Холодного є вагомим внеском до розробки концепції про геохімічні цикли. На сучасному етапі широке визнання здобули екологічні праці М.Н. Голубця, К.М. Ситника і Ю.Р. Шеляг-Сосонка, в яких розвинені концептуальні та методологічні основи сучасної екології. Аналізу філософських проблем у системі «людина - природне середовище» присвячені праці В.С.Крисаченка. Значний внесок у розробку проблем прикладної екології зробили вчені з інститутів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, робота яких була спрямована на вивчення загальних закономірностей у природних, природію-антропогенних та антропогенних екосистемах, вплив антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище та раціональне природокористування. Останнім часом виконано багато робіт, спрямованих на запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище.

Сьогодні екологи України активно працюють над розробкою національної концепції стійкого (збалансованого) розвитку, над розробкою національної екомережі (Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки” від 21 вересня 2000 року), над вирішенням регіональних екологічних проблем (Регіони Карпат, Криму, «Басейн Деніпра» та ін.

1.Глобальні проблеми людства.

Сучасні глобальні проблеми повною мірою виявилися в другій половині й особливо в останній чверті XX ст. Поступово склалося й саме поняття про глобальні проблеми, які:

по-перше, стосуються всього людства, зачіпаючи інтереси й долі всіх країн, народів і соціальних шарів;

по-друге, приведуть до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку їхнього загострення можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації;

по-третє, можуть бути вирішені лише при співробітництві в загальпланетарному масштабі, спільних діях всіх країн і народів.

Загальна кількість глобальних проблем оцінюється в 35-40. Однак, головних не більше десятка: 1) проблема миру й роззброювання, запобігання нової світової війни; 2) екологічна; 3) демографічна; 4) енергетична; 5) сировинна; 6) продовольча; 7) використання Світового океану; 8) мирного освоєння космосу; 9) подолання відсталості країн, що розвиваються. Кожна, у свою чергу структурується на складові. Так, у межах екологічної проблеми виділяються проблеми збезлісення, опустелювання, забруднення гідросфери й атмосфери,

Глобальні проблеми класифікуються в такий спосіб:

1) найбільш універсальні проблеми політичного й соціально-економічного характеру: запобігання ядерної війни й збереження миру, забезпечення стійкого розвитку світового співтовариства й підвищення рівня організованості й керованості їм;

2) проблеми переважно природно-економічного характеру: екологічного, енергетичного, сировинного, продовольча, Світового океану;

3) проблеми переважно соціального характеру: демографична, міжнаціональних відносин, «екології душі» (тобто кризи культури, моральності, родини й т.д. ), дефіциту демократії, охорони здоров'я й т.д. ;

4) проблеми змішаного характеру, нерозв'язаність яких нерідко приводить до масової загибелі людей: регіональних конфліктів, злочинності, технологічних аварій, стихійних лих і т.д. ;

5) проблеми чисто наукового характеру: освоєння космосу, дослідження внутрішньої будови Землі, довгострокового прогнозування клімату й ін.;

6) малі проблеми синтетичного характеру, що супроводжують весь розвиток людської цивілізації: бюрократії, егоцентризму й т.п.

Донедавна головною проблемою виживання людства була проблема війни й миру, а в наші дні більшість фахівців, сходиться на тому, що такою стала глобальна екологічна проблема, пов'язана з деградацією навколишнього природного середовища..


2.Глобальні екологічні проблеми.

Глобальна екологічна криза стала проявлятися ще на початку XX ст., але особливо загрозливі масштаби набула вже наприкінці сторіччя.

Всю проблему деградації глобальної екологічної системи умовно можна розчленувати на дві складові частини: 1) деградацію навколишнього природного середовища в результаті нераціонального природокористування; 2) деградацію цього середовища в результаті забруднення її відходами людської діяльності.

Яскравими прикладами першого можуть служити дані про порушення глобального балансу непоновлюваних і поновлюваних природних ресурсів, порушеннях, які вже привели до таких негативних наслідків, як виснаження деяких мінеральних ресурсів, ерозія ґрунтового покриву, засолення, заболочування й опустелювання, вирубка й деградація великих лісових масивів (яка відбивається в прогресуючому обезліснені), скорочення біологічного різноманіття на Землі.

Друга причина деградації світової екологічної системи - забруднення її відходами виробничої й невиробничої діяльності людини. Кількість цих відходів останнім часом досягла розмірів, які стали загрожувати самому існуванню цивілізації.

Під антропогенним забрудненням навколишнього природного середовища розуміють комплекс різних впливів людського суспільства на це середовище, які приводять до збільшення рівня вмісту в ній шкідливих речовин або підвищенню концентрації наявних. Таке забруднення загрожує здоров'ю людини, стану навколишнього середовища. Воно обмежує можливості подальшого розвитку людської цивілізації. Кількісним забрудненням можна назвати повернення в навколишнє природне середовище тих речовин і з'єднань, які зустрічаються в ній у природному стані, але в набагато менших кількостях, а внаслідок росту різного роду антропогенних відходів зростають у багато разів.

Наочним прикладом такого роду служать з'єднання заліза й інших металів, видобуток яких у ряді випадків уже перевершує розміри їхньої глобальної міграції, що, у свою чергу, приводить до зростання металізації навколишнього середовища.

Інший приклад подібного ж роду - збільшення викидів вуглекислого газу (диоксида вуглецю, СО2), що загрожує людству глобальним потеплінням у результаті дії парникового ефекту. Зміна газового балансу атмосфери у зв'язку зі збільшенням вмісту СО2 і інших парникових газів уже привело до того, що в порівнянні з кінцем 19 ст. середньорічна температура повітря біля поверхні Землі збільшилася приблизно на 0,6 °С.

Але ще більшу загрозу для навколишнього середовища представляє якісне забруднення, пов'язане з надходженням у неї невідомих природі речовин і з'єднань. Головну роль серед них грають хімічні продукти, особливо продукти органічного синтезу. Загальний асортимент їх уже перевищив 100 тис. найменувань, причому не менш 5000 з них виробляються в більш-менш масовому масштабі. У результаті відбувається негативний процес хімізації навколишнього середовища, що іноді не без підстави називають її отруєнням.

Особливу проблему представляє радіоактивне забруднення навколишнього середовища, що виражається в підвищенні природного рівня радіоактивних речовин, що містяться в ній, внаслідок випробувань ядерної зброї й аварій на АЕС. До 2000 р. у світі було проведено приблизно 1850 випробувань ядерної зброї, причому наслідки атомних вибухів в атмосфері мали глобальний характер. Найнебезпечніші для людини ізотопи цезію й стронцію, які адсорбуються на ґрунті й потім по харчових ланцюгах попадають в організм людини.


3.Сучасна екологічна ситуація окремих компонентів біосфери.

Екологічний стан геологічного середовища. З розвитком науки та техніки невпинно зростає антропогенний вплив на геологічне середовище. До початку ХVІІІ ст. людина використовувала 26 елементів мінеральної сировини, на початку XX ст. — 59, а сьогодні — більше 80.

Тому найбільш негативно впливають на геологічне середовище гірничодобувна і будівельна галузі промисловості. Лише 10 % мінеральної сировини, що добувається з надр планети, перетворюється на готову продукцію, а решта 90 % забруднює біосферу. Наприклад, при збагаченні мідних руд майже третина міді викидається у звалища. Крім цього, недостатньо використовуються супутні матеріали — срібло, цинк та інші компоненти руд.

При нераціональному використанні геологічного середовища руйнується не лише це середовище, а й пов'язані з ним інші компоненти біосфери — ґрунтовий та рослинний покриви, поверхневі та підземні води тощо. Наприклад, під час будівництва тимчасових доріг вздовж трас вирубується ліс, знищується трав'яний покрив, чагарники, порушується гумусовий шар, змінюється режим ґрунтових вод внаслідок спорудження заглиблень-приямків, дамб тощо. Внаслідок видобування, збагачення та переробки корисних копалин, нагромадження порожньої породи та відходів виробництва відбувається концентрація шкідливих елементів — важких металів, радіонуклідів тощо, що призводить до важких захворювань і навіть масової загибелі рослин і тварин.

Екологічний стан ґрунтів. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдають ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це, насамперед, водна і вітрова ерозія, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, перезволоженість та засоленість земель. Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонт і відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органічних речовин, механічного руйнування структури різноманітними знаряддями обробітку, а також під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Ще однією причиною втрати родючості є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями за допомогою потужних і важких тракторів.

Глобальною проблемою сьогодні є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Гумус витрачається не тільки на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься з ґрунту в процесі ерозії, з коренеплодами та бульбоплодами, на колесах транспортних засобів, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин. Нині в Україні кількість гумусу в ґрунті зменшилася в середньому в шість разів і становить приблизно 3 %. Щорічно ґрунти України втрачають за рахунок мінералізації 14 млн т гумусу, за рахунок ерозії — 19 млн т.

Сьогодні дедалі більш відчутними стають негативні наслідки хімізації сільського господарства — погіршуються властивості ґрунту, його стан через нагромадження в ньому великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносились без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин, в першу чергу, належать міндобрива та різні отрутохімікати — пестициди.

Екологічний стан гідросфери. Вода є однією з найбільш необхідних і найпоширеніших речовин. Вона необхідна для життя, оскільки бере участь у кожному процесі, що відбувається в рослинах та в живих організмах. Вона є потужним розчинником, і живі організми використовують водні розчини для функціонування біологічних процесів. Загальний об'єм води на нашій планеті становить — 1385 мільйонів кубічних кілометрів. Лише 2,5 % води є прісною — придатною для життя.

З розвитком промисловості річки й озера стали все більше забруднюватися викидами недостатньо очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій. У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло внаслідок змивання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, а також кислотних дощів. Забруднення промисловими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами стало реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини. Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, яке спричинене спуском у водойми теплих вод від енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в річки й озера, істотно змінює їхній термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АЕС.

Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:

— стічні води промислових та комунальних підприємств

— відходи від розробок рудних і нерудних копалин;

— води рудників, шахт, нафтопромислів; — відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів (кора, тирса, тріска, колоди, хмиз та ін.);

— викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

— первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

За останнє тридцятиріччя значно погіршився стан вод Світового океану. Його поверхня вкрита нафтою, пластиковим пакувальним матеріалом, іграшками, пляшками та іншим сміттям, котре багато років не розкладається у воді. Таких твердих відходів нагромадилося вже понад 20 млн. тонн.

Екологічний стан атмосфери. Атмосфера завжди містить певну кількість домішок, котрі зумовлюються природними та антропогенними джерелами. До числа домішок, котрі виділяються природними джерелами, належать; пил (рослинного, вулканічного, космічного походження, внаслідок ерозії ґрунту, частинки морської солі тощо); туман, дим, гази від лісових та степових пожеж; гази вулканічного походження; різноманітні продукти рослинного, тваринного та мікробіологічного походження. Природні забруднювачі бувають розподіленими, наприклад, випадання космічного пилу, або короткочасними стихійними, наприклад, лісові та степові пожежі, виверження вулканів тощо. Рівень забруднення атмосфери природними джерелами є фоновим і несуттєво змінюється з плином часу.

Основними джерелами забруднення атмосфери є природні, промислові та побутові процеси. їх об'єднують у такі групи:

— забруднювачі природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні, мікробіологічні);

— забруднювачі, які утворюються при згорянні палива для потреб промисловості, опалення житлових будинків, при роботі всіх видів транспорту.

— забруднювачі, які утворюються в результаті промислових викидів.

— забруднювачі, зумовлені згорянням і переробкою побутових і промислових відходів.

Найбільш поширеними токсичними речовинами, котрі забруднюють атмосферу, є: оксид вуглецю СО, діоксид сірки 80, оксид азоту NО , вуглеводні СН та пил.

Основна маса забруднень повітря припадає на спалювання органічних енергоносіїв (вугілля, нафти, газу, торфу, сланців, деревини), у містах до 60 % забруднень дає автотранспорт.

Хімічні реакції, які відбуваються в повітрі, призводять до виникнення димних туманів — смогів. Смоги виникають за таких умов: по-перше, великої кількості пилу і газів, які міста викидають у повітря, по-друге, довгого існування антициклонів, коли забруднювачі нагромаджуються в приземному шарі атмосфери.

Особливо небезпечні сірчисті сполуки й оксиди азоту, які спричиняють кислотні дощі. Кислотні дощі стали дуже поширеним явищем, причому вони можуть випадати на відстані багатьох сотень і тисяч кілометрів від джерела первісного викидання речовини.

Промислові викиди в атмосферу порушують озоновий шар, який, немов щит, прикриває Землю від сильного ультрафіолетового опромінення. Виявлено різке зменшення шару озону над Антарктидою — своєрідну «озонову дірку». Вміст озону над Антарктидою дедалі зменшується, межі «озонової дірки» розширюються. «Озонова дірка» існує не постійно, а близько місяця на рік, переважно в жовтні. Вона розширюється в бік Австралії, Південної Америки й Африки, що викликає тривогу.

Постійне збільшення кількості спалюваного органічного палива призводить до підвищення концентрації СО2 в атмосферному повітрі. В 1860 році його вміст становив 0,027 %, на початку XX ст. — 0,029 %, а сьогодні — 0,034 %. Прогнози показують, що до середини XXI ст. його вміст подвоїться. Це призведе до різкого посилення парникового ефекту.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка