1. Світогляд, сутність, структура, типи Світогляд це найбільш загальне й цілісне розуміння людиною світу й самої себе в ньому



Сторінка1/7
Дата конвертації10.09.2017
Розмір1.12 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

1. Світогляд, сутність, структура, типи

Світогляд – це найбільш загальне й цілісне розуміння людиною світу й самої себе в ньому. По іншому, світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, норм, принципів, які визначають найбільш загальне бачення й розуміння світу, місця в ньому людини. Цілісний характер світогляду зумовлений тим, що в ньому поєднуються почуттєвий і розумовий рівні. Специфіка світоглядних знань: вони визначають відношення людини до світу. Існує 3 аспекти світогляд натуралістичний(Віднош.люд.до природи)соціокультурний (віднош.до суспіл.) і егоїстичний (відношення ”Я” до себе).

Структура світогляду: -компонентний підхід; -рівнева структура; -функціональна структура. Рівні світогляду: світорозуміння, світосприйняття та світовідчуття. На цих рівнях форм. цілісна картина світу. Світог. повяз. з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, і його можна назвати світорозуміння

За способом розуміння людиною свого місця світі можна виділити кілька основних типів світогляду: 1наївно-реалістичний; 2міфологічний; 3релігійний; 4повсякденний; 5філософський.



1.Міфологічний - це результат практично-духовної діяльно-стi людини. У мiфологiчному свiтоглядi людина не відокремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відокремлює себе від суспільства в цілому. В мiфологiчному свiтоглядi не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свiдомiстю та рез. льнiстю, предметом та думкою про предмет.

2.Релiгiйний світогляд чітко поділяє світ та людину, природнє та надприроднє, земне та потойбічне. Він опирається на віру людини в надприроднє.
2. Виникнення філософії: причини та передумови

Прагнення людей до знання обумовило потребу в філ-ї. В момент виникнення філ-ї 7-6ст.до н.е.виникла1Розумова праця, як поштовх до виникнення філ-ї; 2Поява грошових відносин; 3Гносеологічні передумови - потяг, цікавість до реалій буття. Філ-ія як наука виникла в 15-18ст.разом з добою Відродження. Етапи становлення і розвитку філ. Думки:1.Філ.думка Давнього Сходу (кін.ІІ-поч.Ітис.до н.е.)2.Антична філ. (6ст.до н.е.поч.4ст.н.е.)3.Філ.середніх віків(5-15ст.)4.Філ. доби Відродження (15-16ст)5.Філ.Нового часу(17-19) 6.Філ.погляди новітніх часів(2пол.19-20ст). На всіх етапах залишалася головна проблема” людина-світ”

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мислення людини, процесс пізнання.

Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточному підсумку екон.відносинами сусп.

Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.


3.Розкрийте структуру філософії як системи знань

Філософія має складну структуру, оскільки поєднує в собі цілий ряд розділів. Основні розділи філософії:

онтологія (вивчає проблему існування всьго,тобто вчення про буття, вивчає вищі, неприступні органам чуття, лише передбачувані початки всього існуючого, обов’язкові для всіх наук. Онтологія виступає як система умоглядних загальних визначень буття.)

гносеологія ( розглядає проблеми пізнання людиною світу, важлива частина філософської теорії, вчення про здатність людини пізнати дійсність, про джерела, форми і методи пізнання, про істину і шляхи її досягнення.)

методологія (розробляє і вивчає методи, за допомогою яких можна отримати знання, осмислити світ)

діалектика (вивчає шляхи і напрямки розвитку, наука про самі загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення)

праксеологія (вчення про духовно-практичну діяльність людини)

аксеологія (розділ філософії, присвячений вченню про цінності.

логіка (розглядає закономірності правильного мислення)

антропологія (вчення про сутність людини)

соціологія (вчення про сутність та розвиток суспільства, про закономірності і рушійні сили розвитку людства. Від загальної соц. відділилися такі науки : етика, політологія, релігієзна-вство)

етика (філософська теорія моралі)

естетика (вчення про прекрасне, про естетичне відношення людини до світу та мистецтво)

філософія релігії (вчення про сутність та природу релігії)


4. Багатоманітність форм і способів буття філософії

Філософія – реальне здійснення в культурі філософської думки , це багатоманітне і багатовимірне буття філософських ідей . Головний спосіб буття філософії в культурі – діалог Логосу і міфа .Логос – об’єктивний закон , чітке сперте на послідовну думку знання .Пройнята логосом філософська думка спрямована на членування і упорядкування дійсності , до створення чітких , раціонально осяжних , логічних моделей світу . Така філософська орієнтація на знання наукового типу називається епістемним . Скрізь тут ми стикаємось з прагненням логічно відтворювати світ і людину в ньому шляхом упорядкування і узагальнення наявного знання Виникнення філософії було історично необхідною формою подолання міфології .Проте поява філософії як нового рівня духовної культури людства не могла спростувати буттєвих засад міфа як первинної форми повного життя .Звичайно ж у межах філософії все це набуває певної форми . Повнота життя виявляється як повнота й багатовимірність знання , а життєствердна стихія творчості – як відкритість і неупередженість думки , як поривання до відшукання діяльності .Тому відповідний спосіб буття філософії називають софіїним. Платон, Сенека , Августин, Паскаль – це все філософи Софіїного типу .Філософське знання для них – універсальний засіб самовизначення й само піднесення людини .Кожний з способів буття філософії має свій смисловий грунт , своє культурне призначення . Вони обидва однаково істотні для здійснення філософією соціально – культурного призначення , їх їх смислове сполучення надає філософії стабільності і динамізму , забезпечує сутнісну єдність.

До скаладу філософії входять найрізноманітніші форми вияву філософських ідей , організацій філософського знання . Найпростіша форма буття – філософська ідея . Тобто поєднання одним смислом багатьох понять.Інша форма філософії – філософськашкола(ідейна єдність забезпечується спільністю ідейного джерела) . Інша форма філософії - філософське вчення . Тобто розгортання філософських ідей , здійснюване мислителем. Головною масштабною формою буття філософії в новітній час слід, мабуть,вважати філософську течію(стверджується спільність деяких комплексів ідей і способів їх розгортання у філософському знанні).Найзагальніша форма буття – філософський напрямок (смислова єдність у філософії).

Отже , буття філософії є невідємним від буття культури , від усього людського буття загалом.Філософські ідеї виникають і стверджуються в органічному зв’язку з глибокими шарами людського життя.


5. Розкрийте сутність міфологічного і релігійного світогляду та їх відмінність від філософського світогляду

Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує релігії та філософії. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Сила й істинність міфу для кожної приналежної до роду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасним переконанням, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. Примітивні міфології не знають ідеї потойбічного світу "як пекла і раю. Це засвідчує силу міфу — силу родової тотальної спільноти над індивідом. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства,а тому і більш дослідженою.В ній буття осягається іншими,ніж у міфі засобами.В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб’єкт і об’єкт,а отже,долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики,яка стане специфічною для філософії.В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй.Світ роздвоюється на духовний та тілесний,земний і небесний,горний і дольний,природний і надприродний,до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного.

Особливістю релігійного світогляду є його практичність,оскільки віра без справ мертва.В звязку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм,тобто життєву енергію,яка надає розумінню цього світу життєвого характеру.Релігію творить народ,він є і субєктом і обєктом релігійної творчості,яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві.В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння,тобто є релігійна ідея,яка обгрунтовується теологами.

Відмінність:

Принципова відмінність релігійного світогляду від філософського світогляду полягає в тому, що він заснований на вірі, тоді як філософія — на розумі .По-друге, релігія та філософія оперують абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.

6. Розкрийте основні аспекти співвідношення філософії і світогляду.

Будь-яка філософська система є світоглядним знанням, але не кожний світогляд є філософією. Поняття «світогляд» ширше, за поняття «філософія». Світогляд – це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості. Тоді, коли відображення відбувається через поняття, формується світогляд, здатний розкрити закономірності та сутність явищ і процесів. Світогляд на цьому рівні пов»язується з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, і його можна назвати світорозумінням. Саме його і демонструє філософія. Світогляд – це систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну і спонукально-діяльну настанову людської життєдіяльності. Філософія є найвищим рівнем і видом світогляду, його теоретичним оформленням. Головні принцими відношення до світу: любов, справедливість, доброзичливість, впевненість у своїх пізнавальних можливостях, сенс життя. Філософія – квінтесенція світогляду, концентрат найважливіших методів і принципів світо відношення. Передумовою філософського світогляду є міфологія і релігія.




7. Філософська культура, філософська традиція та їх роль у бутті філософії

Поняття культури тісно пов'язане з сутністю людини, людською діяльністю. Більше того, культура без людини просто не можлива. Не зважаючи на різноаспектність визначення культури з філософської точки зору .

Жива культура невіддільна від суспільної людини — суб'єкта культури, співвіднесеного зі створеним ним об'єктним світом. Сама людина формує себе в процесі своєї діяльності як культурно-історична істота. Її людські якості є результат засвоєння нею мови, прилучення до існуючих в суспільстві цінностей, традиціям, оволодіння властивій даній культурі прийомами і навичками діяльності і т.д. біологічно ж людині дається лише організм, що володіє певною будовою, задатками, функціями. Отже, культура існує в постійній взаємодії свого зовнішнього матеріалізованого вираження із самою людиною. Ця взаємодія полягає в тому, що людина засвоює створену раніше культуру, розграничує її, роблячи тим самим передумовою своєї діяльності, і коїть культуру, створюючи нове, розграничує свої знання і цінності, уміння і здібності, свою родову людську сутність.

Філософія вивчає культуру не як особливий об'єкт, що підлягає дослідженню поряд із природою, суспільством, людиною, а як загальну характеристику світу як цілого. Філософське розуміння культури є осмислення вираженого в ній прагнення до безмежності й універсальності людського розвитку. Для філософа здатність світу як би «випромінювати» із себе людський смисл характеризує його як явище культури. З погляду філософії, культура є увесь світ, у якому людина знаходить себе. У моральній культурі фіксується досягнутий суспільством рівень уявлення про добро, зло, честь, справедливість, обов'язки і т.д. Ці уявлення, норми регулюють поведінку людей, характеризують соціальні явища. Засвоюючи моральні погляди і принципи, індивід перетворює їх у моральні якості і переконання.


8. Охарактеризуйте роль особистості в філософії.

Проблема особистості стає фундаментальною в філософії, і не тільки а й в психології, соціології. Антропоцентрична система поглядів стає настільки сильною, що природознавчі і гуманітарні знання і дослідження зосереджуються навколо проблем походження, природи і змісту людського буття. Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв'язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я формуються інші соціальні та індивідуальні якості. Особистість та індивідуальність не тільки взаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв'язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища індивіда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.


9.Обгрунтуйте особливості філософії як типу духовності

Філософія - форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і вирішення сутнісних світоглядних питань, пов'язаних з формуванням цілісного погляду на світ і на місце у ньому людиниУ житті бувають хвилини, коли людина ніби завмирає, перериваючи свій біг, щоб визначити подальший його напрям. Такі хвилини пов'язані і з ситуацією вибору. Вони, можна сказати, і є філософією, тому що сума всіх життєвих виборів людини і становить у кінцевому підсумку її життєву філософію.Поняття духовності у філософії, за звичай, було пов’язане перш за все із тими формами суспільної свідомості, які, в свою чергу, ототожнювались із формами організації знання. Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух", що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу. Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX початку XX ст. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку: Духовність це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин. Інше розуміння: Духовність це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності. На думку вчених поняття “духовність” це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність. Духовність це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істини й краси.Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії


10. Філософія і релігія: характер співвідношення.

Якщо говорити про зв’язок філософії та релігії, то межі між ними практично не існує. Вони взаємозалежні і практично єдині.Як для філософії, так і для релігії головною проблемою є проблема людського буття.Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "ілюзія позатілесності" та "містичне прозріння". Релігія заповнює дефіцит інформації про смисл космосу, смисл життя людини і суспільства. Ці ж питання є предметом дослідження й інших форм суспільної свідомості, зокрема й філософії. У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, його якості, ознаки та властивості. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від філософії.Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії — це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. Релігійна філософія дає своє вирішення проблем. В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Бути релігійним — означає наслідувати приклад Христа. З точки зору філософії, релігію слід розуміти як основну, провідну частину культури. Релігія нібито внутрішньо пронизує і особисте, і суспільне життя людини. Проте за умов земної історії або релігія зовнішнім чином підкоряє собі культуру, або культура відокремлюється і замикається в собі.Підсумовуючи, виділимо основні орієнтації сучасної релігійної фі-лософії: 1) поворот від геоцентризму до антропоцентризму, визнання абсолютної цінності людини; 2) спроба скоригувати релігійну філософію і науку; 3) опора теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, структуралізм та ін.; 4) визнання важливості збереження гуманістичної орієнтації культури; 5) увага до проблем суспільного розвитку; 6) екуменістичне зближення релігій як засіб пом'якшення трагічних суперечностей сучасності.



11.Філософія і мистецтво:особливості співвідношення

У системі культури філософія і мистецтво відіграють подібну роль, допомагаючи людині пізнавати світ, пізнавати себе і, відповідно, на цій основі, згідно морально-естетичних ідеалів, змінювати і себе, і світ.

Мистецтво, втілюючи в собі світоглядні уявлення, стильові відношення, традиції культурних зв’язків, єдність вселюдського, національного та особистого, відкритість до Універсуму буття, Філософія і мистецтво пов’язані між собою.Філософія як і мистецтво це відображення етичного та естетичного відношення людини до світу. Ці дві науки вивчають і відображають духовне життя суспільства, вони є однією з форм суспільної свідомості. Людина за своєю суттю є істотою творчою, тому будучи орієнтованим на творчості людини, її філософське мислення є постійним прагненням до мудрості.

Філософія як і мистецтво передусім учить мислити, вчить проблемному, творчому підходу до своєї тематики.

Поза сумнівом, філософія і мистецтво схожі тим, що і те і інше, є певною особовою творчістю, проте не можна приховати і їх відмінності, яка полягає в тому, що «філософія мислить в ідеях і поняттях, мистецтво ж реалізується в образах.
12. В чому виявляється взаємозв`язок філософії і науки?

Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки, інші це категорично заперечують .Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою.Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм– світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак:а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання;б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів. З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.

Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення. Основним предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу.

Філософія, як наука, має всі структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.


13. Місце філософії в сучасній культурі

З метою усвідомлення предмета та особливостей філософії важливо не лише визначити місце філософії серед історичних типів світогляду, але й з ясувати, яку роль відіграє філософія у суспільстві. Основними функціями філософії вважають: світоглядну, методологічну та культурологічну функції. Важливе місце серед них займають: категорії, узагальнені способи буття - вчення про буття - онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини - практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіологія). Раціоналізації у відображення в логічній, поняттєвій формі результатів людського досвіду. Систематизація - теоретичне відображення сумарних результатів людського досвіду.



14. Розкрийте сутність філософської проблематики

Філософська проблема - це утруднення, людина, що спостерігає, осмислює життя, проблема не суто розу­мова або теоретична, а життєва, або, як ще кажуть: екзистенціальна. Проблема хвилює людину, тобто захоплює людину цілком та пов­ністю, - її почуття, волю. Отже, Людина, Природа, Суспільство - це головні проблеми філософії. Філософи різних епох незмінно зверталися до людини, її приро­ди, сенсу, змісту її життя, смерті і безсмертя. Проблема Людини зай­має центральне місце в філософії. Століття філософи аналізували природу і можливості людського розуму, особливості її почуттів, Ці проблеми втілились, відобразились у ряді філософських тво­рів: Аристотеля «Про душу», Рене Декарта «Пристрасті душі», Люд-віга Фейєрбаха «Проти дуалізму тіла і душі, плоті і духу», Володи­мира Соловйова «Читання про боголюдство», Альбера Камю «Людина бунтівна». Не обійшли її й українські філософи Григорій Сковоро­да, Памфіл Юркевич, Іван Франко та ін. З моменту виникнення філософії вчених цікавить природа: як виникли Земля, Місяць та інші планети, які причини лежать в основі їх розвитку, чи можна існуючу різноманітність речей звести до початкових першоджерел та ін. Тут під природним розуміється не тільки обмежене у просторі матеріальне тіло людини, але й тваринне — її поведінка, взагалі її причетність до предметного світу або, образно кажучи, життя хлібом. Це життя спонукає людину опановувати При­роду, створювати різні знаряддя, набувати необхідні знання. Божес­твенне в Людині - це духовне. Християнське вчення символізує божественне і природне різними протилежностями, зокрема, небес­не - земне, верх - низ. Отже, предметом розуміння філософії є Людина, Природа, Сус­пільство і Бог в усіх його іпостасях і у взаємодії всіх об'єктів. У про­цесі історичного розвитку філософії предметом її дослідження стала людина, її ставлення до природного і суспільного світу

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка