1. Сутність соціальної профілактики



Скачати 387.27 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір387.27 Kb.
1.Сутність соціальної профілактики
Загальна соціально-економічна скрута, яку сьогодні переживають різновікові категорії населення України, потребує зосередження зусиль державних органів у справах молоді, фахівців соціальних служб для молоді та інших соціальних інституцій, молодіжного громадського активу для вирішення комплексу найгостріших питань, пов´язаних з попередженням асоціальної поведінки молоді та підлітків. Саме тому проведення необхідних заходів з метою профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі закономірно стало одним із основних завдань системи центрів соціальних служб для молоді.
   Актуальність цих завдань підсилюється ще й тим, що з кожним роком зростає кількість кризових явищ у суспільстві. Вони тісно пов´язані не тільки з політичною, соціально-економічною ситуацією та нестабільністю в суспільстві, а і з умовами виховання та побутовим неблагополуччям у сім´ях, недоліками в організації навчально-виховного процесу в закладах освіти, негативним впливом антигромадських елементів тощо. Недостатня увага приділяється організації дозвілля дітей і підлітків, вихованню в них поваги до закону і загальноприйнятих правил поведінки в суспільстві, формуванню позитивного погляду на здоровий спосіб життя.
   Сам термін «профілактика» (від грецького «запобіжний») звичайно асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ.
   Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані:
-         на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;
-         попередження ускладнення вже наявних проблем. 
   Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика грунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.
   У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я,   профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.
   Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування ак­тивного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямо­ваного на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.
   Первинна профілактика має наступні завдання:
•  удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних мо­лодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;
•  збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування пози­тивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування со­ціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).
   Основними способами реалізації задач первинної профілак­тики є:
•  навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тре­нування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середови­ща, керувати своєю поведінкою;
•   надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтрим­ки адекватними підтримуючими системами і структурами.
   Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і со­ціальними психологами і педагогами.
   Первинна профілактика  більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:
-         надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин; 
-         роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; 
-         формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля; 
-         створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.
   Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризо­вих сімей, діти вулиці).
   По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка.
   Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки 
   Вторинна профілактика має наступні завдання:
•  розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;
•  підвищення потенціалу особистісних ресурсів.
   Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів - членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторин­ної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.
    Третинна профілактика - комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім´ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.
   Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, інди­відуальною і направлена на попередження переходу сформованого захво­рювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.
   Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій.
   При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіо­налів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.
   Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики. 
   Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).
   Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).
   Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.
   Профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.

* * *



Шевцова Т.І., Сікалюк А.І.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Особливості соціальної роботи з суїцидальносхильними підлітками

В сучасних соціально-економічних умовах розвитку України, соціальні проблеми набувають значного загострення. Безробіття, хвороби, втрата засобів існування, неготовність людей жити в сучасних умовах – це болючі питання, які особливо вразливо діють на молодь, впливають на формування психіки молодої людини, тому можна зрозуміти, чому українське суспільство має певний грунт для такого небажаного явища, як самогубство серед молоді.

Суїцид або самогубство являє собою складну форму поведінки, які зумовлюють психологічні, соціальні, педагогічні, біологічні чинники. Вирішальним серед них є психологічні, бо самогубство -  це поведінка, вчинок особистості, тобто психологічне за своєю природою, сутністю явище. Всі інші сприятливі щодо самогубства чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини, що є складними процесами її психіки [3, с.13].

Е. Дюркгейм виходить з того, що в кожному суспільстві існує нахил до суїциду, який визначається контингентом осіб, схильних до посягань на власне життя [1]. Нажаль, на сьогоднішній день в Україні цим контингентом осіб стають молоді люди – підлітки. Суїцидальна поведінка досліджувалась у роботах М. Андроса, О. Карпенко, В. Кобильченко, В. Сулицького [1,2,3].

Самогубство у підлітків  має багато схожого з самогубством дорослих, але відрізняється природою вікової своєрідності. Підліткам притаманна виражена вразливість, навіюваність, егоцентрична спрямованість, імпульсивність у прийнятті рішення. Існує багато класифікацій мотивів, які спонукають молоду людину до суїциду. Спільними для них є переживання образу самотності, відчуження, неможливості бути зрозумілим іншим, дійсна або уявна втрата батьківської любові, переживання пов‘язані з розлученням батьків, почуття провини, сорому, та ін. [3]. Аналіз літератури дає можливість зрозуміти, що дослідженням причин і мотивів займалась велика кількість науковців [1,2,3]. На нашу думку, справжні мотиви глибоко приховані і залишаються неосягненими для дослідника. Причини самогубства видимі, але вониє лише викривленою тінню справжніх мотивів

Мета соціально-педагогічної роботи з підлітками полягає у сприянні молодої людини успішно вирішувати її проблеми. Особливість роботи соціального працівника, соціального педагога полягає у зменшенні відчуття тривоги, безнадійності, неповноцінності. Досвід показує, що уважне відношення до суїцидента, словесна підтримка, постійне повторення людині про те, що вона потрібна суспільству -  є незмінною умовою для досягнення гармонії у душі. Участь соціального працівника, педагога в емоційній підтримці – потрібна і необхідна умова. Необхідно працювати з найближчим оточенням самогубця. Вступаючи в контакт з соціальним оточенням, слід підготувати його шляхом бесід, лекцій, тренінгів, індивідуальних та групових консультацій відповідної тематики. Вступаючи в контакт із суїцидальносхильним, рекомендуємо не проявляти до нього агресивності і жорстокості, неефективним буде і жалісливе відношення. Найбільш корисний спосіб профілактики суїциду – формування людського взаєморозуміння. Виховання такого розуміння, співчуття, милосердя – найважливіше повеління нашого часу.

Соціальна допомога підліткам з високим суїцидальним ризиком ставить своїм завданням зберегти його живим. Вагому роль в проведенні суїцидальної превенції відіграє турбота і психологічна підтримка з боку рідних, близьких, а також самодопомога. Суїциденти страждають від глибокого почуття ізоляції та відчаю. Вони потребують обговорення свого болю, розуміння власних проблем. Рідні та друзі повинні сприймати суїцидента як особистість, допомагати знаходити витоки психологічного дискомфорту, пропонувати альтернативні  способи вирішення проблеми, залишаючись поряд з ним доти, поки він повністю не адаптується до життя. Для того, щоб повністю зрозуміти суїцидальних підлітків, потрібно добре знати їх сімейне життя, особливості спілкування та виховання в сім’ї.

Особливість роботи соціального працівника полягає у тому, щоб підліток сам розповів про свої проблеми і відчував, що його сприймають, розуміють, надають підтримку. Поради, рекомендації чи контроль - неефективні способи. Суїцидента слід підштовхнути на одкровення, намагаючись не впустити бодай найменшої інформації. Як правило, в суїцидента в такому стані втрачена надія. Розмова має бути побудована таким чином, щоб показати клієнту альтернативу, відродивши надію. Для того, щоб визначити істину проблему людини, слід наштовхнути на визначення сутності проблеми. Спрацьовує і фраза соціального працівника “Я не хочу, щоб ви це робили”. Це проста, банальна фраза часто відіграє вирішальну роль не тільки у встановленні контакту, а стає ключовою у поверненні людини до життя. Людина звертається за допомогою для того, щоб хтось зупинив її, підтримав, розкрив сутність її проблеми, вислухав і т.д. Ці люди, як правило, не знають, як жити далі.

Наприкінці слід зауважити, що в умовах сучасної соціально-економічної кризи особистість опинилась в надскладних життєвих умовах, які вимагають від неї надмірного зусилля, щоб вижити. Завдяки цьому духовний та психічний стан людини досягає найвищої напруги, що призводить до повної або часткової втрати сенсу життя і, на жаль, не дає можливості адекватно сприймати кризову ситуацію і особистісний конфлікт.

Список використаної літератури

1. Дюркгейм Э. Самоубийство. Социол. Этюд: Пер. с фр.\ Изд. Подгот. Вал. А. Луков. – СПб.: Союз, 1998. – 496 с. – (Психология и социология: страницы классики). 

2. Кобильченко В. Проблема підліткового суїциду // Психологія суїцидальної поведінки, корекція, профілактика: Збірник наук. праць / За заг. Ред. С.І. Яковенка.-К.: РВВКІВС, 2000. – с. 17-21.

3. Психологія суїциду: навчальний посібник/ за ред. В.П. Москальця – Київ – Івано-Франківськ: «Плай», 2002. – 260 с.

* * *


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФЕНОМЕНУ

СУЇЦИДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ

У статті йдеться про психологічні особливості аутоагресивної поведінки

підлітків. Розкрито основні сутнісні аспекти феномену суїцидальності,

встановлено базові мотиваційні причини скоєння самогубства підлітками.

Акцентована нагальна потреба системного психопрофілактичного і

психокорекційного вирішення проблеми підліткової суїцидальності.

Ключові слова: аутоагресивність, суїцид, суїцидальна поведінка підліків,

психопрофілактика, психокорекція.

Постановка проблеми. Складнощі соціально-економічної ситуації в

Україні потребують термінового вирішення питань психологічного захисту

молоді, адже Україна ввійшла до групи країн з високим рівнем суїцидальної

активності (більше 20 самогубств на 100 тисяч населення). У контексті

найактуальніших проблем сучасної молодіжної політики на чільне місце

висувається психологія девіантної, зокрема суїцидальної поведінки

особистості, адже в умовах трансформаційного українського суспільства

зауважується спалах різнотипних соціопатологій, які ускладнюють соціально-

психічне життя особистості, вкрай негативно позначаючись на його

гармонійності й комфортності. Численні особистісні девіації в ракурсі

„агресія–аутоагресія” нагально потребують фундаментального наукологічного

вивчення з метою встановлення теоретичного підґрунтя та емпіричних

дослідницьких засад [1, 2, 4, 5, 10, 12].

Серед різноманітних психологічних особливостей поведінки підлітків

одним з найтиповіших є і феномен агресивності, який може проявлятися у

таких формах агресивної активності, як думки, фантазії, погрози, сварки,

бійки, фізичне та психічне насилля, конфліктність, демонстративний непослух

та інші форми асоціальності. Від типових соціо-біологізаторських трактовок

феномену агресії, які зводилися здебільшого до його пояснення як прояву

вродженого інстинкту, що першопочатково властивий людській природі,

зауважуємо перехід до вищих рівнів інтерпретації, які передбачають складний,

багатофакторний аналіз цього явища [7, 8, 10, 12–14]. Психологічний аналіз

низки наукових поглядів на проблему засвідчує, що проблема агресивної

поведінки людини має комплексний характер, який полягає в існуванні тонких

за своїми нюансами переходів одного виду агресивності в інший, в їх

взаємозалежності та наявності різноманітних форм прояву. Феномен

агресивності зумовлює багатоаспектний підхід (соціальний, психологічний,

медичний, педагогічний та ін.) у подальшому вивченні причин прояву агресії,

що дозволяє враховувати значну кількість умов і чинників, які беруть участь в

актуалізації агресивної поведінки, зокрема в континуальній залежності

„агресія–автоагресія”. Соціально-вікові й індивідуально-психологічні особ-

ливості людини є одним з основних факторів, які пояснюють семантику

агресивної поведінки, а також визначають специфіку міжособистісної

взаємодії, характер внутрішніх переживань і емоційних реакцій, мотивацію

вчинків і діяльності, позитивний або негативний фон ставлення до себе та

інших.

Як відомо, суїцидальна поведінка вмотивована усвідомленим бажанням



людини скоїти самогубство, позбавити себе життя. Самогубство є крайнім

виявом аутоагресії, свідоме, умисне самопозбавлення життя. Феномен

суїцидальної поведінки в загальнопсихологічному аспекті традиційно

тлумачиться як поведінка людини, спрямована на аутодеструкцію. Оскільки

самосвідомість людини детермінується суспільством, до якого вона належить,

то дисбаланс між особистісним і соціальним в її психструктурі призводить до

поведінкових відхилень, зокрема за певних обставин навіть до суїциду [9].

Безперечно, підлітковий вік є найскладнішим, найсуперечливішим

періодом особистісного становлення, адже змінюється соціальний статус

підлітка, розширюються й інтенсифікуються його контакти, відбувається

відносне звільнення від опіки батьків, переглядаються переконання та

уявлення, формується нові світоглядні системи цінностей, поведінкові патерни

тощо. Загалом, почуття дорослості й акцентоване ставлення до конструктів

власної самосвідомості (Я-концепція, образ Я, самооцінка тощо) як основні

психічні новоутворення цього етапу онтогенезу можуть обмежуватися чи

табуюватися з боку соціального довкілля, що досить часто породжує агресивні

поведінкові відповіді дитини у вигляді нонконформізму, вербальної або

інструментальної агресії та інших імпульсивних форм особистісного

психозахисту. Пубертатний вік є надзвичайно складним фактором прову

агресії, а у випадку неможливості її зовнішнього „вивільнення” відбувається

своєрідна сублімація як переключення на автоагресивні настановлення,

зокрема самокопирсання, самокартання чи навіть самогубство [10, 13].

Суїцидальна поведінка в підлітковому середовищі трактується насамперед

як форма відображення загальносуспільних проблем, таких як соціальна

дезадаптація, відсутність адекватних поведінкових стеоретипів розв’язання

конфліктів, відсутність поведінкових стратегій подолання стресогенних

ситуацій, емоційна нестабільність тощо [1, 3, 10, 11, 12].

Беззаперечна актуальність дитячої проблематики в суїцидології

визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської

молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень, 27,2%

дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% – вважають, що

нікому немає до них діла, 25,5% – не завжди можуть розраховувати на

допомогу близької людини, 51,9% – втрачають здатність самоконтролю в

ситуації конфлікту. Кількість дітей і підлітків, що наклали на себе руки,

складає 12,7% від загальної кількості померлих за неприродних обставин,

зокрема за кілька останніх років суїцид скоїли 14157 неповнолітніх, причому

ця статистична інформація не включає суїцидальних спроб [2].

Психологічний аналіз суїцидальної поведінки в підлітковому середовищі є

першочерговим фактором необхідності забезпечення ефективної

профілактики, яка в свою чергу є методом врегулювання небезпечної ситуації,

що склалася. Очевидно, що абсолютна нівеляція явища суїцидальності

нереальна, однак знизити кількість скоєних самогубств та спроб

самознищення, використовуючи превентивні заходи, є цілком можливим і

потрібним до виконання завданням.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Аналітичним вивченням

проблеми суїциду займалося багато відомих вчених.

Універсальний характер цього феномена зафіксований не лише на рівні

наукових студій чи психолого-педагогічних досліджень, але у численних

фольклорних зразках, які засвідчують історичну гяглість і значущість

вирішення цієї „вічної” людської проблеми [14].

Особливо значний внесок у психологічний аналіз суїцидальної поведінки

та профілактики самогубств зробив Н. Фейбероу, який є президентом

Міжнародної асоціації профілактики суїцидів і засновником міжнародного

руху, діяльність якого сприяла організації більше, ніж 200 центрів

профілактики самогубств у різних країнах світу.

Метою нашого дослідження є психологічний аналіз суїцидальної

поведінки в підлітковому середовищі з метою встановлення типової

симптоматики цієї гостро актуальної проблеми, становлення детермінаційного

тла й окреслення ключових наукових підходів щодо профілактики й корекції

цього аутоагресивного соціально-психологічного феномена.

Вкрай необхідною є розробка системи превентивних заходів для роботи з

дітьми, які належать до категорії суїцидального ризику. Для цього потрібно

різнобічно дослідити передумови виникнення, причини формування

суїцидальної поведінки, типи, види суїцидальностві, її ознаки тощо.

Безперечно, підлітковий вік є найскладнішим, найсуперечливішим періодом

особистісного становлення, адже змінюється соціальний статус підлітка,

розширюються й інтенсифікуються його контакти, відбувається відносне

звільнення від опіки батьків, переглядаються переконання та уявлення,

формується нові світоглядні системи цінностей, поведінкові патерни тощо.

Загалом, почуття дорослості й акцентоване ставлення до конструктів власної

самосвідомості (Я-концепція, образ Я, самооцінка тощо) як основні психічні

новоутворення цього етапу онтогенезу можуть обмежуватися чи табуюватися з

боку соціального довкілля, що досить часто породжує агресивні поведінкові

відповіді дитини у вигляді нонконформізму, вербальної або інструментальної

агресії та інших імпульсивних форм особистісного психозахисту. Пубертатний

вік є надзвичайно складним фактором прояву агресії, а у випадку

неможливості її зовнішнього „вивільнення” відбувається своєрідна сублімація

як переключення на автоагресивні настановлення, зокрема самокопирсання,

самокартання чи навіть самогубство [4, 11].

Важливим завданням є встановлення місця соціально-психологічної

дезадаптації в суїцидогенезі. Потрібно охарактеризувати особливості

суїцидальної поведінки в підлітковому середовищі, шляхом встановлення

основних характеристик цього вікового періоду (ускладнена соціальна

ситуація розвитку, специфіка провідного виду діяльності, складнощі прояву

основних психічних новоутворень (насамперед, почуття дорослості),

пубертатні аспекти підліткової кризовості та багато інших дослідницьких

напрямів). У тематичному контексті дослідження потрібно детально вивчити

загальні характеристики підліткової депресії та підліткового суїциду, а також

фактори, що стимулюють підліткову суїцидальність, насамперед з метою

встановлення основних тенденцій та обґрунтування необхідності

запровадження посилених заходів психопрофілактики та психокорекції.

Основні теоретико-психологічні постулати суїцидальної поведінки людини

трактуються різними вченими у річищі розроблених ними концепцій. Так

являється ключовим положенням „індивідуальної психології” А. Адлера є

положення про те, що прагнення вирішити певні життєві проблеми спонукає

людей до подолання своєї неповноцінності. За допомогою саморуйнування

людина прагне викликати співчуття до себе і осуд тих, хто відповідальний за її

принижену самооцінку, тому суїцид у цьому контексті стає прихованою

атакою на інших людей. К. Юнг вказував на несвідоме прагнення людини до

духовного переродження, яке може стати поважною причиною смерті від

власних рук. За К. Хорні, однак культура, релігія, політика й інші суспільні

явища вступають у змову з метою спотворення розвитку особистості дитини,

тому, відчуваючи небезпеку оточення, діти трактують світ як вороже

середовище для життя. Внаслідок цього суїцид може виникнути як наслідок

дитячої залежності, глибоко укоріненого відчуття неповноцінності, тобто

самогубство стає результатом поєднання внутрішніх характеристик особисто-

сті і факторів навколишнього середовища [12].

У концепції суїцидальної поведінки як наслідку соціально-психологічної

дезадаптації особистості в умовах конфлікту, запропонованій А. Амбрумовою,

виокремлені базові сутнісні ознаки суїцидальної поведінки особистості.

Дослідниця стверджує, що антивітальні переживання – це міркування суб’єкта

про абсурдність, приреченість людського життя, без виразного зосередження

на власній смерті; роздуми про відсутність цінності життя, які висловлюються

у формулюваннях: “жити не варто”, “не живеш, а існуєш”, де ще немає чітких

уявлень про власну смерть, а є заперечення життя. Антивітальні переживання

напряму пов’язані з формами особистісно обумовленого змісту суїциду, до

яких відносять: 1). Протест, помста. „Протестні” форми суїцидальної

поведінки виникають в ситуації конфлікту, коли об'єктивна його ланка вороже

або агресивно настроєна по відношенню до суб’єкта, а зміст полягає в

негативній дії на об’єктивну ланку. „Помста” – конкретна форма протесту,

нанесення шкоди ворожому оточенню. Припускається наявність високої

самооцінки і самоцінності, активну або агресивну позицію особистості з

механізмом трансформації гетероагресії в аутоагресію; 2). Заклик. При

суїцидальній поведінці типу „заклик” зміст полягає в активації допомоги

ззовні з метою зміни ситуації. При цьому позиція особистості пасивна; 3). При

суїцидах „уникнення” суть внутрішнього конфлікту полягає в загрозі

особистому або біологічному існуванню, якій протистоїть висока самоцінність

особистості. Сенс такого типу повндінки – уникнення нестерпної ситуації

шляхом самоусунення; 4). „Самопокарання” можна визначити як „протест у

внутрішньому плані особистості” конфлікт при своєрідному розширенні “Я”

інтеріоризації та співіснуванні двох ролей: „Я-судді” і „Я-підсудного”;

знищення в собі ворога; 5). При суїцидах „відмови” ціль та мотив

наближуються мотивом являється відмова від існування, а ціллю –

позбавлення себе життя [1].

У фундаментальній праці вітчизняного психолога В. Москальця здійснено

різнотипну класифікацію аутоагресивної поведінки: непрямий суїцид,

напівнавмисний суїцид, напівпереднавмисний суїцид, суїцидальний

еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид [10].

З погляду О. Довлатянц, загальною причинністю суїцидальної поведінки є

соціально-психологічна дезадаптація, що виникає під впливом гострих

психотравмуючих ситуацій, порушення взаємодії особистості з її найближчим

оточенням. Однак для підлітків це найчастіше не тотальні порушення, а

порушення спілкування з близькими, сім’єю, референтним мікродовкіллям [3].

Серед різноманіття детермінант внутрішньої чи зовнішньої спрямованості

виокремлюють: 1) внутрішні фактори суїцидальної поведінки (суїцидальні

думки – роздуми, які характеризуються уявленнями, фантазіями на тему

смерті, однак без реального рішення позбавити себе життя; суїцидальні

задуми – активна форма суїцидальної активності, яка характеризується

обдумуванням способів, засобів суїциду, вибором часу та місця; суїцидальні

наміри – передбачають приєднання до суїцидальних намірів вольового

компоненту); 2) зовнішні форми суїцидальної поведінки (суїцидальна спроба –

цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не

завершилося летально. Суїцидальна спроба проходить у 2 фази: перша –

зворотна, суб’єкт може припинити спробу, друга – незворотна, суб’єкт не

може самостійно припинити спробу; завершений суїцид – завершена

суїцидальна спроба, яка завершилася летально.

Здебільшого замах людини на власне життя класифікують як самогубство

тоді, якщо вона чітко усвідомлює значення своїх дій і керує ними. В усіх

інших випадках, скоєння людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи

фізичному здоров’ю, під впливом психопатологічних розладів (маячні ідеї,

галюцинації тощо), у стані психозу, традиційно класифікується як

аутоагресивна поведінка чи нещасний випадок.

Важливу роль відіграє фактор парасуїциду, зокрема так звані

парасуїцидальні вчинки: роздуми про смерть, суїцидальні думки та

переживання, шантажно-демонстративні суїцидальні вчинки тощо.

Особливість парасуїцидальних вчинків у порівнянні із власне суїцидальними

полягає в специфіці кінцевої мети скоєного: парасуїцид спрямований не на

логічне завершення акту самодеструкції, а на відновлення втрачених

соціальних відносин [6]. У підлітковому віці значна кількість аутоагресивних

випадків має якраз парасуїцидальні модальності.

Вважається, що суїцидом особистість намагається змінити обставини:

позбавитися нестерпних переживань, нівелювати травмуючі умови,

провокувати жалість і співчуття, добитися допомоги, привернути увагу до

своїх проблем. Суїцидальна поведінка може забарвлюватися відчуттям помсти

кривдникам, „які потім пошкодують”, в ній можуть виявлятися риси

патологічної упертості в переслідуванні мети за всяку ціну. Досить часто цей

акт відчаю, коли особистості здається, що вона вичерпала всі свої сили і

можливості вплинути на ситуацію. Маніпулятивні суїцидальні спроби

засновані не на бажанні померти, а містять „крик про допомогу”, тому однією

з причин називають недостатній розвиток емоційної сфери психіки, що

виражається у втраті чіткості й глибини розуміння основних понять та

спрощення багатьох екзистенційно значущих уявлень. У дослідженні,

присвяченому ресоціалізації та психореабілітації депривованої особистості,

Я. Гошовським виокремлено феномен, що умовно названий як

„демонстративно-протестна суїцидальність”. Суть цього поняття зводиться до

того, що депривовані підлітки-колоністи, які перебувають на найнижчих

щаблях неофіційної ієрархії, проявляли поведінку, яка здебільшого

зорієнтована не на реальне самогубство, а на показну, позірну протестність.

Тобто це своєрідний останній „крик душі”, яка захлинається у нестерпних

умовах пенітенціарної установи і з ризиком для здоров’я вдається до крайніх

заходів – намір до скоєння або й реальна спроба самогубства, здебільшого

шляхом несмертельного пошкодження, перетинання вен і артерій або методом

афіксії [4].

Чинником аутодеструктивної поведінки й суїциду часто є апатія, зневіра у

власних життєвих перспективах, зниження вітальної активності внаслідок

психотравми тощо.

Однак наявність психотравмуючої ситуації не завжди є достатньою

умовою для скоєння самогубства.Істотну роль відіграє особистісна специфіка,

комплекс рис і факторів, які не дозволяють підліткові адекватно реагувати на

життєві труднощі, тим самим набуваючи схильності до суїциду. Сюди

належать такі чинники, як низький рівень самоконтролю, невміння зняти

нервово-психічне навантаження, емоційна нестабільність, підвищена

схильність до сугестивних впливів та аутосугестії, невміння знайти способи

задоволення потреб та бажань, відмова від пошуку виходу із складних

ситуацій, безкомпромісність, відсутність життєвого досвіду тощо. Не менш

вагомою детермінантою є специфіка соціального довкілля суїцидентів

(кризова, проблемна, девіантна сім’я, самотність, знехтуваність і занедбаність,

відсутність опори й підтримки,загальне соціальне аутсайдерство.

Суїцидальні тенденції постають на тлі досить тривалих психотравмуючих

переживань, гнітючих фрустраційних переживань та інших психоемоційних

розладів,унаслідок чого в підлітка знижується витривалість та стійкість

емоційно-вольової сфери, зростає агресивність, проявляється невміння

протистояти життєвим труднощам, актуалізується амбівалентність та

аутодеструктивність.

Найпотужнішим чинником психопрофілактики самогубств неповнолітніх є

любов, турбота, піклування, розуміння, підтримка в сім’ї. Важливу роль у

профілактиці суїциду в підлітковому середовищі повинна відігравати школа як

навчально-виховна структура, що забезпечує збереження належного фізичного

та психічного здоров’я учня, та педагог, який перебуває у безпосередньому

тісному контакті з кожним окремо взятим учнем. Здійснюючи контрольну

функцію, за процесом навчання та виховання, за належними умовами його

здійснення, дбаючи про збереження фізичного, психічного здоров’я, та

виступаючи гарантом надання якісної освіти, адміністрація школи повинна

брати безпосередню участь у профілактиці самогубств у проблемному

підлітковому середовищі [1, 2, 4, 6, 11, 12]. Загалом, розповсюдження суїциду

та вік суїцидентів відображають морально-психологічне здоров’я суспільства,

рівень його духовності та специфіку можливостей задоволення основних

потреб життєдіяльності.

Висновки. Теоретико-емпіричні результати нашої дослідницької

діяльності в окресленому тематичному ракурсі дають підстави зробити

висновок про обов’язкову акцентуацію уваги на проблематиці взаємозв’язку

підліткових агресивності та суїциду, насамперед з метою їхньої ефективної

профілактики. Особливо важлива роль у вивченні підліткової суїцидальності

повинна відводитися таким особистісним і психосоціальним детермінантам,

які лежать у площині констатування відсутності у життєвому досвіді дитини

ефективних поведінкових стереотипів розв’язання проблематичної,

конфліктної ситуації, відсутності власного досвіду виходу із стресогенних

обставин, когнітивний і комунікативний вакуум в ускладнених екзистенційних

перипетіях.

На нашу думку, профілактика суїцидів серед підлітків повинна бути

цілісною, структурованою та комплексною системою, яка б охоплювала всі

дотичні до життєдіяльності підлітка сфери життєіснування, насамперед

„психологічне поле” його сімейної та міжособистісної комунікації. Визна-

чальним та найефективнішим засобом попередження суїциду слід вважати

людський фактор: від виваженої професійної роботи і допомоги фахівців-

психологів до партнерського й емпітаійного ставлення батьків і референтного

довкілля. Превенцію суїциду в підлітковому середовищі потрібно розпочинати

з перебудови системи уявлень і ставлень до явища самогубства за допомогою

розробки психолого-педагогічних рекомендацій батькам, педагогам, усім тим,

хто має прямий чи опосередкований доторк до виховання сензитивної та

ранимої підліткової психіки.

Очевидно, що абсолютна нівеляція явища суїцидальності є дуже складною

та дискусійною проблемою, проте істотно знизити кількість скоєних

самогубств та спроб його скоєння, використовуючи превентивні заходи та

інноваційні психолого-педагогічні технології, є обов’язковим завданням усіх

соціальних інституцій, що працюють з молоддю. Використання сучасних

психопрофілактичних та психокорекційних засобів і методів у практичній

діяльності психологів і соціальних педагогів оптимізує процес реабілітації та

рекреації підлітків-суїцидентів, ставши хорошим підтвердженням доцільності

залучення інноваційних технологій у вітчизняну освітню систему.

Література

1. Амбрумова А.Г. Диагностика и профилактика суицидального поведения

детей и подростков (методические рекомендации). – М., 1993. – 150 с.

2. Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С. Збірник нормативних доку-

ментів з безпеки життєдіяльності. – К., 2004. – 455 с.

3. Гошовський Я. Ресоціалізація депривованої особистості. – Дрогобич,

2008. – 480 с.

4. Довлатянц О.О. Роль біологічних і соціальних факторів у суїцидальній

поведінці дітей і підлітків. – Харків, 2004. – 250 с.

5. Допоможемо нашим дітям. Психологічні аспекти проблем неповно-

літніх: профілактика та корекція. – К., 2001. – 46 с.

6. Єфімов О.Є., Новік О.Є., Юрєв Є.Б. Суїцидальна поведінка – деякі

соціально-психологічні аспекти. – Харків, 2000 – 290 с.

7. Калінін Ю. Запобігання суїцидальній поведінці серед підлітків //

Психолог. – 2005. - № 35. – С. 14–17.

8. Короленко Ц.П., Донских Т.А. Семь путей к катастрофе: Деструктивное

поведение в современном мире. – Новосибирск, 1990. – 310 с.

9. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці:

методологія, методи, програми, процедури. – К., 1998. –226 с.

10. Психологія суїциду / За ред. В.П. Москальця. – К.,2004. – 286 с.

11. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.,

2000. – 624 с.

12. Суицид. Хрестоматия по суицидологии. – К.,1998. – 487 с.

13. Суїцидологія: теорія та практика. – К., 1998. – 240 с.

14. Шестопалова Л.М. Фольклор та самогубство // Психологія суїцидальної

поведінки: Діагностика, корекція. профілактика. – К., 2000. – 347 с.

* * *

Н.Л. Зарва



ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В УЧНІВСЬКОМУ КОЛЕКТИВІ

   Ключові слова: суїцид, скринінговє обстеження, профілактика, підліток.


   Сьогодні Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення). При цьому даний показник збільшився з 19,0 випадків на 100 тис. населення в 1996 р. до 29,6 в 1998 р. (серед дитячих суїцидів відповідно з 5 до 7 випадків)[4].
   Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2 % дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % - вважають, що нікому немає до них справ, 25,5 % - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9 % - не стримуються в ситуації конфлікту [5].
   Самогубство (суїцид) - це крайній вид аутоагресії, навмисне позбавлення життя.
   Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., “Полеміка людини з душею”. Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже. Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель. Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді “Не вбий”.Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917) у XIX ст. вирішив з'ясувати, які причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід враховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма “Суїцид” стала початком нової течії в соціології - суїцидології.
   Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє визначити фактори ризику [2]: переосмислення національної та власної системи цінностей, девальвація цієї системи; відхилення в розвитку психіки (розлади поведінки, асоціальна особистість, психічні розлади, викликані лікарськими препаратами); заниження самооцінки, неможливість самореалізації; руйнування необхідного кола спілкування, так званого референтного мікросередовища; попередня спроба самогубства; глибокі почуття депресії, безнадійності, безпомічності; втома від життя; відчуття одинокості, непотрібності (часто помилкові); вживання наркотиків, алкоголю; правопорушення; стресові життєві ситуації (серйозні непорозуміння з батьками, друзями тощо); доступ до вогнепальної зброї, токсичних речовин, отрутохімікатів та ін.; фізичні страждання; перенасичення ЗМІ картинами жорстокості, що має великий негативний психологічний вплив на підлітків.
   Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднані з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки суїциду дитини або підлітка [4].
   У результаті дії цих стресових ситуацій може виникнути психічний розлад [2] - депресія, при цьому в підлітків спостерігаються такі емоційні порушення: соматичні скарги; втрата апетиту або навпаки -надмірний вияв його; раптові приступи гніву, часто спричинені дрібницями; абсолютна байдужість до свого зовнішнього вигляду; постійне відчуття покинутості, самотності, непотрібності, відчуженості, некорисності, провини чи суму; вияв нудьги у звичному оточенні, погіршення якості навчання чи результатів роботи, яка раніше приносила задоволення; уникнення будь-яких контактів, зокрема з батьками, родичами, друзями. Одними з основних причин суїцидальної поведінки в підлітків є також їхня нездатність до продуктивного виходу з ситуації; несформованість та неефективність способів психологічного захисту, який дозволив би їм впоратися з емоційними навантаженнями; наявність психотравмуючих ситуацій та невміння знайти конструктивне вирішення для їх розв'язання. Відомо, що підлітковий вік є важливим етапом життя людини, оскільки саме в цей період зароджуються основні риси зрілої особистості, формуються основні риси, механізм регулювання поведінки, розвиваються психічні функції, однак підлітку не вистачає індивідуального соціального досвіду - це породжує внутрішні психологічні проблеми й міжособистісні конфлікти, що є одними з причин суїциду.
   Програми апрофілактичної роботи з попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків [5] передбачає:
   1. Виявлення дітей, які мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів:
   - бесіди з вчителями;
   - спостереження в класах
   - тестування, опитування школярів.
   2. Переадресування до спеціалістів:
   - дитячого психоневролога;
   - психотерапевта;
   - в соціальні служби.
   3. Робота з сім'єю, рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, стилю виховання.
   4. Рекомендації вчителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з певною дитиною.
   5. Психологічна просвіта учителів та батьків:
   - психолого-педагогічні семінари: “Емоційні розлади у дітей”, “Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку молоді”, “Шляхи допомоги при потенційному суїциді”;
   - виступи на батьківських зборах, де пропонуються рекомендації для поліпшення емоційного клімату в сім'ї.
   6. Робота з педагогічним колективом:
   - психолого-педагогічний консиліум чи спеціальна педрада, присвячена профілактиці суїцидів. Під час підготовки до педради проводиться вивчення психологічного клімату в учнівському колективі, сім'ї;
   - індивідуальні бесіди та консультації з педагогами за результатами анкетувань, спостережень, рекомендації з вибору адекватних методів стосовно класу в цілому і окремих учнів.
   Допомога при потенційному суїциді [4, 5] Попередження суїциду полягає не тільки в піклуванні й участі друзів, а й у здатності розпізнати ознаки можливої небезпеки:
   - суїцидальні погрози, які передують спробі самогубства;
   - депресію, значні зміни поведінки чи особистості людини. Прийміть суїциданта як особистість.
   Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не наважиться на самогубство. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними почуттями і переконаннями.
   Налагодьте турботливі стосунки.
   Не існує вичерпної відповіді на запитання: “Як можна попередити самогубство” Але психологи можуть зробити величезний крок уперед, прийнявши людину, яка переживає відчай. Дуже багато залежить від якості стосунків. Для того, хто відчуває, що він нікому не потрібний, турбота чуйної людини є могутнім підбадьорливим засобом. Приймаючи таку людину, ви зможете проникнути в її ізольовану душу.
   Не сперечайтеся.
   Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо чуєте розмову про самогубство, спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.
   Оцініть міру ризику самогубства.
   Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різні - починаючи від скороминучих, нечітких роздумів про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним способом: отруєння, стрибок з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Незаперечливий фактор: чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.
   Не залишайте людину одну у випадку ситуації високого суїцидного ризику.
   Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза. Можна зателефонувати на станцію швидкої допомоги або звернутися до спеціаліста.
   Важливість збереження турботи і підтримки.
   Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім'я не повинні дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. За покращення часто приймають підвищення психічної активності хворого. Буває так, що напередодні самогубства депресивні люди кидаються у вир діяльності. Вони покаянно просять вибачення у тих, кого образили. Оточуючі відчувають полегкість і послабляють пильність. Але така поведінка може свідчити про рішення розрахуватися з усіма боргами і зобов'язаннями, після чого можна покінчити з собою. І дійсно, половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.
   Ніколи не потрібно обіцяти повної конфіденційності. Надання допомоги не значить дотримуватись повного мовчання. Як правило, подаючи сигнали можливого самогубства, людина, яка у відчаї, просить про допомогу. І без сумніву, ситуація не вирішиться до того часу, доки суїцидальна людина не адаптується в соціумі.
   Програма профілактики суїцидальної поведінки [2] включає ряд етапів.
   1 етап. Скринінгове обстеження: виявлення підлітків з високим ризиком суїцидальної поведінки за допомогою “Опитувальника суїцидальної поведінки”.
   В результаті тестування отримуємо 4 показники: рівень суїцидальності, наявність в оточенні осіб із суїцидальною поведінкою, ставлення до життя та до смерті, та загальний бал, отриманий за всіма запитаннями методики. За показниками шкали суїцидальності досліджувані поділяються на 2 групи:
   1 Група - підлітки, які набрали від 1 до 5 балів за шкалою суїцидальності, що свідчить про наявність у них епізодичних проявів суїцидальної поведінки в її легкій формі (антивітальні думки, суїцидальні фантазії, уявлення);
   2 Група - досліджувані, які набрали більше 5 балів за шкалою суїцидальності. В залежності від кількості балів та етапу розгортання суїцидальної поведінки, на якому знаходиться підліток, можна стверджувати наявність ризику скоєння самогубства.
   2 етап. Проведення індивідуального інтерв'ю.
   Для більш точної діагностики ризику суїцидальної поведінки ми запрошуємо підлітків як з першої, так і з другої групи на індивідуальну бесіду. Метою індивідуального інтерв'ю є встановлення часу, причини виникнення суїцидальних ідеацій та їх наявність на момент обстеження. Окрім вказаної мети, при проведенні інтерв'ю ми вважаємо за необхідне зібрати короткий анамнез життя та основні біографічні дані досліджуваного. Тому структура інтерв'ю буде наступною:
   1. Прізвище, ім'я, по батькові, стать, вік, клас, школа, склад сім'ї.
   2. Стосунки з однокласниками, вчителями в школі, родичами, друзями. Доцільно з'ясувати найбільш стресогенні фактори в цьому середовищі.
   3. Здоров'я: захворювання самого підлітка, можливі наявні хвороби у членів сім'ї: Тут треба звернути увагу на проблеми зі сном, апетитом, загальний тонус, колір обличчя, фон настрою на момент інтерв'ю, темп мовлення, логічність та швидкість мислення і т. ін.
   4. Соціальний розвиток: дитячі спогади, актуальна життєва ситуація, спілкування, хобі.
   5. Стосунки з протилежною статтю, сексуальний досвід.
   Після з'ясування основних біографічних та анамнестичних даних можна звернутися до безпосередньої мети інтерв'ю - суїцидальної поведінки. Вже той факт, що підліток при відповіді на “Опитувальник...” визнав наявність у нього суїцидальних ідеацій, полегшує наступний крок, і можна при постановці запитань орієнтуватись на його відповіді. Також, можна ставити конкретні запитання, стосовно часу та причин їх виникнення.
   Окрім цього, треба з'ясувати, що саме думає підліток стосовно власних суїцидальних тенденцій.
   Тут може бути два випадки:
   1. “Це було давно, я тоді була нерозумною маленькою дівчинкою, зараз я подорослішала і розумію всю безглуздість своїх вчинків чи фантазій”;
   2. “Так, у мене були суїцидальні думки, і я вважаю, що в подібній ситуації вони можуть з'явитися знову”.
   Другий варіант відповіді вимагає тривалої роботи зі ставленням підлітка до власної суїцидальної поведінки. Найчастіше, ці підлітки потрапляють до групи ризику В або С (розподіл на групи описується далі).
   Чинник наявності в оточенні суїцидентів, за результатами нашого дослідження, виявився одним за найважливіших у формуванні суїцидальної поведінки підлітків.Тому встановити, хто саме в оточенні скоїв суїцидальну спробу чи суїцид, з яких причин, і головне, як до цього ставиться підліток, чи розглядає він самогубство як прийнятний для себе спосіб вирішення проблем, - все це ми повинні з'ясувати в процесі інтерв'ю.
   3 етап. Розподіл досліджуваних на групи в залежності від наявності суїцидальних ідеацій та рекомендацій з приводу надання психологічної допомоги.
   1. Оптимальним буде випадок, коли у підлітка зараз немає суїцидальних тенденцій і він критично ставиться до їх виникнення в минулому (Назвемо для зручності, цю групу А). Тоді нашим завданням буде наголосити на правильності цієї позиції, підкреслити негативні наслідки спроби самогубства, як для підлітка, так і для оточуючих, і зауважити, що в будь-якому разі самогубство - це не вихід, і мабуть гіршого варіанту вирішення проблем придумати неможливо. Потім треба підкреслити роль та завдання психолога у наданні допомоги саме в подібних кризових ситуаціях і заручитись обіцянкою підлітка, що у випадку виникнення проблем він обов'язково звернеться за допомогою, перш, ніж розглядатиме ймовірність самогубства.
   2. Наступна група (назвемо її групою В) - це підлітки, у яких зараз немає суїцидальних ідеацій, але вони з'являлися в минулому неодноразово, причому не лише на рівні уявлень чи фантазій, а й продумування місця, часу, методу та планування самогубства. Ставлення може бути як критичним, так і схвальним, в будь-якому випадку ця група розглядається як група ризику скоєння самогубства. З цією групою можна працювати на двох рівнях:
   а. психологічний тренінг, спрямований на формування впевненості в собі, позитивного ставлення до життя , покращення комунікативних вмінь та підвищення самооцінки;
   б. індивідуальна психокорекційна робота з елементами когнітивної, біхевіоральної та екзистенційної психотерапії.
   3. Група С — підлітки з наявністю суїцидальних спроб, самопошкоджень в анамнезі та актуальних суїцидальних тенденцій на момент інтерв'ю. Ця група є найнебезпечнішою, з точки зору скоєння самогубства, і потребує негайного втручання психолога.
   4 етап. Психокорекційна робота з підлітками за наявності суїцидальних ідеацій. Психокорекційна робота повинна включати елементи кризової психотерапії, а також подальшу індивідуальну психокорекційну роботу з елементами когнітивної, екзистенційної та біхевіоральної психотерапії.
   Кризова психотерапія: основними етапами кризової психотерапії є кризова підтримка та кризове втручання. На першому етапі основною метою роботи є зняття негативних афективних переживань, відреагування почуттів. Підлітку дається можливість виразити будь-яку емоцію, ставлення до оточення, ситуації чи власного стану. Особливо важливою стає перша бесіда з клієнтом, під час якої психолог забезпечує емпатійне вислуховування, безоціночне сприйняття підлітка. Після того, як клієнт виговориться, зменшиться емоційна напруга, переходимо до інтелектуального оволодіння ситуацією. Метою стає виявлення дійсних чинників психотравмуючої ситуації, впливу на її розвиток дій клієнта та його оточення, оцінювання дій та почуттів.
   На етапі кризового втручання психолог намагається подолати винятковість ситуації, зняти її гостроту шляхом встановлення послідовності дій, вербалізації переживань і пошуком джерела емоцій, які привели до суїцидальної поведінки. Застосовується терапія успіхами та досягненнями - техніка, при якій психолог акцентує увагу на успіхах підлітка, сильних сторонах його особистості, труднощах, які він подолав.
   Наступним прийомом є планування дій, необхідних для подолання кризової ситуації. Підлітку пропонується розглянули кілька варіантів вирішення ситуації (бажано, щоб він приймав активну участь у продукуванні альтернатив та виборі найкращої з них). Основні прийоми: інтерпретація (психолог висловлює гіпотези, щодо можливих варіантів розвитку ситуації та її вирішення), планування (підліток спонукається до вербального оформлення планів вирішення ситуації та конкретних дій), впровадження планів в реальне життя, активна психологічна підтримка, логічна аргументація (роз'яснення можливих наслідків вчинків, що допомагає клієнту зрозуміти ймовірні наслідки його дій незалежно від того, негативні вони чи позитивні; функція: примусити клієнта усвідомити вплив його дій та полегшувати прийняття рішень на майбутнє).
   Ряд дієвих практичних рекомендацій запобігання суїциду розроблено зарубіжними вченими. Методики та різноманітні вправи для позбавлення від депресії пропонує німецький учений Р. Меркле. Розкривши значення психоенергетики в практичному лікуванні хворих, що перебувають на межі суїциду, психотерапевт П. Шелленбаум (Швейцарія) розробив практичні поради для подолання негативних емоцій. Перелік наукових напрацювань з цієї проблеми можна було б продовжувати. Стрижневим у них є пояснення, що самогубство - це сила від слабкості, ілюзорна втеча від життя, невиправна помилка. Тому для подолання причин явища слід виховувати сильні, мужні, вольові характери [4].
   Отже, основними методами профілактики самогубств серед підлітків є контроль психологічного стану осіб, використання модифікованих варіантів психодрам, індивідуальної психологічної роботи, роботи з сім'єю.

ЛІТЕРАТУРА



1. Вашека Т. В. Практичні рекомендації для проведення психокорекційної роботи з підлітками за наявності суїцидальних ідеацій// Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №7. - С. 68-72.
2. Вашека Т. В. Рання діагностика та профілактика суїцидальної поведінки в підлітковому віці// Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №6. - С. 64-66.
3. Завадська Н. В. Проблема самогубства у підлітковому середовищі// Соціальний працівник. - 2007. - № 2. - С. 10-12.
4. Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків // Все для вчителя. - 2003. - № 30. - С. 53-64.
5. Сабат Н. Профілактика суїцидальної поведінки серед підлітків / / Соціальний педагог. - 2007. - № 11. - С 35-37.
6. Сокириська Л. Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків // Соціальний педагог. - 2007. - № 1. - С. 30-34.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка