1. Психолог як наука



Сторінка1/3
Дата конвертації12.04.2016
Розмір0.5 Mb.
  1   2   3
1. Психолог.як наука. Психологія – це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.

Отже, предметом психології є психіка людини і тварини, її закономірності, механізми функціонування та факти.

Загальна психологія вивчає наступні психічні явища:

- Психічні процеси, до яких належать відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уява, почуття тощо;

- Психічні стани – уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

- Психічні властивості – спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.

Психічні явища (факти) проявляються об’єктивно (можуть бути зафіксованими зовнішньо у поведінці, психічних діях, діяльності, творчості) та суб’єктивно (відбувають внутрішньо у вигляді процесів відчуття, сприймання, пам’яті, уяві, почуттях). При цьому зміст психічних фактів може усвідомлюватися, або не усвідомлюватися людиною. Їх зміст і динаміка проявляються у потребах, мотивах, цілях, здібностях.

1. Теоретична психологія: загальна психологія, історія психології, експериментальна психологія, генетична психологія, соціальна, диференційна, психологія особистості тощо.

2. Науково-прикладна психологія, яка в залежності від виду діяльності та поведінки людини включає такі напрямки, як психологія праці, інженерна психологія, психологія творчості; в залежності від питання розвитку – вікова психологія, спеціальна психологія (психологія аномального розвитку); за відношенням до нормальної та здорової психіки – психологія здоров’я, медична психологія, патопсихологія; за відношенням до права – юридична кримінальна, судова психологія та психологія слідства.

3. Практична психологія. Це система спеціальних психологічних служб: психологія сім’ї та соціального захисту, психологічна служба системи освіти, психологічна служба бізнесу та економіки, психологічна служба праці та професійної орієнтації, психологічна служба в армії, спорті тощо.


2. Психол.як наука, галузі. Психологія – це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Отже, предметом психології є психіка людини і тварини, її закономірності, механізми функціонування та факти.

Загальна психологія вивчає наступні психічні явища:

- Психічні процеси, до яких належать відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уява, почуття тощо;

- Психічні стани – уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

- Психічні властивості – спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.

Психічні явища (факти) проявляються об’єктивно (можуть бути зафіксованими зовнішньо у поведінці, психічних діях, діяльності, творчості) та суб’єктивно (відбувають внутрішньо у вигляді процесів відчуття, сприймання, пам’яті, уяві, почуттях). При цьому зміст психічних фактів може усвідомлюватися, або не усвідомлюватися людиною. Їх зміст і динаміка проявляються у потребах, мотивах, цілях, здібностях.

В структурі психології виділяють академічну (розробка теорій функціонування та розвитку психіки) та прикладну (практичне спостереження та вивчення психічного життя в різних сферах) психологію. Завдання психологічної науки:

- Науково-дослідні. Передбачають вивчення законів та механізмів психіки на різних рівнях її функціонування.

-Діагностичні. Спрямовані на оцінку рівня психічного розвитку, розробку способів розпізнання психічних особливостей, виявлення окремих взаємозв’язків психіки упродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

- Корекційні (психокорекційні). Спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; Стан сучасної психології характеризується проникненням теорії в практику, диференціацією галузей психології, інтеграцією психології в інші науки (з якими межує предмет та об’єкт психології, внаслідок чого утворилися такі науки, як психофізіологія, психофізика, зоопсихологія тощо). В той же час на сучасному етапі психологія відчуває брак розвитку теоретичних напрямків, значущих відкриттів, характеризується різноманітністю поглядів на закономірності функціонування психіки (іноді дуже протилежних), чим і пояснюється бурхливий розвиток саме практичних аспектів.



3

оптимальна сила подразника, активність КВПГМ, підкріплення дії умовних подразників.



3. Психіка, її структура.

Психіка – здатність живої високоорганізованої матерії (мозку) відображати своїми станами оточуючий об’єктивний світ в його зв’язках та відношеннях.

Специфічні характеристики психіки:

1. Психічне відображення активне, пов’язане з пошуком, вибором.

2. Інформація піддається спеціальній обробці, що визначає суб’єктивні особливості відображення – «суб’єктивний образ об’єктивного світу».

3. Психіка пов’язана із діяльністю мозку. ГМ – це орган, діяльністю якого обумовлена психіка, але її зміст продукується не самим мозком – її джерелом є зовнішній світ.

4. Людська психіка, специфічні людські якості (свідомість, мовлення) формуються тільки прижиттєво в процесі засвоєння нею культури, створеною попередніми поколіннями.

5. Психіка має випереджувальний характер – забезпечення відповідей не тільки на ситуативні впливи, але й можливість передбачення (прогнозування).

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності мозку забезпечує:

1. Прийом зовнішній впливів.

2. Перетворення їх у нервові імпульси та їх передача в мозок (кодування).

3. Декодування і переробка інформації в мозку, подача команд у вигляді нервових імпульсів до м’язів та залоз.

4. Прийом та передача в мозок інформації про результати здійсненого акту (зворотній зв’язок).

5. Корекція повторних дій з врахування даних зворотного зв’язку.

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності визначає функції психіки:

6. Відображення (система пізнавальних процесів).

7. Регуляція поведінки.

Зв’язок організму із оточуючим середовищем забезпечує нервова система, провідну роль в цьому відіграє КВПГМ. В ній створюються зв’язки, за допомогою яких і здійснюється відображення зовнішнього середовища, регуляція відносин між ним і організмом.

Діяльність КВПГМ визначається рефлексами. Розрізняють два види рефлексів: безумовні (вроджені, які закріпилися в процесі біологічного розвитку живих істот. Вони існують від народження і забезпечують існування організму), умовні (набуті, виникають в процесі життя). Умовні рефлекси виникають на базі безумовних за таких умов:

5. Психіка тварини і людини. 1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, яка сприймається безпосередньо, її мотивація завжди біологічна. Людина здатна передбачати події, чинити відповідно до необхідності свідомо, користуватись досвідом, який вироблений людством завдяки мові.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але лише люди створюють ці знаряддя та зберігають їх.

3. Полягає у почуттях. Тварини здатні переживати як позитивні, так і негативні емоції, але лише людині властиві «вищі» почуття: моральні, естетичні, інтелектуальні тощо.

4. Розвиток психіки тварин обумовлений біологічними законами, розвиток психіки людини – суспільно-історичними.

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи, а у людей здійснюється за допомогою другої сигнальної системи,
10. Аналізатор. Відчуття – це сенсорні процеси відображення окремих конкретних властивостей, якостей предметів та явищ дійсності в момент їхньої безпосередньої дії на органи чуття.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий імпульс, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор

В організмі функціонує система аналізаторів, які забезпечують формування відчуттів певної якості – зорових, слухових, температурних, м’язових тощо. Аналізатор складається з периферійної частини – рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкорці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднуть рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.



11. Властивості відчуттів.

Відчуття – це сенсорні процеси відображення окремих конкретних властивостей, якостей предметів та явищ дійсності в момент їхньої безпосередньої дії на органи чуття.

За контактом з подразником: контактні (шкірні, смакові, органічні); дистантні (зорові, слухові, нюхові, вібраційні).

За розміщенням рецептора: інтероцептивні (рецептори розміщені всередині організму); екстероцептивні (рецептори розміщені на поверхні тіла) та пропріоцептивні (рецептори розміщені в м’язах, сухожилках).

Закономірності відчуттів визначають умови, за яких стимул досягає свідомості.

Для відчуттів характерні пороги чутливості – характеристика залежності між інтенсивністю відчуттів та силою подразника. Нижній абсолютний поріг чутливості – це найменша сила подразника, яка діючи на аналізатор викликає ледь помітне відчуття. Верхній абсолютний поріг чутливості – найбільша сила подразника, за якої він ще сприймається аналізатором. Диференційний поріг, або поріг чутливості до розрізнення – найменше збільшення/зменшення сили подразника, яке викликає ледь помітну різницю відчуттів. Оперативний поріг – величина розрізнення між сигналами, при якій точність і швидкість відображення досягає максимуму.



Адаптація – пристосування, зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника, яка проявляється у зниженні або підвищенні порога чутливості.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої, наприклад, деякі смакові відчуття підсилюють зорові.

Сенсибілізація – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ. Спостерігається у людей, які тривалий час займаються певними видами діяльності.

Контраст відчуттів – зміна інтенсивності і якості відчуття під впливом переднього чи супутнього подразника. Розрізняють одночасний контраст (за умови одночасної дії двох подразників), послідовний контраст – внаслідок попередніх відчуттів (наприклад, після холодного тепле здається гарячим).

Синестезія – це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора (зорово-слухова система, наприклад, під дією музики виникають зорові образи).

Властивості відчуттів:

1. Якість. Це те, що відрізняє одне відчуття від іншого. Наприклад, кольори та їх відтінки.

2. Інтенсивність відчуття. Це кількісна характеристика відчуття, яка визначається силою подразника та функціональною здатністю рецептора.

3. Тривалість відчуття. Це часова характеристика відчуттів, залежить від строку впливу подразника.

4. Локалізація. Відчуття пов’язані з просторовим розташуванням, вони співвідносяться з джерелами в просторі.
15. Увага та її властивості.

Увага – це здатність певний час зосереджуватися на одному об’єкті. Експериментальними дослідженнями доведено, що увазі притаманні періодичні мимовільні коливання.

Концентрація – ступінь інтенсивності, зосередженості уваги.

Розподіл уваги – здатність людини виконувати декілька справ одночасно. Умовою розподілу уваги є можливість виконувати деякі види діяльності автоматично.

Переключення – свідоме, осмислене, перенесення уваги з одного об’єкта на інший. Реалізується за таких умов: суб’єктивне ставлення людини до певних видів діяльності, особливості попередньої і наступної діяльності.

Обсяг (об’єм) уваги – кількість об’єктів, які ми можемо охопити з достатньою якістю одночасно.

Відволікання – мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. З відволіканням пов’язана така характеристика, як розсіяність: надлишок різноманітних неглибоких інтересів; однобока зосередженість на певній діяльності.

12. Сприймання, класифікація. Сприймання (перцептивні процеси) – це психічний процес відображення предметів та явищ дійсності в сукупності їхніх властивостей та частин при безпосередній дії на органи чуття. Властивості сприймань.

1. Предметність – акт об’єктивації віднесення даних у відповідності до цього предмету.

2. Константність – відносна постійність величини, форми, кольору предметів.

3. Структурність. Сприймання це не сума відчуттів, сприймається узагальнена структура об’єкта, яка формується впродовж певного часу.

4. Осмисленість. Пов’язана з мисленням: свідомо сприйняти об’єкт означає назвати його.

5. Вибірковість – виділення одних об’єктів в порівнянні з іншими об’єктами. Вибірковість пов’язана з інтересами, попереднім досвідом людини.

6. Аперцепція – це залежність змісту сприймання від досвіду людини або від спрямованості її діяльності.

7. Узагальненість. Одиничне сприймається як особливий прояв загального. Класифікація і види сприймань. 1. За провідним аналізатором: зорове, слухове, дотикове, нюхове і т.д. сприймання. 2. За активністю: навмисне (цілеспрямоване та планомірне сприймання, або спостереження), ненавмисне, або мимовільне (без спеціально поставленої мети). 3. За формою існування матерії: сприймання простору (сприймання величини, форми, об’ємності та віддаленості об’єктів), сприймання часу (суб’єктивне відображення тривалості, швидкості та послідовності періодів), сприймання руху (відображення змін положення тіла в просторі).

1. Галюцинації – сприйняття образів, які реально не існують у зовнішньому світі.

2. Псевдогалюцинації – це образи, які проектуються не із зовнішнього простору, а із внутрішнього.

3. Ілюзії – помилкове сприймання реальних речей та явищ. Є афективні ілюзії (обумовлені страхом чи тривожністю), вербальні ілюзії (хибне сприймання змісту розмов оточуючих; людині здається, що з неї глузують, насміхаються з неї, їй погрожують), парайдолічні (викликаються зниженим тонусом психічної діяльності), типові ілюзії (притаманні всім людям, виникають за деякої комбінації характеристик об’єктів).

14. Види уваги. Увага – це здатність певний час зосереджуватися на одному об’єкті. Експериментальними дослідженнями доведено, що увазі притаманні періодичні мимовільні коливання.

За особливостями об’єктів: зовнішня увага (спрямованість на об’єкти довкілля), внутрішня увага (спрямованість на думки, переживання, відчуття тощо).

За метою: мимовільна увага (виникає незалежно від наміру чи мети), довільна увага (свідома спрямованість і регульоване зосередження на певних об’єктах внутрішнього або зовнішнього світу), післядовільна увага (виникає на основі пізнавального інтересу).

За формою організації: індивідуальна увага (увага суб’єкта на своєму завданні), колективна увага (зосередження уваги всієї групи), групова увага (увага певної частини людей в умовах колективу).

За синхронізацією: передувага (стан підвищеної готовності свідомості до включення в роботу, може виникати як мимовільно, так і під впливом інструкції), випереджувальна увага (цілеспрямований пошук та відбір інформації, який забезпечить реалізацію визначеного плану діяльності), запізніла увага (увага пасивна, виникає повільно, відстає від початку виконання діяльності).

16. Пам*ять, теорії. Пам’ять (мнемічні процеси) – це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та послідовному відтворенні досвіду людини.

Природа пам’яті пояснюється в таких теоріях:



1. Психологічні теорії пам’яті.

Асоціативна теорія (основний принцип базується на понятті асоціації, тобто зв’язку між різними психічними явищами – для пам’яті між окремими частинами інформації чи матеріалу, який запам’ятовується). Розрізняють такі види асоціацій: асоціації за схожістю (матеріал запам’ятовується і відтворюється завдяки подібності із іншим матеріалом), за суміжністю (матеріал запам’ятовується шляхом поєднання його з іншим матеріалом в просторі, в часі чи інших параметрах), за контрастом (матеріал запам’ятовується завдяки своїм відмінним характеристикам).

Гештальт-теорія. Згідно з цією теорією, основним принципом пам’яті є не асоціація як окремий елемент, а цілісна організація – гештальт.

Біхевіористична теорія. Представники цієї теорії підкреслюють роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. На закріплення впливають: інтервал між навчанням, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності людей.

Когнітивна теорія. Визначає пам’ять як сукупність різноманітних блоків та процесів переробки інформації (увага, повторення, об’єднання, доповнення, заміна та інші).

Діяльнісна теорія (радянська школа). Згідно з нею, природа пам’яті пов’язується із оволодінням людиною різними видами діяльності. В рамках цієї теорії досліджується здатність людини керувати своєю пам’яттю.



2. Фізіологічні теорії пам’яті. Досліджують фізіологічні механізми пам’яті, базуються на вченні Павлова про закономірності вищої нервової діяльності. Пам’ять визначається як система умовних рефлексів. Встановлено, що пам’ять забезпечується системою спільно функціонуючих блоків мозку: блоки приймання інформації, її переробки та збереження.

3. Хімічна теорія. Прихильники визначають біохімічний рівень пам’яті, вважають, що в її основі лежать специфічні хімічні зміни. Виділяють два види пам’яті: генетичну (пов’язана з ДНК), індивідуальну (РНК).


17. Пам'ять та її класифікація 1. За змістом матеріалу: рухова пам’ять (запам’ятання та відтворення рухів, є основою рухових навичок), емоційна (зберігає переживання та почуття, пов’язані з подіями минулого), образна (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні уявлення, які узагальнені в певні образи), словесно-логічна (пов’язана з мисленням та мовою, спрямована на запам’ятовування смислу, загального змісту інформації).

2. За характером мети діяльності: мимовільна (здійснюється без спеціальної мети, без вольового зусилля, вона є наслідком певної практичної діяльності), довільна (пам’ять, яка протікає з чітко поставленою метою щось запам’ятати, відтворити, для цього використовується спеціальні мнемотехнічні прийоми).

3. Час закріплення та збереження матеріалу: сенсорна пам’ять (фіксується в периферичних частинах аналізаторів, це миттєвий відбиток різної модальності); короткочасна (утримує та відтворює інформацію, яка надходить із сенсорної пам’яті. Швидке запам’ятання та нетривале збереження інформації – 20-30 секунд); тривала (зберігає людський досвід, забезпечує тривале збереження матеріалу), тривала пам’ять із свідомим доступом і закритим доступом; оперативна пам’ять (запам’ятання в процесі конкретної діяльності, включає елементи короткочасної і тривалої пам’яті); феноменальна пам’ять (відтворення без змін після тривалого зберігання).

4. За усвідомленістю: механічна (запам’ятання внаслідок декількох повторень); логічна (передбачає переробку та осмислення інформації).



19. Мислення, теорії Мислення – найбільш узагальнена та опосередкована форма психічного відображення, яка встановлює зв’язки та відношення між об’єктами дійсності.

Функції мислення: розуміння (розкриття істотних характеристик і зв’язків між предметами); розв’язання проблем та завдань (виникає, коли не вистачає суб’єктивного досвіду в проблемних ситуаціях); цілеутворення (породження мети, цілі, прогнозування діяльності); рефлексія (діяльність суб’єкта, що спрямована на усвідомлення способів та дій свого пізнання та поведінки, виконує регулюючу функцію).



Мислення - пізнавальний психічний процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення зв'язків і стосунків між предметами об'єктивної дійсності. Мислення - процес, пов'язаний з обробкою інформації, або отриманої через відчуття, або збереженої в пам'яті в результаті особистого досвіду, з тим, щоб бути в змозі реагувати в новій ситуації. Виділяють наступні відмітні ознаки:

1. Основна функція мислення - виявлення внутрішніх зв'язків в предметах.

2. Мислення спирається у своєму пізнанні на ці чуттєві образи;

3. Мислення може бути відірване від реального світу, оскільки для пізнання може використовувати "заступник" предметів зовнішнього світу - знак, символ

4. Мислення протікає в цілому з опорою на знання, придбані раніше;

5. Особливість - розумові результати спочатку носять узагальнений характер;

6. Ми можемо мислити не лише в категоріях сьогодення, але і минулого, і майбутнього.

20. Розумові дії. Мислительні операції –це порівняння, синтез, аналіз, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація тощо

Мисленнєві операції спрямовані на пізнавання об'єктів, а також контроль за виконанням перетворюючої функції. Мисленнєві операції взаємодіють між собою і взаємо-зумовлюють одна одну. Кожній з них відповідає операція, яка має протилежну за своїм характером функцію

Мисленнєві операції, розвиваючись і ускладнюючись у пізнавальному процесі, можуть виступати як мисленнєві дії. Мисленнєві дії — це дії з об'єктами, відображеними в образах уявлень, уяви та в поняттях. Мисленнєві дії спрямовані на перетворення умов пізнання об'єкта, його образу, умов задачі тощо.

Логічне мислення — здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. До форм логічного мислення відносять поняття, судження і умовиводи

СУДЖЕННЯ форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками.

УМОВИВІД – форма мислення, при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок у вигляді нового судження

ПОНЯТТЯ – форма мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ

21. Класифікація мислення. ВИДИ МИСЛЕННЯ.

ЗА ФОРМОЮ: предметно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне.



Наочно-дійове мислення - розв'язання завдання безпосередньо включається в саму діяльність. найбільш ефективне коли розв'язання завдання можливе саме в процесі практичної діяльності.

Наочно-образне мислення виявляється в тому, що людина оперує образами предметів та явищ, аналізуючи, порівнюючи чи узагальнюючи у них істотні ознаки.

Словесно-логічне мислення (або абстрактне) відбувається у словесній формі за допомогою понять

ЗА ХАРАКТЕРОМ РОЗВЯЗАНИХ ЗАДАЧ: теоретичне і практичне. розрізняють теоретичне і практичне мислення за типом розв'язуваних завдань і залежних від цього структурних та динамічних особливостей. Теоретичне мислення - це пізнання законів, правил.

ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ ТА ОРИГІНАЛЬНОСТІ: репродуктивне, творче.

ЗА СТУПЕНЕМ РОЗГОРНУТОСТІ: дискурсивне, інтуїтивне.

Індивідуальні особливості проявляються в таких якостях розуму: глибина (здатність виділити суттєві ознаки), поверховість (відображення несуттєвих, випадкових ознак), гнучкість (вміння змінити припущення та обраних шлях вирішення), інертність, або ригідність (здатність мислити звичним способом), стійкість (постійне орієнтування на характеристики об’єкта), нестійкість (необґрунтований відхід від суттєвих характеристик), усвідомленість (розуміння та здатність виразити в слові), неусвідомленість (труднощі при мовному відображенні), самостійність (прагнення самостійно проаналізувати задачу, чутливість до підказок), наслідуваність (постійне копіювання відомих способів міркування), критичність (усвідомлюваний контроль за перебігом інтелектуальної діяльності), навіюваність (схильність до цілеспрямованого впливу іншої людини).

Ці якості розуму проявляються в: умінні бачити проблемну ситуацію; формулюванні й аналізі задачі; цілеутворенні; виробленні гіпотез; прийнятті рішення.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка