014. 6 Войтко В. В. Особистісно орієнтований підхід в інклюзивній моделі освіти дітей анотація



Скачати 134.36 Kb.
Дата конвертації12.09.2017
Розмір134.36 Kb.




УДК 378.032 – 014.6

Войтко В. В.

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД В ІНКЛЮЗИВНІЙ МОДЕЛІ ОСВІТИ ДІТЕЙ

Анотація

У статті аналізуються педагогічні умови й особливості впровадження особистісно орієнтованого підходу в сучасних змінах навчально - виховного процесу дітей за інклюзивною моделлю. Розглянуто вплив гуманістичних тенденцій у інклюзивній моделі освіти дітей. Проаналізовано специфічні характеристики психолого-педагогічних передумов впровадження особистісно орієнтованого підходу.


Annotation


In the article pedagogical terms and features of introduction of the personality oriented approach are analysed in modern changes educational - educator process of children after a інклюзивною model. Influence of humanism tendencies is considered in the інклюзивній model of education of children. Specific descriptions of психолого-педагогічних pre-conditions of introduction of the personality oriented approach are analysed.

Постановка проблеми. Для сучасних тенденцій розвитку освіти та виховання в Україні необхідні позитивні умови для гармонійного індивідуального розвитку особистості й реалізації її соціокультурного й науково-технічного потенціалу в різних сферах життя. Пріоритет розвитку особистості визначається в основних засадах особистісно орієнтованого навчання та виховання, що проявляються у створенні психологічно комфортних умов навчально-виховного процесу, розвитку пізнавальних здібностей особистості, суб’єкт-суб’єктному (діалогічному) характері педагогічної взаємодії, набутті знань через особистий досвід суб’єкта навчання, задоволенні потреб реалізації інтелектуальних, культурних, творчих можливостей особистості.

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей «групи ризику». Серед них діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків, діти з неповних сімей, з малозабезпечених сімей, діти з асоціальних сімей, де батьки пиячать, не працюють або й просто не звертають увагу на своїх дітей та ін.

Зазвичай, дітей «групи ризику» називають важковиховуваними. Вони не тільки не мають інтересу до навчання, школи, не знаходять спільної мови з оточуючими, але й систематично здійснюють різні хуліганські вчинки, правопорушення, не реагують на зауваження.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на дітей з особливими освітніми потребами призводить до того, що у них домінуючими почуттями стають тривога, агресія, соціальна пасивність, страх, ворожість та ін.. Працювати з такими дітьми (психологам, вчителям, соціальним працівникам) надзвичайно складно. Це - тривалий і важкий процес, адже змінити особистість дитини, яка вже має негативний життєвий досвід, негативну оцінку себе і оточуючих, яка нерідко перенесла різні види насильства, позбавлена батьківського тепла і ласки, відчула себе нікому не потрібною, дуже непросто.

У «Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти» як одна із вимог визначається особистісно орієнтований підхід як « …спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні». Саме особистісно орієнтованість передбачає створення умов, за яких освітньо-виховний процес стає для учня особистісно значущим. Важливими шляхами реалізації ідей гуманістичної парадигми навчально-виховного процесу є впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання та виховання, максимальна індивідуалізація навчально-виховного процесу, створення умов для самонавчання і саморозвитку учнів, осмисленого визначення ними своїх можливостей і життєвих цінностей.

Мета статті полягає у спробі простежити вплив гуманістичної психології у застосуванні особистісно орієнтованого підходу, проаналізувати проблемні аспекти й обґрунтувати доцільність впровад ження особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховний процес .

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Ідеї особистісно орієнтованої парадигми розроблені в дослідженнях І.Л. Бім, Н.Д. Гальскової, Г.О. Китайгородської, І.О.Зимньої, О.О. Леонтьєва, Є.С. Полат, С.Л. Рубінштейна, К.Роджерса, А.К.Маркової, С.І.Архангельского, І.С.Якиманської, Є.В. Бондаревської та ін.

Над проблемами особистісно орієнтованого виховання працюють пси хологи і педагоги, зокрема Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.В.Бондаревська, О.М.Пєхо та, С.І.Подмазін, В.В.Рибалка,А.В.Хуторський, І.С.Якиманська та ін. [ 3;4;5;9;10 ].

Л.С. Виготський вважав, що вчитель може цілеспрямовано навчати і виховувати дітей лише при постійному співробітництві з ними, з їх середовищем, з їх бажаннями і готовністю діяти самостійно разом із вчителем: "…роль і направляюче значення особи вихованця у виховному процесі ніяк не можуть нагадувати той "педагогічний дует", до якого зводиться індивідуалістичне виховання як процес між учителем і учнем. Якщо раніше особа учня складала центр виховного процесу, то зараз вона набуває нових значень і сенс" [7, С. 345].

В свою чергу Г. Ващенко наполягав на тому, що основне в людині - не знання самі по собі, навіть не глибина й систематичність їх, а характер і добра воля, що визначають спрямування сил людини до високої мети [6, С. 116].

Дослідженн Г.К. Селевка, І.С. Якиманської свідчить, що лише активні форми особистісно орієнтованого виховання створюють умови для ефективного нагромадження кожним учнем свого власного особистого досвіду, самостійного усвідомлення ним загальнолюдських цінностей-ставлень, дозволяють проявити ініціативу, творчість, самостійність у процесі активної особистісно значущої діяльності, стимулюють його до природного самовираження та самореалізації [11;12].

І.Д.Бех, глибоко досліджуючи дану проблему, наголошує: « Особистісно зорієнтоване виховання принципово виключає ситуації, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викликає яскраво виражене незадоволення, підкреслюється його невідповідність тим чи іншим суспільним нормативам, навіюється, що дитина не така, якою хотіли б її бачити дорослі» [ 4].



Виклад основного матеріалу. У вітчизняній психології та педагогіці багато досліджень присвячено проблемі важких, педагогічно занедбаних дітей, яких ще називають важковиховуваними. Для них характерні відхилення в поведінці від прийнятих у суспільстві соціальних норм, вони погано піддаються виховним впливом з боку дорослих, активно чинять опір їхнім вимогам.

Традиційно причини такої поведінки вчені бачать в особливостях сімейного виховання: аморальний стан батьків, відсутність нагляду та опіки, низький рівень розвитку головних психічних функцій, незадовільній роботі педагогів, у впливі «вулиці» і неформальних груп, у суб'єктивному відношенні дитини до себе, оточення та ін. [3;4].

За традиційної шкільної виховної практики не лише в молодших, але й у наступних класах до учнів ставляться в більшості випадків без справжнього інтересу і поваги, в результаті в них немає ніяких підстав для прийняття самих себе серйозно.

Особистісно зорієнтоване виховання принципово виключає ситуації, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викликає яскраво виражене незадоволення, підкреслюється його невідповідність тим чи іншим суспільним нормативам, навіюється, що дитина не така, якою хотіли б її бачити дорослі.

Підлягає також безумовному запереченню та обставина, коли замість конструктивного використання природної дитячої потреби в хорошому ставленні до неї значущих людей для заохочення розвитку позитивних задатків і прагнень вчителі та вихователі постійно її пригноблюють, не дають можливості реалізації, вимагають від дитини неможливого, а коли вона не справляється з цими вимогами, постійно принижують її. Таке приниження викликає протест і ворожість дитини до оточуючих, оскільки їй важливо зберігати почуття власної гідності, відповідати уявленню про саму себе як про достойну поваги.

У даному випадку протест неможливий, адже він має бути спрямований проти педагогів, чиє заохочення вихованець прагне заслужити. Він чекає ласки, а наштовхується на сухість і повчання. Тому до певного часу не може відповісти на це ні грубістю, ні байдужістю. Потреба в самоповазі, що підштовхує до протесту, приходить у нерозв’язувану суперечність із потребою у виховательській повазі та схваленні, без яких неможливим є й збереження поваги до себе. Так формується внутрішній мотиваційний конфлікт, при цьому мотив ворогування постійно стримується.

Особистісно зорієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи субєкта, якій відповідають цінності служіння, коли головним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дозволяє людині виходити за межі своїх актуальних, наявних можливостей.

Учні, які навчаються за інклюзивною моделлю - це така категорія дітей, яка вимагає особливої уваги з боку педагогів, вихователів та інших фахівців, категорія дітей групи « ризику». Тому, коли говорять про дітей «групи ризику», мається на увазі, що вони знаходяться під впливом деяких небажаних чинників, які можуть спрацювати або не спрацювати.

При цьому мова фактично йде про два аспекти. Перший аспект - це ризик для суспільства, який створюють діти даної категорії. Другий аспект - той ризик, якому самі діти постійно піддаються в суспільстві: ризик втрати життя, здоров'я, нормальних умов для повноцінного розвитку.

Метою особистісно орієнтовантованого підходу є найбільш повне виявлення індивідуальних аспектів розвитку (актуальна зона ), можливостей дитини (зна найближчого розвитку), зміцнення її власної активності (соціалізація набутих умінь та навичок), розкриття неповторності її особистості. Головне – не боротися з індивідуальними особливостями, а розвивати їх, вивчати потенційні можливості дитини і будувати виховну роботу за принципом особистісно орієнтованого розвитку.

Робота педагогів за принципом особистісно орієнтованого розвитку має будуватись з урахуванням зони найближчого розвитку і сприяє розвитку у дітей «групи ризику» самоконтролю, саморегуляції в умовах контролю з боку вчителя, створенню ситуації успіху учня, яка для дітей даної категорії має особливе значення.

А. С. Бєлкін дуже точно визначає, що ситуація - це поєднання обставин, які забезпечують успіх, а сам успіх - результат тієї чи іншої ситуації.У випадку інклюзивної моделі навчання та виховання нестандартних дітей саме ситуацію успіху і має організувати вчитель.

Успіх пов'язаний насамперед з почуттям радості, емоційного підйому, які відчуває людина після вдало виконаної роботи. Бажаючи повернути позитивні емоції, суб'єкт діяльності і наступного разу з бажанням візьметься за подібну роботу. Отже, необхідно допомогти дитині одного разу досягти позитивного результату і тим самим створити мотивацію досягнення успіху в майбутньому.

Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно зорієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання і самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. А це значить, що треба культивувати такі ситуації, у яких стосунки з дітьми будуються на врахуванні їх гідності та права бути особистістю. Перше безперечне право дитини - висловлювати свої думки, впливати на наші судження про неї.

На жаль, сучасна виховна практика часто демонструє наміри гальмування, а то й знищення всього того, що є волею і свободою вихованця, стійкістю його духу, силою його вимог і задумів. У дітей виникають сумніви в нашій щирості, підозри, з якими вони намагаються боротися. Інколи вони роблять це відкрито, і тоді їх дії вважають асоціальними. Але найчастіше, як це буває в боротьбі з будь-якою вадою, опір ведеться таємно, і його результати позначаються далеко не відразу. У моральному відношенні така поведінка ще більш небезпечна, аніж відкрита неслухняність, оскільки дитина стає брехливою і лукавою. Ці якості інколи залишаються в неї на все життя.

Стратегія побудови виховного процесу в площині особистісно орієнтованого підходу мусить визначатися науковим розумінням внутрішніх закономірностей розвитку нестандартної особистості в онтогенезі, а не грунтуватися на зовнішній доцільності, коли переважно використовувані методи заохочення чи покарання маскують складні виховні проблеми. Це дійсно так, оскільки за культивуванням таких методів педагог лише змушує дітей коритися, а не вільно й свідомо діяти. Цим самим він штучно утримує вихованця на елементарних стадіях морального розвитку і не піднімає до рівня, коли вихованість грунтується на перетворенні загальних етичних принципів у систему його особистісних смислів.

Особистісний орієнтований підхід ґрунтується на принципі центрації виховання в розвитку особистості і передбачає, передусім, визнання пріоритету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, ціннісною орієнтацією. Принцип центрації виховання на розвиток особистості вимагає демократичного стилю взаємодії суб’єктів, його гуманізації.

Особистісно орієновані відносини між педагогом і учнем у площині інклюзивної моделі навчально-виховного поцесу можливі лише тоді, коли є психічна готовність до діалогу обох сторін. А щоб ця готовність була, потрібно формувати комунікативне ядро особистості. У зміст цього поняття А.Бодальов включає всі психічні риси, які встигли розвинутися в особистості й проявляються у спілкуванні.

Неодноразово педагогами, психологами і психотерапевтами було показано, що таке виховання, при якому вихователі акцентують увагу на зовнішній по відношенню до дитини системі цінностей (як правило з найкращими намірами) неминуче призводить до невротизації особистості дитини, до відчуження її соціального, зовнішнього Я (особистості), від Я внутрішнього, реального (сутності). Як писав К. Юнг, «…якщо справа доходить до неврозу, то ми маємо справу з Тінню, яка дуже збільшується. І якщо ми хочемо вилікувати невроз, нам потрібно знайти спосіб співіснування свідомої особистості людини і її Тіні». Отже, при такому вихованні в житті дитини неодмінно розростається «тінь»» як «життєва частина особистісного існування» (К. Юнг), формується «негативна психологія» (А. Менегетті), наростає внутрішній конфлікт, роздвоєння між тим, що вона чує «зверху» від своїх вихователів, вчителів, і тим, що вона знає сама, що бачить навколо себе.

Однак, головний недолік нашої освіти не в тому, що традиційна система виховання (нав’язування цінностей) неефективна, немає можливості бодай якоюсь мірою ці цінності передавати, а в тому, що вона призводить до прогресуючої невротизації дітей, внаслідок якої наступає масова «стагнація духовності». Стосовно суспільства такий тип виховання призводить до невротизації дітей «групи ризику», яка з часом набуває ще більшого негативного ефекту, а ускладнений і без того розвиток нестандартних дітей ускладнюється ще більше, а то й взагалі втрачається єдиний сенситивний шанс.

Реальне запровадження особистісне орієнтованої освіти можливе за умов суттєвої особистісно спрямованої трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи педагогів, проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної роботи педагогічних колективів, працівників психологічної служби та подальшого поглибленого вивчення проблем, що постають на цьому шляху.

В контексті запровадження інклюзивної моделі навчально-виховного процесу особистісно орієнтований підхід стає одним з невід’ємних принципів.

Подальші дослідження складної проблеми розробки і запровадження особистісне орієнтованої освіти має забезпечити гармонізацію розвитку особистості ускладненої диини.

Однак всі ці заходи неможливі без таких педагогів, які мають знання з вікової та педагогічної психорлогії, основ дефектології соціальної психології,про особливості соціалізації нестандартної дитини певної нозології, про методи роботи з ними.

Педагогічні та психологічні дослідження показують, що ключем до створення ситуації успіху є готовність вчителя вести діалог, якщо він організує навчальну діяльність в пропонованій послідовності:

1) установка на певну діяльність (емоційна підготовка учня до вирішення навчального завдання);

2) забезпечення діяльності, її розбивка на операції (створення умов для успішного рішення);

3) порівняння отриманих результатів з необхідними (усвідомлене ставлення до результату своєї навчальної праці).

Навчальний діалог передбачає ділові відносини з дитиною. Спільна робота має сенс лише в тому випадку, якщо вчитель має навички передбачати суть своє потреби, можливість перспективної допомоги, зону найближчого розвитку, віковий період кожного компонента вікового розвитку ускладненої особистості.

Особистісно орієнтований підхід - це методологічна орієнтація в педагогічній діяльності, що дозволяє за допомогою опори на систему взаємопов'язаних понять, ідей та способів дій забезпечити і підтримати процеси самопізнання, самотворення і самореалізації особистості дитини, розвиток її неповторної індивідуальності.

Основу організації особистісно орієнтованого підходу в навчанні становлять концептуальні положення психологів про домінуючу роль діяльності у спілкуванні та формуванні особистості. У силу цього навчальний процес повинен бути спрямований не тільки на засвоєння знань, але й на способи засвоєння і процеси мислення, на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей.

Ми вважаємо, що відповідно до цього в центрі навчання має знаходитися учень, його цілі, мотиви, інтереси, схильності, рівень його навченості і здібності.



Висновки. Теоретичний аналіз наукових джерел показав, що більшість авторів вважають особистісно орієнтоване навчання та виховання не процесом формування особистості з заданими рисами, а створенням умов для повноцінного виявлення і розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу. Таке тлумачення сутності особистісно орієнтованої освіти припускає, що розвиток особистості не є випадковим, він детермінований середовищем, діяльністю, спілкуванням, постійною трансформацією зовнішніх впливів у внутрішні процеси особи. Учні, які навчаються за інклюзивною моделлю -це така категорія дітей, яка вимагає особливої уваги з боку педагогів, вихователів та інших фахівців.

За умов пріоритету людської особистості в центрі системи освіти сьогодні спостерігається перехід до гнучких моделей організації освітньо-педагогічного процесу, що передбачають різнобічний розвиток особистості, здатної реалізувати свій творчий і професійний потенціал у різних сферах; тому проблема впровадження особистісно орієнтованого підходу, характерними рисами змісту якого є співробітництво, діалогічність, діяльнісно-творчий характер, надання особистості необхідної свободи для прийняття самостійних рішень у навчально-виховний процес є надзвичайно актуальною.

Теоретично особистісно орієнтоване навчання та виховання і його переваги популяризовані як зарубіжними, так і вітчизняними педагогами і психологами, однак все ще існують певні суперечності й проблеми щодо його практичного впровадження в педагогічний процес, що викликані частковою невідповідністю навчально-методичного забезпечення технологіям особистісно орієнтованого навчання, зведенням ідей особистісно орієнтованого підходу до звуженого розуміння, психологічною неготовністю певної частини пеагогів.

Однак, напрацювання навичок особистісно орієнтованого підходу при запровадженні інклюзивної моделі навчання в світлі гуманістичних тенденцій сучасної освіти є, безперечно, як актуальним, так і перспективним.




Література

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980. - 336 с.

2. Асмолов А.Г. Психология личности: Учебник. - М.: Изд-во МГУ, 1990. -367с.

3. Балл Г.О. Психолого-педагогічні засади гуманізації освіти // Освіта і управління. - 1997. - №2. - С.21-35.

4. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

5.Бондаревская Е.В. Теория и практика личностно ориентированного образования / Е.В. Бондаревская. – Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского педагогического университета, 2000. – 352с.

6.Ващенко Григорій. Твори. Том 4. Праці з педагогіки та психології. - К.: "Школяр" - "Фада" ЛТД, 2000. - 416 с.

7.Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В. В. Давыдова. - М.: Педагогика, 1991. - 480 с.

8.Дем'янюк Т.Д. Методика виховання в сучасній школі. – К.: Наук.-метод. центр середньої освіти Міносвіти і науки України, 2000. – 286 с.

9.Подмазин С.И. Личностно ориентированное образование: Социально-философское исследование. – Запорожье: Просвита, 2000. – 250 с.

10.Рибалка В.В. Особистісний підхід у шкільництві: співпраця вчителів і шкільних психологів // Освіта і управління. – 1998. – № 1. – С. 81 – 90.

11. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.6.



12.Якиманская И.С. Личностно ориентированное обучение в современной школе. – М.: Наука, 1996. – 95 с.

13. Rogers, С. R. Foundations of the person-centered approach. In A way of being. Boston: Houghton Mifflin, 1980.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка